Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики

Г. Токмань пропонує текстуальний шлях аналізу ліричної поезії. Модель аналізу, яку подає методист, включає  такі етапи:

1. Послідовне прочитання вірша «від першого до останнього слова»;
2. Максимальне наближення до «психології творчості»;
3. За певними словами в тексті кожен читач має розкрити для себе «душу поета»;
4. Субєктивний аналіз твору: кожен читач має право на індивідуальне прочитання поезії [64:32].

Такий шлях аналізу  є ефективним в старших класах. Однак попередню роботу вчитель має проводити, починаючи з середньої школи. А. Ситченко пропонує модель аналізу поезії, що теж складається з чотирьох етапів:

1. Підготовка до читання і аналізу ліричного твору;
2. Первинне читання твору;
3. Власне аналіз ліричного твору;
4. Підсумкова робота  з текстом ліричного твору [62: 185-187].

Методист наголошує  на небезпеці перетворення алгоритму аналізу поезії в шаблон, неприпустимий у вивченні художнього твору. «Цього не станеться, якщо учні , та й учителі, повніше враховуватимуть змістові й жанрово-стильові особливості виучуваного твору і ширше використовуватимуть досвід розумової  діяльності різного типу» [62:188].

Погляди методистів підтримує С. Українець, зазначаючи, що важливим а процесі аналізу поезії є етап “вживання” в роль, прислухання до свого внутрішнього “я”. Головна мета, зауважує С. Українець, сприйняти життєвий досвід літературного персонажа не відчужено, а «врости в нього чуттям, свідомістю, душею» [79:54]. Добре вписується в контекст цієї роботи така психодраматична методика, як монолог. Учитель пропонує відтворити і проказати вголос текст героя. Під час відтворення відбувається діалог із незримим світом, в якому кожен залишив своє коріння. На думку методиста, проказування монологу героя – один із результативних шляхів розкриття складного світу літературного персонажа.

Т. Бугайко накреслює конкретні шляхи естетичного виховання школярів на уроках літератури. На її думку, необхідно урок зробити виховуючим, творчим. Важливо побудувати роботу так, щоб школярі, сприймаючи твір, перш за все глибоко розуміли його ідейний зміст, відчували красу людських взаємин, усвідомлювали громадську спрямованість роботи письменника. Учитель повинен виховувати в учнів високий естетичний смак, почуття справжньої краси. Т. Бугайко підкреслює, що на словесника покладається велике завдання навчити учнів розбиратись у своїх естетичних оцінках і судженнях, разом з естетичним почуттям вчитель повинен формувати естетичний смак учнів. Т. Бугайко обґрунтовує певну систему роботи на уроках літератури. Зокрема, для старших класів необхідним є заглиблення учнів у твір, перечитування його епізодів, літературознавчий аналіз. Така робота не знижує емоційно-естетичне враження від твору, а поглиблює його. Необхідною умовою естетичного сприйняття твору Т. Бугайко вважає безпосередність вражень учнів. Коли учні сприймають літературного героя як живу людину, то він викликає у них естетине почуття, стає улюбленим героєм. Якщо учень хвилюється, читаючи твір, якщо образ стає його улюбленим, то йому розкрився ідейно-естетичний зміст образу. Цінними є думки Т. Бугайко про вивчення образів дійових осіб. Саме у взаєминах дійових осіб, у їх боротьбі розкривається ідейно-естетичний зміст художнього твору. Важливо, щоб учні могли вмотивувати логіку поведінки героїв твору, пояснити їхні переживання, бо саме на прикладах літературних героїв вони вчаться розуміти людей, виробляють критерії оцінки якостей особистості, вчаться бачити, як формується людина у конкретну історичну епоху. Отже, за концепцією Т. Бугайко, естетично сприйняти літературний образ значить сприйняти його в усій повноті й багатогранності.

