Вживання синонімів у творчості українських письменників

Для означення звернення, зову, заклику до когось Шевченко використовує і дієслова, які звичайно належать до інших синоні­мічних рядів, але через таке їх вживання в конкретному тексті входять до цього синонімічного гнізда. Пор. гукати, що змикається з кричати і питати, старослов'янізм гласити, синонімічний до го­ворити, і обізватися, що тяжить до відгукнутися і заговорити (пі­сля мовчанки); подаємо відповідні ілюстрації: «йде Ярема, Заліз­няк гукає: «Чуєш, хлопче? ходи сюди! Не бійсь, не злякаю» (т. І,. Гайдамаки, 115); «Обізвався старий батько: «Чого ждеш, небого?» (т. І, Катерина, 33).

Звернення до когось, розраховане на відповідь (а також від­повідні риторичні питання), означається у Шевченка своїм рядом дієслів: питати, спитати, запитати, питатися, — але цей ряд ста­новить вже власне не лексичні, а морфологічні синоніми.

Виразно окреслена в поезіях Шевченка група синонімів, що об'єднуються навколо дієслова називати — назвати — давати, дати ім'я, прізвисько, характеристику кому-небудь, чому-небудь (див. «Словарь русского языка» С. І. Ожегова): нарікати (старослов'ян­ського походження, розмовне з негативним забарвленням) і наректи (із збереженням архаїчного відтінку і з урочистим звучанням), старослов'янізм огласити (з такою ж стилістичною настановою), величати (поширене в народно-розмовній мові через релігійно-обря­дову лексику, з піднесеним звучанням), дражнити (з виразним не­гативним забарвленням).

Досить цікаве у Шевченка синонімічне гніздо, що групується навколо дієслів дивитися — подивитися. За допомогою зміни су­фіксів, префіксів, типових для загальнонародної мови, заміни без­посереднього означення вказівкою на супровідні моменти і описо­вими та метафоричними зворотами Шевченко передає цілу гаму найдрібніших відтінків, безпосередньо пов'язаних з основними дієсловами цього синонімічного ряду: дивитися, подивитися, глянути, зирнути, поглянути, поглядати, позирати, оглянутись, оглядатись, озирати, оглядіти, розглядати та ін.; фразеологізми: підняти очиці, кинути очима, окинути очима, світити очима, витрі­щити очі і под.

Тривалий процес споглядання у Шевченка часто передається ампліфікацією різних форм цього синонімічного гнізда, кожного разу з наголошенням додаткових смислових відтінків: уривчастості, напруженості та ін., напр.: «Коли дивиться, погляне... (Поба­чила свого «месника».— В. І.)» (т. II, Якби тобі довелося, 188); «А я дивлюсь, поглядаю, Сміюся сльозами...» (т. І, Гайдамаки, 79); «І ніби сам перелечу Хоч на годину на Вкраїну, На неї гляну, по­дивлюсь...» (т. II, То так і я тепер пишу. 57).

Погляд, спрямований у межі якогось об'єкта, звичайно пере­дається дієсловом заглядати, заглянути і з деяким напруженням, загостренням дії споглядання — дієсловом зазирати. Протилежне спрямування погляду, тобто зсередини назовні, означається дієсло­вами виглядати, визирати з такою ж відмінністю між ними у до­даткових відмінках, як і між дієсловами заглядати, зазирати.

У викривальній, соціально загостреній поезії Шевченка широко виявлене синонімічне гніздо на загальне означення вияву діяль­ності. Навколо центральної дієслівної пари робити — зробити тут згрупувалися дієслова з виразною загальною оцінкою або харак­теристикою тих чи інших вчинків, поводження людей.

Найближчий до основного дієслова синонім діяти ніби пов'я­зується з більш конкретизованим виявом діяльності: «О прокляті, Лукавії діти, Що ви дієте на світі!..» (т. І. Відьма, 367).

