Стратегія ТНК в умовах глобалізації світової економіки

     На  світовому ринку конкуренція  за залучення інвестицій постійно зростає, і саме масштаб інвестиційних  проектів перетворився в один з головних чинників, здатних вплинути на рішення інвестора вкласти гроші в національну економіку. Сьогодні, наприклад, багато інвестиційних фондів навіть не розглядають проекти, вартість яких не перевищує 100 мільйонів доларів. В Україні ж за роки незалежності було зареєстровано тільки три інвестиційних проекти, вартість яких перевищувала б цю суму.

     Більш того, сумарна частка великих інвестиційних  проектів, здійснюваних компанією “Coca-Cola”, Запорізьким автозаводом і компанією  “Укртатнафта” становить 10% від загального обсягу залучених інвестицій. Іншими словами, десята частка інвестиційних коштів, залучених в економіку України, припадає на частку усього лише трьох підприємств.

     Недостатня  інвестиційна привабливість української  економіки, очевидно, висуває нові вимоги до державної інвестиційної політики. При цьому необхідно наголосити, що залучення інвестицій як таке аж ніяк не є завданням держави – цим займаються підприємства. Водночас, першочергове завдання держави полягає в створенні умов для ефективної діяльності вітчизняних підприємств. Головна з них - незмінність умов інвестування. Більш докладну інформацію про великі інвестиційні проекти в Україні дає Таблиця 3.3. 
 
 
 
 
 
 

     Таблиця 3.3.

Перелік найбільших інвестиційних  проектів, ініційованих в Україні в 1991-2003 роках 

Джерело: Міністерство економіки  і з питань європейської інтеграції України; Реус М. Ще один удар по інвестиційної привабливості України? // Форум: аналітика, новини, коментарі. – 2003. – 3 листопада. – <www.for-ua.com>.  
 

     В умовах низької інвестиційної привабливості  вітчизняної економіки до таких  підприємств як ЗАЗ або Coca-Cola необхідно ставитися як до об’єктів, зачіпати яких не можна за жодних обставин. Не можна забувати, що іноземні інвестори як і раніше бачать істотний ризик у вкладенні грошей в українську економіку. Незважаючи на повільне, але постійне збільшення припливу іноземних інвестицій, кожний четвертий інвестор вилучає вкладені гроші. Адже це означає, що в кожному четвертому випадку українська дійсність не виправдала очікувань навіть найбільш ризикових інвесторів, які все-таки вклали кошти в українські підприємства [; 3-11]. Так і статистика, в такому випадку, не показує реального обсягу інвестицій, “що залишилися” в українській економіці. 

     Безперечно, ліквідація державних пільг і  преференцій, якими користуються багато вітчизняних підприємств, є однією з головних умов для вступу України до СОТ. Водночас, уряд ще має розробити механізм для того, щоб зміна законодавства не перешкоджала виконанню вже розпочатих інвестиційних проектів. А підприємствам-лідерам щодо залучення інвестицій можна тільки сподіватися, щоб наступна зміна законодавства не вдарила по їх позиціях на внутрішньому і світовому ринках []. Крім цього, існує і багато інших, суто правових особливостей здійснення іноземного інвестування в економіку України.

     Залучення іноземного капіталу в економіку України передбачає необхідність і врахування такого важливого факту, як ринкова капіталізація національної економіки. На думку вітчизняних експертів, вкрай низька капіталізація в Україні зумовлена тим, що в нашій країні відсутні чи не працюють механізми, що перетворюють багатство країни у ліквідний капітал . Якщо, згідно з низкою досліджень, у розвинутих державах сукупний капітал перевищує ВВП у 3—7 разів, то в Україні це співвідношення — діаметрально протилежне. За оцінкою експертів, мінімальне значення сукупного капіталу має складати приблизно 130 млрд. дол., тоді як реально капіталізація вітчизняної економіки ледве сягає 10 млрд. дол. (у цій оцінці, з огляду на вищезазначене, є значна похибка).

