Управления инвестициями предприятия

    ВСТУП

        Актуальність  теми. Збереження та приріст капіталу суб'єктів господарювання вимагає відмови від старих способів нагромадження і запровадження нових, притаманних ринковим відносинам, що об'єднуються під загальною назвою «інвестування».

  Капітал може використовуватися в основному у двох напрямах — реальному (вкладання в матеріальні та нематеріальні активи) і фінансовому (вкладання в фінансові активи). Співвідношення цих форм інвестування насамперед пов'язане з функціональним спрямуванням діяльності суб'єктів господарювання.

  Фінансово-кредитні установи, як правило, основною формою своєї діяльності обирають фінансові інвестиції, оскільки працюють на фінансовому ринку, і зокрема на ринку цінних паперів, а реальні інвестиції вони можуть здійснювати тільки в межах законодавства для кожної з груп таких інвесторів. Виробники здебільшого провадять реальне інвестування в формі капітальних вкладень в основні та оборотні фонди і нематеріальні активи з метою реконструкції, розширення, модернізації виробництва, підтримки діючих потужностей тощо. Щодо фінансових інвестицій підприємств, то вони здебільшого пов'язані з короткостроковими вкладеннями тимчасово вільних грошових коштів або пайовою участю в інших підприємствах, їх реалізують на пізніших стадіях розвитку суб'єктів господарювання.

  У країнах, що розвиваються, основна частка інвестицій відноситься до реальних, тоді як у розвинутих країнах більша частина представлена вкладеннями в активи фінансового ринку. Наприклад, такі фундаментальні праці, як «инвестиции» В. Шарпа, Г. Александера і Дж. Бейлі, «Осж-.ы инвестирования» Л. Дж. Гіт-мана і М. Д. Джонка, «Принципы инвестиций» 3. Боді, А. Кейна і А. Дж. Маркуса, «Управление инвестициями» Ф. Фабоцці присвячені дослідженню відносин суб'єктів фінансового ринку.

  Як  самостійна наука інвестування виникло  не так давно. Вважається, що початком її розвитку є 50-ті pp. XX ст., коли Г. Марковіц у своїй статті «Portfolio Selection» запропонував базову модель інвестиційного портфеля, вивівши норму очікуваної дохідності й міру очікуваного ризику. При цьому було обґрунтовано методологію прийняття рішень про фінансове інвестування і відповідний фінансовий інструментарій.

     Об’єктом  дослідження – організаційно-правові засади, форми та методи управління фінансовими інвестиціями.

      Предмет дослідження – управління фінансовими інвестиціями на підприємстві ВАТ „Ватра”.

      Метою даного дослідження є розгляд особливостей здійснення аналізу управління інвестиційних програм промислових підприємств, об’єктом даного дослідження виступає вітчизняне підприємство ВАТ „Ватра”, яке є одним із лідерів вітчизняного ринку світлотехнічних виробів.

    Проблемами  вивчення даної теми займалися Васюренко Л.,  Вініченко І., Гойко А.Ф., Гребінець К. М., Мерзляк А., Рясних Є. Г.,  Фролова Т.О., Чабан В.Г., Чорна М.В., Шиян Д.В., Строченко Н.І. та ін.

    Виходячи  із актуальності обраної теми завданнями даної роботи є вивчення таких питань:

• з’ясування економічного змісту, сутності і видів інвестицій;
• дослідження сутності та принципів розробки інвестиційної політики підприємства;
• загальна характеристика суб’єкта господарювання;
• дослідження особливостей використання капіталу для реалізації реального інвестиційного проекту;
• визначення напрямків використання капіталу для формування портфеля фінансових інвестицій;
• шляхи оптимізації інвестиційної стратегії підприємства;
• розробка пропозицій та оптимізація портфелю фінансових інвестицій підприємства ВАТ „Ватра”.

Розділ1. Методологічні засади управління фінансовими  інвестиціями

1.1. Поняття та сутність  фінансових інвестицій

     Фінансові інвестиції — це активна форма  ефективного використання вільного капіталу суб'єкта господарювання, яка має особливості в тому, що:

• дає можливість здійснювати внутрішнє інвестування в країні і за її межами;
• є незалежним видом господарської діяльності для компаній реального сектору економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладень капіталу в статутні фонди і придбання пакетів акцій інших компаній (у тому числі контрольних);
• уможливлює реалізацію окремих стратегічних цілей розвитку компаній більш швидко і з певною економією фінансових ресурсів;
• компанія має можливість вкладати кошти як у безризикові інструменти, так і в спекулятивні, і, таким чином, реалізовувати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;
• потребує мінімуму часу для прийняття управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями (проектами);
• дає можливість здійснювати активний моніторинг і приймати оперативні рішення відповідно до коливань кон'юнктури фінансового ринку.

  Інвестування  вільних коштів у фінансові інструменти  може передбачати різні цілі, основними  з яких є: одержання в майбутньому доходу; мінімізація ризику; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери; встановлення контролю над підприємством-емітентом тощо.

  Згідно  із Законом України «Про оподаткування  прибутку підприємств» фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Фінансові інвестиції поділяються на прямі  та портфельні. Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає вне сення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою. Портфельна інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на фондовому ринку (за винятком операцій із купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, які перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).

  Такий поділ фінансових інвестицій у вітчизняному законодавстві багато в чому є суперечливим. Західні вчені-економісти залежно від участі інвестора в інвестуванні (самостійне інвестування або через посередників) поділяють інвестиції на прямі та непрямі. А відповідно до мети, яку ставить перед собою інвестор, інвестиції поділяються на стратегічні (придбання пакету акцій, який дозволяє впливати на управління компанією) та портфельні (одержання поточного доходу або приросту вкладеного капіталу).

