Організація і методика обліку МШП та будівельних матеріалів (на матеріалах ПП «Промбудмонтаж»)

     За  ідентифікованою  собівартістю оцінюються запаси, які відпускаються, і послуги, які виконуються для спеціальних замовлень і проектів, а також запаси, які не замінюють один одного.

     Оцінка  за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів шляхом ділення сумарної вартості таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця й одержаних у звітному місяці запасів.

     Оцінка  запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надійшли на підприємство (відображені в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходжень запасів.

     Оцінка  запасів по методу ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються в послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахування в бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продажу та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходжень запасів.

     Оцінка  за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних норми затрат і ціни повинні регулярно в нормативній базі перевірятися і переглядатися.

     Оцінка  за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього процента торгової націнки на товари. Цей метод застосовується підприємствами, які мають значну і перемінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торгової націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торгової націнки на ці товари. Сума торгової націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів на середній процент торгової націнки. Середній процент торгової націнки визначається шляхом ділення залишку торгових націнок на початок звітного місяця і торгових націнок за звітний місяць на продажну вартість одержаних у звітному місяці товарів і залишок товарів на початок звітного місяця. [6,с.87]

     В обліку малоцінних і швидкозношувальних предметів класифікуються по призначенню в процесі виробництва, місцю знаходження та вартості.

     Облік МШП ведеться в організації як правило по наступним групам:

• інструменти та прилади загального призначення - різальний, абразивний, слесарьно-монтажний та подібний їм інструмент, вимірювальні прибори та прилади, які мають універсальне використання і використовуються при виготовленні різних видів продукції;
• спеціальні інструменти і спеціальні прилади-інструменти, штампи, прес-форми та подібні їм предмети, які використовуються для виконання тільки одного індивідуального заказу або виробництва визначених виробів (виготовлення деталей і вузлів, збір та випробовування виробів в цілому і т. д.);
• змінне устаткування – які багаторазово використовувалися в виробництві приладів до основних засобів та інші викликані специфічними умовами виготовлення;
• технологічна тара - тара, яка багато разів використовувалася безпосередньо в технологічному процесі (контейнери для транспортування окремих деталей, подони і т. п.);
• виробничий інвентар - предмети виробничого призначення, які створюють умови для здійснення і полегшення технологічних операцій, - робочі столи, верстати, техніка, які сприяють охороні праці, шкафів, стелажів, лари, тумбочки і т. п.;
• господарський інвентар - офісна та інші меблі і обстановка (столи, стільці, шафи, портьєри и т. п.), вішалки, гардероби, телефонні апарати, противопожежний інвентар і т. д.;
• спеціальний одяг, спеціальне взуття і захисні прилади - комбінезони, костюми, куртки, брюки, халати, полушубки, тулупи, різноманітне взуття, окуляри, шоломи, протигази, респіратори і т. п.;
• постільна білизна - матраци, подушки, ковдри, простині, наволочки, рушники і т. п. (за винятком постільної білизни готелів, які відносяться до основних засобів, незалежно від вартості);
• інші МШП - столовий посуд і столові прилади, інвентар для спеціально-культурних заходів, спортивний і туристичний інвентар, брезент та ін. [17, с.87]

     Це  основна класифікація МШП, в рамках цих груп організації можуть встановлювати найбільш деталізоване групування предметів.

     Таким чином, кожна з названих груп МШП  має свої особливості у використанні і обліку їх на підприємстві.

     За місцем знаходження вони діляться на предмети на складі і в експлуатації, а по вартості - до однієї мінімальної заробітної плати за одиницю (комплект) і більше. Це групування має важливе значення для їх планування і обліку.

     Введення  національних положень (стандартів) бухгалтерського  обліку частково змінили підхід до класифікації таких предметів, що позначилося і на їхньому відображенні в бухгалтерському обліку.

     У визначенні МШП, приведеному в П(С)БО 9, відсутній вартісний критерій і немає посилання ні на який перелік предметів, а передбачається лише один критерій при віднесенні предметів праці до складу МШП, а саме: предмети повинні використовуватися протягом не більш одного року.

     Будівельні  матеріали класифікуються за такими ознаками:

     1) За використанням:

• стінові (цегла, каміння, панелі, блоки);
• в'яжучі (вапно, цемент, синтетичні смоли); її - сантехнічні (труби, шланги);
• електротехнічні (кабель, провід, лампи, вимикачі);
• кровельні (шифер, черепиця, жерсть, руберойд);
• ізоляційні (папір, скловолокно).

     2) За способом зберігання:

     - відкритого зберігання (цегла, пісок, щебінь, гравій);

     - закритого зберігання (сантехніка, електротехнічні матеріали);

     - напівзакритого зберігання (лінолеум, толь).

