Особистісний розвиток керівника як засіб боротьби зі стресом

      1.2. Підходи в теорії особистості  керівника 
 

      В теорії особистості керівника та лідерства розрізняють три основні  підходи – це підхід з позиції особистих якостей, поведінковий підхід та ситуаційний підхід.

      Підхід  з позиції особистих якостей (теорія рис).

      Є дослідники, які вважають, що керівники  повинні мати певні якості або  особливості, якщо вони хочуть досягти  успіху. Вони зробили спробу визначити  співвідношення між наявністю особистих якостей та ефективністю керівних особистих якостей та ефективністю керівника. В результаті проведених досліджень було зроблено висновок про те, що людина стає керівником тільки завдяки виключно своїм особистим якостям.

      Ось деякі із результатів досліджень.

      Р. Стогділл (1948) – особистісні фактори, що пов'язані з лідерством):

1. інтелігентність;
2. вченість;
3. надійність;
4. відповідальність;
5. участь у суспільному житті;
6. соціо-економічний статус.

      Кунц  та О`Донелл:

1. бажання керувати;
2. розумові здібності;
3. здатність до логічного аналізу;
4. коммунікативність;
5. чесність.

      Але дослідження призвели до появи такого великого переліку рис, притаманних лідерам , що для практичних цілей це нічого не дає. 50 років досліджень не дали ні однієї характерної риси особистості або набору якостей, які можна використовувати, щоб відрізняти лідерів від нелідерів.

      «Главная  ошибка этого подхода , ведущая его  в тупик, заключается в попытке  изучить абстрактного руководителя как такового, отвлекаясь от множества  факторов, причин и условий, которые в конкретной жизни определяют управленческую деятельность самым существенным образом» [9, с. 11]. В різних ситуаціях ефективні керівники проявляють різні особисті якості.

      Поведінковий  підхід (стильовий підхід).

      В цьому підході в якості основи для аналізу особистості керівника було використано поняття «стиль керівництва». «Стиль руководства представляет собой характерную для данного руководителя систему способов и средств управления деятельностью и общением подчиненного коллектива. Он формируется на основе качеств личности, присущих конкретному руководителю, и направлен на выполнение тех управленческих функций, которые необходимо выполнять на занимаемой им должности» [8, с. 490]. Виділяють наступні стилі:

1. авторитарний (автократичний, директивний)
2. демократичний
3. анархічний (потураючий, ліберальний)
4. стиль, орієнтований на роботу
5. стиль, орієнтований на людину.

      Однак, з часом вчені прийшли до висновку, що отриманий стиль лідерства  залежить від ситуації.

      Ситуаційний підхід.

      Теорія  лідерства, як функції ситуації, користуються найбільшим визнанням. Це не значить, що особисті якості і поведінка не мають значення для керівництва. Навпаки, вони є істотними компонентами успіху. Сучасні вчені намагаються визначити, які стилі поведінки і особисті якості більш всього відповідають певним ситуаціям. Керівник-лідер повинен вміти вести себе по –різному в різних ситуаціях. «Стиль руководства, наиболее соответствующий ситуации и предпочитаемый подчиненными, зависит от двух ситуационных факторов: личных качеств подчиненных, а также требований и воздействий со стороны внешней среды» [8, с. 500].

      Н.Н. Обозов та Г.В. Щокін запропонували список лідерських якостей керівника, який синтезує в собі всі вищеописані підходи.

      Ознаки  кваліфікованого сучасного керівника:

1. вольовий, здатний долати перепони на шляху до мети (екстернал);
2. наполегливий, вміє розумно ризикувати;
3. терплячий (готовий довго та добре виконувати одноманітну, нецікаву роботу);
4. ініціативний і надає перевагу роботі без дріб'язкової опіки;
5. незалежний;
6. психічно стійкий та не дає зваблювати себе нереальними пропозиціями;
7. добре пристосовується до нових умов та вимог;
8. самокритичний, твердо оцінює не тільки свої успіхи, а й невдачі;
9. вимогливий до себе та інших, вміє спитати за доручену роботу;
10. критичний, здатний бачити в привабливих пропорціях слабкі сторони;
11. надійний, додержується слова, на нього можна покластися;
12. витривалий, може працювати в умовах перевантажень;
13. сприйнятливий до нового, здатний вирішувати нетрадиційні задачі оригінальними методами;
14. стресостійкий, відноситься до трудностей, як до неминучих та переборюваних перешкод;
15. рішучий, здатний самостійно та своєчасно приймати рішення, в критичній ситуації брати відповідальність на себе;
16. здатний змінити стиль поведінки в залежності від умов, може і вимагати, і підбадьорювати [10, с. 18].

      Дослідники  також окремо виділяють якості керівника  як організатора:

1. практичність розуму (здатність застосовувати знання,  досвід в життєвій практиці, в будь-якій конкретній ситуації);
2. комунікабельність (відкритість для інших, готовність спілкуватися, потреба в контактах з людьми);
3. глибина розуму (здатність доходити до сутності явища, бачити його причини та наслідки, визначати головне);
4. активність (вміння діяти, енергійність, наполегливість при вирішенні практичних задач);
5. ініціативність (особливий творчий напрям активності; висування ідей, пропозицій, енергійність, заповзятливість);
6. наполегливість (прояв сили волі, завзятості, вміння доводити справу до завершення);
7. самовладання (здатність контролювати свої почуття, поведінку в складних ситуаціях);
8. працездатність (витривалість, здатність проводжувати напружену роботу довгий час і не втомлюватись);
9. спостережливість (вміння бачити, мимоволі відзначати примітне, зібраність).

