Стратегия предприятия

Отже,  очевидно, що в стратегічному контексті управління діяльністю підприємства стосується:

• по-перше,  адаптації підприємства до змінних умов зовнішнього конкурентного середовища ринків та галузей його діяльності (бізнесу)  в12 довгостроковій перспективі шляхом використання власних переваг та зовнішніх можливостей і усунення зовнішніх загроз та власних недоліків;
• по-друге, прийняття продуманих рішень і здійснення цілеспрямованих дій щодо життєво важливих (концептуальних)  питань його функціонування та розвитку,  пов'язаних з вибором напрямів бізнесу,  їх конфігурації,  типу конкурентної поведінки тощо, на основі комплексних довгострокових планів.

Відтак,  стратегічний контекст підприємства визначається його можливостями сприймати зміни в середовищі та ефективно реагувати на них в ході реалізації довгострокових глобальних цілей за допомогою альтернативних стратегічних рішень щодо того як розвивати бізнес в цілому і окремі його напрямки,  як протидіяти конкурентам,  яке місце зайняти на ринку тощо.

При розробці і реалізації цих альтернативних стратегічних рішень доцільно дотримуватися певного стандартного алгоритму,  що охоплює наступні процедури,  які і відображують основні питання формування (вироблення) стратегії підприємства: 

• формулювання (чи перевірка) місії підприємства; 
• формування стратегічних цілей і завдань;
• аналіз зовнішнього оточення і оцінка його впливу на функціонування підприємства (передбачає оцінку існуючих та перспективних напрямів господарської діяльності (бізнесів),  так званих СЗГ,  визначених в ході аналізу зовнішнього оточення підприємства);
• аналіз внутрішньої структури підприємства,  оцінка його потенціалу, сильних і слабих сторін діяльності;
• вибір стратегії для СЗГ підприємства (так званих бізнес-стратегій),  в ході співставлення оцінок обраних СЗГ (в яких функціонує і має намір діяти підприємство) і оцінок потенціалу підприємства щодо цих СЗГ, і подальше уточнення цілей;
• розробка забезпечуючих ресурсних і функціональних стратегій;
• формування загальної стратегії як певного набору узгоджених бізнес- і забезпечуючих стратегій підприємства;
• складання стратегічного плану в якому оформляється весь «стратегічний набір» підприємства для реалізації;
• складання щорічного бюджету підприємства і забезпечення функціонування його самостійних підрозділів. 

Отже в кінцевому підсумку стратегічні аспекти діяльності підприємства розкриваються його «стратегічним набором», що являє собою комплекси концептуальних стратегічних стандартних рішень,  вказівок і процедур. Вони є адекватною реакцією підприємства на зовнішнє оточення і спрямовані на забезпечення ефективної адаптації підприємства до можливих змін цього оточення,  а відтак на досягнення і підтримування ним в перспективі конкурентної переваги в обраних галузях і на ринках, в обраних13 стратегічних зонах господарювання  (бізнесу) – СЗГ або СЗБ,  що є конкретними формами існування зовнішнього оточення підприємства.

Обґрунтований «стратегічний набір»  має заповнити так звану «стратегічну прогалину»  в діяльності підприємства. «Стратегічна прогалина» –   це інтервал між можливостями, зумовленими наявними тенденціями розвитку підприємства в зовнішньому оточенні,  та бажаними орієнтирами.  Тобто, багатоплановий,  неоднозначний і не детермінований характер діяльності підприємства зумовлює необхідність прийняття для нього системи альтернативних стратегічних рішень чи системи альтернативних стратегічних вказівок, яка являє собою «стратегічний набір» підприємства.

 

2. Ознаки, зміст та перелік типових стратегічних рішень

Стратегічні рішення,  вказівки на підприємстві є концептуальними і стосуються вибору:

• видів, сфер і напрямків (галузей та ринків) діяльності підприємства та їх конфігурації, поєднання (в межах так званого господарського портфеля з метою його оптимізації);
• підходів до забезпечення його конкурентної переваги в галузях і на ринках діяльності (мінімізація витрат,  диференціація,  їх комбінування в межах усього ринку чи його певного, сфокусованого сегменту);
• напрямків (інтенсифікація,  інтеграція,  диверсифікація,  скорочення тощо) його розвитку в майбутньому.

