Вживання синонімів у творчості українських письменників

Подібно до означення царя, при частому згадуванні бога Шев­ченко означає його як словниковими, звичайними синонімами, так і емоціонально-оцінними, здебільшого саркастичними. Напр.: бог, господь, небесний владика, небесний цар, саваоф, всевидящеє око, верхотворець, батечко, використані в такому ж плані старослов'я­нізм вседержитель, держитель і под. Пор. ще: «Боже! боже! Великая сило! Великая славо! Зглянься на людей! Одпочинь од кари у світ­лому раї!» (т. І, Єретик, 266).

Виразного словникового синонімічного ряду на означення пана в творах Шевченка власне немає, але тут дуже широко виявлене метафоричне його означення; напр., лише в творі «І мертвим, і жи­вим...» (т. І, 331—334): недолюди, діти юродиві, золотого Тамерлана Онучата голі, Славних прадідів великих Правнуки погані; Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани, Ясно­вельможнії гетьмани. Пор. ще: «Німії, подлії раби, Підніжки царськії, лакеї Капрала п'яного! Не вам, Не вам; в мережаній лівреї Донощики і фарисеї, За правду пресвятую стать І за свободу» (т. II, Юродивий, 280); «Ми серцем голі догола! Раби з кокардою на лобі! Лакеї в золотій оздобі... Онуча, сміття з помела Єго ве-личества. Та й годі» (т. II, Во Іудеї во дні они, 302).

Прикметникова синоніміка, порівнюючи з дієсловами, іменниками і навіть прислівниками, представлена у Шевченка найменше синонімами, типовими для загальномовного словника. Але, як відомо, саме в цій частині мови найширше виявляються можливості створення текстуальних синонімів, дякуючи досить віль­ному вживанню прикметників, як і дієприкметників, у переносно­му значенні, внаслідок чого прикметники і дієприкметники, далекі один від одного за своїм словниковим значенням, у тому чи ін­шому контексті можуть ставати в один смисловий ряд, тобто пере­творюватися на текстуальні синоніми; пор. далекі за словниковим значенням глибокий, повний, німий, мертвий у сполученні з імен­ником тиша (глибока тиша, повна тиша, німа тиша, мертва тиша), де вони перетворюються на синоніми. Крім того, в образній мові до прикметників чи дієприкметників ширше і вільніше, ніж до слів інших частин мови, виступають рівноцінні описові як прямі, зви­чайні, так і переносні, метафоричні звороти, часто типу сталих фразеологізмів. При досить обмеженому використанні прикметни­кових словникових синонімів у Шевченка дуже широко висту­пають текстуальні синоніми.

Зважаючи на таку особливість синонімічних прикметникових рядів у творах Шевченка, розгляд яких швидше належить до системи епітетів і метафоричних прикладок, ми тут обмежимося лише окремими ілюстраціями.

До слова одинокий найближчий синонім самотній (самітний). У певному контексті в синонімічний ряд до одинокий стають чу­жий і сирота: «Я й тут чужий, одинокий, І на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині» (т. І, Н. Маркевичу, 68).

Пор. ще заміну одинока на сполучення, перехідне від прикмет­ника до прислівника, — одним-одна: «Стоїть одним-одна хати­на...» (т. II, Сон (Гори мої високії), 25).

Крім того, до одинокий є численні описові заміни, напр.: «Один я на світі без роду, і доля — Стеблина-билина на чужому полі» (т. І, Гайдамаки, 93), «Нема йому в світі хати...» (т. І, Перебендя, 25).

Навколо слів бідний — убогий, крім слів небагатий, голий, нищий (старослов'янізм), сірий, об'єднуються в синонімічний ряд також метафоричні прикметники і дієприкметники, напр.: «Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє» (т. II, Марку Вовчку, 290).

Пор. ще заміну убогий для уникнення повтору означенням зовнішнього вигляду: «Може, дівчина не любить За те, що убо­гий? І дівчина його любить, Хоч лата на латі» (т. І, Гайдама­ки, 112).

Нарешті, для означення убогого може використовуватися анто­нім багатий у сполученні з зовнішніми ознаками бідного: «Нащо йому доля? треба закопать: Він і так багатий...» Багатий на лати Та на дрібні сльози — бодай не втирать!» (т. І, Гайдамаки, 85).

«Багатий... на дрібні сльози» тут синонімічне до «нещасний».

Наводимо ще кілька прикладів з поезій Шевченка, де однорідні означення, не завжди однакового словникового семантичного ряду, стають в один синонімічний ряд: «Мій краю прекрасний, розкош­ний, багатий! Хто тебе не мучив?» (т. II, Іржавець, ЗО); «Може зійдуть, і виростуть Ножі обоюдні, Розпанахають погане, Гниле серце, трудне...» (т. І, Чигрине, Чигрине, 228); «Світе ясний! Світе тихий! Світе вольний, несповитий!» (т. II, Початок поезії, 344);

З багатьох описових образних означень, синонімічних до одно­слівних прямих означень, обмежимося тут ще двома прикладами: до зажурений — битий тугою, до дурний — лобом неширокий.

