Імідж України в друкованих зарубіжних ЗМІ

    1.2. Інформаційна складова  іміджу держави

       

    В сучасному світі погана репутація, або взагалі її відсутність є вагомою нестачею для державної політики та для іміджу країни, яка прагне бути конкурентоспроможною на міжнародній арені. Такі поняття як імідж, репутація розглядаються як необхідніскладові стратегічного надбання держави.

    Імідж  країни повинен відповідати таким  вимогам:

- він має бути оригінальним та асоціюватися з країною;

- легко піддаватися змінам та нововведенням відповідно до міжнародної ситуації;

- використовувати постійні цінності та культурні особливості країни;

- для його створення та просування необхідна професійна команда в різних сферах, яка має бути аполітичною та інтернаціональною;

- мати в наявності слоган (назва країни – обов’язкова) та логотип, який би містив елементи державної символіки (герб, прапор).

    Досить  важливим в процесі створення іміджу будь-якої країни є оцінка цього іміджу ззовні, тобто, так би мовити, особливості зовнішнього іміджу. Адже саме враховуючи зауваження та побажання представників іншої спільноти, можна визначити, над чим саме потрібно працювати в процесі іміджбілдингу країни [42].

    Інформаційна  складова іміджу держави, це:

- економічна — організація, координація, регулювання економічних процесів за допомогою податкової та кредитної політики, створення стимулів і пільг економічного росту або здійснення санкцій. Саме завдяки економічному показнику ми бачимо рівень розвитку країни, її дохід. Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн світу [17, 406];

- політична — найважливіша складова іміджу держави, що забезпечує політичну стабільність, здійснення владних повноважень, вироблення політичного курсу, який би поділяли найширші верстви суспільства [27, 520];

- дипломатична — це складова щодо ведення переговорів, підписання міжнародних угод, вивчення основних тенденцій та перспектив розвитку як регіональних, так і глобальних міжнародних відносин. Спрямована на практичну реалізацію  зовнішньої  політики,   захист   національних інтересів  у сфері міжнародних відносин,  а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном [12]. Призначенням дипломатії вважається представлення країни на міжнародній арені та забезпечення її політичної стабільності у зовнішніх відносинах. Взагалі, держава як суб’єкт міжнародного права практично не могла б виконувати свої функції без встановлення і розвитку міжнародних відносин з іншими суб’єктами міжнародного права. Для того, щоб реально  здійснювати ці відносини, а особливо у зовнішній сфері, потрібна система відповідних органів. Адже саме систематизовані органи, функції між якими чітко поділені, можуть забезпечити безперечне функціонування цілісної системи. Вищі державні органи, наділені відповідною компетенцією у сфері міжнародних відносин, умовно можна поділити на два види: внутрішньодержавні та закордонні. Будь-які рішення, що приймаються цими органами з питань зовнішньополітичної діяльності, покладають на державу відповідні обов’язки перед іншими державами та міжнародними організаціями. До системи внутрішньодержавних органів, які беруть участь у дипломатичному процесі, слід віднести: парламент, главу держави, главу уряду, уряд, міністерство закордонних справ;

- мас-медіа — інформаційні потоки, розраховані на велику, гетерогенну аудиторію, як правило, розділену просторовими і часовими бар’єрами [43]. Це донесення інформації  про свою державу завдяки ЗМІ, телебаченню та радіомовленню, особливо  Інтернет;

- соціальна — полягає в задоволенні потреб людей у житлі, праці, охороні здоров’я, в соціальних гарантіях, яка теж в тій чи іншій формі формує імідж держави;

- культурна — спрямована  на задоволення культурних потреб населення,  залучення його до творінь світової художньої культури, створення умов щодо самореалізації особи у творчості й аматорстві. Представлення країни на міжнародній арені як культурної, талановитої нації.

    Основними правила формування іміджу є:

1) Правило іміджевої призми. Піддавати аналізу будь-який можливий вчинок, дію з огляду їхньої відповідності чи невідповідності формованому або вже сформованому іміджеві.

2) Правило цілісності. Імідж має носити цілісний, погоджений характер. Констатовані іміджем якості повинні виявлятися в будь-якій ситуації і сфері діяльності, тим самим підпорядковуючи обраній стратегії формування іміджу.

3) Правило системності. Окремі риси іміджу не повинні суперечити одна одній. При цьому системний характер позитивного іміджу вигідний, оскільки дозволяє за однією з них викликати в масовій свідомості інші супутні характеристики.

