Естетичне виховання старшокласників на уроках української літератури під час вивчення лірики

Сучасний урок літератури є діалогічним у тому розумінні, що вчитель і учні створюють єдиний ансамбль, в якому дві сторони  зацікавлені в пошуку істини. Учитель прагне прислухатись до думки учнів, дипломатично зробить те чи інше зауваження надбанням усього колективу. Вивчення літератури – людинознавчий курс, завдяки якому діти пізнають світ людей і себе, а знання індивідуальних й вікових особливостей учня, їх естетичного сприйняття, допоможе вчителю формувати естетичну культуру вихованців.

Естетичне виховання учня-старшокласника може здійснюватися й у некерованому потоці випадкових стосунків у структурі навчального закладу, однак вважаємо, що естетична особистість повніше й ефективніше формується в спеціально створеній системі,  під якою розуміємо “сукупність послідовних, взаємозалежних, керованими викладачем естетичних впливів на учнів як засобами мистецтва, так і самим життям, що сприяють формуванню естетичних потреб, почуттів, художніх смаків і поглядів” [35:156]. Структурні частини розробленої системи естетичного виховання старшокласника засобами мистецтва введені на рівні багатоаспектних зв'язків, реалізованих у таких умовах: інтеграція мистецтва у всі форми навчальної діяльності; дотримання принципів діалогу культур; створення багатогранного художньо-естетичного середовища, “естетичної логосфери” [33: 204] у процесі викладання дисциплін філологічного циклу; реалізація системи поетапної естетичної підготовки учня-старшокласника засобами мистецтва слова. Крім того, вважаємо доцільним використовувати в естетичному вихованні інноваційні технології, у тому числі й комп'ютерні; розвивати самостійність учнів, що сприяє їх участі в художньо-творчій діяльності. Глибоко усвідомлений світ художніх цінностей у співвідношенні з особистим життєвим досвідом дає можливість розвивати молодій людині  творчі здібності, утверджувати себе як емоційну і розумово-вольову особистість. Мистецтво у духовній свідомості суспільства виступає незмінним засобом зв’язку людини і людства.

3. Проблема естетичного виховання школярів в методиці викладання літератури

Специфіка літератури як мистецтва  слова зумовлює і особливості  процесу шкільної літературної освіти. Фахівці по-різному трактують  специфіку вивчення літератури як мистецтва слова, формулюючи власні концепції, наголошують на різних факторах, методах, способах викладання та осягнення літератури. На поєднання науки та мистецтва в навчальному предметі літератури вказує О. Мазуркевич, звертаючи увагу на роль літератури як навчального предмета в процесі естетичного виховання особистості. А. Ситченко підкреслює, що «…ігнорування специфіки літератури під час її вивчення призводить насамперед до розриву загального і одиничного» [45:26], а отже до зниження естетичного впливу твору літератури. «Феномен мистецтва слова полягає в тому, що художній матеріал вже сам по собі здійснює виховний вплив на читачів» [45:26], однак лише за умови цілеспрямованої роботи вчителя з формування естетичних почуттів, потреб, здібностей, смаків, цей вплив буде ефективним. Звичайно, мета вивчення літератури в школі не вичерпується лише завданнями естетичного виховання, але вони є важливим елементом системи шкільної літературної освіти. Проблемою естетичного виховання учнів на уроках української літератури займалися Л. Цимбалюк, О. Чепурко, Т. Бугайко, В. Стеценко,     Л. Мірошніченко, О. Лупейко, В. Степанишин, Є. Пасічник, Н. Волошина.