Суть методів  навчання на уроках літератури розкриває  Е.А.Пасічник, зазначаючи, що систему викладання не можна розглядати як застиглу норму. Вивчення літератури в школі – «це постійний пошук, творчість» [29. С.129]. Організація навчання на уроках літератури має на меті розвиток в учнів відповідних знань і вмінь. Повноцінне спілкування з мистецтвом слова, як наголошує методист, передбачає розвиток спеціальних здібностей, до яких він відносить «…образне поетичне бачення світу, високий розвиток творчої уяви, особливу емоційну вразливість, підвищену реактивність, добре розвинену здатність реагувати на експресію слова» [57: 50]. Такі здібності є індивідуальними для кожної особистості, їх рівень залежить від розвитку емоційної та інтелектуальної сфер людини, а рівень осягнення мистецтва слова залежить від рівня розвитку особистості.

В. Паламарчук наголошує на важливості раціонального осягнення мистецтва слова, активізації мисленнєвих процесів під час аналізу художнього твору, а отже – на важливості розвитку інтелектуальної сфери людської особистості у її взаємозв’язку з емоційною сферою. Наголосимо, що первинне сприйняття ліричного твору відбувається все ж таки на емоційному рівні. Розвиток емоційної сфери як компоненту естетичного виховання передбачає цілеспрямовану роботу вчителя з формування культури почуттів учнів-читачів. Лише людина зі сформованою емоційною культурою має змогу повноцінно сприймати художні твори, зокрема лірику, давати їм естетичну оцінку, а також пізнавати та осмислювати навколишню дійсність з естетичної точки зору.  

У процесі роботи над словом ставляться інтегральні завдання, пов`язані  з естетичним вихованням учнів, - показати красу людських стосунків у праці, побуті; красу людської душі, природи, красу слова, твору літератури та естетичних ідеалів письменника. Вчитель може використовувати найрізноманітніші методи навчання, поєднувати їх, головне викликати відгук у дитячій душі. Є. Пасічник звертає увагу на особливості уроків української літератури і вивчення літературних творів, підкреслює, що почуття – це пусковий механізм і сприйняття твору, і розвитку відтворюючої уяви, і творчого мислення, і волі. Дефіцит емоцій, сухий раціоналізм на уроках літератури породжує в дітей душевну глухоту, байдужість до мистецьких цінностей, а найголовніше – при цьому не може бути повноцінним сам процес спілкування з митцем, бо не реалізується основна функція мистецтва – формування цілісної, духовно багатої особистості.

Важливо, щоб кожен урок літератури відзначався не лише високим інтелектуальним, а й емоційним фоном. Співпереживання є необхідною умовою повноцінного спілкування з мистецтвом. Але аналіз шкільної практики вказує на те, що нерідко вчителі нехтують емоційним забарвленням уроку, який проходить мляво, бо діяльність учнів одноманітна. Причини такого явища слід шукати в недооцінюванні оптимального поєднання репродуктивної й пошукової діяльності учнів. У сучасній школі, особливо в старших класах, міцно утвердилось таке вивчення літератури, де основний акцент робиться не стільки на формуванні особистісного ставлення, скільки на вивченні критичних статей із підручника про те чи інше літературне явище. Подібне знайомство з художніми творами збіднює морально-естетичний вплив на учнів, гасить інтерес до мистецтва, бо при цьому недостатньо формуються естетичні потреби, відбувається розвиток естетичної свідомості. Звичайно, дати учням певну суму знань і фактів необхідно. Без них сам процес ознайомлення з художніми творами був би неповноцінним. Однак набуття знань не найголовніша мета вивчення літератури. Перевантаження учнів інформацією приводить до негативних наслідків. На багатьох уроках літератури ще має місце сухий раціоналізм, надмірна теоретизація прочитаного. Наука про літературу витісняє саму літературу, живе спілкування з мистецтвом, бо в процесі вивчення твору недостатньо включається емоційна сфера учнів. Без сумніву, ґрунтовні знання виникають на базі максимальної розумової активності, чого не можуть повністю забезпечити інформаційні методи навчання. А тому закономірно, що вони повинні бути доповнені методами і формами роботи пошукового характеру: внаслідок створення проблемних ситуацій у школярів починають діяти ті безумовні рефлекси, які, за свідченням психологів, у звичайній ситуації перебувають у загальмованому стані. Але не слід зневажливо ставитись і до звичайного запам`ятовування фактів. Протиставлення форм і методів роботи пошукового та репродуктивного характеру не може бути виправданим.

