Вживання синонімів у творчості українських письменників

Слід відмітити, що наведені пари співвідносних прислівників з творів Коцюбинського ми добирали з увагою до їх фразового оточення, дбаючи про те, щоб синоніми кожної пари знаходились в таких самих або аналогічних текстуальних умовах, бо із зміною текстуальних умов міняється значення слова і порушується синоні­мічність пари.

Подібну мінливість синонімічної пари, зумовлену словесним оточенням прислівника, можна було б показати на багатьох інших прикладах застосування прислівників («тихо» — «повільно», «ти­хо» — «беззвучно» і «тихо» — «спокійно»; «ледве» — «слабо» і «лед­ве» — «насилу»; «скоро» — «швидко» і «скоро» — «незабаром» та ін.).

Побіжно зупинимось на ампліфікації прислівників. Найчастіше Коцюбинський звертається до ампліфікації синонімічних або ж цілеспрямовано зближених прислівників, досягаючи цим великого емоціонального насичення і виразності висловлювання.

*****************************************************************************************************************

Розгляд синоніміки прикметників і прислівників у художніх тво­рах М. Коцюбинського свідчить, що широке і різноманітне вико­ристання синонімів цих двох морфологічних розрядів дозволяло письменникові відібрати в кожному конкретному випадку з ряду співвідносних такі слова, які найбільш відповідають даному фра­зовому оточенню як з погляду семантики, так і в плані стилістич­ному.

Старанний і вдумливий добір синонімів допомагав авторові створити художньо переконливі образи, ситуації, картини, правди­во відтворити мову своїх персонажів.

В цілому ж майстерне застосування синонімів у творах Коцю­бинського ґрунтується на прекрасній обізнаності автора з словни­ковим складом української літературної мови, на глибокому знанні синонімічних багатств розмовно-народної мови, на умінні письмен­ника знайти свіже, «нестерте» звучання слова шляхом його фігу­рального вживання.

ПРОБЛЕМА СИНОНІМА В ЛЕКСИКОЛОГІЇ ТА ЛЕКСИКОГРАФІЇ

Проблема синонімів та синонімії була й залишається актуальною, ціка­вою й складною для лінгвістів усіх часів, хоч їй приділялось і при­діляється чимало уваги в лінгвістичних дослідженнях.

У широкому філософському аспекті проблема синонімії являє собою частину більш загальної проблеми тотожності й відмінності. Синоні­мія виступає у мові як один з різновидів вияву конкретної, діалек­тичної тотожності, що включає також відмінності.

Слід зазначити, що як у розумінні синонімів, так і в їх класи­фікації існують різні думки, повної єдності поглядів на природу цьо­го явища у мовознавчій науці до цього часу немає, як не існує і  єди­ного, загальноприйнятого визначення синонімів. Деякі дослідники на­віть вважають, що синонімія - це взагалі винайдене лінгвістами по­няття: «Якщо якісь форми фонетично відмінні, ми вважаємо, що їх зна­чення також різні... Коротше кажучи, ми вважаємо,  що  справж­ніх  синонімів у дійсності не існує» (Блумфилд, -148-1497; «синонімії, як вона традиційно витлумачується, у мові  взагалі  немає (розрядка наша. – О.Н). Це одна з фікцій, що рудиментарно існує в науці про мову" (Звегинцев, 1963, с. 137-138) а не мовна сутність, "незаперечна мовна реальність» (Соссюр, с. 111).

Однак синонімія, як підкреслював польський мовознавець С. Карцевський, являє собою не просто лінгвістичну номенклатуру, а реаль­ну властивість усіх мов, оскільки кожне означаюче може виконувати кілька функцій, а кожне означуване   може бути виражене  кількома знаками.

Таким чином, синонімія - явище суто мовне, оскільки використан­ня різних за формою одиниць для вираження одного й того ж значення є характерною властивістю природних мов як специфічних семіотичних систем. Вивчення даного явища займало й продовжує займати особливе місце серед досліджень з лексикології та семасіології, а останнім часом навіть вважається, що синонімічні відношення є тією  ланкою, яка може сприяти виявленню системного характеру лексики.  Однак кардинальні, принципово важливі питання, пов’язані з сутністю цього явища, все ще не вирішені.

У різних працях неодноразово відзначалось, що принципи і кри­терії синонімічності ще не вироблені, існуючі класифікації синонімів досить умовні, а саме поняття «синонім» надто розпливчасте і що практично синонімічні відношення між словами встановлюються інтуїтивно, без врахування чітко вироблених наукових положень.

Визначення поняття синоніма в сучасній лексикології

Проблема синоніма в сучасних теоретичних дослідженнях з лексикології розглядається досить широко, робляться спроби визначити саме понят­тя синоніма, систематизувати різні визначення синонімів (Евгеньева, -1964, 1966; Бережан, 1967; Соколовская, -1970).