Методисти схиляються до думки, що мистецтво  слова можливо осягнути одночасно на двох рівнях людської свідомості: емоційному та інтелектуальному (Т. Бугайко, В. Степанишин).  Учитель повинен навчити учнів милуватися красою мистецтва слова і, водночас, уміти аналізувати твір літератури, виробити читацькі вміння, «що становлять основу вищих форм мислення й служать своєрідним інструментом всебічного розвитку» [45:26].  На поєднання у навчанні естетичного  та операційного принципів вказує і    Н. Волошина. Саме за такої умови, на думку дослідниці, формування читацьких умінь та набуття літературних знань сприятиме загальному гармонійному розвитку особистості. Проблема синтезу пізнавального та естетичного аспектів  літературної освіти, а також процес інтелектуалізації літературної освіти зумовлюють актуалізацію дослідження естетичного виховання особистості під час осягнення мистецтва слова.

В. Степанишин зазначає, що нові підходи до викладання в школі українського літератури ґрунтується на загальній концепції літературної освіти, себто на філософських, історичних, культурологічних, народознавчих, соціологічних, етичних, психологічних, літературознавчих, естетичних і мовних засадах. З естетики, на думку методиста, літератори черпають засади художнього освоєння життя, мистецького пізнання дійсності, загальні закономірності й тенденції розвитку мистецтва. Без естетичного осмислення літературного твору учень не засвоїть таких понять, як піднесене і низьке, героїчне і буденне, комічне, драматичне і трагічне. Автор чітко окреслює головні завдання, що стоять перед словесниками на сучасному етапі:

- виховання активної самостійної особистості, свідомого громадянина України;

- формування засобами художньої літератури майбутніх матерів, батьків, чоловіків, дружин;

- розвиток розумових сил, багатства  мови, логічного мислення уваги, репродуктивної та творчої уяви, образного мислення;

- виховання сучасного кваліфікованого читача з аналогічним ставленням до літературного твору, самостійним поцінуванням його змісту і форми;

- розвиток емоційної сфери учнів, високої культури почуттів, цілеспрямованості і твердості переконань.

Забезпечити виконання  поставлених завдань може процес естетизації літературної освіти. Осмислення літератури як виду мистецтва, а методики літератури – як науки про осягнення мистецтва допоможе вчителю словеснику створити необхідне естетичне середовище, яке забезпечить розвиток як емоційної, так і інтелектуальної сфер особистості відповідно до основних завдань літературної освіти [68:145].

 Як зазначає Я. Цимбалюк, художні твори – важливий засіб естетичного розвитку школярів, удосконалення їх особистості. Методист вважає, що особистісне ставлення до літератури не тільки передбачає розуміння прочитаного, а й забезпечує естетине сприймання літератури, справжнє вивчення якої неможливе без виховання почуття прекрасного, насолоди художнім образом [69:13].

Про виховну функцію літератури говорить О. Чепурко, схиляючись до думки про те, що предмет літератури має значний вплив на формування естетичних ідеалів школярів. Художні твори є багатим матеріалом для роздумів. Учні мають змогу образно осмислити проблеми людського буття, що сприятиме формуванню в них відповідних поглядів, переконань, естетичних потреб. Із поглядами Я. Цимбалюка та О. Чепурко погоджується у своїй концепції естетичного виховання В. Бутенко. Так автор наголошує на важливості для ефективного сприйняття й осмислення художнього твору обов`язкового оволодіння учнями знаннями з естетики. В.Г. Бутенко виділяє такі види естетичної інформації:

а) відомості про естетичні  якості художньої форми;

б) обізнаність із законами краси;

в) знання про естетичну довершеність творів мистецтва.

Отже, для якісного осягнення мистецтва слова необхідна попередня робота, спрямована на здобуття необхідних знань (зокрема, з естетики), вмінь і навичок. Робота ця повинна вестися цілеспрямовано та безперервно, починаючи з молодших класів, лише за таких умов особистість отримає можливість формувати естетичні погляди, судження, переконання, розвинути естетичну свідомість як основний елемент естетичної культури,  сформує потреби в естетизації об’єктивної дійсності.