Всі вони пов'язані головним чином з зовнішніми проблемами підприємства і з вирішенням проблем щодо вибору галузі діяльності, сегментів та місця на ринку,  номенклатури продукції;  з забезпеченням конкурентоспроможності окремого бізнесу і фірми в цілому. Стосуються вони (стратегічні рішення,  вказівки)  лише довгострокових проектів, пов'язаних з вибором альтернативних напрямків ефективного використання ресурсів підприємства,  характеризуються високим рівнем невизначеності і мають глобально-концептуальний характер щодо наслідків для підприємства.

 Отже, стратегічні рішення (вказівки) – це концептуальні рішення (вказівки), які:

а) спрямовані на перспективу;

б) впливають на розподіл ресурсів за видами,  сферами і напрямами діяльності підприємства.

На рис. 2.1  наведено узагальнений перелік типів стратегічних рішень (а на їх основі – вказівок, заходів, дій) на підприємстві щодо оптимізації його бізнесу і забезпечення конкурентної переваги на перспективу.

Рисунок 2.1 – Типи стратегічних рішень (дій, заходів) щодо оптимізації бізнесу  підприємства і забезпечення конкурентної переваги на перспективу

 

3. Складові "стратегічного набору" підприємства та їх взаємозв'язок

 

Зміст і розробка стратегії  значною мірою залежить від організаційного рівня її формування.  Відтак,  очевидно,  що в «стратегічному наборі» підприємницької організації,  який являє собою систему стратегій,  що має заповнити так звану стратегічну прогалину в її діяльності, залежно від типу і організаційного рівня обраного об'єкта дослідження (підприємницької організації), доцільно виділити такі види взаємозалежних стратегій (рис. 3.1.):

1.  Загальну (корпоративну,  портфельну)  стратегію (багатогалузевої,  мультибізнесової інтегрованої  чи диверсифікованої)  фірми,  пов'язану з набором основних напрямів її діяльності (бізнесу).

2.  Бізнес-стратегію,  яку також ототожнюють з конкретною  товарно-ринковою,  продуктово-ринковою,  продуктово-товарною стратегією  або стратегією окремих продуктово-ринкових сегментів.  Охоплює конкретний вид діяльності й формується на рівні самостійних господарських підрозділів інтегрованої чи диверсифікованої фірми або для незалежних вузькоспеціалізованих (однобізнесових вузькопрофільних)  підприємств у цілому.

Рисунок 3.1. – Система стратегій мультибізнесової фірми

3. Забезпечуючи:  функціональну стратегію,  яка стосується окремого функціонального процесу,  напряму (стадії чи елементу)  господарської діяльності фірми (підприємства) –  маркетингу,  виробництва,  НДДКР, фінансів,  інвестицій,  організаційних змін,  кадрів,  соціальних і екологічних аспектів діяльності тощо;  та ресурсну стратегію,  яка стосується окремих ресурсів забезпечення стратегічної діяльності підприємства (матеріальних, фінансових, інформаційних, кадрових тощо). Ці стратегії спрямовуються на підтримку бізнес-стратегій та досягнення як локальних так і загальних цілей організації.

4. Операційну стратегію,  яка стосується окремих операційних  одиниць підприємства.  Ці стратегії слугують вирішенню специфічних проблем, пов'язаних з реалізацією цілей окремих оперативних підрозділів підприємства.

Для обґрунтування стратегічних рішень,  планів щодо функціонального аспекту забезпечення бізнесу фірми в контексті її економічної стратегії, тобто для кожного функціонального напрямку, розробляють специфічну, так звану «функціональну стратегію». Так, наприклад, функціональна стратегія у виробництві являє собою план виробництва, що містить необхідні заходи для підтримки ділової стратегії досягнення виробничих цілей і місії підприємства.  Стратегія маркетингу може являти собою план захоплення частини ринку в якому-небудь бізнесі фірми. 

 Функціональні стратегії розробляють для окремого функціонального підрозділу чи напрямку усередині визначеної сфери бізнесу (виду діяльності) підприємства в цілому:  для маркетингу,  виробництва,  НДДКР,  фінансів, кадрів,  системи управління,  інвестицій,  організаційних змін,  соціальної сфери, екології тощо.

