Управління інноваціями як передумова інноваційного 6 розвитку підприємства

     Екстенсивний – передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції; відбувається в умовах ненасиченого ринку, при відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов’язаний зі зростаючими витратами ресурсів.

       У наш час у більшості регіонів світу даний підхід практично вичерпав себе через те, що наявні ринки вже заповнені товарами [6;c.221].

     Інтенсивний науково-технічний – передбачає використання досягнень науки і  техніки для удосконалення конструкцій  і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку – підвищення конкурентоспроможності.

     Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

     Інноваційний  науково-технічний – передбачає безперервне оновлення асортименту  продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом.

     Інноваційний  розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища у рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формування нових ринків збуту.

     Процес  інноваційного розвитку необхідно  розглядати, насамперед, з позицій  конкретного суб’єкта господарської  діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і та ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах.

     При цьому така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначній оцінці.

     Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:

• Адаптивності – прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності суб’єкта господарювання і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
• Динамічності – динамічне приведення у відповідальність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
• Самоорганізації – самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
• Саморегуляції – коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;
• Саморозвитку – самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

     За  цими принципами має функціонувати  і система управління інноваційним розвитком суб’єктом господарської діяльності [6;c.243].

     Управління  інноваційним розвитком орієнтоване  на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення. 
 

     1.2. Особливості підходів до інноваційної діяльності залежно від напрямів  бізнесу підприємства 

     Важливим  напрямком інвестиційної діяльності є інноваційна діяльність – головне джерело процесу розширеного відтворення. Інноваційна діяльність спрямована, в першу чергу, на подолання технічного відставання, переорієнтацію виробничого потенціалу на створення конкурентоспроможних промислових виробництв, розвиток яких залежить від рівня сприйнятливих підприємств до нововведень.

     Еволюція  дозволяє максимально реалізовувати  потенціал, що закладений в ідеї існуючого продукту, і підготувати умови для переходу до нових ідей. Тому суспільству для стійкого та динамічного розвитку потрібно поєднання маркетингового (еволюційного) та винахідницького (революційного) напрямів [14;c.45].

     Інноваційна діяльність – це процес із стратегічного маркетингу, НДВКР, організаційно-технологічної підготовки виробництва, виробництва та оформлення нововведень, їх впровадження (або перетворення в інновацію) і розповсюдження в інші сфери (дифузія).

     Під інноваційною діяльністю також розуміють процес створення, впровадження та поширення інновацій. Інноваційна діяльність, як правило, спрямована на практичне використання результатів науково-технічної діяльності та наявного інтелектуального потенціалу з метою отримання або поліпшення матеріального чи інтелектуального продукту, способу його виготовлення і задоволення потреб суспільства в конкурентоспроможних товарах та послугах, удосконалення соціального, інформаційного обслуговування.

     Д. Кокорін в інноваційній діяльності підкреслює роль творчого характеру праці у взаємодії суб’єкта з навколишнім світом, усвідомлення суперечностей у цій системі, з чого випливає мета діяльності. Тобто інноваційна діяльність виступає засобом подолання суперечностей, що виникають як між соціальним суб’єктом та зовнішнім середовищем, яке формує нові суспільні потреби, так і в процесі розвитку власне суспільного виробництва.

     Особливої уваги заслуговує інноваційна діяльність, яка спрямована на створення нових  засобів виробництва і в процесі їх використання не зникає, а є основою подальшого зростання суспільного багатства. Специфіка інноваційної діяльності пов’язана з довгостроковим характером отримання результатів, підвищеним ризиком, непередбачуваністю результатів, потенційно високими прибутками. Крім того, інноваційна діяльність означає відмову від укорінених схем організації, вона не може покладатися ні на одну з форм стандартизації [14;c.51].

     Традиційно  з часів промислової революції  головним напрямом розвитку підприємницьких структур було зниження витрат виробництва, основою формою конкуренції була цінова. Відомий американський економіст П. Самуельсон відзначив, що виробники можуть вистояти в конкуренції і підвищити до максимуму свої прибутки, тільки знижуючи до мінімуму витрат за рахунок упровадження найбільш ефективних методів виробництва. Цю точку зору поділяють багато вітчизняних товаровиробників (як виробів, так і послуг).

       Однак в останні десятиліття  у світовій і в останні роки  у вітчизняній економіці як доповнення до традиційних чинників, що визначають позиції підприємства на ринку (висока ефективність виробництва, здатність і стійкість до цінової конкуренції), з’явилися нові, і їх значимість постійно зростає. Не враховувати їх уже неможливо.

     Необхідність  коригування традиційних поглядів щодо напрямів і шляхів розвитку вітчизняних підприємств визначається такими факторами.

