Маркетинговая стратегия

В останній час все більшої  уваги серед вчених приділяється економіко—математичним методам та моделям при аналізі маркетингової  діяльності підприємства. Саме застосування математичних моделей дають більш  якісні та надійні результати, ніж  матричні. До тог ж, поява й подальше удосконалення прикладних програм  дуже спрощують використання математичних методів та прискорюють процес прийняття  якісних маркетингових рішень. Застосування економіко-математичних методів та моделей в маркетингу присвячені роботи зарубіжних та вітчизняних вчених, таких як, В.В. Брискін, М.Г. Гузь, В.В. Давніс, Т.П. Данько, В.М. Лисогор, Ю.А. Маріщук, М.М. Лепа, В.В. Христіановський та інші.

Нажаль, в науковій літературі відсутня єдина логічна та структурована  система економіко-математичних моделей  задач маркетингового управління. До того ж, відсутність чіткого модельного базису в науковій літературі ускладнює  процес формування ефективної маркетингової  стратегії для підприємств, зокрема  туристичних. Модельна підтримка процесу  формування маркетингової стратегії  представлена епізодично, стосуючись лише окремих елементів маркетингової  стратегії.

 

 

3. Класифікація стратегій

 

Класифікація стратегій організації

В залежності від класифікаційної  ознаки розрізняють стратегії:

- за рівнем управління, на якому  розробляється стратегія;

- за стадією „життєвого циклу”  підприємства;

- за характером поведінки на  ринку;

- за позицією в конкурентному  середовищі.

В залежності від рівня управління, на якому розробляються стратегії, розрізняють:

- корпоративну;

- ділову;

- функціональну;

- ресурсну;

- оперативну стратегії.

Серед загальних стратегій, які  мають місце впродовж „життєвого циклу” підприємства, розрізняють (рис. 1.2) [23].:

• стратегії зростання;
• стратегії стабілізації;
• стратегії скорочення;
• стратегії реструктуризації.

За характером поведінки на ринку  розрізняють:

• активну;
• пасивну стратегії.

Вибір стратегії зумовлений цілями організаціх (легкими чи складними), ризиком, на який іде компанія, зовнішнім  та внутрішнім середовищем фірми.

Розрізняють активну та пасивну  стратегії.

 Активна ( наступальна, експансивнам ) стратегія характеризується:

Диверсифікацією (постійним розширенням  діяльності фірми).

 

 

 

Технологічною орієнтацією (фірма  розробляє нову продукцію, а потім  оцінює можливості ринку).

Наступальністю ( бажанням випередити конкурентів у випуску та продажу нової продукції).

Пасивна (реактивна) стратегія характеризується :

Концентрацією діяльності фірми на визначеній сфері.

Ринковою орієнтацією (фірма спочатку вивчає запити споживачів, а потім  визначає технологічні можливості для  розробки товару, який може задовольнити ці запити).

Обороною (фірма захищає свою частку ринку шляхом оновлення продукції  у відповідь на дії конкурентів).

Пасивний вид стратегій може набувати двох форм: рецептивної та адаптивної. Для рецептивної стратегії  характерно обмеження інновацій, використання вже перевірених управлінських  рішень і методів.

Адаптивна стратегія має на меті утриматися серед нрваторських фірм шляхом негайного використання нових  рішень, зразків тощо.

Залежно від позиції на ринку ( позиція  лідера на ринку, позиція організації, яка кидає виклик ринковому оточенню, позиція послідовника, позиція організації, яка знає своє належне місце на ринку) застосовуються різні стратегії  конкурентної боротьби.

Корпоративна стратегія  являє собою модель поведінки  підприємства в цілому, встановлює порядок розподілу ресурсів між  різними напрямками бізнесу. Корпоративна стратегія розробляється у рамках холдінгу, що об’єднує декілька напрямів бізнесу. В економічній літературі також можна зустріти інші назви  даної стратегії (загальна, загальнофірмова, портфельна).

Ділова стратегія визначає, за допомогою яких дій, ресурсів, конкурентних переваг підприємство має наміри добитися успіху в рамках визначеного  напряму бізнесу. В межах ділової  стратегії, стратегії підприємств  по відношенню до елементів «існуючі конкуренти», «потенційні конкуренти», «товари субститути» розширеної кібернетичної схеми управління можна охарактеризувати як типові стратегії конкуренції, що дозволяють добитися конкурентних переваг у визначеній бізнес-області.

У тому випадку, коли мова йде  про не диверсифіковане підприємство, корпоративна і ділова стратегії  співпадають.

У сучасності все більш  популярним стає процесний підхід до управління. Більшість прогресивних управлінських систем, такі як система  менеджменту якості, система збалансованих показників [23], засновані на використанні процесного підходу. Виходячи із загальної тенденції, третім видом стратегії виділяють стратегії вдосконалення ділових процесів. Процеси підприємства можна розділити на основні (процеси життєвого циклу за термінологією ISO 9000 – міжнародною організацією із стандартизації) й забезпечуючи. Класифікація стратегій за переважним типом управління на підприємстві засновується на сукупності елементів управлінська підсистема – «мета» – «обурення» – зворотній зв’язок кібернетичної схеми управління і передбачає наявність наступних видів стратегій [25]:

- стабілізації: дотримання  керованих величин наближених  до стандартизованих значень,  незважаючи на зміни зовнішнього  середовища (прагнення стримувати  дебіторську й кредиторську заборгованість, плинність кадрів близько деяких  стандартизованих значень);

- стеження: дотримання відповідності  поточного стану керованого значення  необхідному рівню в поточний  момент часу (управління парком  генеруючого обладнання, введення  в експлуатацію, ремонти, модернізація, реконструкція, консервація) залежно  від прогнозів споживання);

- програмного управління: досягнення заданих значень керованих  величин, що змінюються в часі  відомим чином;

- оптимального управління: виконання заданих умов у вигляді  екстремумів деяких функцій від  параметрів системи (система наставництва  в рамках стратегії управління  персоналом, внутрішньо-стаціонарний  розподіл навантаження).