Існуючі визначення синонімів можна звести до таких основних груп:

1) Синоніми - це слова, близькі (або  подібні) за значенням, що відрізняються відтінками значення або експресивними та стилістичними особливостями (Р.О.Будагов, О.М.Гвоздєв, О.С.Ахманова, О.Б. Шапіро, Ю.С.Степанов, Д.М. Шмельов, С.Скорупка, та ін.).

Таке розуміння синонімів існувало у філологічній науці у пер­шій половині ХIХ століття. П.Ф.Калайдович, А.І.Галич, І.І.Давидов підкреслювали відсутність у літературній мові слів з тотожним значенням і виводили за межі синонімії слова, тотожні за значенням.

2) Синоніми - слова як близькі, так і тотожні :і значенням, що відрізняються відтінками або експресивними та сти­лістичними особливостями.

Трактування синонімів як слів не тільки близьких, подібних, але й тотожних набуває визнання із середини XIX ст. Підставою для включення в категорію синонімів тотожних за значенням слів (що від­різняються стилістично, за вживанням та сполучуваністю) послужив розвиток філології, літератури, а в зв’язку з цим і перегляд поняття літературної мови, у її відношеннях і зв’язках з різними шарами мови.

У даний час переважна більшість лінгвістів вважає синонімами слова як близькі, так і тотожні за значенням. Думки представників цієї групи відрізняються загалом різним розумінням тотожності й близькості значень, а також тим, що слід вважати основою для виді­лення синонімів: співвіднесеність з предметом мови, єдність поняття що виражається, передача його відтінків або вираження різних, але близьких понять.

Одні лінгвісти – О.О. Реформатський, В.А.Звєгінцев (у раніших працях), К.А.Левковська, Т.Г.Винокур, М.М.Шанський - включають до розряду синонімів слова, що мають спільне номінативне лексичне значення, під яким розуміють безпосередню співвіднесеність слова і предмета або явища об'єктивної дійсності.

Проти такого розуміння синонімів заперечують А.І.Уйомов, Д.М.Шельов, вказуючи, що: 1) зв’язок між словами та предметами об’єктивного світу здійснюється не безпосередньо, а опосередковано - через поняття; 2) можливість вибору між різними словами здатними називати один і той же предмет, часто не залежить від яке семантичної подібності чи навіть тематичної однорідності даних елі (пор.: Жучка - лайка – собака- тварина); 3) таке трактування синонімів робить їх визначення надто нечітким.

Найбільш переконливою видається думка А.П.Євгеньєвої (Евгеньєвна 1966, с. 29), яка зазначає, що відповідно до традиційного розумінь синоніми розглядаються як слова, що виражають одне поняття, підкреслюючи, виділяючи різні його сторони, різні його ознаки. При цьому синоніми відрізняються відтінками значення, експресивними та стилістичними особливостями, вживаністю та сполучуваністю. Таке розумій синонімів, за словами А.П.Євгеньєвої, склалось у всіх європейські мовах на основі тривалого практичного вивчення текстів і користування лексичними засобами мови. Слід відзначити, що загальне визначення синонімів та основна їх характеристика лишається майже без змін протягом тривалого часу як в теорії, так і в практиці укладання слов­ників синонімів.

Точку зору, згідно з якою синоніми розглядаються як слова, ще позначають одне поняття і відрізняються відтінками значення чи експресивними та стилістичними особливостями, поділяють Р.О.Будагов, В.В.Виноградов, А.П.Євгеньєва, О.Б.Шапіро, В.М.Клюєва, В .А.Гречко.

3) Синоніми - слова тільки тотожні за значенням. Синонімами визнаються слова, що мають ідентичні лексичні значення; розрізнятися вони можуть тільки стилістично, емоційним забарвленням та ступенем вживання.

Цього погляду дотримується Л.О.Саркісова, А.Д.Григор’єва, В.М.Григорян, Е.М.Береговська, П.С.Александров, С.Г.Бережан.

Таке трактування синонімів викликав критику багатьох дослідників у зв’язку з тим, що ця постановка питання залишає нерозв’язаними найскладніші проблеми лексичної синоніміки і різко обмежує синоніми  термінами-дублетами та фонетико-морфологічними варіантами слів. То­тожність значення - також поняття відносне, при розрізненні "тотожності" та "близькості" можливий той же суб’єктивний критерій, що й при розмежуванні "близькості" та "неблизькості" значень.

       4) Синонімами вважаються слова "взаємозамінні у певних контекстах" ("в тому чи іншому контексті") "без  відчуття по­мітних  смислових відмінностей", тобто визначення дається через процедуру виділення.