Проблемі естетичного виховання в процесі вивчення української літератури присвячені методичні дослідження Н. Волошиної. Науковець наголошує, що література відіграє провідну роль у цілеспрямованому  педагогічному впливі на естетичне становлення особистості учня. Прилучення учнів до багатства літератури  здатне розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке усвідомлення  естетичних явищ, виробити вміння розуміти справжнє мистецтво, красу природи і красу людських взаємин. В основу вичення літератури в школі методист ставить завдання вивчати художню літературу як мистецтво слова. Велику увагу у своїх дослідженнях Н. Волошина приділяє проблемі розвитку почуттів на уроках української літератури. Робота з розвитку почуттів, за концепцією Н. Волошиної, проводиться поетапно:

1 етап – формування  вміння сприймати внутрішній  світ почуттів героя (зокрема,  внутрішній світ почуттів ліричного  героя в процесі аналізу поезії).

2 етап – виділення мовних засобів в тексті, за допомогою яких передаються найяскравіші почуття твору.

В нашому дослідження  ми керуємось основоположними засадами методичних розробок Н. Волошиної з  питань естетичного виховання учнів  на уроках української літератури. Такими є:

• питання взаємозв’язку видів мистецтв на уроках української літератури;
• проблема розвитку емоційної сфери учня на уроці української літератури;
• проблема значення виразного читання для розвитку естетичної культури особистості;
• проблема розвитку літературної творчої діяльності учнів тощо.

Пошуку шляхів розв’язання  цих проблем присвячені праці й інших методистів. Н. Берхін простежує шляхи формування художніх знань учнів. Методист зазначає, що на уроках літератури формуються два види знань: наукові (літературознавчі та мистецтвознавчі) й художні. Перші виникають у процесі засвоєння за допомогою логічного мислення змісту літературознавчих і мистецтвознавчих концепцій. Другі – в процесі безпосереднього самостійного сприйняття конкретно-чуттєвого змісту твору. Спираючись на дослідження психології, вчений зазначає, що при сприйманні художнього образу виникає особлива художня емоція співпереживання образу, яка здатна викликати асоціації, що відповідають найбільш суттєвим пріоритетам досвіду особистості. Суть взаємодії читача з художнім твором полягає в тому, щоб ознайомлення з текстом стало відкриттям дивного в собі, а це, в свою чергу, є важливим стимулом змінити себе самого [7:25]. Підсумовуючи свої дослідження, Н. Берхін зазначає, що на уроках літератури повинні формуватися особливі художні знання, що мають в своїй основі психологічну природу. Підкреслимо, що сприйняття твору літератури, а особливо – ліричного твору – глибоко психологічний, індивідуальний процес. Осмислення внутрішнього змісту лірики передбачає розвиток духовної сфери особистості, естетичної культури, як її складової, вміння осмислювати та сприймати явище мистецтва. Для цього необхідно розвивати особливі навички аналізу ліричного твору та художні знання – естетичні судження про дійсність. На уроках літератури формуються естетичні судження та переконання, які в майбутньому стануть духовними орієнтирами особистості в процесі пізнання та осмислення дійсності. Процес формування естетичних суджень та переконань неможливий без здатності особистості давати естетичну оцінку художньому твору. Саме тому на уроці української літератури вчитель має приділити увагу розвитку вмінь учнів не лише естетично сприймати ліричний твір, а й осмисливши та проаналізувавши його, висловлювати свою думку про нього, давати йому естетичну оцінку.

