Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики

Керуючись в дослідженні думками провідних педагогів та психологів, визначаємо естетичне виховання як цілеспрямований процес розвитку здібностей і потреб особистості естетично сприймати, осмислювати й оцінювати навколишню дійсність і перетворювати її за законами естетичної досконалості.  Одним із важливих завдань естетичного виховання вважаємо формування естетичної культури особистості. Спираючись на визначення естетичного виховання та зміст естетичної культури особистості, сформульований А. Верем’євим, визначаємо такі завдання естетичного виховання:

• оволодіння поняттєвим апаратом;
• вироблення на основі знань і практики спілкування з естетичними цінностями естетичних переконань;
• формування емоційно-чуттєвої сфери психіки, розвиток здібностей естетично реагувати на твір мистецтва і навколишню дійсність, розуміти й естетично переосмислювати сприйняте;
• формування естетичного смаку та ідеалу, що дає змогу оцінювати естетичні цінності на основі уявлень учнів про естетичну досконалість;
• вироблення принципів, потреб та інтересів у спілкуванні зі світом естетичних цінностей;
• виховання потреби й розвиток здатності до естетизації навколишньої дійсності.

Естетичне виховання  як цілісний процес має ряд специфічних особливостей. Однією з них є та, що естетичне виховання не ізольоване від інших форм виховної діяльності. Воно не може існувати окремо, як самостійний процес, а виступає одним із аспектів інших напрямів виховання – етичного, політичного, національного, художнього тощо.   Г. Шевченко підкреслює, що естетичне виховання слід розглядати комплексно, бо воно є частиною морального, трудового, розумового, фізичного виховання. На нашу думку, естетичне виховання варто розглядати окрему галузь методичних розробок, а отже – як самостійний процес, який має свою мету та завдання, засоби, умови, основоположні принципи. У зв’язку з процесами гуманізації та гуманітаризації освіти, можемо говорити про естетичне виховання як окремий напрям виховної діяльності.

  Естетичне виховання має вести за собою естетичний розвиток – результат цілеспрямованого естетичного впливу на школяра, що досягається завдяки єдності процесів навчання і виховання, самовиховання, навчальної, позакласної і позашкільної роботи. Над проблемами естетичного виховання, пошуком його вдосконалення працювали такі педагоги, як В. Шацька,           Б. Ліхачов, О. Гулига, К. Гавриловець, М. Гончаренко, М. Капустін,              А. Щербо та Д. Джола. На їх думку, існує багато шляхів естетичного виховання, але найефективнішим із них є мистецтво. Визначаючи мистецтво як концентрацію життя, Л. Виготський будує свою модель художнього сприйняття як складової частини естетичного виховання, до якого входять такі компоненти: художнє почуття, уявлення, свідомість. На думку вченого, "розумні емоції" мистецтва виникають у процесі творчості й переробки певних життєвих почуттів [21:317]. У концепції Л. Виготського наголошується на індивідуальному психологічному сприйнятті художніх цінностей, естетичне виховання визначається як процес, що передбачає взаємодію мистецтва і особистості як соціальних сутностей, різних соціальних структур. Розкриття специфіки художнього сприйняття допомогло вченому окреслити його соціальну значущість, як узагальненої техніки почуттів, знаряддя суспільства, за допомогою якого залучаються до соціального життя найбільш інтимні й найбільш особистісні сторони нашого єства. Учений підкреслював, що для сприйняття мистецтва недостатньо щиро переживати те почуття, яке володіло автором, і недостатньо розібратися в структурі самого твору – необхідно творчо подолати особисте почуття, катарсис, і лише тоді дія мистецтва проявиться повністю. Підкреслимо, що лише у взаємозв’язку емоційної та інтелектуальної  діяльності особистості можна віднайти ключ до якісного сприйняття твору мистецтва, до естетичного осягнення його глибинного змісту.

