Стратегія ТНК в умовах глобалізації світової економіки

     Таким чином, викладене в параграфі  дозволяє зробити висновок про те, що в діяльності ТНК важливу роль відіграють ПІІ, які можуть розглядатися як безперечні атрибутивні ознаки ТНК. В умовах сучасного розвитку міжнародних економічних відносин діяльність ПІІ виступає як важливий інструмент впливу як з боку сторони, що їх здійснює, так і з боку приймаючої сторони. Навіть в контексті того, що надходження ПІІ має як позитивні, так і негативні сторони для приймаючої країни, ПІІ виступають важливою характеристикою не лише діяльності ТНК, а й всього сучасного спектра міжнародних економічних відносин.

     Особливості сучасного розвитку світової економіки  характеризують зниження загальної  динаміки ПІІ у більшості регіонів світу. Однак ця тенденція ніяк не впливає на визначення загальної стратегії ТНК і не знижує значення ПІІ як чинника впливу ТНК в світі.  

2.3.  Особливості руху капіталу в умовах реалій світового розвитку 

     Реалії  світового економічного розвитку передбачають активний рух капіталу. Причому, рух капіталу безумовним чином пов’язаний саме з діяльністю ТНК.  Дослідження руху капіталу у поєднанні з розвитком ТНК та визначенням їх взаємодоповнюючих характеристик є вкрай важливим для оцінок розвитку міжнародних економічних відносин та безпосередньо характеристик діяльності ТНК. Все це має безперечний вплив на подальший розвиток міжнародних економічних відносин в контексті останніх реалій регулювання економічної діяльності.

     Рух капіталу охоплює такі важливі складові частини сучасних світогосподарських відносин як фінансові ринки. Сутність фінансових ринків досить широко подано у економічній літературі. Українським вченим В.Корнєєвим фінансовий ринок розглядається як „сукупність інтегрованих фінансових інститутів, що перебувають у постійній динамічній взаємодії. Це означає, що в основі композиційної побудови ринку лежить множинність інституційних одиниць фінансового сектора, які дотримуються визначених правил і обмежень у власних стосунках і стосунках з навколишнім середовищем”. При цьому, фінансовий ринок доцільно розглядати з інституційних позицій саме тому, що при цьому відокремлюються системоутворюючі зв'язки між елементами - складовими ринку, враховуються інвестиційні наміри і уподобання вкладників та реципієнтів капіталу, забезпечується моніторинг руху фінансових потоків і прозорості угод на макро- і мікрорівнях.      

     Також український автор М.Гольцберг  наголошує на призначенні ринку  капіталів „...здійснювати нагромадження, рух, розподіл і перерозподіл грошового капіталу між сферами економіки”, а також було відзначено інтегрований характер фінансових операцій різних установ і організацій. Група українських фахівців вважає, що фінансовий ринок розуміється як „...грошові відносини, що складаються в процесі купівлі-продажу фінансових активів під впливом попиту і пропозиції на позичковий капітал, рух якого втілюється в цінних паперах” . Структурно фінансовий ринок в цьому контексті визначається як існування багатьох типів різноманітних ринків.

     В економічній літературі також розглядається функціонування фінансового ринку як ланки фінансової системи для створення і використання відповідних фондів фінансових ресурсів. Останні перерозподіляються між окремими суб'єктами підприємництва, державою і населенням, учасниками бюджетного процесу, міжнародними фінансовими організаціями. Наприклад, В.Шелудько модифікує визначення фінансового ринку і розглядає його як „систему економічних і правових відносин, пов'язаних з купівлею-продажем або випуском та обігом фінансових активів”.

     Оперуючи визначенням фінансових ринків є можливим перейти до аналізу безпосереднього світового руху капіталу. Ці проблеми пов’язані безпосередньо з діяльністю ТНК в системі міжнародних економічних відносин взагалі та на світових фінансових ринках зокрема.

     Відповідно до доповіді Організації економічного співробітництва та розвитку (OECР), розвинуті економіки втратили свою інвестиційну привабливість. Навпаки, потік прямих іноземних інвестицій у країни, що не є членами цієї організації, зріс майже на 50%. При цьому основою складового потоку капіталовкладень продовжують залишатися злиття і поглинання.

     Дослідження глобальних інвестиційних потоків, подібні тому, що регулярно проводить OECР, дозволяють реально відчути, що за процеси стоять за різкими коливаннями валютних курсів, показниками тривалого світового економічного спаду або за висновками про «революції в інвестиційних стратегіях». Відзначені аналітиками OECР інвестиційні тенденції дійсно вражають.

     У довгостроковому періоді країни OECР виступають основним джерелом прямого інвестиційного капіталу у світі. За останнє десятиліття (з 1999 по 2009 роки) чистий відтік капіталу з країн OECР склав 876 млрд. дол.. Основними іноземними інвесторами у виробництво, окрім США і Великобританії, у 2009 році були Люксембург (154 млрд. дол.), Франція (63 млрд. дол.), Японія (32 млрд. дол.), Канада (28 млрд. дол.) і Нідерланди (27 млрд. дол.). Країнами OECР, що скоротили своєї інвестиції за кордон найбільшою мірою – більш 40%, – були Франція, Німеччина, Іспанія і Нідерланди. Значне скорочення відтоку ПІІ спостерігалося також у Японії і Канаді, 16% і 21% відповідно.

