Стратегія ТНК в умовах глобалізації світової економіки

     Все це дозволяє зробити висновок по результатам  дослідження в цьому параграфі. Корпорації мають безумовні переваги як форми організації підприємництва. В свою чергу, переваги ТНК можна охарактеризувати як в сфері безпосередньо форми організації виробництва, так і в процесі здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, це підтверджується тим, що основні рейтинги провідних компаній світу складаються за принципом ринкової капіталізації, що є невід’ємною складовою частиною саме корпорацій як форм організації підприємництва. Корпоративна форма організації підприємництва дозволяє акумулювати величезний обсяг капіталу.

     Крім  цього, жодні одноосібні підприємства та партнерства не мають таких обсягів міжнародної діяльності, як корпорації, які діють у вигляді ТНК. Особливості ролі та місця ТНК на сучасному етапі глобалізації світової економіки та в загальній системі міжнародних економічних відносин дозволяють визначити не лише їх безпосередні переваги, а й використовувати можливості таких переваг. 
 
 
 
 
 
 

2.2.  Прямі іноземні інвестиції як чинник впливу транснаціональних корпорацій 

     У діяльності ТНК важливу роль відіграють прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які можуть розглядатися як безперечні атрибутивні ознаки ТНК. В умовах сучасного розвитку міжнародних економічних відносин ПІІ виступають як важливий інструмент впливу як з боку сторони, що їх здійснює, так і з боку приймаючої сторони. Саме тому ПІІ є важливою характеристикою не лише діяльності ТНК, а й всього сучасного спектра міжнародних економічних відносин.

     Визначення  основних характеристик ПІІ в  діяльності ТНК передбачає різнобічне використання категоріального апарату, включаючи всю специфіку саме категорії „інвестиції”. Як підкреслює український вчений О.Мертенс, „поняття „інвестиції” є дуже широким, щоб можна було дати йому єдине та вичерпне визначення. У вітчизняній економічній думці існує багато підходів до визначення проблематики ПІІ та їх характеристик як в світовому, так і в регіональному аспектах. Крім цього, є можливим використання математичних методів щодо управління іноземними інвестиціями  як на рівні приймаючої сторони, так і з точки зору діяльності ТНК.

     ПІІ виступають як засоби проникнення ТНК  в інші країни, що передбачає посилення глобалізаційних процесів в світовому господарстві. В даному випадку можна вести мову про визначення та взаємне доповнення процесів глобалізації потоками ПІІ. Хоча потоки ПІІ охоплюють лише одну економічну складову процесів глобалізації, вони так чи інакше впливають й на інші напрямки розвитку глобалізації.

     Український фахівець Б.Губський розглядає інвестиційний  глобалізм як системне явище. Він  підкреслює, що „глобальні інвестиційні процеси структурно неоднорідні. Вони представлені і силами, спеціально для цього сформованими світовим співтовариством під егідою високо розвинутих країн, і міждержавними інтеграційними угрупованнями, і масою компаній, фондів та інших структурних формувань, які діють на глобальному рівні”. В них переважає потенціал державних утворень, на території яких вони діють, і це зумовлює їх вплив на розвиток конкретних країн [12].

     Структура процесів глобалізму та наявність інвестиційного глобалізма як складової частини  подана на Рисунку 2.2.

Рис. 2.2. Формування структури сучасного глобалізму

Джерело: Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному  середовищі. – К.: Наукова думка, 2004. – С.23. 

     З точки зору пошуку прибуткового використання своїх капіталів, ТНК інтегруються як з багатими державами, так і з державами, що розвиваються, та транзитивними економіками. Разом з тим, ТНК по різному впливають на приймаючі країни з огляду на природу своєї багатогранної діяльності.

     В свою чергу, існують природні переваги високо розвинутих країн. Ці переваги передбачають прагнення ТНК здійснювати активність у визначеному секторі національної економіки саме у країні, яка має процвітаючу національну економіку. Одночасно така країна виграє від перебування в ній транснаціонального капіталу і, маючи вагомі конкурентні переваги, надає додатковий імпульс для подальшої діяльності ТНК.

     Цифри говорять, що в 2010 році основні розвинуті індустріальні країни як і раніше були головним одержувачем ПІІ у світі. На їхню частку припадає 467 млрд. дол., або дві третини усіх світових ПІІ.

     Характеристики  показників надходження ПІІ по окремих  регіонах подані в Таблиці 2.2. 

     Таблиця 2.2.

Надходження ПІІ по окремих регіонах в 2008-2010 рр., млрд. дол. 

• дані  за 2010 рік є попередніми

Джерело: Global FDI Decline Bottoms Out In 2009. – Press Release. – 12.09.09. – UNCTAD/PRESS/PR/2009/001.  

     Частка ПІІ, яка припадає на країни, що розвиваються, зменшилася більш ніж на 3% (з 162,1 млрд. дол. у 2009 році до 155,7 млрд. дол. у 2010 році). Однак Китай, що залишається фаворитом для іноземного бізнесу серед країн, що розвиваються, у 2010 році поставив новий рекорд по надходженню ПІІ - 57 млрд. дол., що на 10 млрд. дол. більше, ніж у 2008 році. Відзначається також зростання ПІІ в Африку в 2010 році на 30% (утім, усе ж їхній розмір дуже незначний — 14 млрд. дол. на всі африканські країни). В Латинській Америці, багато країн якої (наприклад, Аргентина, Бразилія і Мексика) не дуже давно вважалися надзвичайно привабливими, ПІІ зменшуються вже протягом чотирьох років. Тільки в 2010 році в порівнянні ^;з 2009 роком вони скоротилися на 14 млрд. дол.