Методичні прийоми використання на уроках літератури під час аналізу ліричних творів можуть бути найрізноманітнішими, головне аби вони слугували підвищенню естетичного впливу художнього твору на читача. Умови естетичного виховання учнів-читачів на уроках української літератури під час вивчення лірики, що повинні забезпечуватись вчителем, мають на меті розвиток загальної естетичної культури особистості.

Основною особливістю уроків вивчення лірики є поглиблення безпосередніх емоційних вражень учнів. Учитель-словесник вводить дітей у світ авторських міркувань і почуттів, поступово здійснюється перехід від одиничного до узагальненого значення поетичного образу. Усвідомлення не тільки конкретного, але й загальнолюдського в ліриці є найбільшою складністю. Отже, специфіка літератури як навчального предмету полягає: в поєднанні емоційного і раціонального, об’єктивного і суб’єктивного в процесі сприйняття художнього твору; в реалізації естетичного та пізнавального впливу мистецтва слова; у формуванні спеціальних навичок в учнів сприймати та осмислювати твір літератури, а також читацьких вмінь. Специфіка мистецтва слова не обмежується цими характеристиками, однак ми у своєму дослідженні визначаємо їх як основоположні в процесі естетичного впливу літератури на особистість старшокласника.

РОЗДІЛ 2

МОДЕЛЬ  ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ УЧНІВ  ЗАСОБАМИ ЛІТЕРАТУРИ (СТАРША ШКОЛА)

2.1. Концепція  естетичного виховання старшокласників  під час вивчення ліричних  творів

Осягнення старшокласниками естетики слова, створення естетичного  середовища виховання й освіти в процесі викладання української літератури значною мірою сприяють формуванню в учнів здатності до сприйняття й аналізу ліричного твору як засобу пізнання навколишньої дійсності та формування особистості. Оскільки лірика виражає внутрішній стан людини – її емоції, настрої, думки як реакції на зовнішні впливи або як рефлексії, то в центрі твору перебуває «Я» ліричного героя. Сюжет, як правило, відсутній, рух відбиває перебіг почуттів та думок. Мова твору переважно  монологічна. Її характеризує лаконізм, емоційна та інтелектуальна насиченість, образність, мелодійність. Тож завдання вчителя – розкрити учням емоційний, інтелектуальний, образний і музикальний феномен ліричного твору, що забезпечує процес естетичного впливу на учня-читача.

Розроблена концепція адаптує основоположні ідеї філософської антропології, гуманістичної психології, особистісно зорієнтованого навчання та акмеології до особливостей процесу естетичного виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики саме тому її базовими положеннями є:

• найвищою цінністю виховного процесу є особистість учня, його духовний розвиток;
• орієнтація виховання на індивідуальні особливості учня, на розкриття і розвиток в ньому природних здібностей, особистісних якостей;
• створення оптимальних психолого-педагогічних умов для самовиховання, самовдосконалення і творчої самореалізації учня, для вільного вибору ним власної системи ціннісних орієнтирів;
• встановлення між вихователем і вихованцем рівноправних стосунків, атмосфери співпраці, взаєморозуміння та взаємоповаги.

Формування естетичної культури учня-старшокласника в процесі естетичного виховання на уроках української літератури не вважаємо самоціллю, а лише засобом удосконалення його особистості в цілому – розвитку його потреб і здібностей  у пізнанні, самопізнанні, саморозвитку і самовдосконаленні. Концепція ґрунтується не тільки на особистісних  особливостях учнів, але й на особливостях особистості вчителя-словесника, який в процесі самореалізації вносить в процес виховання особистісне творче начало.