Така точка зору поділяється Л.А.Булаховським, В.К.Фаворіним, Б.В.Горнунгом.

А.П.Євгеньєва, беручи до уваги ці погляди, підкреслює, що взаємозамінність може служити тільки одним з критеріїв синонімічності вів слів, але вона не пояснює суті явища, бо в кінцевому підсумку при взаємній заміні синонімічних слів - без відчуття помітної смислової різниці - виходять із близькості  або  тотожності   їх значень.

5) Визначенню синонімів на основі їх предметно-логічної віднесеності протиставляється, (крім їх визначення як слів взаємозамінних)  визначення синонімів як слів, що мають тотожну сполучуваність (дистрибуцію). Цю точку зору поділяють В.А.Звєгінцев (у тих випадках, (у тих випадках він не заперечує синонімію взагалі) і К.С.Горбачевич. Таке визначення, як і  тлумачення синонімів через взаємозамінність, фактично не є визначенням, оскільки не розкриває суті явища синонімії і базується на розумінні синонімів як слів, тотожних за значенням.

       Враховуючи те, що тотожність сполучуваності і взаємозамінність   не можуть бути визначеннями синонімів, можна звести раніше виділені п'ять визначень до трьох: синоніми - слова 1) близькі  за значенням, 2) тотожні за значенням, 3) як близькі, так   і тотожні  за значенням. Цим підтверджується думка, що "синонімія - це в основному семантичне явище і внаслідок семантичної природи синонімів їх визначення повинно входити в систему координо­ваних одних з одними семасіологічних категорій і в будь-якому разі має бути похідним від розуміння значення слова" (Звегинцев, 1963, с. 129).

Така точка зору підтримується більшістю дослідників і, очевидно, має стати загальновизнаною.

У працях останнього десятиліття, присвячених теорії синонімії, виділяється два основних підходи до розв’язання питання про семантичну базу лексичної синонімії: 1) розуміння синонімів як слів тотожних або близьких за значенням; 2) кваліфікація синонімів як семантично тотожних, які можуть відрізнятися стилістичною приналежністю та сполучуваністю. Перше визначення (у різних варіантах) основоположним для укладачів, по суті, всіх синонімічних словник хоч на практиці реалізується по-різному, часто приводячи до надмірного розширення синонімічних рядів. (Про вразливість концепції семантичної тотожності як основи синонімії уже говорилось)

При визначенні суті синонімії слід виходити з явища варіантності, паралельності вживання різних мовних одиниць для позначення того самого змісту. Така варіантність плану вираження спрямована на виконання різноманітних функцій, які прийнято називати синонімічними:

1) функція заміщення, зумовлена прагненням уникнути зайвих повторів в одному тексті: Портьє жує щось, і його повне обличчя ходить на гладкім підборідді, наче плаває в хвилях (Коцюб., П, 1955,с. 413)

2) функція уточнення, виділення різних відтінків у семантичній характеристиці предмета, явища тощо або в емоційно-оцінному ста ленні мовця до предмета мови, що досягається варіюванням плану вираження як у змістовому, так і в стилістичному аспектах: Тихою вкрадливою ходою увійшов до вітальні брат (Шиян, Гроза.., 1956, с. 164). Спочивши, скорбная, скажи. Прорци своїм лукавим чадам, Що пропадуть вони, лихі (Шевч., т. П, 1958, с. 327);

3) функція посилення характеристики предмета, що досягається вживанням двох синонімів поруч: Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову (Мирний, III, 1954, ст.14); Ви хотіли тільки налякати пані, побита, потрощити йому вікна (Стельмах, т. І, 1962,ст.451).

Такі функції можуть, звичайно, виконувати слова і вирази з тотожною і максимально близькою предметно-понятійною співвіднесеністю.

У зв’язку із сказаним, враховуючи різноманітність думок провідних лексикологів, вважаємо за доцільне прийняти за робоче тлумачення синоніма А.П.Євгеньєвою "Синонімом слід вважати таке слово, яке визначилось у відношенні до свого еквівалента (до іншого слова а тотожним чи максимально близьким значенням) і може бути протиставленим йому по якійсь лінії: за тонким відтінком у значенні, за вираженням експресії, за емоційним забарвленням, за стилістичною приналежні за сполучуваністю, і, відповідно, займає своє місце в лексико-семантичній системі літературної загальнонаціональної мови" (Словарь синонимов, 1971, ст.11). Як синоніми звичайно розглядаються слова, що належать до однієї частини мови (зрідка синонімами можуть бути сло­ва різних лексико-граматичних розрядів, що мають деякі спільні озна­ки та виконують однакові синтаксичні функції, зокрема, прикметник -дієприкметник, прислівник - дієприслівник).