Міфологічне й народнопоетичне у творах Ліни Костенко

7

НАРОДНОПОЕТИЧНІ   ОБРАЗИ   У   ТВОРЧОСТІ   ЛІНИ   КОСТЕНКО

ЗМІСТ

Вступ ...........................................................................................................................3

Розділ І. Міфологічне й народнопоетичне у творах Ліни Костенко .....................9

Розділ ІІ. Філософія осягнення світу (Народнопоетичні образи

в ліриці Ліни Костенко) .........................................................................20

Висновки ...................................................................................................................50

Список використаної літератури ............................................................................54

ВСТУП

Фольклорна традиція, викристалізовувана тисячоліттями, взаємодіє з різними сферами культури. Питання взаємовпливів фольклору і літератури – одне з найцікавіших і найскладніших. Дослідники розглядають два аспекти взаємодії цих видів словеснопоетичного мистецтва: з одного боку – використання фольклорних традицій у художніх творах (фольклоризм літератури) і з другого – вплив літератури на народну творчість [9; 1].

Проблема фольклор – література і сьогодні викликає великий методологічний і теоретичний інтерес. Усі дослідники наголошують, що вона багатогранна. Яка роль фольклору як окремої художньої системи в історичному розвитку літератури, якими умовами в кожну історичну епоху визначається характер взаємозв’язків між ними, у яких формах здійснюється вплив фольклору на літературу – це далеко не повний перелік питань, котрі стоять у центрі уваги вчених [9; 1].

Звернення до фольклору є однією з традицій української літератури. Про вплив народного слова на художню літературу писали М. Петров,             П. Житецький, М. Сумцов, І. Франко, В. Гнатюк та інші вчені дожовтневого періоду [3; 3].

Вивчення трансформації народної поезії у мистецтві, зокрема в літературі, особливо активізувалося в теперішній час. У 30 – 40-ві роки дослідження літературно-фольклорних взаємин виділяється в окремий напрям філологічної науки [2; 223].

З середини 50-х років розгортається ґрунтовне вивчення проблеми “письменник і фольклор”, ознаменоване появою монографій, що охоплюють значний фактичний матеріал. В наступні десятиліття особливо активно досліджується вплив народної творчості на українську літературу                  XVI – XVIII ст. і першої половини ХІХ ст. З інтенсифікацією використання фольклору пов’язують дослідники зародження й розвиток нової української літератури (друга половина XVIII – перша половина ХІХ ст.) як мистецтво творчого синтезу література переросла фольклор, що на початок ХІХ ст. став для неї лише однією із традицій [28; 35].

За останні десятиліття фольклоризм набув нових рис. В ньому спостерігається відхід від переважно простого цитування, переказу народнопоетичних джерел, іноді й копіювання фольклорних зразків до складної асоціативності, що нею особливо вирізняється сучасна поезія [24; 40].

Значними художніми здобутками у використанні фольклорного матеріалу відзначається поезія Ліни Костенко. Народнопоетичність творчості Л. Костенко перебувала у центрі уваги багатьох учених. У їх працях міститься чимало цінних рекомендацій.

Так, С. Барабаш у статті “Філософія осягнення світу” (Про лірику Ліни Костенко) [3; 142] досліджує особливості національної моделі світу в системі художніх координат Ліни Костенко. “Притаманний українській ментальності й поетичній традиції художній світ поетеси заторкує прадавню образну пам’ять українців, що розгортається в системі тонких словесно неповторних естетичних структур, які впливають на емоції читача, збуджують його власну творчу уяву, глибинну образну пам’ять колективного несвідомого, яка об’єднує людей і на тонкому психічному рівні формує спільноту “український народ” [3; 143], – стверджує автор.

Т. Ковальчук у статті “Символіка світоглядної парадигми в поезії Ліни Костенко” [19; 20] виокремлює й аналізує накреслену Ліною Костенко у своєрідному поетичному часопросторі українську модель світу. Це спроба системно показати й виявити закономірності її функціонування, оскільки в сучасному літературознавстві відсутній концептуальний розгляд поезій Ліни Костенко. У її розумінні, українська модель світу – це система поглядів на дійсність, що, існуючи у свідомості українців у формі понять, уявлень, які є синтезом багатовікового досвіду попередніх поколінь, формує особливе, специфічне, схематично узагальнене бачення цієї дійсності. Дослідниця розглядає особливості світобачення Ліни Костенко через призму її поетичної творчості, де гармонійно переплітаються народні традиції, звичаї, уявлення.

