Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики

Одним із перших, хто звернув  увагу на значення слова, вимагав від письменника  сумлінного ставлення до лінгвістичної організації тексту, був Горацій, автор трактату «Арс поетика». Він наголошував на значенні слова, художньої літератури у формуванні духовної сфери особистості. Велику увагу вихованню молоді засобами поетичного слова приділяв філософ І-ІІ ст. Плутарх, який вважав, що для того, аби молодь могла оволодіти мистецтвом слова, треба давати їй знання про те, що поезія – це не тільки краса вимови, а, передусім, мистецтво мімезису, образне відбиття самого життя [54: 162-179]. Популярність літератури, яка невпинно зростала в усі подальші епохи розвитку людського суспільства, засвідчила, що словесне мистецтво нічим не поступається перед живописом та скульптурним зображенням, а багато в чому й перевершує їх. Це зумовлене насамперед тим, що слово — найбільш пластичний матеріал образотворення, адже засобами словесної передачі можливим є частково відтворювати зображувальну специфіку кожного виду мистецтва. Так, поезія прийомами своєї звукової організації наближається до музики. Прозаїчні словесні образи створюють ілюзію пластичного зображення і т. д. Крім того, слово — єдиний із матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову. Теоретично переваги літератури  порівнянно з іншими видами мистецтв були обґрунтовані Г. Лессінгом у трактаті «Лаокоон, або Про межі живопису та поезії», де автор акцентує увагу на проблемі впливу літератури не на органи чуття, а на свідомість, розум, що сприяє розвитку духовної сфери особистості. Крім того, Г. Лессінг наголошує на тому, що сила впливу літератури залежить і від духовного розвитку особистості, її фантазії, здатності до творчості, а отже – до якісного сприйняття твору мистецтва слова. Думки Г. Лессінґа були поглиблені в «Естетиці» Г. В. Ф. Гегеля, який обґрунтовує думку про те, що мистецтво покликане розкривати істину, і відводить літературі як мистецтву слова провідну роль, вказуючи й на її виховний вплив. Отже, згідно з висновками філософів, література, як одна з форм пізнання дійсності, виступає джерелом духовного збагачення і формування світогляду особистості, допомагає усвідомити їй своє покликання, визначити систему цінностей.

На виховному значенні літератури як мистецтва слова наголошував    Ф. Шиллер, який стверджував, що мистецтво, зокрема література, має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість, оперуючи при цьому поняттям «цілісна людина». Думки Ф. Шиллера про вплив літератури на духовну сферу особистості, її виховне значення поглиблювались мислителями і в наступні епохи. Значний внесок у розробку теорії словесного мистецтва та його місця в системі мистецтв зробили російські критики XIX століття В. Бєлінський і М. Чернишевський. З українських літературознавців до цієї проблеми зверталися М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко. Зокрема, І. Франко, підкреслюючи специфічність літератури як виду мистецтва, наголошував на тому, що «письменник апелює не безпосередньо до органів чуття, а до уяви» [80:23]. Апеляція до уяви збуджує асоціації, розвиває образне мислення, формує творчий потенціал читача. У цьому й полягає особлива розвивальна риса літератури, її виховний вплив. Подібну думку висловлює М. Чернишевський: «…усі інші мистецтва, подібно до живої дійсності впливають прямо на почуття, поезія діє на фантазію» [62:34]. Мистецтво слова акумулює моральний досвід поколінь і завдяки своїм специфічним якостям допомагає кожній людині виявити власну моральну позицію на рівні свідомості через оцінку своїх спонукань, вчинків, особистих якостей; вона також формує мотиви, ціннісні орієнтації через співвідношення з моральними нормами та ідеали. Література як мистецтво слова має величезне значення у становленні духовного світу особистості, формуванні естетичних почуттів, створює сприятливі умови для взаємодії мистецтв. Як провідний вид мистецтва, література розглядається В.Вансловим, О.Рисаком. Порівнюючи види мистецтв за інтенсивністю та глибиною впливу, дослідники доходять висновку, що література за здатністю повно й широко відображати життя є всеосяжним мистецтвом, а за можливостями проникнення в усі сторони і грані дійсності універсальна, оскільки сфера застосування мови безмежна, й тому все, що позначене словом, здатне увійти до літературного твору, якщо це необхідно для розв’язання художнього задуму митця. Література має особливу значущість у процесі естетичного виховання особистості, так як її твори являють конкретно-почуттєву образність, наочність, яскравість, виразність. Вона є могутнім засобом естетичного виховання людини –  прямою функцією спілкування людей, поширює сферу людського спілкування за рахунок нової форми комунікації. Отже, література є одним із обов’язкових елементів системи естетичного виховання, мета якого, як визначено в Концепції художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах, полягає в тому, щоб у процесі сприймання та інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні [40:4]. Складовою  процесу естетичного виховання, за визначенням Л. Масол, є формування естетичної культури особистості.

