Вживання синонімів у творчості українських письменників

Досить оригінальне у Шевченка синонімічне гніздо з основним дієсловом плакати.

Безпосередніх дієслівних синонімів тут лише три: плакати, ри­дати і голосити: Ридати, у порівнянні з плакати, означає сильні­ший вияв однакового по суті психіко-фізіологічного процесу; го­лосити на відміну від попередніх двох дієслів означає нерівномір­ний щодо сили вияву плач, супроводжуваний здебільшого при­мовлянням, пов'язаним з переживаннями людини.

Дієслова плакати і ридати у Шевченка за фольклорно-пісенним зразком здебільшого виступають поряд для означення великої сили чи довготривалості плачу: «Заплакала, заридала Сердешна Ма­р'яна» (т. І. Мар'яна-черниця, 159); «На Дніпро позирав, Тяжко плакав, ридав. Сині хвилі голосили» (т. І, За байраком байрак, 381).

Часто Шевченко не називає процес плачу якимсь з цих дієслів, а означає його описово, і саме тут виявляється його майстерність. В цих описових означеннях найширше використовуються сльози як неодмінна фізична ознака плачу: «І хлинули сльози» (т. І, Гайда­маки, 93), «Та й заливсь сльозами» (т. І, Наймичка, 317), «І знову сльози виливаю» (т. І, Відьма, 360), «Вмиється сльозою» (т. І, Ка­терина, 29), «Дала сльозам волю» (там же, стор. 40), «І я кровавими сльозами Не раз постелю омочу» (т. II, А. О. Козачковському, 47), «Кругом хлопці та дівчата Слізоньки втирають» (т. І, Тара­сова ніч, 67). *

У такому образному означенні плачу іноді зовсім може зникати дієслово, що разом з іменником сльози означає плач з тим чи ін­шим відтінком у його виявленні, — і залишаються тільки сльози, напр.: «Усміхнувся на воронім Та й знову у сльози» (т.. І, Гайда­маки, 116).

У гнівній поезії Шевченка значне місце посідає змалювання смерті, припинення життя людини. Тут і розправа з панами, і про­рокування загибелі, знищення всіх катів і гнобителів, і, з другого боку, вбивства, позбавлення життя кріпаків як їх гнобителями без­посередньо, так і нестерпними муками, всіма умовами пригнобле­ного життя. Саме цим і зумовлено, що в поезіях великого поета досить широко виявлені синонімічні ряди до двох дієслів, що на­самперед означають припинення життя як людини, так і взагалі всякої істоти — убити і вмерти перше — з наголошенням моменту насильства у припиненні життєвої діяльності, друге — з означен­ням самого факту закінчення життя.

Наведемо найтиповіші ілюстрації до першого з цих гнізд: «Не громом праведним, святим Тебе уб'ють. Ножем тупим Тебе зарі­жуть, мов собаку, Уб'ють обухом» (т. II, Неофіти, 276).

У даному випадку яскраво відчувається, що для означення зни­щення кесаря Нерона Шевченко вважає недостатнім звичайне слово убити і підсилює його іншим, ще більш конкретним — зарізати, яке, стаючи через це в даний синонімічний ряд, разом з повторен­ням уб'ють і стилістично використаними старослов'янізмами «висо­кого звучання» {праведним, святим) та антитетичною до них побу­товою лексикою (ножем, обухом), допомагає у створенні надзви­чайно сильної картини пророкування загибелі всіх царів в образі Нерона.

Дієсловами класти, укласти Шевченко підкреслює швидкість припинення життя. Ще виразніше означається цей момент дієсло­вом стинати, постинати, рівнозначним у такому вживанні до «рап­тово обірвати, припинити життя»: «По всьому царству постинають Малих дітей...» (т. II, Во Іудеї во дні они, 301).

Для інших нюансів в означенні насильственного позбавлення життя людини поет знаходить нові синонімічні слова і фразеоло­гічні звороти. Напр.: «Та вже ж нехай хоч розіпнуть, А я без вірші не улежу» (т. II, Неначе степом чумаки, 163). Поет готовий при­йняти смерть у найтяжчих муках, але не відмовиться від свого непе­реможного бажання вкладати в вірші своє полум'яне слово.

