Оцінювання джерел фінансування виробничо-господарської діяльності підприємств

Заставні облігації забезпечені активами або цінними паперами компаній. Беззаставні, або незабезпечені облігації – це прямі боргові зобов’язання, що не створюють майнових претензій до корпорації.

Конвертовані облігації мають ту перевагу, що їх можна обмінювати на звичайні акції. Вони дають інвесторові право на купівлю звичайних акцій цієї ж компанії за певною ціною у певний термін. Це право називається конверсійною привілегією. Купуючи конвертовані облігації, інвестор досягає подвійної мети: з одного боку, безпеку вкладень і стабільний дохід, властиві облігаціям, з іншого – можливість примноження капіталу, яку дають звичайні акції.

Акція (від латинського action – рух, дія) – цінний папір без визначеного часу обігу, що засвідчує часткову участь його власника у статутному капіталі акціонерного товариства і підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним. Акції можуть бути іменними чи на пред’явника, привілейованими чи простими.

Привілейовані акції дають право її власникові на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше не передбачено його статутом. Привілейовані акції можуть випускатися із фінансовим (у відсотках до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплату дивідендів здійснюють у розмірі, зазначеному в акції незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплату дивідендів за привілейованими акціями здійснюють з резервного капіталу.

Власники простих акцій є власниками підприємства і постачальниками її первинного капіталу. Якщо підприємство процвітає, то вони виграють від росту їх інвестицій і припливу дивідендів. Перспектива багатократного збільшення невеликих вкладень залучає багатьох інвесторів до звичайних акцій. Але якщо підприємство збанкрутує, то власники звичайних акцій можуть втратити всі свої інвестиції.

Власники простих акцій мають такі права і переваги:

· право отримувати будь-які дивіденди, що їх виплачує підприємство на звичайні акції;

· можливість нарощування капіталу;

· порівняно сприятливе оподаткування;

· можливість легко збільшити, зменшити або продати портфель звичайних акцій (висока ліквідність);

· право голосу.

Дивіденди за простими акціями не гарантовані і залежать від наявності коштів у підприємства, яке здійснило емісію акцій, та його прибутків.

Акції також поділяються на іменні та на пред’явника.

Іменні – це акції, відомості про кожну з яких, разом із відомостями про власника, час придбання акцій, кількість акцій у кожного з акціонерів, фіксують у кінці реєстрації акцій, яку веде акціонерне товариство.

На пред’явника – це акції, що належать її фактичному власникові й не закріплені за якоюсь конкретною особою. Акцій на пред’явника реєструють лише загальну кількість. Передання цього виду акцій іншій особі означає автоматичну зміну власника.

Сертифікат акцій – цінний папір, який підтверджує володіння вказаними в ньому особами певною кількістю акцій підприємства. Сертифікат акцій повинен мати такі основні дані: номер, кількість акцій, їх номінальну вартість, ім’я власника, ставку дивіденду на привілейовані акції, підписи відповідальних осіб і печатку підприємства.

Розміщення цінних паперів (процес розповсюдження акцій та облігацій), емітованих підприємством, серед юридичних і фізичних осіб, може здійснюватись через передплату шляхом реалізації на фондовій біржі.

Фондова біржа – організаційно-оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Належить до вторинного ринку цінних паперів, зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

Основними операціями, які здійснюють фондові біржі є:

1) облік цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

2) оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

3) виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

4) забезпечення централізованого інформування і курсового контролю;

5) правове оформлення угод.

Купівля-продаж цінних паперів на фондовій біржі здійснюється на підставі їх біржового курсу, який коливається залежно від співвідношення між попитом і пропозицією. Зареєстровані біржові курси (біржові котування) публікують у біржових бюлетенях, їх передруковує багато провідних економічних газет і журналів.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ДЖЕРЕЛ НАДХОДЖЕННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ НА ПІДПРИЄМСТВО НА ПРИКЛАДІ ЗАТ «ЄВРОКАР»

2.1. Оцінка балансу підприємства на предмет розкриття структури капіталу

Виробничо-господарська діяльність підприємства знаходиться у залежності від наявності джерел фінансування, які знаходять відображення в пасиві балансу. Цілеспрямоване використання капіталу впливає на фінансовий стан підприємства та ефективність його фінансово-господарської діяльності.

В пасиві балансу, з точки зору аналітичних цілей, капітал групується за терміном погашення зобов’язань – це довгострокові, короткострокові пасиви та власний капітал Короткострокові пасиви – це зобов’язання, які покриваються оборотними активами чи в результаті створення нових короткострокових зобов’язань. Довгострокові пасиви – це зобов’язання, які мають бути погашені протягом періоду більшого від одного  року. [13]

Власний капітал є джерелом покриття необоротних активів та формування власних оборотних коштів. Використання власного капіталу забезпечує найвищий рівень фінансової стійкості підприємства.

До складу позикового капіталу включають короткострокові та довгострокові кредити та кредиторську заборгованість.

Використання як власного, так і позикового капіталів має певні позитивні та негативні моменти, які необхідно брати до уваги будуючи систему управління підприємством. Оптимізація структури капіталу здійснюється за певними етапами і потребує проведення аналізу стану капіталу.