Вони є більш вузькими порівняно з бізнес-стратегією,  але при цьому вони конкретизують окремі деталі в загальній стратегії розвитку підприємства за рахунок визначення підходів,  необхідних дій і практичних заходів із забезпечення керування окремими підрозділами чи функціями бізнесу.  І роль функціональних стратегій полягає в підтримці ділової стратегії і конкурентоспроможності підприємства та забезпечення досягнення як локальних так і загальних цілей підприємства.

До забезпечуючих стратегій  також відносять ресурсні стратегії  в яких обґрунтовується ресурсне забезпечення стратегічної діяльності підприємства по окремим бізнес-стратегіям і стратегії підприємства в цілому з врахуванням вимог функціональних стратегій. Як бачимо,  економічна стратегія фірми є системою забезпечення її конкурентної переваги в довгостроковому періоді, в межах якої фірма повинна застосовувати окремі види так званих забезпечуючи функціональних і ресурсних стратегій,  які стосуються окремих функціональних,  і ресурсних аспектів забезпечення її господарської діяльності (бізнесу).

Отже, можна зробити  висновок, що стратегію фірми слід розглядати як сукупність стратегій сформованих на різних рівнях організаційно-економічної структури (ієрархії)  фірми,  об'єднаних в єдину систему,  яка називається «стратегічним набором» фірми.

 

4. Форми і процедури відображення стратегічного аспекту діяльності підприємства

 

Формою вироблення і представлення економічної стратегії фірми, тобто, формою визначення стратегічного аспекту її діяльності, в якій дається оцінка економічних можливостей і проблем фірми у досягненні певних довгострокових цілей на основі певної (обраної)  стратегії поведінки і розвитку, є планування. Стратегічне планування повинно виконувати наступні функції:

* встановлювати,  оформлювати і впроваджувати у діяльність підприємства елементи стратегії;

* визначати перспективні напрямки розвитку фірми,  основні види її діяльності;

* формувати для компанії, загалом,  а також для кожного структурного підрозділу, зокрема,  конкретні цілі,  що узгоджуються з корпоративною чи загальною стратегією;

* стимулювати менеджерів до глибшої оцінки і максимального врахування можливостей і загроз у зовнішньому середовищі та власних сильних і слабких сторін фірми;

* створювати основу для раціонального розподілу обмежених економічних ресурсів.

За допомогою стратегічного  планування фірма визначає і обґрунтовує намір досягти певних довгострокових цілей, вибравши відповідну стратегію поведінки та розвитку.  А стратегічний план,  у свою чергу,  виступає інструментом визначення, документального оформлення та запровадження у діяльність підприємства елементів стратегії.

Вироблення стратегії,  а отже і стратегічне планування, охоплює певні процедури, які у наступній послідовності визначають їх алгоритм:

1) визначення місії підприємства;

2) формування стратегічних цілей  та визначення завдань функціонування підприємства;

3) оцінка і аналіз зовнішнього  оточення підприємства;

4) оцінка і аналіз внутрішньої  структури підприємства;

5) розробка і аналіз стратегічних  альтернатив; 

6) вибір стратегії. 

А процес стратегічного управління,  окрім процедур стратегічного планування, охоплює ще такі процедури, як :

1) розробку стратегічних програм для функціональних підсистем

підприємства;

2) реалізацію стратегії; 

3) оцінку і контроль виконання  стратегії. 

А узагальнено,  усі процедури  вироблення стратегії для підприємства умовно можна звести до трьох агрегованих, комплексних етапів: 

1) розробки стратегії; 

2) доведення (доопрацювання) стратегії; 

3) аналізу стратегії. 

На першому етапі,  відповідно до поставлених цілей й проведеного аналізу і оцінки зовнішнього і внутрішнього оточення підприємства, вибирається придатна стратегія.  Важливо виробити максимально можливу кількість альтернативних стратегій,  щоб забезпечити широкий вибір і не пропустити потенційно кращий варіант.  При цьому слід пам'ятати, що найважливішим аспектом у стратегічному виборі підприємства є питання забезпечення конкурентної переваги підприємства.  І тому головна увага повинна приділятися вибору ефективних конкурентних стратегій,  які обґрунтовують шляхи забезпечення стійкої конкурентної переваги підприємства в бізнесі.

На другому етапі встановлюється адекватність стратегій цілям підприємства і з безлічі стратегій формується загальна стратегія.