Вживання синонімів у творчості українських письменників

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Курсова робота

На тему: "Вживання синонімів у творчості українських письменників"

Роботу виконала

Учениця НВК № 148

                                                                           Копач Вікторія

М. Дніпропетровськ

2012 рік

ЗМІСТ

Введення                        

1.     Вступ

2.     Лексична синоніміка Т.Г. Шевченка.

3.     Синоніміка прикметників і прислівників у художніх творах М. Коцюбинського

4.     Проблема синоніма в лексикології та лексикографії

4.1. Визначення поняття синоніма в сучасній лексикології

4.2. Класифікація синонімів

Висновок

Список літератури

ВСТУП

Останні десятиріччя характеризуються активізацією у галузі дослідження сучасної, історичної лексикології розширенням її проблематики і фактичної бази, уточненням принципів і методів роботи.

Особливо пожвавлюється вивчення лексичного складу художніх творів,

а саме, лінгвісти немало уваги приділяють вивченню лексичних синонімів, їх складу, функціям у творах українських письменників.

Мову художніх творі у різних аспектах вивчали Білодід З.К., Жовтобрюх М.А., Булаховській Л.А., Цимбалюк Т.В., Сологуб Н.М., Загнітко А.П., Леонова М.В., Берест Тетяна, Важеніна Олена, Лукаш Галина та ін. Уміле й доречне використання синоніміки - один з найважливіших показників майстерності письменника, публіциста оратора. Уживання синонімів робить мовлення виразнішим і значеннєва багатшим, вони сприяють чіткішому окресленню висловлюваної думки. Синонімія якнайкраще репрезентує лексичне багатство мови, є невичерпним джерелом стилістики.

Великий внесок у вивчення синонімії як лексичного явища в літературі зробили Булаховській Л.А., Бурячок А.А., Ващенко В.С., Паламарчук Л.С., Деркач П.М., Колесник Г.М., Лагутіна А.В., Нечитайло О.І., Полюга Л.М., Скрипник Л.Г., Тараненко О.О. та інші.

Синонімічні засоби української мови, як уже було зазначено, сприяють точному і водночас яскравому, образному відтворенню думки. Добра обізнаність мовців із синонімічним матеріалом допомагає їм ясно і чітко висловлюватися, створювати різні комунікативні ефекти, забезпечує стильову відповідність. І, навпаки незнання синонімів або невміння користуватися ними стає причиною неточного слововживання, бідності словника, обезбарвлення мовлення.

Спостереження показують, що не лише діти, а й дорослі у своїй більшості, на жаль, мінімально використовують синонімічні можливості мови. Як правило, вони послуговуються одним, найбільш загальним за значенням і найбільш уживаним синонімом з досить широкого синонімічного ряду. Тому вчитель повинен приділяти велику увагу роботі з синонімами, від якої залежить поповнення лексичного запасу учнів. Він має не тільки закріпити у свідомості дітей певну кількість синонімів, а й навчити правильно користуватися ними в усній і письменній мові. І тут йому стануть у пригоді художні твори, оскільки в них широко використовуються загальномовні синонімічні одиниці й активно реалізуються приховані можливості лексем.

Предметом нашої уваги є синоніми, і їх теоретичним дослідженням займалося чимало мовознавців. Наприклад, Лагутіна А.В. і Кочерган М.П. звернули увагу на лексичну сполучуванність і синонімію; міжрівневою синонімією і теорією граматичного значення займалися Русанівський В.М., Колесников О.А., Їжакевич Г.П., Ткаченко О.О., Новикова О.О., синоніми в лексикографії досліджували Нечитайло О.І., Паламарчук Л.С., Ващенко В.С., Тараненко О.О., Прадід Ю.Ф., Кочерган М.П.; свій внесок у дослідження термінологічної синонімії зробили Худолєєва С.П., Боресюк Іван, Непийвода Наталія, Корепанова А.П., Циткіна Ф.А., Онуфрієнко Г.С., Панько Т.І; питання словотворчої синонімії вивчали Родніна Л.О., Іщенко Н.Г., Фридорак В.Б.; зокрема, про дієслівну синонімію писали Миронюк Н.П., Ярова Алла, Бублейник Л.В., Голубовська І.О., Білевич Т.Л., Соколова С.О.; методологічним дослідженням вивчення синонімії займалися Гуйванюк Н.В., Миронова Г.М., Груба Таміла, Левицький В.В., Коломієць М.П. тощо.