     Виходячи  з наведених тенденцій, можна  зробити висновок про  динаміку економічної глобалізації, якій притаманний суперечливий характер впливу на світовий господарський розвиток – одночасно із розширенням можливостей окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, глибшої участі у системі міжнародного поділу праці глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу як за ринки збуту, так і за фактори виробництва, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими ресурсами, що становить реальну загрозу для країн з низькими і середніми доходами, адже призводить до зростання нерівномірності розвитку та доходів різних верств населення та різних країн і регіонів, мінливості економічної активності в цілому та на фінансових ринках зокрема.

     Разом з тим, існує ряд проблем, який пов’язаний з розстановкою сил в  світі та загальним баченням глобалізаційних  впливів. Як підкреслює американський  лауреат Нобелівської премії з економіки Дж.Стігліц, „США та Європа не тільки спробували нав’язати країнам, що розвиваються, свої правила торгових відносин, але й продовжували наполягати на праві субсидувати сільське господарство, а також висунули нові вимоги, що ще більше погіршують становище країн, що розвиваються. Уперше країни, що розвиваються, об’єдналися задля захисту спільних інтересів, і переговори зазнали невдачі”.

      Все це дозволяє зробити висновки про те, що незважаючи на помітні зміни у структурі та обсягах міжнародних потоків капіталу, спостерігається значна нерівномірність у розподілі інвестицій між регіонами із різним ступенем розвитку, а можливість оперативного переміщення фінансових ресурсів за межі окремих країн призводить до зростання ризику розвитку глобальних фінансових криз. З огляду на це можна вести мову про неоднаковий вплив міжнародної фінансової складової на економічний розвиток окремих груп країн, що зумовлює необхідність внесення важливих коректив у систему координації і регулювання міжнародних фінансових ринків. При цьому, проблеми створення нової глобальної фінансової архітектури залишаються вкрай важливими для теорії і практики міжнародних економічних відносин. Однак, з урахуванням останніх статистичних даних можна зробити висновок про те, що в перспективі одним із найважливіших наслідків руху ПІІ має стати поступове вирівнювання обсягів інвестування та вартості фінансових активів в різних регіонах.

     В умовах сучасного розвитку світової економіки, головним суб’єктом інвестиційної  діяльності виступають ТНК. За даними останнього з доступних річних звітів ЮНКТАД [27; xvi], у світі діють 64 тис. ТНК, які мають 870 тис. зарубіжних філій, обсяг прямих інвестицій оцінюється у 7 трлн. дол. Стратегічною відповіддю ТНК на зміни у зовнішньому конкурентному середовищі 90-х років стали злиття та поглинання з піком у 2009 р., коли обсяг таких операцій перевищив 7230 млрд. дол.

     Дослідження, що було проведене в цьому параграфі, дозволяє зробити висновок про те, що реалії світового економічного розвитку передбачають активний рух капіталу. Рух капіталу безумовним чином пов’язаний саме з діяльністю ТНК та охоплює такі важливі складові частини сучасних світогосподарських відносин як фінансові ринки.

     Виходячи  з того, що ТНК виступають як головний суб’єкт здійснення ПІІ, а також з тієї позиції, що саме ПІІ є атрибутивною ознакою діяльності ТНК в країнах світу, є логічним визначити сам характер р,уху капіталу. З означених вище позицій, рух капіталу виступає як основна якісна характеристика діяльності ТНК. Це положення ґрунтується на тому, що саме рух капіталу обумовлює можливості як поточної діяльності ТНК, так і перспективних напрямків її розвитку. Тому, саме руху капіталу виступає як основний індикатор аналізу минулої діяльності ТНК, визначення її поточних результатів та характеристика перспектив розвитку ТНК.  
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 3.

НАПРЯМКИ  І МЕТОДИ ОПТИМІЗАЦІЇ  ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ  КОРПОРАЦІЙ В УКРАЇНІ 
 

3.1.  Стратегія регулювання діяльності іноземного капіталу в Україні 

     Діяльність ТНК обумовлює необхідність характеристики національних особливостей заохочення іноземного капіталу. В залежності від рівня розвитку національних економік стратегія регулювання діяльності іноземного капіталу природньо відрізняється за рівнем свого функціонування та розвитку. Стосовно України стратегія регулювання іноземного капіталу підпорядкована загальнонаціональній меті максимального залучення іноземного капіталу та інтеграції у міжнародні економічні відносини. Причому, залучення іноземного капіталу розглядається як важлива складова у стосунках не лише на рівні комерційного сектора (включаючи ТНК), а й у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями.

     Як  підкреслює відомий український  економіст І.Бураковський, „в реальному житті кожна держава будує торгівельно-економічні відносини з різними контрагентами по-різному, надаючи певні пільги та преференції одним та обмежуючи співробітництво з іншими”.Саме тому є можливим визначення різних підходів до стимулювання надходження іноземного капіталу, в першу чергу, надходження іноземного капіталу ТНК.