В. Шацька стверджує, що навчання є основним шляхом естетичного виховання школярів. Охоплюючи всіх без винятку учнів, організований навчальний процес протікає в системі класних уроків, озброює учнів певною сумою знань, умінь, навичок, поглядів, тобто основами художньої освіти. Внаслідок навчання в учнів виховується стала потреба у мистецтві [54:140]. Вважаємо, що навчально-виховний процес забезпечує систематичне спілкування учнів з творами мистецтва, зокрема, літератури, що сприяє розвитку в особистості естетичного ставлення до навколишньої дійсності і є важливим чинником естетичного виховання особистості.

До системи естетичного  виховання особистості входить  також процес формування естетичних потреб. Ідеться про потреби в спілкуванні з прекрасним у всьому багатстві його виявів, в естетичній насолоді, діяльності в різних сферах людського буття. Їх вихованню в школі приділяється особлива увага, оскільки з ними пов`язується процес вдосконалення культури почуттів і переживань особистості, її духовної сфери загалом.                         В. Богословський стверджує, що почуття підштовхують людину до активності. Щоб жити, люди створюють і розвивають матеріальні й духовні цінності. Потреби впливають на переживання, мислення й волю людини. У зв`язку із задоволенням чи незадоволенням потреб, у залежності від способів і засобів їх задоволення, людина переживає емоції напруженості або заспокоєності, задоволення чи незадоволення. Потреба в естетичній насолоді посідає в житті людини значне місце. Милування естетичними цінностями в об’єктивній дійсності та мистецтві облагороджує особистість, підносить її. Це милування може перерости в потребу художньої творчості: тоді людина не тільки оволодіває готовими естетичними цінностями, а й створює їх за законами мистецтва. Причетність людини до вдоволення своїх естетичних потреб збагачує її індивідуальне життя, а завдання школи - формування цих потреб. Процес формування естетичних потреб, їх задоволення, отримання естетичної насолоди тісно пов'язаний із процесом вироблення в особистості естетичних поглядів та переконань. Естетичні погляди виражаються в естетичних смаках і судженнях. Власне, судження і є конкретним, прямим вираженням поглядів особистості. В естетичних поглядах, передових чи відсталих, науково обґрунтованих чи ні, помітне розуміння того, що людина вважає прекрасним чи потворним, естетично досконалим чи вульгарним. Однак усвідомленість і логічно-аналітична структура естетичних суджень не є їх єдиною ознакою. На відміну від естетичних смаків, вони є елементами світогляду людини. Творчий характер естетичного почуття людини проявляється як у матеріально-виробничій діяльності, так і в ідеальній, уявній формі – в її естетичних ідеалах. Наявність останніх свідчить про досить високий розвиток естетичного почуття, уявлень і фантазії людини, про її певний досвід сприймання предметного світу, людей, їх поведінки, взаємин між індивідами, а також між ними й суспільством загалом.

 А. Щербо, Д. Джола вважають, що естетичне виховання має сприяти формуванню в людини такого підходу до світу, який передбачає потребу в удосконаленні всього життєвого середовища. Таке ставлення виявляється в процесах естетичного сприймання, оцінки, естетичної діяльності. Отож, якщо розглядати в психолого-педагогічному аспекті ті внутрішні умови або можливості особистості, які забезпечують відповідне естетичне ставлення її до світу, мова повинна йти про здатність до естетичного сприймання, оцінки й естетичної діяльності. Саме вони можуть розглядатись як складові елементи сформованої естетичної здібності [54:112].

Кожен із перелічених елементів відіграє особливу роль у структурі загальної естетичної здібності особистості. Адже естетичним сприйманням постачається “матеріал” для естетичної оцінки; оціночна здібність забезпечує зіставлення сприйнятого з естетичною потребою; завдяки творчій здібності відбувається матеріалізація, предметне вивчення естетичного ставлення, естетичне вдосконалення людського світу. М. Гончаренко вказує, що знання мистецтва, його історії, культури різних часів, епох – це саме той шлях, який веде вглиб, зближує сучасне й минуле, дає ключі для роздумів, для розуміння краси і принадності, художньої спадщини [7:111]. Спілкування з творами мистецтва забезпечує розвиток естетичних здібностей особистості.