Найбільш поширене у сучасному мовознавстві визначення синонімів формулюється так:

- синоніми - це близькі або тотожні за своїм значенням слова, що позначають одне –

- поняття, але відрізняються одне від одного:

- відтінками в лексичному значенні;

- своїм емоційним забарвленням;

- належністю до певного стилю;

- своєю вживаністю;

- здатністю вступати в сполучення з іншими словами.

Муравицька М.П., аналізуючи лексичний склад мови як систему синонімічних рядів, зазначає, що "від вивчення цієї теоретичної проблеми залежить створення лінгвістичної основи для ефективного розв'язання двох практичних завдань. Перше полягає в розширенні можливостей передачі думки шляхом активного засвоєння носіями мови синонімічних засобів, відображених у словниках. Друге завдання пов'язане з вибором найдоцільнішого варіанта у процесі автоматизової обробки текстової інформації, наприклад, при редагуванні текстів певних функціональних стилів і жанрів, насамперед наукових, а також публіцистичних. Муравицька М.П. розглядає семіотичний підхід до співвідношення значення слова і його формальних ознак. Такий підхід зумовлює з позицій діалектики категорій форми і змісту - розуміння синонімічного ряду як послідовності лексико-симантичних варіантів, тобто значень слів, а не самих слів. Таке розуміння виходить з відносної формальної самостійності і семантичної цілісності слова в лексичній системі мови.

Нечитайло О.І. дослідив особливості синонімії за частинами мови у словнику тлумачного типу і привертає увагу до того факту, що розподіл слів за частинами мови нерівномірний, тому "при витлумаченні значення слів не завжди вдається однаковою мірою використовувати синонімічні засоби. Далі він зазначає, що досить часто синоніми залучаються для розкриття значення дієслів (переважно багатозначних). Проте дуже рідко тлумачаться синонімами числівники та займенники (тільки діалектні форми літературними). При тлумаченні значень прикметників та дієслів значно частіше використовуються 2-3 синоніми (інколи 4-5). Щодо іменників, то вони, як правило, тлумачаться однослівним відповідником. В основному це слова на позначення абстрактних понять, властивостей, а також пояснення іменників, що належать до лексики розмовної, рідковживаної, діалектної та застарілої .

Працюючи над словниками різних типів О.І.Нечитайло, О.О.Тараненко, Л.С.Паламарчук, В.С.Ващенко роблять висновки, що найбільше і частіше синонімізуються в українській мові іменники, прикметники та дієслова. Таким чином ці науковці зробили свій внесок у дослідження явища синонімії з морфологічної точки зору.

Деякі мовознавці, серед яких М.Я.Плющ, В.Г.Петік, М.Т.Чемерисов, Є,І.Чернов, О.П.Блик, виділяють синоніми абсолютні та синоніми лексичні. Лексичні синоніми, у свою чергу, поділяються на семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні. Також ці мовознавці виокремлюють синоніми контекстуальні.

Майже тотожне розмежування подають М.А.Жовтобрюх та Б.Г.Кулик. За їхнєю класифікацією синоніми можна поділити на такі групи:

1) синоніми, що відрізняються між собою емоційним забарвленням;

2) синоніми які розрізняються за логічними ознаками, тобто відтінками у змісті того поняття, що є спільним для синонімічного гнізда; такі синоніми називаються симантичними або ідеографічними;

3) Стилістичні - такі, використування яких неоднакове у різних стилях літературної мови.

Ці дослівники також зауважують, що крім словникових синонімів українська літературна мова, знає ще й синоніми контекстуальні. Невеликі розбіжності з попередніми класифікаціями ми бачимо у класифікації синонімів поданій у підручнику з сучасної української літературної мови за редакцією О.Т.Волоха, де йдеться про такий розподіл синонімів:

За значенням і функціями розрізняють синонімі ідеографічні і стилістичні.

Крім постійних, усталених у лексичній системі синонімів, існують також так звані контекстуальні, тобто слова, які лише в одному якомусь контексті тимчасово виступають як синоніми. До окремих слів синонімами можуть виступати цілі словосполучення - фразеологічні одиниці .