     Світовий  досвід характеризує можливості як заохочення, так і стримування надходження іноземного капіталу в економіку окремих країн. Все це визначається основними тенденціями розвитку світогосподарських зв’язків та інтеграційних процесів у глобалізованому світі. Їх можна визначити таким чином :

• долучення до процесу інтернаціоналізації виробництва все більшої кількості країн, посилення взаємозалежності національних економік одна від одної. Про це свідчать, зокрема, поширення географії надходжень ПІІ, зростання чисельності ТНК та ступеня їх транснаціональності, створення все нових міждержавних інтеграційних об'єднань у світі, а також розширення вже існуючих за рахунок входження до них нових членів [viii];
• консолідація економічних інтересів все більшого числа держав. Про це свідчать успіхи розвитку міждержавних інтеграційних об'єднань, у рамках яких формуються спільні інтереси, що реалізуються через наднаціональні механізми та інститути;
• посилення „дематеріалізації” світової економіки. Це проявляється у послабленні ролі традиційних факторів виробництва (природних ресурсів, праці) та посиленні ролі таких детермінант, як лібералізація зовнішньоекономічної політики, технічний прогрес, управлінські (корпоративні) стратегії. Хоча окремі країни мають дуже високу питому вагу саме природних монополій, які, в свою чергу, виступають як важливий гравець економічної активності в країні ;
• наростання структурних зсувів у світовій економіці, пов'язаних з народженням та освоєнням нових технологій постіндустріального суспільства лише в економіках найбільш розвинутих країн та концентруванням традиційних технологій серед країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою [; 57]. Вже сьогодні можна спостерігати наслідки цих процесів — економіки розвинутих країн поступово „заляльковуються”, відсторонюючись від економік інших, менш розвинутих, країн світу. Останнім же відводиться роль виробників традиційної для індустріального суспільства продукції, виробництво якої базується на використанні ресурсомістких технологій та технологій, що забруднюють навколишнє середовище, а також роль суто сировинних придатків;
• посилення монополізації світової економіки, про що свідчить зростання за останнє десятиріччя потоків світових ПІІ за рахунок операцій з транскордонного злиття та поглинання фірм. При цьому, проблема монополізації притаманна і країнам з транзитивною економікою;
• формування глобального фінансового ринку, прикметною ознакою чого є значні фінансові спекуляції на світових фондових ринках, які час від часу розхитують фінансові системи тих чи інших країн.

     ТНК в усе більшій мірі стають визначальним фактором для рішення долі тієї або іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торговельна діяльність ТНК дозволяє їм виконати функцію міжнародного регулювання виробництва і розподілу продукції.

     Що  стосується України, то визначення стратегії  регулювання діяльності іноземного капіталу обумовлюється двома ключовими  елементами:

• по-перше, багаторічне безпрецедентне падіння національної економіки визначає необхідність активізації залучення іноземного капіталу в Україну;
• по-друге, незважаючи на покращання макроекономічної ситуації та вихід економіки на рівень зростання, іноземний капітал не поспішає рухатися в Україну.  

     За  наявною статистикою Держкомстату приріст ПІІ в Україну 2003 року становив 1185,7 млн. дол., або 21,7%. Їх загальний обсяг на 1 січня 2004 року становив 6657,6 млн. дол. або 140 дол. на одного жителя країни [xx; 12]. Порівняно з попереднім роком, приріст ПІІ 2003-го зріс на 51,3%.

     Іноземні  інвестори вклали в економіку  країни 1319,9 млн. дол., зокрема з країн  СНД надійшло 69,0 млн. (5,2% загального обсягу), з інших країн світу  — 1250,9 млн. дол. (94,8%).

      До  речі, за прогнозними оцінками Міжнародного центру перспективних досліджень [; 48], 2011 року до України повинно було надійти 1,1 млрд. дол. чистих прямих іноземних інвестицій.

     Враховуючи  показник надходження ПІІ в 2010 році, який перевищив 1 млрд. дол., можна сміливо вважати, що в сфері залучення ПІІ відбуваються позитивні тенденції. Особливо це наявно в умовах, коли прогноз Мінекономіки в 750 млн. дол. річних підданий великим сумнівам вже в жовтні. За даними Держкомстату за підсумками дев’яти місяців 2003 року, в Україну залучено 741,6 млн. дол. прямих іноземних інвестицій, що становить 6,2 млрд. дол. за весь період залучення іноземного інвестора у вітчизняну економіку.

      Якщо  на початок 2010 року в Україну було залучено 5,2 млрд. дол., то показники підсумків всього року є досить вражаючими. Разом з тим, викликають деякі побоювання тенденції вивозу капіталу з України: у 2010 році в економіку України іноземні інвестори вклали 1185,7 млн. дол. прямих інвестицій, водночас з економіки був вилучений капітал на суму 340,4 млн. дол. [9].

     У процесі більш ніж десятирічної боротьби держави за залучення іноземних інвесторів, найбільш тривожною є фактично повна відсутність в Україні великих інвестиційних проектів.