Учений-педагог Б. Ліхачов особливої уваги в процесі розвитку естетичних здібностей індивідуума надає виховним можливостям праці, краси природи, мистецтва. У своїй праці “Естетика виховання” [45:23] він особливо уважно розглядає два шляхи естетичного виховання учнів: 1) естетичне виховання в процесі навчання; 2) естетичне виховання у позакласній та позашкільній роботі. Методи естетичного виховання він повиділяє на три групи: 1) методи забезпечення естетичного сприймання (демонстрація, аналіз, повторне сприйняття); 2) методи практичного навчання (пояснення, показ, вправи); 3) методи художньо-творчої діяльності (обґрунтування задуму, виконання творчих завдань, критичний аналіз твору). Користуючись класифікацією методів естетичного виховання Б. Ліхачова, маємо можливість чітко структурувати пізнавальну діяльність учнів на уроці під час вивчення лірики відповідно до можливих рівнів естетичного розвитку (творчого, середнього та низького (репродуктивного)), а також забезпечити взаємозв’язок емоційних реакцій на об’єкт (під час застосуваня методів естетичного сприймання) та інтелектуальної діяльності (під час застосування методів практичної дяльності та творчих методів). Підкреслимо, що чіткої межі між роботою емоційної та інтелектуально сфер особистості немає, емоційно-інтелектуальний розвиток відбувається цілісно, однак можна виділяти моменти, під час яких раціо чи емоціо стає пріоритетним елементом у процесі естетичного виховання.

 Думку про взаємовплив і єдність духовності й естетичного виховання розвивають К. Гавриловець і І. Казимирська. Естетично вихована людина, що вміє бачити, розуміти красу, відрізняється й більш високим життєвим тонусом, оптимізмом, оскільки утверджує себе як людину – творця життя [11:28]. Зважаючи на це, автори вказують на те, що естетичні здібності сприятливо впливають на всі духовні, особливо творчі можливості особистості. Однак для розвитку духовності та креативності в процесі естетичного виховання необхідно створити певне середовище, в якому цей процес здійснюватиметься найбільш ефективно. Н. Миропольська обґрунтовує необхідність існування такого середовища – естетичної логосфери школи, яка детермінує проблему існування мови в школі як естетичного феномена. Завдання естетичної логосфери – навчити учнів орієнтуватись серед смислів слова, актуалізуючи їх у дитячій свідомості [54:146]. Естетична логосфера школи розраховує на взаємодію людини з мовним середовищем, яке допоможе їй перейти від чуттєвого сприйняття світу до  інтелектуальної творчої діяльності, і визнає культурну цінність мови завдяки перспективі необмеженого розкриття значень слова, які кожен із сприймаючих  осягає індивідуально. Естетична логосфера школи презентує філософію слова, його онтологічний смисл, етику й естетику в їх сукупній  цільності.  В системі естетичної логосфери школи відбувається цілісний процес естетичного виховання особистості, що включає формування естетичної культури, розвиток естетичних потреб, здібностей, здатності особистості до естетизації дійсності.

У 80-90-х рр. з’явились різні авторські програми (В. Біблер, З. Гельман, Л. Кондрацька, Л. Левчук, Л. Масол, Н. Миропольська, О. Оніщенко,              Л. Предтеченська, З. Шевченко та ін.), розроблені для учнів ліцеїв, гімназій, спеціалізованих класів гуманітарно-естетичного профілю, орієнтовані на учнів старшого шкільного віку. Адже саме в юнаків і дівчат виникає потреба естетичного й морального осмислення навколишньої дійсності. Інтенсивного характеру набувають пошуки власної програми життя, завдяки сприйняттю творів мистецтва в свідомості особистості відбувається кореляція між інтелектуально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами (Л.Божович, І.Кон та ін).

