Міфологічне й народнопоетичне у творах Ліни Костенко

Ліна Костенко – винятково обдарована поетична особистість, тому її твори цікавитимуть і прийдешні покоління. Вона – глибоко сучасна, глибоко українська поетеса, яка майстерно поєднала інтелект і почуття. І тому насправді осягнути глибину її творів зможуть лише ті, хто здатен не тільки розуміти, а й відчувати поезію серцем.

Творячи власну українську модель світу, Ліна Костенко стає органічною й невід’ємною її часткою.

ВИСНОВКИ

Першим завданням у роботі було вивчення найбільш відомих й авторитетних концепцій міфокритики з метою виробити певну їх оцінку та скласти власне уявлення про таке складне й багато в чому ще таємниче явище людської культури.

У процесі розгляду найзначніших міфологічних теорій ми дійшли висновку, що найбільш концептуально значущі й науково плідні їхні положення, своєрідно трансформуючись і почасти вдаючись до поняттєвої синонімії, проходять через розумову лабораторію більшості вчених-міфологів. І це дає змогу виробити, так би мовити, інтегральну модель міфомислення. Ми зробили відповідну спробу й у подальших наших міркуваннях спиралися на такі положення, як існування в реактивній сфері людини колективного несвідомого, архетипів, міфологем, прагнення створювати образи мудрих праотців і героїв – носіїв колективної народної сили, звитяги та життєствердження, уявлень про цілісність Всесвіту та Буття, про незнищенне Світло, Правду й Добро, про смисл людської Самості та історичні особистості, про бінарність основних розумових й етичних парадигм.

Наш аналіз народнопоетичних образів підтвердив, що архаїчні форми свідомості виявляються не тільки не перебутими, а навпаки, сьогодні переживають своє друге народження у вигляді неоміфологізму, оскільки міфологічна мисль причетна до фундаментальних основ світобудови й людської свідомості та криє в собі ще не вичерпані можливості пізнання.

Ми вважаємо, що міфологічне спрямування становить помітну особливість української літератури, а посилена сучасна міфологізація її поетики та художніх рішень свідчить, що саме такий характер світоставлення поступово стає все більш близький сучасній людині – в міру того, як наука й мистецтво розсувають обрії людства.

Шляхом відокремлення найсуттєвіших положень концепцій міфологізму, які належать визначним філософам та літературознавцям, ми склали інтегральну схему міфомислення. Вона набуває такого вигляду:

–        міфомислення має своїм витоком ідеї безсмертя, гармонії та цілісності буття, спрямованих проти загрози хаосу;

–        є своєрідною логічною моделлю розв’язання буттєвих протиріч;

–        у людському мозку і пам’яті виявляється у вигляді колективного несвідомого, архетипів і самості;

–        будучи пов’язаним з мовою міфомислення має знаково-символічну форму, в якій відбувається пізнання ним всесвіту, причому суб’єктивному образу приписується статус об’єктивного буття.

Будь-який текст можна вважати в певному розумінні міфологічним породженням, оскільки людина, за висновком філософів, взагалі міфологізує навколишній світ.

Аналіз особливостей народнопоетичної інтенції Ліни Костенко незаперечно доводить існування індивідуальних міфів, тобто автономних світоглядних і художніх систем, позначених рисами міфологічних уявлень та особливим характером символізації. Ми простежили, як соціальне мислення та його якості (наполегливість, сміливість, гострота, гнучкість, критичність) реалізуються у художньому світі Ліни Костенко. Поетеса, послідовно виражаючи у творчості власне критичне мислення, спонукає і свого читача розвивати якість, вкрай необхідну для особистісного сприйняття реальності. Гнучкість же мислення поєднується з потужним культурологічним шаром творчості. Мисткиня відкрита до творчого діалогу, про що свідчить присутність у її творах ремінісценцій, мотивів, тем з української та світової літератур.

У творчості Ліни Костенко зосереджена вся животрепетна українська проблематика, де знайшли вираження головні суперечності життя і буття нашого народу. Основною проблемою творчості є проблема духовної тотожності особистості у тоталітарному суспільстві. Ця проблема реалізується у формах вужчих і більш конкретних, при цьому розподіляючись на певні напрямки, які окреслюються суспільними, соціальними, моральними, психологічними, філософськими та іншими підходами. Як приклад можна назвати такі проблеми, як збереження духовних цінностей у світі, де процес відчуження сягнув глобальних масштабів; роль і призначення мистецтва; митець і тоталітарна влада; проблеми творчого самовираження; проблема особистісного становлення; національна самоідентифікація; історична пам’ять; екологічна проблема; проблема вимираючого українського села тощо.