      Специфічні  організаторські здібності:

1. організаторське чуття;

      1) психологічна вибраність;

      2) психологічний такт;

2. емоційно-вольовий вплив:

      1) суспільна енергійність;

      2) вимогливість;

      3)критичність;

3. схильність до організаторської діяльності:

      1) сміливе входження в роль організатора та вміння нести відповідальність за роботу інших людей;

      2) потреба в організаторській діяльності та постійна готовність до її виконання;

      3) емоційно

      «Без  достаточно выраженных этих свойств человек», на думку Кливець П.Г., «никогда не станет хорошим организатором, способным повести за собой людей» [11, с. 131].

      В.В. Шадріна виділяє наступні інтелектуальні якості, необхідні керівнику: ерудиційний склад та науковий потенціал, а також здібності, знання, вміння та навички обробки соціальної (поведінкової) та систематичної інформації [12, с. 33].

      За  допомогою тестів Равена, Айзенка, Кеттела, Томаса, УСК, Шуберта, С.В.Кошелєва та її співробітники виділили та проранжували по ступеню значущості для успішної управлінської діяльності 10 якостей особистості:

1. самоконтроль;
2. іноваційна направленість;
3. комунікабельність;
4. соціальна проникливість;
5. психологічна стійкість;
6. оперативне мислення";
7. технічний інтелект;
8. лідерський потенціал;
9. загальний інтелектуальний потенціал;
10. конфліктність.

      «Социально-направленная активность (а,б,в,г) составляет сущность управленческой деятельности, т.е. организации целенаправленной деятельности других людей. Внутренне ориентированные качества (д,е,ж) обусловливают качественный уровень принятия решений» [13, с. 38].

      Продовжуючи подальший розгляд підходів до якостей  керівника, можна також виділити результати досліджень С. Шевченко та І. Косовської.

      Якості, якими повинен бути наділений  керівник:

1. Высокий интеллект. Руководители высшего звена должны обладать высоким социальным интеллектом.
2. Жизненные ценности – беззаветная преданность руководителя своему предприятию.
3. Личностные качества. Стремление быть активным участником событий, эмоциональная уравновешенность, уверенность в собственных силах, склонность к разумному риску, надежность.
4. Образование. [14, с. 62].

      Наиболее  важные личностные черты предпринимателя:

1. умение выдвигать реалистические цели;
2. умение реализовывать поставленные цели;
3. ориентация на качество;
4. вовлеченность в социальные контакты;
5. способность к воздействию, убеждению, влиянию;
6. способность к системной обработке и анализу информации;
7. способность к разработке стратегических программ;
8. склонность к разумному риску;
9. креативность;
10. ответственность
11. новаторство [14, с. 61].

      Проводячи дослідження по виявленню здатності до управління людьми, С.І. Макшанов виявив, що «способность к эффективному руководству, управлению людьми обнаруживается у людей с различным набором качеств, потому что качества рассматриваются как поведенческие проявления, а не как синтез, единство психологических свойств субъекта.  Способность к управлению  людьми может быть рассмотрена как целостное психическое образование, характеризуемое многовариантным сочетанием перцептивных,  аттенционных, свойств субъекта деятельности по управлению людьми » [12, с. 12].

      Макшанов  вважає здатність до управління людьми як: «интегрированный комплекс синергично связанных интеллектуальных, коммуникативных  и волевых психических свойств субъекта управления. Установлена выраженная автономность, гибкость и динамичность этих показателей» [15, с. 14]. Розглянемо більш детально ці три групи психічних властивостей та їх складові:

1. інтелектуальні: гнучкість, креативність, аналітичність, інтелектуальна лабільність та адаптивність когнітивної сфери;
2. вольові: вираженість та генералізованість атенційних властивостей, наполегливості, цілеспрямованості, самостійності, рішучості, самоволодіння та стійкості до дезорганізуючих ситуацій;
3. комунікативні: можливості об`єкта управління по встановленню та підтриманню взаємовідносин між людьми.

 
 

 

       РОЗДІЛ 2

      СТРЕС ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА 
 

      2.1.Загальна концепція стресу 
 

      Концепція стресу не нова. Для перших дослідників цієї проблеми найбільшою перешкодою була нездатність відрізнити дістрес, який завжди неприємний, від загального уявлення про стрес, що включає також і приємні переживання радості, досягнення, самовираження.

      Видатний французький фізіолог Клод Бернар в другій половині XIX століття – задовго до того, як стали роздумувати про стрес, – вперше чітко вказав, що внутрішнє середовище живого організму повинне зберігати постійність при будь-яких коливаннях зовнішнього середовища. Він усвідомив, що «саме постійність внутрішнього середовища служить умовою вільного і незалежного життя» [16, с. 18 ].

      50 років після цього видатний американський фізіолог Уолтер Б. Кеннон запропонував назву для «координованих фізіологічних процесів, які підтримують більшість стійких станів організму». Він ввів термін «гомеостазіс» (від старогрецького homoios – однаковий і stasis – стан), що означає здатність зберігати постійність. Слово «гомеостазіс» можна перевести як «сила стійкості».