Особистісний розвиток керівника як засіб боротьби зі стресом

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                          Таблиця 3.3 

      Результати  тестування вміння вести здоровий спосіб життя   за  методикою І. В. Ващенко

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      Таблиця 3.4

      Результати  тестування підверженості стресам

      керівників   за методикою Г. Сельє

 
 
 
 
 
 
 
 

                                                                                                          Таблиця 3.5 

      Результати  тестування емоційної напруженості особистості

      керівників   за методикою А.О. Чугая

 

      Перш  за все керівник повинен признатися самому собі, що проблема дійсно існує.

      Можливо, що у минулому при виборі свого  шляху ви були не зовсім вільні. У підсвідомості сиділа потреба пристосуватися, виправдати чужі очікування. Вибір не був вільним, оскільки бажання подобатися авторитетам дитинства – батькам, вчителям, друзям – було дуже сильним.

      Ніколи  не пізно перестати жити чужим життям. Необхідно дозволити деяким речам померти природною смертю. Керівник повинен подавити в собі бажання добитися дуже багато чого і позбавитися відчуття поразки.

      Завдання  психолога – допомогти скоректувати поведінку, що порушує природний ритм життя.

      Справжня  сила полягає в прагненні розв'язати проблему, а не в запереченні її. Керівник повинен дати волю своїм відчуттям. Якщо відносини на роботі або в сім'ї роблять його нещасним, необхідно змінити їх або розірвати. Але все таки краще подумати, як їх виправити. Адже немає ніякої гарантії, що на новому місці буде краще.

      Те  ж саме відноситься і до неправильного  способу життя. Поставте керівнику  одне просте питання: який сенс йти невірним шляхом? У такій ситуації і в такому віці він від цього тільки втрачає.

      Свідома оцінка здатна перевести ці сигнали з сфери емоційної (відчуття) в сферу раціональну (розум) і тим самим ліквідувати небажаний стан.

      Якщо  ми ростимо усвідомленість, то заборона себе є спостереженням себе. Ми можемо також усміхатися, але міняється  якість: ми бачимо гнів в собі, ми знаємо, що ми зараз в гніві і це до іншого не відноситься – інший говорив, сміявся, мабуть, розповів анекдот, але при цьому, він торкнувся якихось ран усередині нас. Хай ми усміхаємося, а хотіли плакати, або плачемо, а хотіли сміятися, це не має значення, головне, що у цей момент ми знаємо істинний стан речей усередині себе, ми знаємо, ким ми в даний момент є.

      У усвідомленості ми бачимо свій гнів, бачимо лють, прагнення дати ляпас, наступити  на хворий мозоль, відобразити людину в непривабливому вигляді, але ми знаємо, що це до неї не відноситься – ми спостерігаємо самого себе. Якщо ми дивимося усередину, все, що народжується в зовнішньому прояві – це адекватно. Ми навчаємося новій формі існування – коли говорить інший, ми залишаємо проміжок для того, щоб встигнути заглянути в себе і побачити, що з нами відбувається, і приймаємо все, що з нами трапляється, без всякої самодиверсії.

      Якщо  немає усвідомленості, то стриманість  і нестриманість – це два полюси, один не краще іншого, і обидва спричинюють втрату. У обох випадках створюються психоемоційні петлі з іншими людьми. Це подвійність природи розуму, і в цій подвійності ми терпимо фіаско».

      Концепція «особистісного» розвитку керівника і  групова дискусія в контексті боротьби з адміністративним стресом (можливості томалогії).

      З учасниками досліджень була проведена  дискусія про можливості томалогії, завданням якої було отримання зворотного зв'язку про ефект проведеної дослідницької роботи в контексті визначення пріоритетів відносно перспективних форм профілактики адміністративного стресу.

      Психолог: «Згідно останнім дослідженням учених, людина пропускає в свою свідому  частину не більш 10% від всіх тих  відчуттів, емоцій, переживань, які  відбуваються з нею в результаті контакту з навколишнім світом. Все інше знаходиться у нас в прихованому, підсвідомому вигляді. Тобто, по суті, ми самі не знаємо, що нами рухає і які істинні мотиви наших дій.

      Більш того, все, що людина знає про себе, вона знає, як правило, від інших. Коли людина тільки з'явилася, її розум був «табула раса» – чистим і незайманим, туди ще нічого не було вписане, ніхто не міг сказати «я». Ми навіть можемо почути, що дитина говорить «ми», вона навіть не вживає «я», в ранньому дитинстві вона ще не тотожна самій собі.

      Людина  шукає себе серед інших людей. Ми шукаємо себе через віддзеркалення себе в очах іншого, тобто всі найменування, які нам даються іншими – вони нам додають особистості, вони створюють нас. Це і є наша обумовленість. Ми не знаємо самих себе і тому так залежимо від оцінки нас іншими людьми.

      Ми  дивимося на інших і проектуємо, сподіваємося на отримання певного  роду віддзеркалення. У нас є ідея про себе, але ми собі довіряти не можемо, оскільки це ніким не підтверджено. Яку б ми хорошу думку про себе не мали, наприклад, нас добре виховували, любили, батьки говорили, що ми славний хлопчик, славна дівчинка, вчителі все це підтверджували, і у нас створилася ідея, що ми хороші, все одно ця ідея не утримається в нашому «я» надовго, тому що вона повинна мати безліч підтверджень. Ідея про себе повинна мати постійне підживлення, люди повинні постійно підтверджувати, що ми хороші.

      Людина  прагне бути хорошою, вона колективна, вона не може жити без колективу. Їй потрібні безліч віддзеркалень, тому що вона не може обслуговувати саму себе в увазі. Тільки починаючи самопізнання, вона починає надавати собі увагу, а доти йдуть наміри людини (незалежно це дитина, жінка, чоловік) до інших – питати інших про себе. Всі відображають нас тим або іншим способом. Особливо активне віддзеркалення одержує людина, що обіймає керівний пост, оскільки вона людина популярна і постійно знаходиться під пильною увагою всіх оточуючих її людей.