Особливості міжособистісних відносин у групі однолітків молодшого шкільного віку

     - конъюнктивные почуття, що зближають і об'єднуючі людей. У кожному випадку такого відношення інша сторона виступає бажаний об'єкт, стосовно якого демонструється готовність до співробітництва, до спільних дій.

     - диз'юнктивні почуття, що роз'єднують людей, коли інша сторона виступає як неприйнятний, а часом навіть фрустрирующий об'єкт, стосовно якого не виникає бажання до співробітництва й іншим позитивним відносинам.

     Інтенсивність того або іншого почуття може бути різної, і це позначається на діяльності групи. Однак практичні відносини між людьми не складаються тільки на основі безпосередніх емоційних контактів. Сама діяльність задає ряд відносин, опосередкованих нею.

     Поза  спілкуванням людське суспільство просте немислимо. Спілкування виступає як спосіб об'єднання індивідів, невід'ємний елемент їх особистісного розвитку. Цим і визначається існування спілкування як реальності суспільних і міжособистісних відносин. Спілкування людей відбувається в різноманітних реальних групах. Під групою розуміється сукупність індивідів, що мають щось загальне. Існує кілька різновидів груп: умовні й реальні; постійні й тимчасові; більші й малі [1, с.185].

     К. Маркс відзначив: «Спілкування – одна з форм людської взаємодії, завдяки яким люди як фізично, так і духовно творять один одного…» [2, с.36].

     Потреба у взаємодії із собі подібними пояснюється соціальною природою людини. Виникла вона в процесі суспільно-історичного розвитку людей і є однієї з визначальних поведінку людини. Людей не може не обмінюватися діями, учинками, думками й почуттями з іншими людьми. Розвинене спілкування здійснюється в дружбі й любові [3, с.105].

     Спілкування характеризується як спостережуваний  процес, у якім актуалізується й проявляється, ця така поведінка людей, у процесі якого розвиваються, проявляються й формуються їхні міжособистісні відносини.

     Одним з явищ міжособистісних відносин виділяють взаємини – личностно значиме образне, емоційне й інтелектуальне відбиття людьми один одного, яке являє собою їх внутрішній стан [4, с.71].

     Можна з деякими застереженнями прийняти такий факт, що людей як особистість є продукт, результат численних залишкових групових впливів, що майже все в його психології й поведінці складається й закріплюється під впливом участі в діяльності різних більших соціальних і малих груп. Більшу частину свого життя людей проводить у малій групі. Відома теза про залежність психології й поведінки особистості від соціального середовища вірніше було б сформулювати, як думка про залежність особистості від психології й відносин, що існують у малих групах. Малу групу характеризує психологічна й поведінкова спільність її членів, яка виділяє й відокремлює групу, робить її відносно авторитетним соціально-психологічним утвором [5, с.523].

     Існування будь-якої групи має загальні закономірності:

     1. Група неминуче структурируется.

     2. Група розвивається.

     Положення людини в групі може неодноразово мінятися. Одним з істотних видів груп є колектив – стійка в часі організаційна група взаємодіючих людей, об'єднаних цілями спільної діяльності й складною динамікою формальних і неформальних взаємин.

     Виділяють 3 етапу формування навчального колективу. На першому організаційному етапі група учнів не являє собою колектив. Організатором життя й діяльності навчальної групи на цьому етапі є педагог. Він уважно вивчає кожного члена групи, його характер, особливості особистості. У цілому перший етап характеризується соціально-психологічною адаптацією, тобто активним пристосуванням до навчального процесу й засвоєнням вимог, норм, традицій навчального закладу.

     Другий  етап формування й розвитку колективу наступає, коли виявляється неформальний актив, тобто члени групи, що користуються авторитетом у більшості членів колективу. Цей етап характеризується створенням системи міжособистісних і ділових відносин між членами колективу. Педагогові для організації відповідної коррекционной роботи надзвичайно важливо знати, яка структура міжособистісних відносин у колективі, а також на чому вони засновані. У цьому зв'язку велике значення набувають спеціальні методи дослідження, що дозволяють виявити сховану від безпосереднього спостереження структуру міжособистісних взаємин у групі, виявити лідерів і статусне положення всіх інших членів групи. Лідер – визначальна сила групи. Лідер не тільки направляє й веде своїх послідовників, але й прагне вести їх за собою, а послідовники не просто йдуть за лідером, але й прагнуть іти за ним.

     Третій  етап розвитку колективу характеризується високим рівнем згуртованості – ценностно-орієнтованого єдності, близькості поглядів, оцінок і позицій членів групи стосовно об'єктів найбільш значимим для групи в цілому.

     Комплексним показником взаємин у колективі є його соціально-психологічний клімат – сукупність відносин членів колективу до умов і характеру спільної діяльності; до членів колективу; до керівника.

     Для виявлення структури міжособистісних відносин у групі необхідно виявити, що показники цих об'єктів характеризують структуру міжособистісних відносин у даній, певній групі [1, с.185].

     Міжособистісні відносини будуються на симпатіях, антипатіях, привабливості й переваги, а саме, але критеріях вибору. Чим важливіше для людини намічувана діяльність, чому більш тривале й правильне спілкування вона припускає, тем сильніше критерій вибору. Справжній згуртований колектив не виникає відразу, а формується поступово й проходить ряд етапів [6, с.277].

     У свою чергу Я. Коломинский критеріями вибору називав питання про бажання людини разом з ким-небудь брати участь у якій-небудь діяльності. Наприклад: «З ким ви прагнете разом вирішувати завдання?» або «Кого ви запросите на день народження?». Часто успіх вивчення взаємин залежить від правильного добору цих питань, критеріїв. Розрізняють сильні й слабкі критерії вибору. Сильні критерії виявляють більш глибокі й стійкі відносини людей.

     Розподіл критеріїв по силі, узагальненості пов'язане з виставою про наявність між людьми спонтанних, безпосередніх впливів як основи міжособистісних відносин.

     Взаємини між учнями в класі – це не відносини, які виникають у процесі їх спільної діяльності. Діяльність школяра складається з навчання й інших справ – трудових, суспільних, побутових. Особисті взаємини вже в молодшому шкільному віці є основою тісних угруповань, так званих малих груп [4, с.75].

     Групи однолітків залишаються важливими протягом усього середнього дитинства – від шести до дванадцяти років. Але за цей час, як у їхній організації, так і в їхньому значенні, для дитини відбуваються помітні зміни.

     На  початку середнього дитинства групи  однолітків відносно неформальні. Вони звичайно створюються самими дітьми, мають дуже мало чинних правил і їх склад швидко міняється. Структура самої групи відрізняється в цьому віці великою гнучкістю. Група однолітків здобуває суттєво більше значення для її членів, коли вони досягають десяти, дванадцяти років. Група здобуває для дитини виняткову важливість. У цей період організаційна структура груп стає більш формальною. Можуть з'явитися спеціальні вимоги до бажаючих стать членом групи, ритуали присвяти для новачків і регулярні збори членів групи. Досить важливим стає розподіл за половою ознакою. Ці строгі установки відносно правил, конформности й половою сегрегації стають звичайними для взаємодії дітей наприкінці середнього віку [7, с.539].