4) Правило цілеспрямованості. Імідж не повинен формуватися заради іміджу. Його призначення — допомога в ефективній реалізації своїх завдань, які стоять перед державою.

5) Правило контактності. Не варто уникати спілкування, навпаки, визначившись із концепцією іміджевого образу, необхідно інтенсифікувати відповідний вплив на суспільство. Формування іміджу відбудеться значно швидше, якщо буде налагоджено постійний ініціативний діалог з населенням.

6)  Правило професійності. При створенні іміджу необхідно залучати фахівців у цій сфері, а також експертів; проводити глибоке дослідження стану проблеми на даний момент, визначення стратегії і тактики формування іміджу, його конкретного змісту, методик і засобів.

    На  сьогоднішній день МЗС у формуванні зовнішнього іміджу України активно  співпрацює з Українською асоціацією зі зв'язків з громадськістю (UAPR), СFС Соnsalting і РВМ. Цей PR-пул виробляє рекомендації МЗС, в які входять  опис кроків з розробки стратегії формування іміджу України за кордоном та перелік різноманітних груп впливу, які доцільно залучити до цього процесу. Зокрема, фахівці рекомендують для МЗС забезпечити Неполітичний і «позапартійна» характер іміджевих кампаній та зосередитися на туризмі і зарубіжних інвестицій як ключових напрямках роботи над іміджем України.

    В цілому, незважаючи на відсутність  цілісних підходів до репутаційної діяльності держави, на рівні центральної влади  є і певне позитивне зміна. Влада починає залучати до розробки, впровадження та фінансування іміджевої кампанії представників бізнесу, державних органів, НУО, ЗМІ та галузевих організацій. Наприклад, та ж UAPR підтвердила готовність залучити своїх експертів для безкоштовної розробки технічного завдання і для Рекомендації щодо проведення тендеру серед PR-агентств, а також запросити для подальших консультацій провідних міжнародних експертів [8, 120].

    Водночас  формування іміджу зтикається з певними  труднощами. Насамперед це пов’язано з тим, що в недавньому тоталітарному минулому особливої потреби у створенні привабливого іміджу в переважної більшості суб’єктів суспільно корисної діяльності не було, оскільки мірою їхньої успішності було не стільки задоволення потреб споживачів у відповідних товарах і послугах, скільки виконання планових показників, установлених вищими органами. Внаслідок чого, формування іміджу сьогодні є проблемою не тільки для багатьох іміджмейкерів-практиків, але й для іміджеологів-теоретиків.

           Крім того, сьогодні це пов’язано також з необхідністю враховувати стосовно тих чи інших об’єктів суперечливі і мінливі потреби й очікування як окремих прошарків і груп суспільства, що отримали в спеціальній літературі назву „аудиторії іміджу”, так і суспільства в цілому. Наприклад, імідж політика  в деяких регіонах країни чи, скажімо, у пенсіонерів може бути переважно позитивним, тоді як в інших регіонах  чи у студентів – навпаки, негативним; імідж уряду, що взяв курс на здійснення масштабних соціальних програм, буде поступово підвищуватись у бідних та  верств населення, що потребують  соціального захисту та підтримки і, відповідно,  знижуватись у представників середнього і великого бізнесу; привабливість того чи іншого товару,що став значно дешевшим за рахунок певного зниженя якості, може істотно зрости в осіб з відносно низькими доходами при  незмінному падінні в осіб з високим рівнем доходів [36, 272].

    Сьогодні  є багато підходів  розуміння  механізмів формування іміджу.  У  найзагальнішому вигляді можна  виділити три їхні різновиди:

- Перший підхід, як уже відмічалося вище, полягає у формуванні іміджу природним шляхом, як результату діяльності організації чи індивіда.

- Другий підхід розглядає формування іміджу як мистецтво „переконувати людей, впливати на їхні думки, підтримувати готовність до необхідних змін” [24, 224].

- При третьому підході формування іміджу спирається на застосування науково обґрунтованих і перевірених на практиці технологій. Реалізація такого підходу передбачає здійснення ряду послідовних етапів:

- визначення  стратегії даного виду діяльності;

- вибір  необхідних технологій;

- реалізація  конкретних психотехнік. 

    Вирішальне  значення тут має правильне визначення стратегії. Воно ґрунтується  на вмінні мислити в міжособистісному просторі, прогнозуючи реакції інших людей  і співвідносячи свої дії з цими реакціями.  