     Складається парадоксальна ситуація: вітчизняні підприємства часто більш рентабельні, ніж їх зарубіжні «колеги», мають більше прибутку на одиницю акціонерного капіталу, ніж західні, але їх ринкова капіталізація залишається низькою. Багато в чому це відбиває впевненість ринку в тому, що менеджери компаній мають можливості з виведення прибутку, що де-юре належить акціонерам. Акціонери у більшості своїй все ще дуже слабко можуть обмежувати дії менеджерів. Причому серед потерпілих від такої ситуації не лише дрібні зовнішні акціонери.  Страждають і крупні власники компаній, які внаслідок низької капіталізації позбавляються доступу до дешевих джерел фінансування.

     Разом з тим, проблеми регулювання діяльності іноземного капіталу в Україні в  цілому, а також особливості заохочення діяльності безпосередньо ТНК передбачає необхідність визначення ефективності використання залученого капіталу. Як підкреслює вітчизняна дослідниця проблем  інвестиційного  процесу  в  Україні  Л.Борщ, „проблема залучення інвестиційних вкладень не є найголовнішою. Дієвість інвестиційної  діяльності  як  на  мікро-,  так  і  на  макрорівні  визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів”.     У    цьому    плані    вирішальне значення    мають    результати господарської   діяльності   галузей, які забезпечують інвестиційний процес. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємницької активності, здатність до освоєння інновацій суттєво впливають на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.

     Викладене вище дозволяє зробити деякі узагальнення, які стосуються стратегії регулювання діяльності іноземного капіталу в Україні. 

     По-перше  об’єктивні умови економічного і  політичного розвитку України не дозволяють розглядати країну як пріоритетну  з точки зору надходження ПІІ  та діяльності іноземного капіталу в цілому. Теж саме відноситься і до діяльності ТНК в Україні. Саме тому проблеми стратегії регулювання діяльності іноземного капіталу в Україні знаходяться у площині загального заохочення іноземного капіталу, але такого заохочення, яке відбувається в стандартних умовах обмеженого руху ПІІ в Україну  та діяльності ТНК.

     По-друге, важливим напрямком в стратегії  регулювання діяльності іноземного капіталу в Україні є вироблення механізмів створення великих інвестиційних  проектів, які б дозволили іноземному капіталу йти не лише в країну, а йти для здійснення конкретних проектів. Все це передбачає використання додаткових механізмів державної підтримки інвестиційних проектів та їх використання як важеля заохочення діяльності іноземного капіталу в цілому, і ТНК особливо.

     По-третє, проблеми стратегії регулювання  діяльності іноземного капіталу в Україні  передбачає вирішення комплексу  суміжних проблем, серед яких вагоме місце займає проблема підвищення капіталізації  національної економіки. Саме проблема підвищення капіталізації національної економіки виступає як важливий напрямок для стимулювання надходження іноземного капіталу. 

     Викладене у даному параграфі дозволяє зробити  висновок про те, що стосовно України, стратегія регулювання іноземного капіталу підпорядкована загальнонаціональній меті максимального залучення іноземного капіталу та інтеграції у міжнародні економічні відносини. Причому, залучення іноземного капіталу розглядається як важлива складова у стосунках не лише на рівні комерційного сектора (включаючи ТНК), а й у відносинах з міжнародними фінансовими організаціями. Важливу роль у здійсненні стратегії регулювання іноземного капіталу в економічному розвитку України відіграє розвиток інвестиційних проектів. Також великого значення набувають проблеми загального підвищення рівня капіталізації національної економіки.    

3.2.  Транснаціональні корпорації в стратегії відносин України з міжнародними фінансовими організаціями 

     Дослідження стратегії ТНК в світі та їх особливості діяльності в Україні  передбачають визначення різноманітних аспектів такої діяльності. Враховуючи особливу роль міжнародних фінансових організацій в умовах глобалізації, є логічним визначення взаємозв’язку між ТНК та міжнародними фінансовими організаціями. В свою чергу, багатогранність зв’язків між рівнями розвитку ТНК та міжнародних фінансових організацій передбачає можливість використання як прямих, так і опосередкованих впливів між ними.