     1. В умовах відсутності дефіциту  товарів і наявності гострої  конкуренції виробників безглуздо випускати продукцію, навіть ефективну у виробництві і технічно досконалу, але таку, що не відповідає потребам і запитам споживачів, переваг якої ніхто за межами підприємства-виробника не оцінив. Слід зазначити, що значна кількість товарів, які реалізуються в Україні, є неякісними, а іноді і взагалі неприйнятними для використання.

     2. Як показує досвід зарубіжних  і вітчизняних виробників, спроби  шукати шляхи розвитку тільки за рахунок зниження витрат виробництва і просування на ринку традиційної, часто застарілої продукції, є безперспективними і спричинюють значні збитки чи банкрутство.

     3. Прискорення темпів НТП призводить  до швидкого оновлення асортименту продукції. У цих умовах на розробку заходів щодо зниження витрат виробництва і їх виконання може просто не бути часу, оскільки за швидкого оновлення продукції основними конкурентами вироби зійдуть з ринку раніше, ніж будуть реалізовані ці заходи. Тобто, не слід займатися нескінченним удосконаленням давно відомих, традиційних товарів. Досвід успішно працюючих на ринку вітчизняних і іноземних товаровиробників показує, що своїм успіхом вони зобов’язані переважно номенклатурній політиці, постійному оновленню номенклатури продукції відповідно до змін ситуації на ринку [14;c.57].

     4. Зниження цін з метою підвищення  конкурентоспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різних відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути .

     5. Процеси ринкової трансформації  економіки, що відбуваються в  Україні, викликають різкі зміни  потреб і запитів споживачів, характеризуються різким зростанням диференціації запитів, яке викликане розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, зумовлює зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.

     6. Спостерігаються різкі зміни  пропорцій між витратами на виробництво продукції і витрати на її збут на користь останніх, і ця тенденція все посилюється.

     7.Підприємницькі  структури економічно розвинених  країн усе більше обирають  інноваційний шлях розвитку, частка  інновацій (нових технологій, нових  продуктів, способів їх реалізації, організації виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.

     8. Зростаючий ступінь відкритості  економіки України і ріст інтегральних процесів у світовій економіці, а також викликане цим зростання конкуренції з боку закордонних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися, зважаючи при цьому на світові тенденції розвитку.

     У цих випадках однією з основних складових  тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб’єктів підприємницької (господарської) діяльності стає здатність  запропонувати, розробити, виготовити, вивести на ринок і просування на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують).

     В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси, які включають: товар, передпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробнику (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.

     Природно, усе це вимагає принципово нових  підходів до підготовки, управління й  організації виробництва, організації  постачання і збуту, підходів, які ґрунтуються на всебічному маркетинговому багатофакторному аналізі кон’юнктури ринку, прогнозуванні напрямів і темпів її розвитку, у тому числі під дією факторів НТП, для використання результатів аналізу в практичній діяльності.

     Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів, щодо наявного потенціалу конкретного суб’єкта господарської діяльності і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації вибраних варіантів, або формування нового цільового ринку [14;c.59].

     В процесі інноваційної діяльності підприємства поєднуються різні матеріальні, нематеріальні й трудові ресурси, між якими існують певні зв’язки. Підприємство є багатоелементним утворенням і ділиться на елементи (підрозділи системи).

       Залежно від об’єктів управління можна виділити підсистеми управління: НДДКР, виробничими процесами, матеріально-технічними ресурсами, персоналом тощо. До таких підсистем відноситься й управління витратами.

     Сутність  управління в загальному підході  полягає в досягненні підприємством його мети при мінімальному використанні ресурсів і максимальній ефективності виходу інноваційного продукту.

     На  думку автора, Капітана І.Б.(за аналогією з визначенням Р.А.Фатхутдінова), система підприємства, яка реалізує інноваційну діяльність, складається з:

     - зовнішнього оточення, що має  вхід – компоненти, які входять  у систему (сировина, матеріали, устаткування, кадри, документи, інформація тощо), вихід – інноваційна продукція, яка випускається підприємством як системою, зв’язки із зовнішнім середовищем та зворотній зв’язок;

     - внутрішньої структури – сукупності  взаємозалежних компонентів, які  забезпечують процес впливу суб’єкта  управління на об’єкт і досягнення  цілей інноваційної діяльності системи.

     Загалом, для цілей аналізу інноваційного потенціалу підприємства, на нашу думку, його варто розділити на чотири категорії, характеристики яких подані у таблиці 1.2.

     Як  свідчить світовий досвід, основним шляхом стимулювання інноваційної активності є встановлення пільг щодо оподаткування підприємств з урахуванням їхньої галузевої диференціації та чіткої цільової спрямованості залежно від цілей і завдань державної інвестиційної політики.

     Таблиця 1.2.

     Характеристика  категорій інноваційного потенціалу