Очевидно, саме цим і зумовлено, що Шевченко використовує його поряд з дієсловом робити або зробити для посилення конкрет­ності або сили вияву дії, напр.: «А небога Сама не знає, що ро­бить? І що їй діяти з собою?» (т. II, Петрусь, 223); «І звір того не зробить дикий, Що ви, б'ючи поклони, 3 братами дієте...» (т. II, Марина, 93).

Ще конкретніше дієслово чинити — учинити, яке у Шевченка однаково пов'язується з будь-якою дією, надаючи контексту з опи­сом позитивної дії лише деякого відтінку піднесеності, урочисто­сті: «А то скажуть, що на шляху Чинимо розбої, Та ще дальше запроторять» (т. II, Марина, 94); «Спасибі вам, панове-молодці, Пре­славнії запорожці, За честь, за славу, за повагу. Що ви мені учи­нили» (т. II, У неділеньку у святую, 138)

Утворене від дієслова діяти за допомогою подвійної префікса­ції заподіяти (з посиленням конкретності в означенні вияву діяль­ності) має виразне негативне забарвлення — «зробити комусь щось погане, неприємне»: «Хто їй лихо заподіяв?» (т. І. Лілея, 356).

Пор. синонімічне дієслово завдавати, яке на відміну заподіяти має ще деякий відтінок болісного сприймання дії об'єктом: завдають козакові Смертельниє муки...» (т. II. Із-за гаю сонце сходить, 131).

З близьким до заподіяти семантичним відтінком, тільки з біль­шим наголошенням на негативних наслідках вияву діяльності, ви­ступає дієслівна пара коїти — накоїти: «Не славтеся царевою Свя­тою войною. Бо ви й самі не знаєте, Що царики коять» (т. І, Хо­лодний Яр, 338); «Чого накоїв на землі!» — в гнівному обуренні звертається поет до бога (т. II, Юродивий, 282).

Без особливого наголошення на наслідках вияву діяльності виступає у Шевченка дієслово творити, що зберігає зв'язок з ста­рослов'янізмами: «І сонце хоче подивиться, Що будуть з правед­ним творить?!» (т. І, Єретик, 270); пор. ще з іншого семантич­ного і синонімічного ряду: «Якби ви знали, паничі, Де люде плачуть живучи, То ви б елегій не творили Та марне бога б не хвалили, На наші сльози сміючись» (т. II, Початок вір­ша, 229).

Саме зв'язком з старослов'янізмами, використовуваними Шев­ченком двопланово, і пояснюється те, що в першому з наведених нами випадків дієслово творити в залежності від контексту слу­жить для створення піднесеного звучання, а в другому — підси­лює іронію. Похідне від цього префіксоване дієслово натворити вже втрачає зв'язок з старослов'янізмами і виступає виключно на означення негативної дії: «Добра таки чимало натворили, Чимало люду оголили Оці сатрапи-ундіра...» (т. II, Юродивий, 280).

Близькі значенням до натворити дієслова наробити, виробляти, поробити, утворені від основного дієслова цього синонімічного гнізда, кожне, звичайно, з своїми трохи відмінними відтінками: наробити у порівнянні з натворити без особливої відмінності у зна­ченні має більш розмовний характер і сприяє оформленню розмов­но-оповідного викладу; виробляти — наголошує особливо активне виявлення дії; поробити, маючи розмовний характер, типове для народної творчості і незвичайністю свого творення вносить відті­нок якоїсь непевної, майже таємничої дії, — цей відтінок особливо відчутний при зіставленні з дієсловом робити: «Й сама не знає (бо причинна), Що такеє робить. Так ворожка поробила, Щоб менше скучала...» (т. І, Причинна, 3).

У цьому синонімічному гнізді, як і в багатьох інших, у Шевчен­ка є й фразеологічні звороти, напр.: «Бодай кати їх постинали, Отих царів, катів людських. Морока з ними, щоб ви знали. Мов дурень ходиш кругом їх, Не знаєш, на яку й ступити. Так що ж мені тепер робити 3 тими поганцями?» (т. II, Старенька сестро Аполлона, 75).