Отже, особистісні якості мислення: критичність, гнучкість, гострота – необхідні складові поетичного мислення Ліни Костенко, є активними чинниками її поетичного таланту.

Значними художніми здобутками у використанні фольклорного матеріалу відзначається поезія Ліни Костенко. Найчастіше “вічні теми” розкриваються шляхом переосмислення фольклорних сюжетів, мотивів, образів.

Аналіз мовних засобів Ліни Костенко свідчить про активне звертання до стилістичної системи фольклору. Але якщо в народних творах звертання до світу рослин має досить конкретні, виразні, однак дещо обмежені функції (введення читача у світ ліричного твору, створення певного емоційного тла (верба – мотив плачу, суму, сліз), то в авторській поезії вони значно розширюються і ускладнюються. На перший погляд семантично прості і “прозорі”, ці образи часто мають глибокий зміст і яскраве емоційне забарвлення.

Отже, переймаючи уснопоетичну традицію, поетеса зуміла також семантично і структурно розширити рамки образів, надати їм нового змісту.

Поезія Ліни Костенко активно “живиться” джерелами культурної минувшини. Авторка творчо переосмислює духовний спадок народу – її мистецьке бачення світу має яскравий, національний колорит. Ми виокремили й проаналізували накреслену Ліною Костенко у своєрідному поетичному часопросторі українську модель світу. У нашому розумінні, українська модель світу – це система поглядів на дійсність, що, існуючи у свідомості українців у формі понять, уявлень, які є синтезом багатовікового досвіду попередніх поколінь, формує особливе, специфічне схематично узагальнене бачення цієї дійсності. Мисткиня в поезії природно й органічно поєднала чуттєве й раціональне, принесла в лірику глибинні філософські розмисли та узагальнення. Специфіка української ментальності полягає у тісному зв’язку між нашими предками і природнім довкіллям. У поезії Ліни Костенко зустрічаємо своєрідну модель світу, яка поєднується з виразно національною символікою.

Українська модель світу, витворена Ліною Костенко, неоднорідна, являє собою співіснування трьох світів – своєрідне трисвіття – це світ в цілому, світ обмеженого простору хати й мікросвіт душі української, який називаємо “мікросвітом” тільки відносно двох попередніх, бо насправді світ душі української незміримо глибокий і незбагненний, оскільки осягнути і зрозуміти самого себе до кінця неможливо. Над цим замислюється і сама Ліна Костенко, пильно вдивляючись у неосяжний світ людської душі.

Аналіз особливостей народнопоетичної інтенції Ліни Костенко незаперечно доводить існування індивідуальних міфів, тобто автономних світоглядних і художніх систем, позначених рисами міфологічних уявлень та особливим характером символізації.