«Нудьга його задавила На чужому полі, В чужу землю поло­жила...» (т. І, Гайдамаки, 145); «Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила» (т. І, У неділю не гуляла, 255).

Дієсловом задавила до певної міри наголошуються, так би мо­вити, тяжкі передумови смерті, а обома описовими метафоричними зворотами цей момент образно унаочнюється.

Пор. з вужчим і конкретнішим значенням синонімічне задушити: «Живого б любила, другу б задушила, А до неживого у яму б ля­гла» Ст. І, Причинна, 4). Так само з вужчим і ще більш конкрет­ним значенням приспати, вжите Шевченком метафорично з розширенням через це і обсягу змісту слова: «Думи мої, думи мої, Лихо з вами!.. Чом вас лихо не приспало, Як свою дитину?..» (т. І, Початок вірша, 21). «Приспати» означає «непомітно, потихеньку задушити». «Ножі солдати сполоскали В дитячій праведній крові!» II. Марія, 314). Тут масове знищення дітей показано через су-деталь цього жахливого вбивства.

Синонімічні звороти укоротити віку (т. І, Гайдамаки, 143, т, інші твори) і збавити віку (т. І, Наймичка, 310) означають «вбита заподіяти смерть раніше, ніж цього слід було б чекати за, нормаль ним ходом життя особи, про яку йде мова».

У другому із згаданих синонімічних гнізд найближчим до вмерти і найчастіше вживаним синонімом є дієслово гинути — згинути : фонетико-морфологічними паралелями загинути, погибати, яким) підкреслюється важкість і неприємність моменту смерті: це вже не просто ухід з життя, а загибель.

Близько до згинути (загинути) стоїть пропасти, яким наголошується марність смерті, жаль за тим, кому загрожує смерть чи хто гине: «О милий боже України, Не дай пропасти на чужині, В неволі вольним козакам!» (т. І, Гамалія, 201).

Для одинокої, нещасної людини смерть може бути просто сум­ним фактом припинення фізичної діяльності: «...А доведеться оди­ноким В холодній хаті кривобокій, Або під тином простягтись» (т. II Якби з ким сісти, 361).

Проте це ж дієслово у Шевченка вжито при перекладі «Слова о полку Ігореве» і з іншим, не типовим для сучасної мови, відтін­ком: «Допирували Хоробрі русичі той пир, Сватів упоїли, А самі простяглися За землю Руськую» (т. II, З передсвіта до ве­чора, 339). Тут простягтися має значення типове для сучасно­го полягли; пор.: «3рівняв землю, покрив дерном. Щоб ніхто і не бачив, Де полягли Ґонти діти, Голови козачі» (т. І, Гайдамаки, 143).

В останньому випадку мова йде про забитих Гонтою його дітей, а не загиблих у бою, але саме цим дієсловом Шевченко підкре­слює, що це безневинні жертви в боротьбі за народну справу.

Поряд з полягти Шевченко використовує ряд фразеологізмів з таким же семантико-стилістичним забарвленням: лягло костьми (т. І, Кавказ, 326), ляжу головою (т. І, Гайдамаки, 93), голови складали (т. II, Буває в неволі іноді згадаю, 235), котяться голови буї (т. II, О думи мої! о славо злая!, 32).

І зовсім інші дієслова цього синонімічного ряду виступають у Шевченка при змалюванні чи побажанні смерті царям, панам та різним недолюдкам, що зраджують батьківщину, гноблять народ, або взагалі при згадці про смерть, не гідну людини. Напр. дієсло­вами здихати, подихати звичайно означається смерть тварини: «—Ой не клюйте, гайворони, Чумацького трупу, Наклювавшись, подохнете Коло мене вкупі» (т. II, Ой не п'ються пива, меди, 127).

Тут дієслово подохнете не має спеціального емоціонального чи стилістичного навантаження. І зовсім іншого звучання набувають такі слова при вживанні їх на означення смерті людей: «Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, ІІЩоб там і здихали де ви поросли!» (т. І, І мертвим, і живим, 331); «О роде суєтний, проклятий, Коли ти видохнеш?» (т. II, Юродивий, 280).