   Таким чином, під естетичним вихованням на уроках української літератури під час вивчення лірики розуміємо такий виховний процес, метою якого є удосконалення особистих якостей учня-читача, спираючись на його природні здібності, нахили, потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, в ході якого створюються психолого-педагогічні умови для його творчої самореалізації і самовдосконалення з орієнтацію на загальнолюдські цінності. Зауважимо, що мета естетичного виховання є  багаторівневою ієрархічною системою. ЇЇ верхній рівень становлять цілі загального характеру – цілі-вектори, які визначають напрямок виховного процесу і розраховані на весь запланованих період. Однією з основоположних цілей процесу естетичного виховання на уроках української літератури під час вивчення лірики вважаємо розкриття і розвиток природних здібностей вихованця до самовизначення, самовдосконалення, творчої самореалізації в естетичній сфері. На найнижчому рівні ієрархічної системи мети процесу виховання знаходяться конкретні цілі, реалізація яких можлива в конкретній навчально-виховній ситуації. Мета виховного процесу займає одне з провідних місць в моделі естетичного виховання. Концептуальну модель естетичного виховання учнів-читачів на уроках української літератури під час вивчення лірики можна зобразити у вигляді схеми:

Спираючись на синергетичну парадигму дійсності, визначимо, що вихованець являє собою цілісну систему, яка існує, функціонує і розвивається у взаємозв’язках з іншими системами (вчитель, психолого-педагогічне середовище), володіє відносною самостійністю і здатна до самоорганізації та саморозвитку, а отже є як об’єктом, так і суб’єктом процесу естетичного виховання.

До психолого-педагогічних умов, в яких відбуватиметься процес естетичного виховання відносимо:

• педагогічне спілкування. Діалог вчителя та учнів відіграє провідну роль в процесі формування естетичної культури вихованців;
• систематичне спілкування з творами мистецтва;
• сприйняття літератури як виду мистецтва.

Як провідні в процесі естетичного виховання визначаємо внутрішні мотиви особистості:

• прагнення до розвитку як природний стан індивіду (Ш.А. Амонашвілі);
• потреба в розвитку генетично закладених в людині здібностей, схильностей до певного роду діяльності;
• прагнення до досягнення естетичної досконалості (А. Маслоу);
• потреба в самоактуалізації і творчості;
• потреба в саморозвитку і самовдосконаленні;
• ситуація успіху як суб’єктивне переживання і проживання людиною своїх досягнень;
• відчуття особистісного зростання;

Психологічні механізми розвитку особистості ґрунтуються в першу чергу на внутрішніх мотивах індивіда. Підкреслимо, що домінантою виховного процесу є не безпосередній вплив вчителя на вихованця, а розкриття й розвиток його внутрішніх резервів – нахилів, здібностей, потенцій.

Результатом естетичного виховання на уроках літератури під час вивчення лірики є підвищення розвитку естетичної культури учнів-читачів, їх особистісне зростання, оволодіння ними акмеологічною культурою, основу якої складає прагнення до саморозвитку , самовиховання, самореалізації та самовдосконалення. Всі елементи моделі естетичного виховання є необхідними складовими виховного процесу, який в свою чергу має певні особливості, зумовлені специфікою літератури як виду мистецтва та методики викладання літератури в школі як науки про мистецтво. 

Основними рисами системи естетичного виховання на уроках української літератури вважаємо  гуманізацію,  інтенсифікацію та індивідуалізацію виховного процесу. Гуманізація виховання виявляється як його головна мета: формування всебічно розвинутої людини, здатної до благополучного існування у сучасному світі. Інтенсифікація розуміється як створення цілісної системи активного цілеспрямованого естетичного впливу на дитину де лірика є не випадковим елементом навколишнього середовища, а, навпаки, свідомо використовується як провідний, домінуючий фактор формування психіки. Індивідуалізація естетичного виховання на уроках літератури під час вивчння лірики реалізується як підбір форм навчання, його темпів, окремих завдань, орієнтованих на кожну дитину з урахуванням її психічних особливостей, рівня розвитку здібностей тощо. Риси процесу естетичного виховання визначають його подальший шлях розвитку, зумовлюють його етапність, системність, структурованість.