    У практичній площині визначення стратегії  забезпечується формулюванням стратегічної мети й способів її досягнення. У  загальному вигляді стратегічна  мета передбачає досягнення такої ситуації, коли аудиторія іміджу ставилася б до об’єкта іміджу так, як би цього бажав замовник. Такий підхід передбачає обов’язкове використання послуг професійних іміджмейкерів.

    Проблема  у визначенні стратегічної мети  формування іміджу відповідного об’єктa полягає в повному усвідомленні цієї мети як самим об’єктом, так і іміджмейкером. Інакше  дії, пов’язані з формуванням іміджу будуть непослідовними, хаотичними і не дадуть бажаного результату, оскільки відсутність чітко сформульованої стратегічної мети не дасть можливості правильно визначити стратегічне  завдання і розробити чіткий план дій на перспективу [16, 219].

    Таким чином, сьогодні імідж, з одного боку, є неодмінною умовою й одним з  найважливіших чинників успіху в  будь-якій сфері діяльності, з іншого боку – його формування стикається з проблемами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру.

    В умовах подальшого інтенсивного розвитку  інформаційно-комунікаційного сектору  життєдіяльності суспільства, роль іміджу в забезпеченні успішного  функціонування будь-якої організації  чи окремо узятої особистості ще більше зростає. Імідж стає не тільки образом для визначеної аудиторії, а й надзвичайно важливим інформаційним продуктом, що є в розпорядженні всього суспільства.

    Всі ці складові допомагають кожній країні створити імідж. Імідж своєї власної  держави. Політичну, економічну, культурну, соціальну складову держава віддзеркалює в засобах масової інформації, зокрема в газетах, телебаченні, та звичайно ж Інтернеті. Саме ефективна праця ЗМІ допомагає сформулювати думку про державу. Щодо дипломатичної складової, дипломатичні представництва  та  консульські установи за кордоном  є  постійно  діючими  установами  держави,  основними завданнями  яких є представництво країни в державі перебування та підтримання  офіційних  міждержавних  відносин,  захист  інтересів своєї держави,  прав  та  інтересів  її  громадян  і  юридичних  осіб за кордоном. 

    1.3. Особливості державної іміджології в Україні 

    Як  синтез багатьох дисциплін іміджологія - це наука про становлення і формування певних механізмів, методів, засобів, технологічних процесів і форм впливу на людей з метою усвідомлення ними необхідності самовдосконалення, вироблення бажаних рис і характеру поведінки в суспільстві, державі, установі, групі. Специфіка іміджології полягає саме в її інтегративному характері, в орієнтації на буття та діяльність людини й суспільства  як цілісних феноменів. Головною метою іміджології є отримання конкретного результату - створення іміджу особистості, соціальної групи, організації чи товару з урахуванням об’єктивних передумов і чинників впливу.

    Завданням іміджології є навчити формувати  в оточуючих відповідну установку  на певний об’єкт, щоб останні ставились  до нього так, як би їм цього хотілось, причому й на рівні підсвідомості, з урахуванням психології сприйняття та очікувань кожного.  

    Іміджологія як наука має свій об’єкт дослідження - це імідж, чи символічна заміна атрибутів реального образу, визначеного для просування об’єкта. Предмет іміджології включає в себе завдання практикам - освоїти різні методи розв’язання проблем побудови штучного образу реальних його носіїв, навчити їх ставити мету й науково достовірно аналізувати труднощі, що заважають його реалізації, показувати як треба оцінювати переваги чи недоліки побудованого іміджу. До предмета іміджології відносяться питання технологічного характеру побудови знакового замінника реального об’єкту, визначення найбільш ефективних засобів вдосконалення образа та його підтримки.

    Завданнями  іміджології є:

    - розробка методології і методики іміджування;

    - класифікація і типологізація існуючих методів і методик, теорії практики створення іміджу;

    - визначення основних механізмів і закономірностей впровадження і функціонування у свідомості споживача атрибутів об’єкта, що іміджується;

    - аналіз і узагальнення результатів,  пошук ефективних і рентабельних шляхів іміджування в усіх сферах діяльності людини.

    Іміджологія вивчає проблеми формування й створення в суспільній свідомості образів суспільних інститутів (держави, політичних партій, організацій, установ) та окремих політичних лідерів, виробляє сукупність прийомів, технологій і засобів формування в суспільній свідомості відповідних образів реальних політичних суб’єктів.