Звичайно, і серед прикметникових синонімічних гнізд є й такі, що обмежуються   словниковими   синонімами,   але   їх   кількість в поезіях Шевченка дуже незначна. Напр.: дрібні, малі, невеликі (про дітей).

Досить обмежено представлена у Шевченка і прислівникова синоніміка, і це цілком природно, бо відповідає стану розвитку синоніміки в загальнонародній мові взагалі. Адже в різних за значенням прислівниках обмежені, порівнюючи з прикметниками, можливості смислового зближення між собою в тексті, а заміна, напр., прислівників займенникового типу (там, тут, туди, сюди і под.) на іменники (в лісі, в місті, в ліс, у місто і под.) ніколи не сприймається як синонімічна і кваліфікується як конкретизуюче уточнення; так само не становлять синонімічних пар і такі уточнення прислівників іменникового походження, як вчора — першого жовтня, вночі — о другій годині, вгорі — над містом і под.,  - тобто в системі прислівника багато близькозначних замін не підходить під поняття синонімів.

Але, з другого боку, саме у прислівниковій синоніміці, порівнюючи з іншими частинами мови, найвиразніше виявляється спорідненість мови Шевченка з народною мовою, з народний джерелами як у доборі синонімів, так і в їх стилістичному використанні. Тут синонімічне гніздо обмежується здебільшого двом трьома синонімами, які в народно-поетичній мові дуже часто вживаються ампліфіковано, парами. Парування синонімічних прислівників у Шевченка — дуже виразно виявлене явище, причому окремі пари повторюються в різноманітних текстах. Розгляд прислівникових синонімів такого типу ми переносимо в загальний огляд ампліфікації синонімів, а тут приділимо увагу лише окремі прислівниковим синонімічним гніздам, що становлять той чи інший інтерес у відмінному від цього плані.

До прислівника багато найближчим синонімом є чимало, як виразніше підкреслюється кількісний вияв, напр.: «— Багато дечого не стало, — сказав старий. Води чимало із Ікви   утекло (т. II, Варнак, 63).

З народно-розмовної мови сюди ж проникає і прислівник іменникового походження базар та просторічне достобіса: «Базар люду посходилось Та й панства не трохи» (т. І. Великий льох, 305); «От їх достобіса! Недобра їх розносила, Мов справді за ділом» (т. І, Катерина, 42).

На означення великого просторового поширення чогось існує синонімічна пара; всюди і скрізь: «Темно всюди, як у будеш (т. І, Гамалія, 202); «Верба сміється, свято скрізь!» (т. І, На вічну пам'ять Котляревському, 12).

Визначити відмінність між цими синонімами досить вал проте можливе деяке розмежування у їх значенні, а саме: всюди (з найближчим російським відповідником всюду) означає множність пунктів поширення чогось, а скрізь (з найближчим російським відповідником везде) — повне просторове охоплення поширенням чогось. При такому розмежуванні значень цих слів треба визнати цілком доречним таке сполучення їх у Шевченка: «І тут і всюди — скрізь погано» (т. II, Початок поезії, 357).

Як ми зазначали, різні уточнення значення прислівників слова­ми інших частин мови звичайно не становить синонімів до них; але в разі описового, образно узагальненого означення чогось, близького своєю семантикою до прислівникового означення, такі сполучення можуть змикатися з відповідним синонімічним рядом. Таке явище ми маємо, напр., і в цьому синонімічному ряді: «Дурні та гордії ми люди На всіх шляхах, по всій усюді...» (т. II, Поча­ток поезії, 202); «Кругом мене, де не гляну, Не люди, а змії...» (т. І, Три літа, 352).

Пор. аналогічне включення до синонімічного ряду мовчки, тихо прийменникових конструкцій без мови і без слова, а також фра­зеологізму з уст ні пари: «І тихо, мовчки за возами Марою чорною пішла На Тібр» (т. II, Неофіти, 278); «Кого ти без мови, без слова навчила Очима, душею, серцем розмовлять» (т. І, Мар'яна-черниця, 153); «Вона все ходить, з уст ні пари» (т. І, Причинна, 5).

З інших синонімічних прислівникових рядів, про які ми не бу­демо говорити при розгляді ампліфікації синонімів, можна назва­ти, напр., такі: зараз, тепер, нині; дуже, страх, вельми; ледве, насилу.

********************************************************************************

Розглядаючи питання про лексичну синоніміку в творах Т. Г. Шевченка, не можна обмежитися переліком окремих сино­німічних гнізд без спеціального огляду використання Шевченком синонімів не взагалі, а в обмеженому обсягом тексті, зважаючи на деякі особливості такого використання у нього.