З такою ж настановою вжите Шевченком дієслово опрігсь для означення смерті царя Ірода, який «Чогось увечері наївсь, Та так наївся, що й опрігсь...» (т. II, Марія, 316).

Широко використовує Шевченко і евфемізми, переважно народ­но-розмовного типу, на означення смерті, напр.: лягло спочити (т. І, Іван Підкова, 60), на той світ тихий перейти (т. II, Росли укупочці, зросли, 343); «Оце збираються до бога, Та хто в далекую дорогу їм добре коней запряже?» (т. І, Наймичка, 313); навіки засну (т. І, Мар'яна-черниця, 153).

Пор. дальше спрощення означення смерті через метафорич­не ототожнення із сном: «Зомлів Марко, И земля задрижала. Прокинувся... до матері — А вона вже спала!» (т. І, Наймичка, 324).

Нарешті, безпосереднє означення смерті може замінятися просто констатуванням відсутності людини: «Давно колись Була собі мати, Був і батько, та не стало...» (т. І, Мар'яна-черниця, 155).

Сумне було село часів Шевченка, але знало воно і свої радості: «Кругом аж курява вставала. Дівчата танцювали І парубки...» (т. II, Титарівна, 77).

Танцюють з запалом, з вогнем, з захопленням, і таке просте, «нейтральне» слово, як танцюють, не завжди може передати все це, і тоді Шевченко заміняє його іншими словами переважно роз­мовного типу, але з відповідним емоціональним забарвленням. Так, наприклад, бурхливий темп, енергійність танцю передається дієсло­вами ударити, ушкварити, і з особливим підкресленням — врізати, різати. Майстерність у виконанні танцю підкреслюється просторіч­ним оддирати, вчистити або ближчим до літературного означенням витнути. Нарешті, танець може означатися якимись зовнішніми, або супроводжуючими його моментами, або такими, що становлять окремий елемент у самому виконанні танцю: навприсідки пішли (т. II, Титарівна, 77), ударив в закаблуки (т. II, Чернець, 36); «Вельможна громада Не втерпіла, ударила Старими ногами» (т. І, Гайдамаки, 79).

Відповідно до танцю й акомпанемент — музика має у Шевчен­ка різноманітне емоціональне означення. Музика не тільки грає, але й реве, плаче, тне, завиває і под. До танцю можна не тільки заграти, але й вчистити, вшкварити, вигравати і под.

Огляд дієслівних синонімічних рядів з поезій Шевченка можна було б ще набагато продовжити, але ми тут обмежимося далі пе­реліком найяскравіших різноманітних інших синонімічних гнізд без спеціального аналізу їх.

Синонімічні гнізда на означення основних моментів у житті людини (народження, одруження), різних почуттів, стану тощо:

Родити, породити, народити, на світ привести, зробитись матір'ю, наплодити, наводити, множити, розплодити;

Родитися, народитися, лупитися (з різко негативною оцінкою факту народження царів);

Виростати, вирости, рости, розвиватися, піднятися, на порі (ста­ти), спіти, кохатися, цвісти, в колодочки вбиватися;

Женитися, одружитися, братися, побратися, повінчатися;

Сміятися, засміятися, реготатися, зареготатися, гоготати;

Сумувати, журитися, нудити (світом), нудитися;

Турбуватися, піклуватися, дбати, доглядати, виростати, кохати;

Співати, курникати, мугикати, виспівувати, виливати, вимовляти: словами;

Гратися, забавлятися, пеститися, пустувати, веселитися;

Лаяти, гудити, нарікати, вимовляти;

Просити, благати, молити;

Волочитися, хилятися, мизкатися, преподобитися;

Їсти, жерти, жрати, трапезувати;

Пити  (пиячити), упиватись, тнути, душі пропивати;

Прокинутися, пробудитися, пробуркатися, схаменутися ;

Втомитися, знемогтися, пристати.