Естетична культура особистості – це сформована на основі власного життєвого досвіду та шляхом естетичного виховання з боку суспільства здатність людини розпізнавати й переживати прекрасне й потворне, піднесене й низьке, трагічне й комічне в мистецтві  й навколишній дійсності, керуватися виробленими культурою естетичними цінностями у своїй практичній діяльності, створювати красу навколо себе й долати недосконалість світу. Показником естетичної культури особистості є розвиненість її інтелектуальної та емоційно-чуттєвої сфер, що досягається засвоєнням естетичного досвіду людства [42:56]. Філософською основою розуміння проблеми виховання естетичної культури особистості є усвідомлення визначальної ролі літератури як мистецтва слова в цьому процесі та її естетичної функції як основної. Мистецтво в усій різноманітності його видів і жанрів є каталізатором творчих потенцій особистості, здатне не тільки змінювати психічний стан людини, але й характер і мотиви її діяльності. Відображаючи цілісність буття, мистецтво сприяє цілісному сприйняттю світу. Його виховне значення зумовлене психологічними особливостями впливу на людину.

 Сила впливу творів мистецтва залежить від правдивості й глибини художнього висвітлення дійсності, творчої майстерності автора, важливості для суспільства піднятих ним проблем. Морально-естетичні почуття, що виникають у процесі сприйняття творів мистецтва, живляться минулим досвідом людини, тому її переживання під час зустрічі з мистецтвом є не лише емоційним станом, а й роздумом. Попередній досвід позитивно впливає на пробудження творчої фантазії особистості, створює умови для її духовного розвитку, збагачує загалом. Сила естетичного враження, яке отримує читач від художнього твору, має велике значення  як для формування естетичної культури, так і для розвитку духовної сфери особистості за рахунок того, що словесне мистецтво дає людині інтелектуально-емоційну насолоду, пов'язану не лише зі сферою почуттів як таких, але й з усім, що відноситься до сфери розуму, інтелектуально-пізнавального світу кожного.

За Ю. Борєвим, тільки людина з високим рівнем естетичної культури пізнає світ в його структурній цілісності за законами краси [14:52]. Якщо розглядати естетичну культуру як частину культури суспільства, то слід зазначити, що вона характеризує стан суспільства з погляду його здатності забезпечувати розвиток мистецтва й естетичних відносин. Саме тому на сучасному етапі розвитку суспільства, в епоху тотальної глобалізації, інформаційного перенасичення, естетичне виховання особистості є важливим завданням освітньо-виховної системи. М. Каган розглядає естетичну культуру як систему “засобів і продуктів, за допомогою яких людина естетично опановує світ” [36:18]. Естетична культура є складовою частиною естетичної свідомості. Естетична свідомість розвивається під впливом засобів мистецтва, зокрема літератури, і визначає рівень розвитку духовної сфери особистості. Підкреслимо, що естетична свідомість – це цілий комплекс почуттів, представлень, поглядів, ідей, що розвивається під впливом естетичної діяльності суспільного суб'єкта. Естетична свідомість – абстрактне поняття, що позначає особливу духовну освіту, яка характеризує естетичне відношення людини або суспільства до дійсності. Естетичну свідомість розглядаємо в двох аспектах: як  продукт тривалого історичного розвитку суспільства, форму суспільної свідомості, що відображає рівень естетичного освоєння світу та як особистісну індивідуальну характеристику окремої людини. Естетична свідомість суспільства, як і окремого індивіда, формується тільки на основі естетичної практики в її різноманітних видах. Від багатства та різноманітності естетичної практики суспільства або особистості залежить розвиток естетичної свідомості.

Естетичне (мистецтво) формує високий рівень духовних якостей (естетичну свідомість), тобто духовний потенціал, на грунті якого плекається емоційність і чуттєвість. Естетичні почуття особистості стають чуттєвим індикатором і допомагають визначити користь або шкоду того чи іншого явища, виступають збудниками поведінкових реакцій. Розвинена естетична свідомість особистості включає в себе перш за все розвинену естетичну чуттєвість (естетичне сприйняття, емоції, переживання, почуття й чуттєва частина естетичного смаку) і естетично розвинений розум, або інтелект (раціональна частина естетичного смаку, естетичний ідеал, естетичні потреби, погляди, переконання). На основі розвитку естетичної свідомості розвивається зтатність особистості до естетизації об’єктивної дійсності, естетичного сприйняття світу та явищ мистецтва зокрема. Як стверджує О. Гулига, естетичне сприйняття розвивається тоді успішно, коли здійснюється систематичне спілкування особистості з творами мистецтва. Навчальний процес забезпечує таке спілкування з творами мистецтва, зокрема літератури, тому посідає провідне місце в системі естетичного виховання особистості.