Увіходження мистецтва до духовного світу старшокласника починається з пізнання ним краси слова. Формування естетичної культури старшокласників засобами літератури підпорядковується важливому виховному завданню: педагогічному керівництву становленням морально-естетичного ідеалу й світогляду учнів за рахунок використання різноманітних методів і засобів. Пізнання краси слова є першим і найважливішим кроком до світу прекрасного. І. Кон, характеризуючи психологічні особливості юнацтва, вважає, що глибоко усвідомлене особистістю естетичне сприйняття мистецтва можливе лише в юнаків та дівчат, коли ціннісно-орієнтаційна система набуває в них найповнішого виявлення, належним чином сформовані критерії оцінки мистецьких явищ. Тільки тоді естетичні потреби можуть бути домінуючими в загальній ієрархії потреб і виступають на першому плані. І. Кон підкреслює, що квінтенсенцію віку складає становлення самосвідомості та стійкого образу "Я". Саме в цей період закладаються психологічні, світоглядні підвалини особистості. Як підкреслює психолог, найціннішим надбанням ранньої юності є відкриття свого внутрішнього світу, який «означає для юнацтва справжню коперникову революцію» [37:64]. У самосвідомості учня реалізується уява, виникає бажання бачити себе кращим, сучаснішим, постає необхідність у формуванні й задоволенні естетичних потреб, в отриманні естетичної насолоди від своєї діяльності, навколишньої дійсності.

Потреба у самопізнанні та самовизначенні характеризує ставлення молодої  людини і до зовнішньої дійсності: у  навколишньому вона неодмінно шукає  матеріал для побудови своєї особистості. Одним із таких матеріалів є література.  Свідомий чи інтуїтивний потяг отримати певну цілісну концепцію людини породжує нерідко пекучий, випереджаючий інтерес до життя дорослих людей. Саме тому важливе значення для формування цілісної особистості старшокласника мають ліричні твори. Здатність юнацького віку до глибокого, емоційного, адекватного сприйняття зумовлена розвитком самосвідомості та збагаченням емоційного світу, які викликають у юнаків та дівчат безліч нових естетичних переживань, які неможливо осмислити без допомоги літератури як виду мистецтва. У цьому віці школярі прагнуть знайти і збагнути істину. Як показують психолого-педагогічні дослідження І. Кона, Л. Виготського, Б. Ліхачова, з настанням духовної зрілості учні звертаються до літератури загалом і до лірики зокрема задля задоволення художньої потреби. Але вони готові й до засвоєння досить складних теоретичних знань. У цьому віці посилюється ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук смислу життя, самостійне визначення моральних, політичних, естетичних ідеалів. У старшокласників проходить інтелектуалізація сприйняття: "воно стає все більш розміркованим і об'єднує в собі значну кількість логічних операцій" [76:10-11]. Сприйняття ліричного твору в старших школярів набуває самостійного характеру. Вони прагнуть обґрунтувати свої пристрасті й ідеали на основі теоретичних знань та естетичних почуттів.

У ранній юності складається система ціннісних орієнтирів,  з’являються сприятливі умови для активного формування художніх смаків. Відбувається процес своєрідної переоцінки їх практичного значення, оскільки вони сприймаються вже у новому контексті життєдіяльності. На перший план виступають мотиви самовизначення та самоосвіти, формуються нові психологічні структури. Відбуваються зміни в системі мотивів. Навчальні інтереси і спонукальні фактори набувають більш диференційованого та усвідомленого характеру. Це новий якісний стрибок у художньому освоєнні моральних цінностей. У старших класах популярністю користуються ті художні твори, в яких розкриваютться важливі моральні проблеми людського буття, психологічно осмислюються стосунки людини з суспільством, порушуються питання про моральні норми тощо. У художній літературі учні 10-11 класів шукають відповіді на ті проблеми, які їх найбільше хвилюють, осмислюючи і своє місце в житті. Таким чином, узгодженість чуттєвої та інтелектуальної сторін у сприйнятті ліричних творів старшокласниками сприяє осягненню їх естетичної цінності. Відбувається перехід від несвідомого (інтуїтивного) емоційного сприйняття до свідомого морально-естетичного переживання, коли школярі не лише переживають над поезією, але й роздумують над нею.