Приказковий фразеологізм «Не знаєш, на яку й ступити» пере­дає іронічно ніби розгубленість, неспроможність поета орієнтува­тися в своїх діях.

Шевченкові не раз доводилось давати в своїх творах загальну оцінку життя пригноблених і їх гнобителів, а тому у нього навко­ло дієслова жити утворилося значне і досить оригінальне си­нонімічне гніздо, що складається здебільшого з описових зворотів. І...»

З дієслів, безсумнівно синонімічних до дієслова жити, що зу­стрічаються в поезіях Шевченка, можна назвати такі, як благоден­ствувати, прозябати.

Благоденствувати (старослов'янізм), як широко відомо, вжито у Шевченка саркастично в значенні, протилежному його звичайно­му словниковому тлумаченню: «Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить, Бо благоденствує!» (Кавказ).

Трохи відмінне значення має дієслово прозябати: «Вони, кажу вам, прозябають. Або, по-вашому, ростуть. Як та капуста на го­роді» (т. II, Москалева криниця, 53).

Тут як дієслово прозябати, так і розгорнений описовий зворот (з порівнянням) ростуть, як та капуста на городі означають пусте, позбавлене всякого духовного змісту існування.

У багатьох інших випадках Шевченко вживає описові, часто метафоричні, звороти, в яких наголошується та чи інша сторона або типова риса буття, існування, напр.: по світу волочусь (т. І, Минають дні, минають ночі, 349), вік продівувати, зносити брівонь­ки нізащо (т. II, Москалева криниця, 49). долю поділити (т. І, Гайдамаки, 126), йти (перейти) колючу ниву (т. II, Сестрі, 298), вік дожить (т. І, Гайдамаки, 79), добити віку вікового (т. І, Слі­пий, 282).

Для пригнобленого, покріпаченого, безправного селянства життя дорівнювало мукам, і це знаходило яскраве відображення в твор­чості Шевченка; пор. такі звороти: нудити світом (т. І, Думи мої, думи мої, 21, і в багатьох інших творах), літа тратить (т. І, Дум­ка (Нащо мені чорні брови), 55), у наймах коси побіліють (т. ІІ, Якби ви знали, паничі, 230). Тут є однакові підстави говорити про образну передачу як форми буття, існування — життя, так і пев­них наслідків від тяжких умов життя, що вже змикається з но­вим синонімічним гніздом—мучитися. Основні дієслова цього сино­німічного ряду — мучитися, каратися, страдати, терпіти, конати.

Інші дієслова цього синонімічного ряду в сполученні з дієсло­вом конати уточнюють його значення, наголошуючи одночасно на наслідках тяжкого життя: «А [ти], прескорбная, не знаєш, Де він канає1, пропадає!» (т. II, Неофіти, 270) Чули, чули запорожці

З далекого Криму, Що канає Гетьманщина, Неповинно гине» (т. II, Іржавець, 31).

Поряд з такими дієсловами стають в цей синонімічний ряд і дієслова з узвичаєним метафоричним вживанням на означення поганого фізичного стану людини, зумовленого тими чи іншими не­сприятливими умовами життя: «І в'яне, сохне, гине, гине Твоя єди­ная дитина, Твоя Мариночка...» (т. II, Марина, 100); «В'яне, сохне сиротою» (т. І, На вічну пам'ять Котляревському, 11).

Тяжкість мук підкреслюється дієсловом мордуватися: «А я й не сказала, Як була я людиною, Як я мордувалась» (т. І, Лілея, 355).

Тяжке життя пригноблених кріпаків Шевченко іноді означає образними, метафоричними зворотами, більш дійовими, ніж сино­німічні окремі слова, напр.: «Мужицькі душі аж пищать...» (т. II, Княжна, 10). Так само муки душевні Шевченко підкреслює певни­ми зворотами: «Доки буду мучить душу І серцем боліти?» (т. І, Давидові псалми, 340).