Г. М. Шевчук у статті “Із спостережень над фольклоризмом сучасної української поезії” (60 – 80-ті роки) досліджуючи роль фольклору в сучасній літературі , зауважує, що сучасне поетичне мислення бере на озброєння не тільки і не стільки фольклорні сюжети, мотиви, образи, скільки народні ідеї, оцінки, критерії. Такою є творчість Ліни Костенко, зокрема роман “Маруся Чурай”. Емоційним і смисловим зарядом відзначаються в романі цитати з фольклорних джерел.

В кожному з епізодів роману, в якому використано фольклор, поетесі вдається виділити й підсилити народну ідею першоджерела, тим самим послідовно розвиваючи тему незнищенності правди, невмирущості духу народу і руйнівної сили зради, – вважає автор [37; 41].

У праці “Семантичне оновлення фольклорних образів в українській поезії ХХ століття” Г. Сюта наголошує, що аналіз мовних засобів поетів 1960 – 1980-х років свідчить про активне звертання до стилістичної системи фольклору, що знаходить істотний розвиток у творчості згаданих авторів [33; 78].

Якщо, скажімо, в народних творах звертання до світу рослин має досить конкретні, виразні, однак дещо обмежені функції (введення читача у світ ліричного твору, створення певного емоційного тла (верба – мотив плачу, сліз, суму) функціонування у складі традиційно-поетичних фразеологізмів (дівчина, як калина; струнка, як тополя, і т. ін.), то в авторській поезії Ліни Костенко вони значно розширюються і ускладнюються. На перший погляд семантично прості і “прозорі”, ці образи часто мають глибокий зміст і яскраве емоційне забарвлення [33; 79].

Символи сонця та місяця у Ліни Костенко досліджує й аналізує у однойменній статті Н. П. Онищак. Дослідник зазначає, що вперше тема Сонця зустрічається в Іпатієвському літописі і в “Слові о полку Ігоревім”, відлуння фольклору у сприйманні Сонця відчувається і в сучасній поезії, зокрема у        Л. Костенко. Символи Сонця і Місяця у поетеси мають загальнолюдський характер, їх функціонування пов’язане з всесвітньою “планетарною масштабністю й актуалізує поняття, співвідносні з філософськими категоріями волі, життя, надії тощо” [29; 36].

Обравши матеріалом дослідження особливості міфопоетичного мислення  Ліни Костенко, її роман “Маруся Чурай” Л. Пономаренко (“Пісні Марусі Чурай. Текстологічний аспект”) виходить з того, що помітною рисою новітньої української літератури є зростання питомої ваги міфологічної стихії, що свідчить про своєрідність національного типу українського художнього мислення [30; 2].

Міфологічних символів не можна ні вигадати, ні створити, ні знищити, ані замовити знову. Вони є спонтанним виявом психіки, і кожен із нас несе в собі, в чистоті й незайманості зерня цієї сили [25; 30].

Матеріалом дослідження ми обрали особливості народнопоетичних образів у творах Ліни Костенко, виходячи з того, що однією з рис новітньої української літератури є міфологічність, що свідчить про своєрідність національного типу художнього мислення. Тому актуальність дипломної роботи зумовлена необхідністю глибокого дослідження народнопоетичних образів у творах Ліни Костенко.

Підсумовуючи наукову літературу ми можемо визначити основну мету дипломної роботи, яка полягає у встановленні особливостей народнопоетичних образів у творчості Ліни Костенко. Матеріалом для спостережень слугують твори поетеси.

У відповідності до поставленої в роботі мети намічено здійснення таких конкретних завдань:

1.      Визначення поняття народнопоетичного образу.

2.      Визначення поняття народнопоетичного мислення в межах міфопоетичного.

3.      Аналіз народнопоетичних образів у творах Ліни Костенко, в яких закладено:

–        історіофілософську модель України, або український міф                    Л. Костенко;

–        українську модель світу.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають:

а) метод аналізу;

б) метод синтезу;

в) метод спостереження;

г) порівняльно-історичний метод.

У необхідності ми звертаємось також до філологічного та семантичного принципів аналізу.

Структура роботи зумовлена метою та завданнями дослідження. Роботу складають вступ, два розділи і висновки. До роботи подано список використаної літератури.

У Вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дослідження, визначаються мета й головні завдання роботи. Зроблено огляд критичних матеріалів. Коротко подано характеристику народнопоетичного в його класичному й сучасному аспектах.

У І розділі – “Міфологічне й народнопоетичне у творах Л. Костенко” – розглядаються основні положення концепцій міфологізму, що належать           Ф. Шеллінгу, К. Г. Юнгу, О. Веселовському, О. Потебні, М. Костомарову,       К. Леві-Стросу, Я. Голосовкеру. Спираючись на відому тезу О. Потебні про архаїчну нерозрізненість образу й значення, ми прагнемо показати, як художнє слово міфологізує предмет інтенцією  й цим включає його до народнопоетичної парадигми. Особливе місце в цьому розділі приділено особливостям національної свідомості Ліни Костенко.

У ІІ розділі – “Філософія осягнення світу (Народнопоетичні образи в ліриці Ліни Костенко)” – наш аналіз народнопоетичних образів підтвердив, що архаїчні форми свідомості виявляються не тільки перебутими, а навпаки, сьогодні переживають своє друге народження у вигляді неоміфологізму, оскільки міфологічна думка причетна до фундаментальних основ світобудови й людської свідомості та криє в собі ще невичерпні можливості пізнання.

У Висновках відображено підсумки проведеного нами дослідження.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено спробу виділити й визначити народнопоетичні образи у творах Ліни Костенко як різновид сучасного художнього мислення, позначеного особливим міфологічним характером світосприймання й світовідтворення.

Вперше Ліна Костенко представляється як творець індивідуального “українського міфа” – міфологічної моделі історичної долі України.

Практична цінність роботи визначається запропонованим у ній підходом до аналізу художніх творів міфологічного спрямування.

РОЗДІЛ І

МІФОЛОГІЧНЕ Й НАРОДНОПОЕТИЧНЕ У ТВОРАХ ЛІНИ КОСТЕНКО

Протягом останніх двох століть у філософії та літературознавстві спостерігається посилений інтерес до міфа як типу мислення і як мистецького спрямування. Наше вітчизняне літературознавство в останні десятиліття також відчуло потребу в поглибленому аналізі феномена міфомислення – такого, як він виглядає в творчості сучасних художників слова. Особливого сенсу набувають ці розвідки для української літератури в часи національного відродження, якщо врахувати таку рису українськогохудожнього мислення, як увагу до прадавньої народної творчості й загальну схильність до романтико-ірраціоналістичної споглядальності [20; 190].

Якщо для прадавніх народів-міфотврців міфологія була водночас і формою самовираження, і формою мислення, і, отже, формою самого життя, тобто тим, що не тільки мало великий смисл, але й (що дуже важливо) надавало цього смислу усьому буттю, то сучасна людина вже давно втратила подібне “безпосереднє відчуття великих реальностей духу”[1]. Отже, ми повинні виробити якесь нове ставлення до міфологічного матеріалу – через архетипи минулого глибше осягнути проблеми сучасності, у яких закладено майбутнє [12; 92].

Найбільш концептуально вагомі дослідження міфології належать       Дж. Віко, Ф. Шеллінгу, Я. Грімму, Ф. Ніцше, М. Мюллеру, О. Веселовському, О. Потебні, З. Фройду, К. Г. Юнгу, К. Леві-Стросу, М. Бахтіну, Е. Тейлору,     П. Флоренському, О. Лосєву, М. Еліаде, Я. Голосовкеру. Великий інтерес становлять також роботи В. Іванова, М. Стеблін-Каменського,                            Е. Мелетинського, В. Топорова, Д. Наливайка, С. Аверінцева.

Робота є спробою дослідити характер міфопоетичного (народнопоетичного) мислення у творах Ліни Костенко. Ми намагаємось показати, що народнопоетичний зміст художнього тексту закладено в особливому коді, який є індивідуальним для кожного письменника-міфотворця.

Приймаючи сучасне розуміння  міфології як науки про міфи, а також як явище культури, ми розглядаємо передусім естетико-філософську проблему міфомислення, а в його межах – міфологічне й народнопоетичне як історико-культурологічно зумовлені якості міфологічного світовідчуття. Останнє є своєрідно осучасненим різновидом стародавнього “міфа у власному сенсі слова”, або “тотального міфа”, за словами С. Аверінцева, інакше кажучи, “нерозчленованої ідеологічної першоматерії” [9; 49].