Шевченко часто, змальовуючи якусь дію, стан чи передаючи ознаку чогось, деталізує, уточнює означуване, використовуючи для цього не тільки відповідно розгорнений опис, а й придатні для цього синоніми. Окремі випадки такого використання синонімів ми аналізували побіжно при огляді синонімічних гнізд в окремих ча­стинах мови, тут же, як ми вже сказали, приділяємо цьому спе­ціальну увагу. Наведемо кілька прикладів: «Білі руки простяглися — Так би й обвилися Кругом стану. І в подушку Холодну впи­лися, Та й заклякли, та й завмерли, 3 плачем рознялися» (т. І, Дівичії ночі, 237); «Прозріте люди, день настав! Розправте руки, змийте луду» (т. І, Єретик, 266); «А йдучи, козеня, небога, Ніби дитину, на руках Хитала, бавила, гойдала...» (т. II, Марія, 308).

Пор. аналогічне використання синонімічних прикметників для повного розкриття негативної ознаки: «Злий! Недобрий чоловік, лихий! Навчив тебе, моя дитино. Зробить оце!» (т. II, Марія, 318").

Крім того, таким нагнітанням означень або ампліфікацією, майстерно підкреслюється схвильованість Марії, яка, нервуючи, до­бирає відповідне слово, щоб охарактеризувати того, хто міг на­вчити її сина зробити хрест.

В основі мови Т. Г. Шевченка лежить народна мова, і аналіз лексичної синоніміки в його творах переконливо показує, з якою високою майстерністю великий Кобзар використав народні мовні багатства, відшліфовуючи і вдосконалюючи їх, підпорядковуючи їх своїм революційно-демократичним настановам, реалістичному зма­люванню дійсності, викриттю всіх гнобителів і боротьбі за волю. Геніальний поет знаходив все найдоцільніше, найвлучніше в мові для передачі найтонших відтінків своїх думок, і одним з найкращих засобів у цьому є синонімічні багатства народної мови, у викори­станні яких Шевченко дав блискучі зразки для своїх послідовників і сучасних радянських письменників.

СИНОНІМІКА ПРИКМЕТНИКІВ І ПРИСЛІВНИКІВ

У ХУДОЖНІХ ТВОРАХ  М. КОЦЮБИНСЬКОГО

Словник художніх творів м. Коцюбинського, як і кожної справжнього художника слова, відзначається надзвичайним багатством.  Але глибина, переконливість   і  виразність зображуваних письменником картин, образів, ситуацій забезпечується не самим

кількісним багатством авторського словника. Ця глибина, переконливість і виразність художнього відтворення дійсності ґрунтується насамперед на вдумливому підході автора до слова, на його вмілому доборі значень та смислових і стилістичних відтінків слова, тобто на майстерному використанні синонімічних засобів і можливостей загальнонародної мови.

Найширше і найрізноманітніше представлені в творах Коцюбинського синоніми тих двох лексико-граматичних розрядів, які становлять основну частину «будівельного матеріалу» його творів, — дієслова й іменники. Прекрасні зразки застосування синонімів знайдемо ми у Коцюбинського і серед слів інших морфологічних категорій, хоч синонімічні ряди їх і не мають такої розгалуженості й багатогранності, як дієслівні.

Тут ми зупинимося на розгляді окремих синонімічних груп з художніх творів Коцюбинського, до складу яких входять слова лише двох частин мови — прикметники і прислівники.

Вживання прикметникових (і дієприкметникових) синонімів, у Коцюбинського ґрунтується на доборі з словникового складу мови найбільш відповідного слова з погляду його смислу та ви­разності з урахуванням особливості сполучення прикметників з іменниками, а саме неповної самостійності їх значення: «При­кметники передають ознаку не самостійну, а зумовлену тим імен­ником, з яким вони пов'язані, і їх значення тою чи іншою мірою залежить від означуваного ними слова» .

Спостереження над слововживанням у творах Коцюбинського показує, що письменник, добираючи прикметник з ряду синоніміч­них, завжди зважає на те, наскільки цей прикметник сполучний із значенням, семантикою означуваного ним іменника.

Так, напр., кожний з трьох синонімічних прикметників «прудкий», «бистрий» і «жвавий» придатний для сполучення лише з певним іменником, хоч всі вони в основному відтворюють власне ту ж саму ознаку — ступінь швидкості; «Вмить до стола пруд­кою ходою підійшов Замфір» (Для заг. д., авт., І, 282); «Від прудкої ходи Остапові зробилося душно» (Дор. цін., авт., І, 421); «З майдану долітали до її вуха звуки жвавої булгаряски...» (Відьма, авт., І, 349); «Раїса ще не зовсім одійшла після грози, — це було помітно з її нервових, занадто жвавих рухів» (Лял., І, 398); «Бистра течія крутнула ним (плотом. — Л. П.), і понесла вниз» (Дор. цін., І, 437); «Думки бистрі і легкі як птахи...» (Невідом., II, 180).