Не менш широко представлене у Шевченка синонімічне гніздо з основним дієсловом мучити. Поряд з цим дієсловом тут найширше вживані дієслова катувати і мордувати, що передають тяжкі муки, причому останнім дієсловом ніби більш підкреслюється ре­тельність, злий намір у їх застосуванні.

Дієсловом доканати наголошуються наслідки тяжких тривалих мук: «Отак її Доканав, небогу, Той правитель...» (т. II, Марина, 97).

У певному контексті як близькозначне до мучити з конкретним значенням виступає дієслово карати, напр.: «Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий довбе ребра 1 й серце розбиває» (т. І, Кавказ, 325).

Бідних селян царизм прирікав на жорстокі муки, на поступову, повільну смерть: «...а он розпинають Вдову за подушне...» (т. І, Сон (У всякого своя доля), 242).

Пор. ще метафоричне означення віковічного гноблення народу: «Не сотні вас, а міліони Полян, дулебів і древлян Гаврилич гчув во время оно...» (т. II, Юродивий, 280—'281).

У змалюванні страждань народу Шевченко широко використо­вує різнотипну народну фразеологію, що змикається з цим си­нонімічним рядом: «Замість пива праведную Кров із ребер точать» (т. І, І мертвим, і живим, 335), «І знову шкуру дерете 3 братів незрящих, гречкосіїв...» (там же, стор. 331), «Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили» (там же, стор. 334), Зо залили за шкуру сала, Трохи не пропала...» (т. II, Москалева криниця, 49), та інші.

Щільно переплітаються синонімічні ряди дієслів, що групуються навколо трьох смислових дуже близьких понять: сміятися (глу­зувати), знущатися і ганьбити.

Розглядаючи слова цих рядів, можна відмітити, що сміятися, порівнюючи з іншими синонімічними дієсловами, в найлегшій мірі передає приниження людської гідності. Зберігаючи семантичний зв'язок із звичайним означенням певного фізіологічного вияву по­чуттів людини, це дієслово може ще мати відтінок дружньої іро­нії без злого наміру принизити людину. Саме цим, очевидно, і тре­ба пояснити те, що Шевченко лише зрідка вживає це дієслово самостійно від інших синонімічних. Здебільшого ж поет поєднує його з якимось іншим, що вже виразніше означає характер і ціле­спрямування сміху. Напр.: «Надо мною, сиротою, Сміється, кепкує» (т. І, Думка, (Тяжко, важко...), 15).

Кепкує, передаючи явно принизливий сміх, підсилює, увиразнює одночасно і негативне забарвлення дієслова сміється.

Зле, дошкульне насміхання Шевченко передає дієсловом глузу­вати, поглузувати, поєднуючи його з іншими синонімічними озна­ченнями такого сміху: «А жіночки лихо дзвонять, Матері глу­зують...» (т. І, Катерина, ЗО); «Поглузують, покепкують Та й ки­нуть під лаву» (т. І, Гайдамаки, 76).

Близьке до цього значенням, але з послабленням відтінку до­шкульного сміху, хоч і з наголошенням результативності у приниженні гідності людини, — засміяти: «Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька; Бо люде чужії її засміють» (т. І, Причинна, 4).

Приниження чиєїсь гідності може супроводжуватися підкрес­ленням своєї зверхності, сили: «З громади кпили, хлопців били, Та верховодили в селі...» (т. II, Титарівна, 77).

Виразне означення приниження людської гідності виступає в дієслові насміятися, але тут одночасно наявний не менш відчут­ний відтінок плямування репутації людини, тобто змикання з но­вим семантичним і синонімічним рядом, в якому основне дієслово ганьбити. Напр.: «Насміялась титарівна 3 бідного Микити» (т. II, Титарівна, 78).

Дієслова ганьбити в поезіях Шевченка немає, а є розмовне га­нити: «А Іван, козак звичайний, Обох їх не ганив, А лицявся то з тією, То з другою любо...> (т. II, Коло гаю в чистім полі, 114).

Пор. ще близький до цього значенням старослов'янізм поноси­ти: «Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога» (т. І, Кавказ, 325).