Основою прилучення учнів  до багатств літератури є естетичне  сприймання художніх творів. Глибина  цього сприйняття зумовлена розумінням мови мистецтва, вмінням за словом, діями, вчинками та колізіями бачити у творі авторську естетичну позицію. За висновками психологів, літературознавців, педагогів, художнє сприйняття виступає процесом відображення літературних творів у свідомості реципієнта  і є результатом його активної духовної діяльності. Особливість такої діяльності полягає у формуванні естетичних емоцій та смаку, тому потребує напруженої духовної праці та співтворчості вчителя й учнів. Учені звертають увагу на морально-світоглядну спрямованість художнього сприйняття і суперечливий характер емоційно-естетичних реакцій. Необхідність залучення особистості до мистецтва у всьому видовому його розмаїтті вимагає створення психолого-педагогічної установки перед сприйняттям художнього твору, тобто готовності до виконання такої діяльності, під час якої б у найбільшій мірі задовольнились її естетичні потреби [28:33]. Для виникнення такої установки достатньо двох елементарних умов: потреби і ситуації її задоволення [46:23]. У такій установці відображається цілісний стан реціпієнта: найбільш сприятливе співвідношення інтелектуального і емоційного, готовність до сприйняття, злагодженість. Така установка надає процесу спрямований характер, що має важливе значення для формування морально-естетичних якостей індивідума.

Таким чином, узгодженість чуттєвої та інтелектуальної сторін у сприйнятті мистецтва особистістю сприяє осягненню морально-естетичної цінності художніх творів. Відбувається перехід від несвідомого (інтуїтивного) емоційного сприйняття до свідомого морально-естетичного переживання. В ході нашого дослідження виділяємо такі етапи засвоєння творів мистецтва:

• первісне сприйняття, яке пов’язане з відтворенням у свідомості, уяві художніх образів;
• активне духовне переживання, що здійснюється у єдності з самовираженням;
• наукове осягнення художньої дійсності;
• повторне і разом з тим нове, на більш глибокому рівні сприйняття і розуміння образів, засвоєння твору.

Аналіз наукової літературі відносно проблеми художнього сприйняття, на рівні філософських та психолого-педагогічних досліджень, дає загальну уяву про даний процес, як здатність особистості до сприйняття творів мистецтва. Ця здатність потребує від людини вміння включати до процесу емоційно-чуттєву сферу, власний духовний та емоційний потенціал, усвідомлювати умовність та життєподібність мистецтва. При цьому, слід підкреслити наявність індивідуального характеру сприйняття. Відомо, що один і той же художній твір не може формувати однакову художню свідомість, не стає умовою появи абсолютно ідентичних почуттів, сприймань, смаків, відношень.

Оскільки чуттєва сфера є основою художнього сприйняття, то виникає необхідність її розвитку. Б. Теплов вважає, що «художнє виховання завжди включає в себе виховання здібності сприйняття», причому, «художньо повноцінне сприйняття мистецтва - це «вміння», якому треба вчитися» [54:98]. Сприйняття твору мистецтва за своєю природою – творчий акт, який характеризується інтенсивністю творчого переживання, співучастю реципієнта, сприяє розширенню і збагаченню його особистого досвіду художнього бачення світу. Сприйняття твору мистецтва слова – явище специфічне, на чому наголошує В. Халін, стверджуючи, що «…складність його полягає в тому, що в акт сприймання людина включає весь комплекс уявлень про відповідний предмет і свої знання про нього» [78:18]. Спілкування з творами мистецтва слова удосконалює здатність естетично сприймати не лише твори мистецтва, а й об’єктивну  дійсність.