     Що  стосується 2011 року, то, за даними ЮНКТАД: світова активність у прямому інвестуванні збільшиться. Крім «одужання світової економіки» цьому послужать «більший, ніж у 2009 році прибуток корпорацій» і «збільшення довіри інвесторів».

     Надходження ПІІ має переваги для приймаючої країни. Це зумовлено тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробничих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;
• з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ресурси, а й мобілізуються і більш продуктивно використовуються вже наявні ресурси;
• прямі інвестиції сприяють розвитку національної науково-дослідної бази;
• стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщає як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);
• підвищуються попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;
• збільшуються надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;
• в умовах слабкого контролю за використанням держпозик інвестиційний ризик переноситься на іноземних інвесторів, які самостійно вирішують проблему самоокупності.

     Разом з тим, існують і певні проблеми для приймаючої країни, що пов’язані з отриманням ПІІ:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється. У довгостроковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку повинен перевищувати величину первинних вкладів. Тому говорити про зростання виробничого потенціалу країни за рахунок іноземних інвестицій виправдано тільки у тому плані, що ці інвестиції стимулюють економічний розвиток приймаючої країни в цілому;
• цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів. Нерідко має місце дискримінація національного сектора, яка посилюється правовими заходами макроекономічного стимулювання;
• підприємства з іноземними інвестиціями як канали передачі технологій часто стають відносно закритими анклавами у національній економіці, слабо  пов'язаними з іншою її частиною, на яку, проте, падають витрати із забезпечення функціонування анклавів.  Причому, сила ефекту анклавності обернено пропорційна силі приймаючої країни. Крім того, на практиці приймаюча країна (навіть промислово розвинута) майже не бере участі у створенні нової технології, а отримує її кінцевий продукт. Передача частини  науково-дослідних робіт має місце переважно у низькотехнологічних галузях [хііі; 24];
• іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше – монополією), яка не зацікавлена «збивати ціни». ПІІ також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення у місцевій та  іноземній валюті;
• суттєві експортні надходження найбільш реальні у сировинних галузях, а в обробній промисловості іноземні  інвестиції мають переважно імпортозаміщуючий характер;
• нерегульований розвиток підприємств з іноземними інвестиціями може підсилити соціальне розшарування,  маргіналізацію країни та її громадян.

     У табличному вигляді переваги та недоліки ПІІ для приймаючої країни та країни, що вивозить капітал, подані у Додатку 4.

     Основна риса ТНК - глобальність операцій, тому величезне значення для ТНК має світовий ринок. Виходячи з цього, експансія ТНК здійснюється в міжнародному масштабі і їхній потенціал цілком можна порівняти зі світовим ринковим господарством у цілому. Це багато в чому визначається тим, що ТНК організовано фактично по типу держави: виробництво і розподіл зосереджений в одних руках. Однак суттєвою відмітною характеристикою ТНК є наддержавна, наднаціональна діяльність, що впливає на всі процеси, які протікають у країнах їхнього перебування (насамперед економічні і політичні), яка створює і керує наддержавними, наднаціональними зв'язками і відносинами. Усе це дозволяє ТНК виступати як зрілий економічний гравець на міжнародній арені.

     Із самого початку існування ТНК стали об'єктом бурхливих  економічних дискусій. З одного боку, їх діяльність оцінювалася як руйнівна, акцент робився на негативних наслідках індустріалізації, з іншого – їм приписувалася роль головного знаряддя світового прогресу. Разом з тим, не викликає сумніву, що інтернаціоналізація виробництва і капіталу набуває характеру експансії господарських зв'язків за допомогою створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном і перетворення національних корпорацій у транснаціональні. Вивіз капіталу стає найважливішим фактором у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій.

     Наведене  вище дозволяє погодитись з висновком  про те, що „розширення міжнародного співробітництва сприяло посиленню  взаємозалежності в світовій економіці більш значною мірою, ніж це могло бути досягнуто лише за рахунок міжнародної торгівлі” [; 6]. Найбільші ТНК характеризуються високою мірою транснаціоналізації, що оцінюється на основі частки закордонних активів, зарубіжного продажу та чисельності працівників за кордоном відповідно до загального обсягу активів, загального обсягу продажу і загальної кількості зайнятих.

     У сучасних умовах приймаючі країни, як розвинуті, так і ті, що розвиваються, як правило, схвалюють  діяльність транснаціональних корпорацій на своїй території. Більш того, у світі існує конкуренція між країнами по залученню ПІІ, у процесі якої транснаціональні корпорації одержують податкові знижки й інші пільги.  

     Все це дозволяє зробити такі узагальнення:

• ПІІ виступають як атрибутивні ознаки діяльності ТНК та займають провідне місце в їх стратегії. Саме за допомогою ПІІ відбувається проникнення ТНК на нові ринки, а також поширення їх функціонування на ринках країн, на яких вже працюють ТНК.
• ПІІ виступають засобом проникнення ТНК в окремі країни та цілі регіони світу не зважаючи на обсяги та динаміку самих ПІІ. При здійсненні загальної стратегії ТНК, ПІІ виступають як головний інструмент безпосередньо економічної складової діяльності ТНК. У поєднанні з позаекономічними чинниками ПІІ складають ту сукупність атрибутивних ознак ТНК, за допомогою яких відбувається не лише вихід на нові ринки та закріплення на існуючих, а й розвиток їх власної діяльності як транснаціональних структур. 
• Безперечним є залежність обсягів та динаміки ПІІ від макроекономічного розвитку окремих країн та регіонів, однак макроекономічна ситуація не дає прямого безпосереднього впливу на активність ТНК. Надходження ПІІ має як позитивні, так і негативні сторони для приймаючої країни і це відкриває додаткові вимоги для оптимізації співвідношення позитивних та негативних впливів.