Синонімічні гнізда на означення різних психіко-фізіологічних процесів і под.:

Думати, гадати, міркувати, думку гадати, в голову (не) класти;

Хотіти, схотіти, бажати, забажати, думати, забандюритися (ко­му), рватися (щось зробити): «Страшно сказать: я думала Зана­пастить душу» (т. І, Гайдамаки, 132); «Так думи прокляті Рвуться душу запалити...» (т. І, Чигрине, 228);

Навчати, навчити, научати, научити, вчити, наставляти, просві­тити, навести на путь, повести за віком, радити, поради давати;

Ждати, дожидати, піджидати, виглядати, чаяти;

Синонімічні гнізда на означення трудових процесів, соціальних явищ і под.:

Косити, покоси класти, тнути, голити (в одному алегоричному творі «Косар» — т. І, 394);

Загарбати, одібрати, обирати, взяти, очухрати;

Приборкати, опанувати, побороти;

Проходити, пройти (в часі), минати, минути, минутися, розій­тися, пропасти, безособове — сліду не стало: «Минуло, дівчата... Минулося, розійшлося, І сліду не стало» (т. І, Гайдамаки, 85).

У фразеологічних зворотах: «Чимало літ перевернулось, Води чимало утекло» (т. І, Наймичка, 316); «Ще минуло Літо коло світа, А восени на улиці Сотника убито» (т. II, У Оглаві... Чи по знаку, 176).

З інших синонімічних гнізд:

Літати, ширяти, линути, витати;

Шуміти, гомоніти, густи, метафоричні — ревіти, стогнати, зави­вати, клекотіти;

Розвіяти, рознести, розмахати, розкидати, розсипати;

Простелитися, простягтися, розстелитися, розвернутися;

Розривати, розірвати, роздирати, роздерти, розпанахати.

Іменникові синонімічні ряди у Шевченка здебіль­шого обмежені трьома-чотирма словниковими синонімами, але окремі гнізда часто значно розширюються переважно за рахунок метафоричного чи описового означення людей або тих чи інших явищ, і саме в цьому найширше виявляється майстерність поета. Найяскравішою ілюстрацією до цього може бути означення царя.

Безпосередні словникові синоніми тут представлені словами цар, государ, самодержець, російським єго величество. У цьому ж ряді йдуть іншомовні, вживані Шевченком при широких соціально-викри­вальних узагальненнях, — імператор, кесар, фараон. Близько до словникових синонімів стоїть господар (або народно-розмовна форма з втратою початкового складу сподар), що використовується пое­том для саркастичного зниження образу царя: «Що не спасе їх добрий цар, їх кроткий, п'яний господар...» (т. II, Осії, Глава XIV, Подражаніє, 328); «Пророка, Свого неситого царя, Кленуть Давида сподаря» (т. II, Старенька сестро Аполлона, 70).

Для підкреслення сваволі царя, безмежності його влади, його насильництва над народом Шевченко використовує переносне деспот або емоціонально-метафоричні псар—псарі, собака, людоїд.

Емоціонально-оцінних означень царя у Шевченка багато, бо при всебічному викритті суті царизму він завжди наголошував ту чи іншу сторону його конкретного прояву у вчинках цього носія вер­ховної державної влади. Обмежимося ще кількома ілюстраціями: «Безбожний царю, творче зла, Правди гонителю жестокий!» (т. II, Юродивий, 281); «Царям, всесвітнім шинкарям.. Царів, кровавих шинкарів...» (т. II, Молитва, 332); «Самодержавного вла­дики, Царя неситого...» (т. II, Подражаніє Ієзекіїлю, глава 19, 325); «Тим неситим очам, Земним богам-царям.. Тим дрібненьким бо­гам» (т. II, Молитва, 333).

У розгорнених характеристиках поведінки царів, як ми бачимо, утворюються семантичні ряди, здебільшого емоціонально-оцінні, які при такому вживанні перетворюються на ряди текстуальних синоні­мів до слова цар. Пор., напр., ще такі ряди, як царі — кати — поганці (Старенька сестро Аполлона), цар—сам—батюшка у са­тиричному «Сні» (У всякого своя доля), цар — бог — надія — ідол (Осії, Глава XIV, Подражаніє) і багато інших.