     3) Виходячи з умов роботи матеріалу в споруді, будівельні матеріали поділяють за призначенням на:

• матеріали для несучих конструкцій (конструкційні), призначені для сприйняття та передачі навантаження: природні камені, бетони, розчини, кераміка, скло, ситали, метали;
• оздоблювальні матеріали та вироби, призначені для надання декоративних властивостей будівельним конструкціям, а також для захисту матеріалів цих конструкцій від впливу зовнішніх факторів(архітектурно-будівельне скло, вироби на основі полімерів і цементу, гірські породи, синтетичні фарби, шаруваті пластики, деревно-волокнисті плити, облицювальні керамічні плитки, вологостійкі шпалери та плівки, суха гіпсова штукатурка і т.п.);
• теплоізоляційні, основне призначення яких - зведення до необхідного рівня втрат тепла крізь будівельні конструкції із забезпеченням потрібного теплового режиму (мінераловатні вироби, теплоізоляційні пластмаси, піноскло і т.п.);
• акустичні матеріали й вироби, звукопоглинаючі й звукоізоляційні, призначені для зниження рівня «шумового забруднення» помешкання до регламентованих меж;
• гідроізоляційні й покрівельні матеріали для створення водонепроникних прошарків у будинках та спорудах, які піддаються впливу води та водяної пари: покрівельне залізо, азбоцементні плити (шифер),рулонні матеріали на основі полімерних, бітумних в’яжучих,
• герметизуючи – для обробки стиків різних конструкцій.

     4) В основу класифікації матеріалів також покладено походження, у зв'язку з чим матеріали можуть бути:

• неорганічними (природні камені, цементи, кераміка, стекло);
• органічними (деревина, полімери, бітуми, дьогті).

     5) За способом виготовлення матеріали поділяють на:

     - природні(деревина, природне каміння), які піддають тільки механічній  обробці;

• безвипалювальні – матеріали,які твердіють у звичайних умовах, а також матеріали автоклавної обробки;
• отримані за допомогою теплової обробки та при випалюванні зі спіканням (кераміка, мінеральні в’яжучі);
• отримані плавленням – скло, метали. [8, с.98]

3. Нормативне  забезпечення обліку малоцінних та швидкозношуваних предметів та будівельних матеріалів

 
 

     Методологічні засади формування в бухгалтерському  обліку інформації про МШП та будівельні матеріали підприємства та розкриття її у фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 „Запаси”. Крім того, при відображенні в обліку та фінансовій звітності МШП необхідно врахувати вимоги інших П(С)БО:

1. П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності”;
2. П(С)БО 2 „Баланс”;
3. П(С)БО 16 ”Витрати”.

     У податковому обліку облік малоцінних та швидкозношуваних предметів та будівельних матеріалів регулюють два закони:

     1) „Про податок на додану вартість”;

     2) „Про оподаткування прибутку  підприємств”.

     Нормативно - правове регулювання обліку малоцінних і швидкозношуваних предметів наведено в таблиці 1.3. 

       Таблиця 1.2

       Нормативно-правове  регулювання обліку МШП та будівельних матеріалів

 

     [1, с.13]

     П(С)БО 9 "Запаси", затверджений наказом  Міністерства фінансів України - від 20.10.99р. №246 визначає методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття  її у фінансовій звітності. У ньому  розкривається поняття запасів, критерії їх визнання та первісна оцінка на підприємстві. Також у положенні розкриті критерії віднесення предметів до МШП та ведення обліку при передачі їх у експлуатацію. П(С)БО встановлює методи оцінювання вибуття запасів, та дає їх характеристику.

     За  Планом рахунків питання обліку МШП та будівельних матеріалів регулює Інструкція №291. Вона разом з Планом рахунків застосовується у 2000 році з дати, визначеної розпорядчим документом керівника підприємства, організації. Ця Інструкція встановлює призначення і порядок ведення рахунків бухгалтерського обліку для узагальнення методом подвійного запису інформації про наявність і рух активів, капіталу, зобов'язань та факти фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій та інших юридичних осіб (крім банків і бюджетних установ) незалежно від форм власності, організаційно-правових форм і видів діяльності, а також виділених на окремий баланс філій, відділень та інших відособлених підрозділів юридичних осіб.[7, с.35]

     П(С)БО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності” визначає мету, склад і принципи підготовки фінансової звітності та вимоги до визнання і розкриття її елементів.

     П(С)БО 2 „Баланс” регулює зміст і форму балансу та загальні вимоги до розкриття його статей.

     П(С)БО 16 ”Витрати” визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

     Існує ряд інструкцій та положень Міністерства статистики та Міністерства фінансів про затвердження типових первинних  документів про відпуск МШП на виробництво, видачу довіреностей на отримання ТМЦ, це зокрема:

1. положення про граничні терміни експлуатації устаткування у виробництві, галузеві технічні норми витрат сировини та матеріалів на виробництво готової продукції;
2. наказ Міністерства статистики України „Про затвердження типових первинних облікових документів з обліку сировини і матеріалів від 21.06.96р. №193;
3. ”Положення про документи та документообіг у бухгалтерському обліку", затвердженим Міністерством фінансів України - "Інструкцією про порядок видачі довіреностей на отримання ТМЦ та їх відпуск", затвердженим Міністерством фінансів України;
4. інструкція "По інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків", затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р. (зі змінами і доповненнями, внесеними наказами № 268 від 5 грудня 1997 р., № 115 від 26 травня 2000 р.);
5. порядок проведення дооцінки залишків матеріальних цінностей зі змінами і доповненнями, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 69 від 11 серпня 1994 р.