Процес розвитку естетичного сприймання мистецьких творів зумовлює формування естетичних почуттів, тобто відображення у свідомості людини адекватного естетичного переживання – емоційної реакції – та виникнення духовної насолоди, яка проявляється в естетичному судженні, оцінці сприйнятого твору, бажанні спілкуватися з мистецтвом. «Естетичне почуття викликається художністю образу. Насамперед, це почуття розумове і безпосередньо зумовлене двома причинами: тим, що ми добре зрозуміли образ, і тим, що ми цілком співчуваємо автору », - пояснював Д. Овсянико-Куликовський [54:9]. Схиляємося до думки, що естетичне почуття зумовлююється як розумовими, так і емоційними переживаннями. Емоційне враження від словесно сприйнятого реалізується не під час читання чи на слух, а завдяки активізації уяви, фантазії, що в достатньо розвиненій формі властива далеко не кожному. Учень-читач в процесі осягнення твору літератури стає учасником діалогу з автором твору, його героями, художніми деталями. Основними складниками естетичного впливу, на думку Н. Миропольської, виступають естетичні споглядання, переживання і діяльність [54:29]. Сприйняття твору літератури викликає переживання, що є естетичними, оскільки стимулюють високі почуття, які, в свою чергу, є прообразом наступного естетичного вчинку. Під час читання художнього твору  «здійснюється процес проживання чужого літературного життя й водночас  відбувається переосмислення та збагачення свого» [62:26]. Естетичні переживання стимулюють естетичну діяльність, художній твір є основоположним елементом естетичного впливу на особистість. Феномен літератури як мистецтва словам полягає у тому, що вона сама по собі здійснює виховний вплив на читача. Читач звертається до художнього твору, щоб знайти відповіді на важливі для себе питання, позбавитися від емоційного дискомфорту, отримати естетичну насолоду від процесу сприйняття твору.

Саме тому сьогодні, коли дефіцит духовної  культури усвідомлюється як одна з головних перешкод оновлення суспільства, духовний розвиток виступає одним з найактуальніших завдань сучасної школи, літературна освіта повинна стати провідним елементом естетичного виховання, духовного збагачення особистості. Для досягнення ефективності освітньої системи необхідно повною мірою використовувати естетичний потенціал літератури як мистецтва слова, спрямовуючи його в напрямку гуманізації та гуманітаризації навчально-виховного процесу.

2. Психолого-педагогічні передумови естетичного виховання старшокласників під час вивчення лірики

Однією з актуальних проблем сьогодення, яка гостро постає перед педагогічною громадськістю і суспільством загалом, є виховання людини як найвищої морально-духовної цінності, в якій тісно взаємопов’язані естетичні знання, естетичний досвід та естетична активність. Естетичне виховання – один із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості. Поняття “естетичне виховання” є багатогранним. На думку багатьох учених, зокрема Д. Кучерука, Л. Левчука, М. Русина, це поняття містить безліч суперечностей. По-перше, естетичне виховання може входити до складу всіх інших видів виховання: морально-етичного, національного, художнього тощо. Крім того, естетичне виховання передбачає й спорідненні поняття: художнє виховання; естетична і художня освіта та ін. В. Сластьонін ототожнює поняття «естетичний розвиток» і «художнє виховання» [65:266]. Однак А. Верем’єв наголошує на некоректності такого ототожнення [12:4]. На думку Є. Бодіної, сутність естетичного виховання полягає в спрямованому формуванні естетичної свідомості особистості [12:34].           А. Комарова визначає естетичне виховання як розвиток ціннісних орієнтирів у естетичній сфері, вироблення критеріїв оцінки та принципів ставлення особистості до цих цінностей [37:25]. Дослідниця схиляється до думки Є.Бодіної, підкреслюючи, що кінцевою метою естетичного виховання є розвиток естетичної свідомості. А. Верем’єв наголошує на тому, що естетичне виховання повинно розглядатися як двосторонній процес формування особистості: з одного боку – як удосконалення рецептивних здібностей (тобто формування естетичної свідомості), з іншого боку – як розвиток продуктивної активності (виховання потреби і здатності створювати естетичні цінності) [19:37]. Учений підкреслює, що зміст естетичної культури особистості складають такі елементи: 1) естетичні знання, погляди, переконання; 2) естетична реакція на об’єкт; 3) естетичний смак; 4) естетичний ідеал; 5) естетична мотивація (естетичні потреби, інтереси, установки); 6) естетична діяльність [20:18]. Підкреслимо, що сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції. Д. Кучерук розглядає естетичне виховання як удосконалення естетичної культури особистості. Формування естетичної культури – це процес цілеспрямованого розвитку здатності особистості до повноцінного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві й дійсності, що передбачає вироблення системи художніх уявлень, поглядів і переконань, забезпечує задоволення від того, що є дійсно естетично цінним [30:263]. Водночас у школярів виникає прагнення й виробляється вміння вносити елементи прекрасного в усі сторони буття, боротись проти всього потворного, низького, формується готовність до посильного виявлення себе у мистецтві. Естетична культура розвивається у процесі естетичного виховання, що є складовою частиною виховного процессу загалом і представлене системою заходів, спрямованих на вироблення і вдосконалення здатності естетично сприймати, правильно розуміти, оцінювати і створювати прекрасне та високе у житті й мистецтві.