Для того, щоб правильно сприйняти  та оцінити будь-який об’єкт, необхідно усвідомити, по-перше, емоційне враження від сприйнятого, по-друге, знання, інформацію про оцінюване і дати йому аргументований аналіз на основі емоційно-особистісного, суб’єктивного ставлення до оцінюваного об’єкта. У процесі ціннісного пізнання можна умовно виділити два рівні: чуттєвий та раціональний. На чуттєвому рівні оцінка відбувається на основі емоційного переживання, світоглядних понять та досвіду особистості, на раціональному – вона поглиблюється, уточнюється, і інколи й змінюється у зв’язку про розширення знань про об’єкт оцінки. Проблема суті естетичної оцінки є дискусійною. Деякі дослідники (В. Бутенко, Г. Туксія) розрізняють поняття «естетична оцінка та естетичне судження» , інші (Н. Крюкова) – їх ототожнюють або протиставляють (Н. Крилова). Більшість дослідників методики викладання літератури (Н. Волошина, М. Гришман, О. Мартиненко, О. Савченко) визначають естетичне судження як логічну, теоретичну форму оцінки, її інтелектуальний рівень. Дотримуючись цієї точки зору, визначаємо естетичне судження як теоретичну форму вираження естетичної оцінки.

Стосовно учнів старшокласників  зауважимо, що в такому віці молода людина має змогу давати повну  естетичну оцінку тому чи іншому явищу, предмету, твору мистецтва, зокрема, ліричному твору. Однак процес виникнення ціннісного ставлення і оцінки на уроках літератури потребує особливого педагогічного керівництва. Завдання вчителя-філолога полягає в тому, щоб допомогти старшокласнику усвідомити ліричний твір в єдності його цінностей, активізувати в свідомості школяра ціннісні уявлення (логічні та образно-емоційні) і на основі їх співвідношення за допомогою вербальних оцінних суджень визначити власне ставлення до сприйнятого. Естетичною цінністю ліричного твору є його довершеність, прояв таланту та майстерності автора у процесі обробки певного життєвого матеріалу (єдність змісту і форми, композиційна довершеність, гармонійність, виразність, актуальність та ін.). Художній образ одночасно відображає естетично цінні явища дійсності та виражає оцінку їх автором. Людина, яка сприймає художній твір, проникає в подану автором оцінку зображуваних явищ, переживає почуття, усвідомлює ідею твору та формує власне ставлення до сприйнятого, дає йому естетичну оцінку. Здатність особистості давати естетичну оцінку творам мистецтва та предметам і явищам навколишньої дійсності є важливою складовою естетичної культури особистості.

Залишається не розв`язаною проблема сутності естетичного аналізу твору. Б. Степанишин і З. Кучерява  зазначають, що аналіз тексту не може зводитися лише до бесіди за фабулою твору. Недостатнім є і визначення теми, художніх особливостей, характеристики образів. Учень повинен увійти у світ письменника, злитися з його героями. І тоді, через естетичне, відбувається вплив на морально-естетичну сферу особистості. Глибока суб’єктивність осягення літератури як мистецтва слова, зумовлює специфіку процесу викладання літератури.  Г. Токмань наголошує, що «саме суб’єктивність є витоком проблемних ситуацій під час вивчення лірики» [71:33]. Є. Маймін та Е. Слинина також звертають увагу на індивідуальний характер сприйняття поезії та можливість її індивідуальної інтерпретації. В цьому, як зазначають методисти, і полягає складність аналізу поетичного твору. «Аналіз літературного твору (гр. analysis – розклад, розчленування) – логічна процедура, суть якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв’язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору» [43:38]. Аналіз поезії є однією з найголовніших проблем літературної освіти. Дискусійними лишаються питання навіть його необхідності, існують суперечності щодо визначення основних етапів аналізу поезії. Зокрема, О. Никифорова наголошує, що не варто виокремлювати інтуїтивне, емоційне сприйняття твору як перший етап аналізу. Осягнення твору на підсвідомому рівні відбувається під час первинного прочитання, однак  дослідниця стверджує, що лише в читача, який добре володіє методикою літературного аналізу, первинне прочитання є першою сходинкою аналізу твору. Саме тому на уроці літератри важливою є актуалізація прийомів аналітичної роботи [55:206]. Учень повинен, аналізуючи твір, сприймати його як художню цілісність. Він має осмислювати твір на емоційному та інтелектуальному рівнях свідомості.