Структура і джерела утворення майна підприємства досліджуються за допомогою порівняльного аналітичного балансу. При складанні та аналізі порівняльного балансу використовують прийоми аналізу горизонтального (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу) та вертикального (визначають питому вагу окремих статей та їх змін). На основі структури змін в активі та пасиві можна зробити висновки про те, які джерела в основному забезпечували надходження нових коштів і в які активи вони були інвестовані.

Горизонтальний та вертикальний аналіз статей балансу ЗАТ «Єрокар» наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Агрегований порівняльний аналітичний баланс   

Із табл. 2.1 видно, що загальна величина пасивного капіталу, який є джерелом фінансування виробничо-господарської діяльності підприємства, має підвищувальний характер: за звітний період його величина підвищилась на 45%, як за рахунок власних коштів, так і позикових. Частка власного капіталу зменшилась, а позикового підвищилась на 0,9%. Частки статутного капіталу, додаткового вкладеного капіталу, короткострокових кредитів та позик зменшились (відповідно на 6,7%, 1,2%, 10,5%), але збільшились частки резервного капіталу, нерозподіленого прибутку, кредиторської заборгованості (1,5%, 5,4%, 11,4% відповідно). [Додаток Б]

Позитивним моментом в діяльності підприємства є зменшення короткострокових кредитів та позик на 9,3%, але значно підвищилась кредиторська заборгованість і поточні зобов’язання (122,2%).

Графічне відображення структури власного капіталу представлене на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Структура власного капіталу ЗАТ «Єврокар»

Діаграма свідчить про те, що головну частину власного капіталу підприємства складає нерозподілений прибуток (61%) та статутний фонд (30%). Порівнюючи з попереднім періодом, значно зріс резервний капітал та нерозподілений прибуток (відповідно на 100% та 76,1%), абсолютні значення статутного капіталу та додаткового вкладеного капіталу не змінились. [Додаток Д]

2.2. Аналіз фінансової стійкості підприємства

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства – забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов’язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.

Важливим питанням в аналізі структури джерел коштів є оцінка самофінансування підприємства і раціональності співвідношення власних і позикових коштів. Ефективність використання власних коштів характеризується показниками фінансової стійкості (стабільності).

Фінансова стійкість характеризує ступінь фінансової незалеж­ності підприємства щодо володіння своїм майном і його використан­ням. Цей ступінь незалежності можна оцінювати за різними критеріями:

• за рівнем покриття матеріальних обігових коштів (запасів) стабі­льними джерелами фінансування;

• за платоспроможністю підприємства (спроможністю покрити термінові зобов’язання мобільними активами);

• за часткою власних або стабільних джерел фінансування.[13]

Рівень фінансової стійкості підприємства розраховується за допомогою наступних коефіцієнтів:

1.             Коефіцієнт автономії (незалежності):

Кавт характеризує частку власників підприємства в загальній сумі авансованих коштів. Що більше значення цього показника, то бі­льшою є фінансова стійкість підприємства і його незалежність від кредиторів. У загальній сумі фінансових ресурсів частка власного ка­піталу не повинна бути меншою від 50%, тобто Кавт > 0,5. Мінімальне значення (Кавт = 0,5), свідчить про те, що всі зобов’язання підприєм­ства можуть бути покриті його власними коштами.

Кавт0 = 214797.5 / 425540.8 = 0,50

Кавт1 = 306134,3 / 617009.3 = 0,50

Результати оцінювання показали, що коефіцієнт автономії дорівнює мінімально допустимому значенню, отже можна сказати, що підприємство є фінансово стійким, воно не дуже залежить від зовнішніх кредиторів.

2. Коефіцієнт фінансової залежності:

Цей показник обернений до коефіцієнта автономії. Збільшення К ф.з. свідчить про підвищення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства, та навпаки. Якщо К ф.з. = 1, підприємство не має позик.

Кфз0 = 425540,8 / 214795,5 = 1,98

Кфз1 = 617009,3 / 306134,3 = 2,02

Коефіцієнт фінансової залежності збільшується. Таким чином, фінансова незалежність підприємства знижується, частка позичених коштів для фінансування підприємства зростає. Коефіцієнт перевищує одиницю, і це означає, що підприємство фінансується в основному не за рахунок власних  коштів.

3. Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів:

Коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів доповнює коефіцієнт автономії. Якщо нормальне мінімальне значення К з/в = 0,5, то нормальне співвідношення залучених та власних коштів = 1. Значення цього коефіцієнту показує, скільки позикових ко­штів припадає на 1 грн. власного капіта­лу. Збільшення К з/в свідчить про деяке зниження фінансової стійкос­ті, і навпаки.

Кз/в0 = 210743.3 / 214795,5 = 0,98

Кз/в1 = 310875 / 306134,3 = 1,02

Отже, коефіцієнт співвідношення залучених та власних коштів зростає, що є негативним, це також свідчить про посилення залежності від зовнішніх інвесторів.

4. Коефіцієнт мобільності:

За умов збереження мінімальної фінансової стійкості підприєм­ства Кз/в має бути обмежений зверху значенням співвідношення вар­тості оборотних та необоротних активів.

Ко/н0 = 343311,9 / 82228,9 = 4,18

Ко/н1 = 530024,3 / 86985 = 6,09