  Така  класифікація фінансових інвестицій може бути розширена і за іншими ознаками (рис. 1.1).

  Стратегічні інвестиції є прямими інвестиціями і вкладаються безпосередньо у реальні активи (виробництво, збут тощо) або забезпечують інвестору вплив на процес управління підприємством. У першому випадку він купує акції напряму без посередників, а кошти від купівлі акцій надходять емітенту і спрямовуються на розвиток виробництва. У другому випадку він купує великий пакет акцій на вторинному ринку з метою здійснення контролю за виробництвом і збутом емітента. При цьому емітент не одержує коштів за придбані інвестором активи.

  Портфельні  інвестиції не можна вважати противагою прямим, оскільки вони є їх взаємодоповнювальним елементом. Однак між ними існує принципова різниця.

  1. Прямі фінансові інвестиції дають  змогу підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше і дешевше. Так, для галузевої або регіональної диверсифікації операційної діяльності, нарощення обсягів виробництва та реалізації продукції шляхом розширення сегмента ринку за рахунок підприємств-конкурентів підприємство може придбати контрольний пакет акцій (контрольну частку в статутному капіталі) суб'єктів господарювання, максимальна сума купівлі яких повинна становити 50 % ринкової вартості їх бізнесу плюс одна акція.

2. Прямі інвестиції мають безпосередній вплив на обсяги капітальних вкладень в економіку, а портфельні здебільшого мають тимчасовий і спекулятивний характер.
3. Мета прямих інвестицій — установлення контролю за діяльністю іншого підприємства і одержання прибутку від його господарської діяльності. Портфельна інвестиція передбачає одержання стабільного поточного доходу у вигляді відсотків або дивідендів і додаткового доходу у вигляді курсової різниці.
4. Прямі інвестиції істотно впливають на рівень зайнятості і стан внутрішнього ринку країни, що не притаманно портфельним інвестиціям.
5. Портфельні інвестиції є більш ліквідними, ніж прямі. Через цю обставину вони дають можливість заробити «гарячі гроші» (за умов розвинутого ринку цінних паперів).

  Можна сказати, що фінансові інвестиції —  це відмова від поточних доходів заради майбутніх (можливо ілюзорних) доходів. Тож найважливішими чинниками реалізації будь-яких фінансових інвестицій є ризик і час. Інвестування взагалі не можна розглядати без урахування ризику, тобто ймовірності відхилення величини фактичного інвестиційного доходу від величини очікуваного. Разом з тим, ризик — це не тільки можливі втрати, а й додатковий дохід, тобто ризикованість для будь-якого інвестора є альтернативою його дохідності.

  За  ступенем ризику вирізняють безризикові, середньоризикові та високоризикові фінансові інвестиції. У ряді країн прикладом безризикових вкладень капіталу є вкладення в державні цінні папери, насамперед у державні облігації. Дохід за ними визначає ставку безпеки, яка використовується в оцінці вкладень як точка відліку ступеня інвестиційного ризику. Інвестиції з високим ризиком вважаються спекулятивними з погляду гарантії отримання певного доходу. Так, термінами «інвестування» та «спекуляція» визначаються два різні підходи до інвестування. Інвестування — це процес купівлі цінних паперів та інших активів, про які можна з упевненістю сказати, що їх вартість залишиться стабільною і на них можна буде отримати не тільки позитивний розмір доходу, а й передбачуваний дохід. Спекуляція полягає в здійсненні операцій з фінансовими активами, але в ситуаціях, коли їх майбутня вартість і рівень очікуваного доходу вельми ненадійні. Однак у разі більш високого ступеня ризику від спекуляцій можна очікувати більш високий дохід.

  Щодо  фінансових інвестицій, то залежно  від терміну їх обігу, який визначає мету інвестування і ліквідність, їх слід поділяти на довгострокові і поточні (рис. 1.2), як це пропонується в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (П(С)БО).

  Відповідно  до П(С)БО 2 «Баланс» довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також всі інвестиції, що не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. Поточні інвестиції — це фінансові інвестиції термінам, що не перевищує одного року, які можуть бути вільне реалізовані у будь-який момент (крім інвестицій, які є еквівалентами грошових коштів). У свою чергу, інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони вільно конвертуються у відповідну суму грошових коштів, характеризуються незначним ризиком зміни вартості та мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців.

Рис. 1.2. Види фінансових інвестицій

  Як  правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов'язань, а не для інвестиційних  цілей.

  Залежно від видів придбаних цінних паперів  фінансові інвестиції можна поділити на чотири групи — пайові, боргові, похідні та товаророзпорядчі.

  Пайові  фінансові інвестиції: засвідчують право власності підприємства на частку в статутному капіталі об'єкта інвестування, виступають у вигляді пайових цінних паперів (акцій) або внесків до статутного капіталу інших підприємств, мають необмежений строк обігу, тримаються підприємством з метою отримання доходу у вигляді дивідендів або придбані з метою перепродажу та отримання доходу за рахунок зростання ринкової вартості інвестицій.

Боргові фінансові інвестиції мають боргову природу, виступають як боргові цінні папери або договори (контракти) з об'єктом інвестування, наприклад, такі, що засвідчують відносини позики, мають обумовлений термін обігу, утримуються підприємством до їх погашення з метою отримання доходу у вигляді відсотків або придбані з метою перепродажу й отримання доходу за рахунок зростання їхньої ринкової вартості.

  Похідні фінансові інвестиції — це інвестиції, що здійснюються за допомогою укладання договорів на поставку конкретних активів у визначений строк у майбутньому на раніше погоджених умовах. Базовими активами таких строкових контрактів є різноманітні фінансові інструменти.