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

 

2.1.Організаційно-економічна  характеристика підприємства

ПСП «Південний» розташований у центрі Івановського району на крайньому  сході Херсонській області. Господарчий  центр розташовується в районному  центрі  смт. Іванівка. Обслуговується залізничною станцією, яка розташована  у 36 км від міста (Сірогози).  До обласного  центру міста Херсон - 180 км. Пунктом  реалізації сільсько-господарчої продукції  є смт. Іванівка.

Господарство знаходиться  в зоні сухо-степу України, де опади  випадають нерівномірно, по періодам року, літом - 150-180мм, що вкрай недостатньо. Максимальна температура у липні - червні досягає 40° С, мінімальна температура у січні - -31,5 °С. Відносна вологість повітря низька. Вітри бувають сильні, які переходять у чорні бурі, взимку - північно-східні, а влітку – південно - східні та східного напрямку.

За даними Іванівської  метеорологічної станції за 10 років  в середньому опадів 390 мм за рік. Така кількість вологи повинна була б  забезпечити отримання високого врожаю, якщо б опади розподілялись  рівномірно на протязі року і особливо влітку, коли дуже необхідна волога для розвитку і росту рослин. У степовій зоні часто бувають засухи, тому врожаї господарство отримує не високі.

Головним показником розміру  сільськогосподарського підприємства (об'єднання), його виробничих підрозділів  слід вважати вартість творівої продукції. Цей показник за певний період часу (як правило, календарний рік) дозволяє порівняти за розміром господарства незалежно від їх організаційно-правової форми, спеціалізації, розташування, технічної  озброєності та інших особливостей. Вартість продукції може бути визначенау порівнянних або сформованих  цінах реалізації. Порівнюючи розміри  підприємств в динаміці, слід використовувати  такі ціни. Розміри підприємства показані в таблиці 2.1.

 

Таблиця 2.1

Розміри аграрного підприємства

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	2011р. в % до 2009р.
Обсяг виробництва продукції в порівняних цінах 2010 р. тис. грн. – всього	2145,8	2145,8	6449,6	300,56
Обсяг продажу продукції, тис. грн. - всього	2672	4,305,9	5459,4	204,32
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	2609,6	2453,95	2537,5	97,2
Середньорічна чисельність працівників, чол.	72	52	56	77,78
Прибуток від реалізації, тис. грн..	443,1	567,6	288,5	65,1
Площа сільськогосподарських угідь, га	2769,1	2789,9	2788,6	100,70
в т.ч.: рілля	2769,1	2789,9	2788,6	100,70

 

Спираючись на дані таблиці 2.1, можемо проаналізувати розмір ПСП  «Південне». Ці дані показують, що підприємство в хорошому стані і ефективно, раціонально використовую землю, тому що обсяг виробництва продукції в порівняних цінах 2010р. і обсяг продажу продукції всього протягом 2009-2011р.р . збільшились на 200,56% і 104,32%. Прибуток від реалізації знизився на 34,9% - це дуже поганий показник.

Організаційна структура  ПСП «Південне» являє собою сукупність підрозділів господарства, зайнятих основною діяльністю, а також обслуговуючих і допоміжних виробництв, які здійснюють свою діяльність в середині підприємства, рисунок 1. Як бачимо, організаційна структура підприємства базується на бригадному принципі. Бригади в господарстві діють як первинні трудові колективи, в середині яких працівники пов’язані між собою єдиним виробничим процесом, виконують на основі кооперації і госпрозрахунку, як правило, весь цикл робіт і відповідають за кінцеві результати.

Функціональні служби підприємства здійснюють кваліфіковане керівництво  окремими галузями відповідно до діючих в підприємстві положень про ці служби.

Обслуговуюче і підсобне виробництво в господарстві представляють: машино-тракторний парк, ремонтна майстерня, складське господарство, будівельна бригада.

Структура управління є центральним  елементом організаційного механізму, за допомогою якого відбувається поєднання різних сторін діяльності підприємства (виробничої, технічної, соціальної та економічної), регламентування  внутрішньовиробничих зв’язків і досягається  стійкість системи службових  взаємовідносин між працівниками апарату  управління й структурними підрозділами.

 

Рисунок 1.1 Організаційна структура ПСП «Південне»

 

2.2. Аналіз виробничого  потенціалу підприємства

Виробничий потенціал (ВП) - наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску  максимально можливого обсягу продукції (послуг). Під виробничим потенціалом  розуміється той обсяг робіт  у наведених одиницях виміру витрат праці (нормо-години), що може бути виконаний  протягом певного періоду часу (наприклад  року) основними виробничими робітниками  на базі наявних виробничих фондів за умов їх максимального завантаження з дотриманням принципів оптимальної  організації праці й виробництва. Найголовнышими складовими є:

• Потенціал землі 

• Основні витрати на виробництво