     Міжнародні  фінансові організації виступають, в першу чергу, як зарубіжні донори, що діють в Україні. За класифікацією відомого українського вченого Л.Кістерського, зарубіжних донорів, що діють в Україні можна поділити на чотири групи:

     А) міжнародні організації;

     Б) країни, що здійснюють широкомасштабні  програми допомоги;

     В) країни, чия допомога сконцентрована лише на двох–трьох секторах;

     Г) країни, чия діяльність обмежується  обміном експертів та програмами малих грантів.

     Переважна частина зовнішніх ресурсів надходить  в Україну каналами міжнародних  організацій, які надають кредити  на пільгових умовах, значну фінансову допомогу, зокрема фінансування програм технічної допомоги. Найбільшими джерелами зовнішнього фінансування для України на етапі ринкової трансформації економіки є МВФ та група Світового банку. МВФ зосереджується на формуванні загальних макроекономічних засад ринкової економіки в Україні. Саме МВФ установлює загальні макроекономічні параметри всієї системи зовнішнього фінансування. В свою чергу, Світовий банк концентрується на розвиткові конкретних секторів економіки. Більша частина офіційних запозичень в Україні на теперішньому етапі пов’язана з виконанням умов програми розширеного фінансування МВФ. Одночасно положення програми розширеного фінансування встановлюють орієнтири в основних секторах економіки, де діють і інші значні донори, зокрема Світовий банк і Європейський банк реконструкції і розвитку.

     Окрім міжнародних фінансових організацій, Україні надають допомогу регіональні  донори та неурядові донорські організації  за конкретними напрямами та програмами на рівні галузей або секторів економіки. Технічна допомога на двосторонній основі покликана сприяти виконанню Україною умов фінансуванню з боку МВФ та Світового банку.                

     Співробітництво України з міжнародними фінансовими  організаціями почалося фактично одночасно  з приходом в країну загально відомих ТНК. З 1992 року Європейський банк реконструкції та розвитку та з 1994 року Міжнародний валютний фонд і Всесвітній банк надають Україні допомогу у процесі її інтеграції у світовий економічний простір. Поступова інтеграція України у світове співтовариство, вступ у Міжнародний валютний фонд (МВФ) і групу Міжнародного банку реконструкції і розвитки (МБРР) потребують адекватного сприйняття світогосподарських процесів. Особливості запровадження в Україні ринкових перетворень вказують на те, що на етапі стабілізації основних економічних процесів зв’язок зі світовою економікою буде втілюватися насамперед через співпрацю уряду України з іноземними урядами і міжнародними організаціями, зокрема через кредитування України такими міжнародними організаціями як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк та Європейський банк реконструкції та розвитку [xii; 17-19].

     В період швидкого розвитку науково-технічного прогресу неможливе існування держав без їхньої взаємодії. Їхня взаємодія  може здійснюватися як через економічні, так і політичні відносини. У сучасному світі саме за допомогою міжнародних організацій здійснюється співробітництво між державами. Міжнародні організації не тільки регулюють міждержавні стосунки, але і приймають рішення по глобальних питаннях сучасності. Сьогодні міжнародні організації фактично є основним організатором спілкування держав.

     Враховуючи особливості ТНК як суб’єкта міжнародних економічних відносин, є можливим визначити коло їх взаємодії не лише з урядами країн, з яких вони походять та в яких вони діють, а й з міжнародними фінансовими організаціями. Причому, міжнародні фінансові організації можуть виступати: з одного боку – як лобіст діяльності ТНК, з іншого – знаходитися під підтримкою ТНК, враховуючи специфіку конкретних країн світу та конкретні економічні інтереси.    

      Необхідно звернути увагу на такий важливий чинник, що наочно ілюструє тенденцію інтернаціоналізації економіки. Новий економічний порядок породжує відповідні йому наддержавні політичні інститути і міжнародні організації - такі як Світовий банк, Міжнародний валютний фонд тощо, що визначається й чиновниками самих міжнародних фінансових організацій. В результаті виникла своєрідна ситуація двовладдя. Суверенним державам доводиться спочатку в економічній, а потім і в політичній сфері ділити владу з вищезгаданими організаціями. При цьому вплив держав йде на спад і владу все більше переходить в руки ТНК і міжнародних інститутів, що контролюються ними.