Наші спостереження дають основу для висновку, що матеріалістично-соціологічний підхід до художнього потрактування явищ дійсності виявляється відтісненим і поступається місцем погляду у внутрішньо-рухливий світ особистості, не завше підвладний прогнозуванню “ззовні”. Відмова новітньої вітчизняної мислі від матеріалізму в його марксистському варіанті означає орієнтування на ірраціоналістичні тенденції в поясненні природи речей, а саме ця риса була великою мірою притаманна правічній, міфологічно мислячій людині.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Альбуханова-Славская К. А. Стратегия жизни. – С. 187 – 206.
2. Бакула Б. Історія і поезія (Поезія Ліни Костенко) // Дивослово. – 2000. – № 13. – С. 42 – 45.
3. Барабаш С. Філософія осягнення світу (Про лірику Ліни Костенко) // Дзвін. – 2003. – № 4. – С. 142 – 145.
4. Башкірова О. Діалог із фольклорною традицією у віршуванні Ліни Костенко // Слово і час. – 2004. – № 11. – С. 90 – 99.
5. Березовський І. П. Українська радянська фольклористика. – К., 1968. – С. 223.
6. Бондаренко А. Усі вже звикли: геніїв немає... (Художнє мовомислення поетичного циклу Л. Костенко “Силуети”) // Урок української. – 2004. – № 8 – 9. – С. 24 – 30.
7. Герасимчук В. міфологічні мотиви у фольклорі та літературі. Особливості трансформації // Укр. літ. в ЗОШ. – 2001. – № 2. – С. 52 – 59.
8. Гнатюк О. Трансформація фольклорного матеріалу у літературному тексті // Молода нація. – К., 1997. – № 5. – С. 85 – 91.
9. Гончарова Б. С. фольклор в творчестве писателей // Литература в школе. – 1995. – № 3. – С. 48 – 51.
10. Гордасевич І. Бережіться чоловіків!: (Про творчість українських поетес) // Жовтень. – 1982. – № 1. – С. 115 – 122.
11. Грицай М. С. Давня українська проза. Роль фольклору у формуванні образного мислення українських прозаїків XVI – початку XVII ст. – К., 1975. – С. 3.
12. Гуць М. Цінне дослідження про зв’язок поезії з фольклором // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 1 – 2. – С. 92 – 93.
13. Дах М. Історія легенди про Марусю Чурай // Сучасний погляд на літературу: Зб. наук. праць. – Вип. 2. – 2000. – С. 71 – 83.
14. Дах М. Літературне життя народної балади “Ой не ходи Грицю”: Автореферат. – Львів, 2001. – 21 с.
15. Єфремов С. Народнопоезія // Єфремов С. Історія українського письменства. – Мюнхен, 1989. – С. 278 – 283.
16. Кирчов Р. Фольклор у системі новочасної української культури // Визвольний шлях. – 1999. – № 7. – С. 853 – 857.
17. Ковалевський О. Вірність і зрада: Контури мистецького світогляду Ліни Костенко // Слово Просвіти. – 2005. – № 11. – С. 10.
18. Ковалевський О. Серед іксів історії (Поетична творчість                 Л. Костенко) // Слово Просвіти. – 2004. – № 41. – С. 10.
19. Ковальчук Т. Символіка світоглядної парадигми в поезії Ліни Костенко / Полтавський держ. пед. ун-т ім. В. Г. Короленка: Збірник наук. праць. – Полтава, 2003. – Вип. 3. – С. 20 – 27.
20. Козуля О. Символ нескореної України (Творчість Ліни Костенко) // Козуля О. Жінки України в історії України. – К., 1993. – С. 186 – 191.
21. Костенко Ліна Вітрила. – К., 1958. – С. 58 – 63.
22. Костенко Ліна. Маруся Чурай. – К. – С. 68.
23. Костенко Ліна. Неповторність. – К. – С. 37 – 38.
24. Кошарська Г. Ще один підхід до поезії Ліни Костенко // Слово і час. – 1996. – № 8 – 9. – С. 49 – 52.
25. Краснова Л. Грані поетичної майстерності (Ліни Костенко) // Урок української. – 2000. – № 2. – С. 26 – 30.
26. Кудрявцев М. Перед лицем епох: До проблем історизму творчості Ліни Костенко // Укр. мова та літ. – 2003. – № 17. – С. 4 – 8.
27. Лук А. Н. Психология творчества. – М., 1978. – С. 26 – 28.
28. Наєнко М. К. Українське літературознавство: школи, напрями, тенденції. – К.: “Академія”, 1997. – 320 с.
29. Онищак Н. П. Символи сонця і місяця у Ліни Костенко // Знак. Символ. Образ. – Вип. І. – Черкаси, 1996. – С. 36.
30. Пономаренко Л. Пісні Марусі Чурай. Текстологічний аспект: Автореферат. – К., 2003. – 22 с.
31. Потебня А. А. О некоторых символах в славянской народной поэзии. – Харьков, 1914. – С. 36 – 37.
32. Салига Т. Поезія – це завжди неповторність: Мотиви художнього мислення у творчості Ліни Костенко // Вітчизна. – 1986. – № 5. – С. 164 – 169.
33. Сюта Г. Семантичне оновлення фольклорних образів в українській поезії // Народна творчість та етнографія. – 1995. – № 4 – 5. – С. 78 – 85.
34. Таран О. Мислячи інако: (Деякі особливості художнього мислення Ліни Костенко // Укр. мова і літ. в сер. шк., гімназіях і ліцеях. – 2004. – № 2. – С. 195 – 202.
35. Таран О. Поетика печалі в художньому світі Л. Костенко // Укр. мова та літ. – 2004. – № 15. – С. 19 – 23.
36. Харун В. Мистецтво розуміти поезію (спроба аналізу віршів Ліни Костенко) // Укр. мова і літ. в сер. шк., гімназіях і ліцеях. – 2000. – № 2. – С. 82 – 89.
37. Шевчук Г. М. Із спостережень над фольклоризмом сучасної української поезії // Народна творчість та етнографія. – 1985. – № 4. – С. 39 – 44.
38. Шелест В. Образні асоціації в поезії Ліни Костенко // Дивослово. – 1994. – № 2. – С. 11 – 17.
39. Яковець А. В. Маруся Чурай: міф чи втрачена реальність // Слово і час. – 1997. – № 10. – С. 44 – 46.

[1] Юнг К. Г. Душа и миф: шесть архетипов. Пер. с англ. – М. – К.: ЗАО “Совершенство” – 1997. – 320 с.

[1] Флоренский П. О. Столп и утверждение истины. (І, ІІ). – М.: “Правда”, 1990. – С. 224 – 225.