На основі протиставлення за повним і неповним збігом лексичних значень мовознавці виділяють два основних типи синонімів:

1) синоніми - тобто слова з тотожніми, ідентичними значеннями;

2) квазісиноніми - тобто слова з близькими, але не тотожніми лексичними значеннями.

Далі класифікація ґрунтується на внутрішній диференціації квазісинонімів, у складі яких виділяються синонімі семантичні, стилістичні і семантико-стилістичні.

Отже, ми вже визначилися з тим, що для лексикології синонімія - це повний або частковий збіг значень двох або кількох слів як одиниць словника у відриві від контексту. Погляд стилістики на синонімію істотно відрізняється від погляду інших мовознавчих дисциплін. Для стилістики важлива не більша або менша близькість двох чи кількох слів, а те, якими словами можна виразити певне поняття в певному контексті.

Стилістиці властиве поширене розуміння синонімії. Тут мається на увазі синоніміка не тільки лексична, а й синтаксична, морфологічна, словотвірна, фразеологічна. І якщо в синоніміці найяскравіше виявляється багатство мови, то глибоке знання синонімічних можливостей і вправність у користуванні ними є одним із найважливіших показників майстерності письменника, журналіста, взагалі людини, чия творчість якимось чином пов'язана з мовою.

ЛЕКСИЧНА СИНОНІМІКА Т. Г. ШЕВЧЕНКА

Т. Г. Шевченко залишив нам неперевершені зразки художнього слова. Найглибше знання і найвлучніше використання Шевченком багатств української мови зокрема можна чітко побачити, проаналізувавши, хоч би в загальних рисах, лексичну синоніміку в його поетичних творах.

Зважаючи на те, що в літературі немає одностайної думки щодо визначення обсягу поняття синоніма щодо розмежування окремих синонімічних гнізд, вважаємо за потрібне подати на початку в загальних рисах свої міркування, з яких ми виходили у доборі і систематизації конкретного матеріалу для висвітлення цього питання. До синонімічного ряду ми включаємо не тільки, кажучи   умовно,     словникові     синоніми,     тобто    слова,    які сприймаються як близькозначні або як стилістичні паралелі поза контекстом чи в будь-якому контексті, а й так звані текстуальні синоніми, тобто слова, які набувають синонімічного значення до інших лише в певному контексті, лише в окремих випадках вживання; так само до синонімічного ряду включаються і рівноцінні до окремих слів фразеологічні сполуки.

У Шевченка, як і взагалі в нашій мові, найширше представле­на дієслівна синоніміка, вужче — іменникова, прикметникова і прислівникова.

Одно з найширше виявлених у Шевченка синонімічних гнізд — це великий ряд дієслів на означення процесу ходіння з різноманітними, супроводжуючими це основне значення, відтінками. Усі ці дієслова об’єднуються навколо дієслівної пари іти — ходити, що найширше і найзагальніше передає процес ходіння, лише з тією - відмінністю, що в дієслові ходити здебільшого виразніше виступає значення довготривалості  руху.  Обидва  ці  дієслова Шевченко звичайно використовує для простої фіксації руху.

При потребі передати ті чи інші супровідні моменти, що характеризують цей рух, Шевченко вживає ряд інших, відповідних до цього, синонімічних дієслів. Так, для надання художньому малюнку відтінку певної урочистості, піднесеності або для підсилення картини він використовує дієслово похожати; на означення відсутності цілеспрямування у здійсненні руху — ряд синонімів, кожен з яких має ще свої, властиві йому, додаткові відтінки: блудити, блукати — рух без певної мети, часом напівсвідомий, тинятися — з деяким підкресленням пригніченого чи тяжкого мо­рального стану людини, про рух якої йде мова; вештатися— з підкресленням легковажності руху без певного спрямування, хилятися— з посиленням негативної оцінки легковажного руху; і навпаки — для означення цілеспрямованого руху в Шевченка виступають інші дієслова, в семантиці яких на першому плат виступає не безпосереднє означення процесу ходіння, а зовнішній його вияв, у якому одночасно визначається і мета цього руху, напр.: нишпорити — метушливий, здійснюваний в різних напрямах рух з виявленням настирливості в розшуках чогось, крастися— прихований, а тому й стриманий до певної міри рух. Суто зовнішні ознаки вияву руху передаються новим рядом дієслів: чимчикувати, тюпати, шкандибати, скакати та ін.