Поняття та ознаки адміністративної юстиції

Певною  проблемою залишається фактична відсутність системної роботи з  перепідготовки суддів загальних і  господарських судів для роботи в адміністративних судах. Планований і системний набір суддів адміністративних судів з числа суддів загальних і господарських судів експертами бачиться як найбільш раціональний. З метою підвищення фахового рівня суддів у місцевих загальних судах експертами вважається за необхідне запровадження системних навчань з питань адміністративної юстиції та адміністративного права. Одночасно аналогічні навчання (але за скороченими програмами) мають проводитися і з працівниками апарату загальних судів. Системні заняття з основ адміністративної юстиції та процедур адміністративного судочинства мають бути започатковані й проводитися з працівниками апарату адміністративних судів.

Системною проблемою залишається фаховий  рівень підготовки юристів у вищих  навчальних закладах – більшість  експертів оцінюють його як “низький”, що нерідко проявляється у роботі окремих суддів. Особливої уваги  потребує викладання у вищих навчальних закладах основ адміністративного  права. Як певний вихід щодо підвищення кваліфікації суддів експерти пропонують проходження ними додаткового навчання з адміністративної юстиції та адміністративного права і здавання відповідних екзаменів.

Кваліфікація  персоналу апарату судів на прикладі діяльності ВАСУ показує, що адміністративні суди, які створюються, забезпечуються допоміжним персоналом у кількості, мінімально необхідній для забезпечення організаційної підтримки роботи суду та ведення необхідної документації. Низька заробітна плата судового персоналу поки що компенсується сподіваннями щодо кар’єрного росту, оскільки фаховий рівень персоналу адміністративних судів, за словами експертів, досить високий. Разом з тим, процедурні особливості вирішення адміністративних спорів викликають необхідність проведення системних інформаційних та навчальних заходів з персоналом апарату адміністративних судів різного рівня з тим, щоб підвищити їх спроможність виконувати свої обов’язки, зокрема, при спілкуванні з відвідувачами адміністативних судів та допомозі судді у складенні проекту судового рішення та інших процесуальних документів[56].

 

3.3.2 Матеріально-фінансове забезпечення  адміністративних судів в Україні. Ситуацію, яка склалася в сфері матеріально-технічного та фінансового забезпечення судів, можна назвати критичною.

Відповідно  до Державного бюджету в 2007 році на здійснення правосуддя адміністративними судами було закладено 68738,5 тисяч гривен, в 2008 році ця сума була збільшена до 234152,91 тисяч гривен тоді як в Державному бюджеті на 2009 рік ця сума становить 189478,1 тисяч гривен, що становить 83% від бюджету який було закладено на 2008 рік (додаток №4).

Не зважаючи на недофінансування, закладене вже  в самому Законі про Державний  бюджет, в повній мірі не виділяються  видатки навіть на оплату праці суддів та працівників апарату судів. Кошти  на капітальний ремонт приміщень судів та на придбання обладнання з Державного бюджету взагалі практично не виділяються.

Система адміністративних судів в Україні  включає: Вищий адміністративний суд, 7 апеляційних та 27 окружних адміністративних судів. На сьогодні приміщенням, яке дозволяє здійснювати правосуддя, забезпеченні далеко не всі суди. Суди  фактично ще не мають своїх приміщень: одні суди  не мають приміщень через відсутність належних пропозицій від місцевих держадміністрацій та достатнього фінансування, інші суди не мають коштів на їх ремонт. Така ситуація потребує прояву політичної волі і спільного вирішення проблеми, оскільки згідно з Указом Президента адміністративні суди запрацювали з 1 вересня 2006 року, а ситуація з їх забезпеченням приміщеннями не вирішена навіть сьогодні.

Лише  на початку березня цього року змогли розпочати свою діяльність всі  адміністративні суди. Однак необхідних умов держава так і не створила. Бракує приміщень. За даними Державної  судової адміністрації, лише 15 з 34 окружних та апеляційних адміністративних судів  мають приміщення відповідної площі, де при належному фінансуванні можливо створити умови, котрі відповідатимуть вимогам щодо здійснення правосуддя. Решта має лише тимчасові приміщення. Майже всі будівлі потребують капітального ремонту, переобладнання або реконструкції. І це через сім років після прийняття законодавчого рішення про запровадження цих судів.

Головним  негативним чинником у становищі, яке  нині склалося в деяких областях із забезпеченням адміністративних судів  приміщеннями, є інертно-відсторонене ставлення цих облдержадміністрацій, персонально їх голів до завдань, поставлених перед ними Указом Президента України від 16 листопада 2004 року № 1417 “Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу суддів”.  Так замість пошуку придатних приміщень державної або комунальної форм власності, які наразі використовуються не за призначенням (надаються в оренду суб’єктам підприємницької діяльності тощо), вони обмежилися лише наданням Державній судовій адміністрації інформації про відсутність в обласних центрах вільних приміщень.

Наприклад, Дніпропетровський апеляційний  адміністративний суд зовсім не має  свого приміщення, а це при тому, що він розпочав свою роботу ще в  квітні 2007 року і на сьогодні в ньому  працюють 22 судді та 106 працівників  апарату. Суд орендує декілька приміщень, які розташовані на  декількох поверхах, що додає незручності не тільки працівникам, а й громадянам[31].

Некраща ситуація на сьогодні і з окружними  судами. Так Запорізький окружний адміністративний суд розпочав свою роботу 29 грудня 2008 року, але і на сьогодні не має достатнього приміщення, так як займає частину приміщення в якій знаходиться загальноосвітній заклад.

Схожа ситуація склалась і в нашому регіоні. Наприклад, Дніпропетровський окружний адміністративний суд має власне приміщення, але не має коштів зробити в ньому ремонт.

Аналіз  стану забезпечення адміністративних судів приміщеннями свідчить, що це питання не мають змоги вирішити у найбільших містах країни: Києві, Донецьку, Дніпропетровську. З невідомих причин поза увагою місцевих облдержадміністрацій залишаються будівлі великих наукових, науково-дослідних, проектних інститутів та інших закладів і установ, які на цей час значно скоротили обсяги своєї діяльності та здають приміщення в короткострокову оренду.

Адміністративні суди також мають бути забезпечені  комп’ютерним і офісним обладнанням у кількості, достатній для оперативного розгляду судових справ. Сьогодні навіть ВАСУ не забезпечений комп’ютерами повністю, хоча порівняно з іншими судами (особливо місцевими) ситуація в ньому набагато краща. Комп’ютерами забезпечені судді, але ще не забезпечені достатньою мірою інші працівники суду. Технічні засоби, необхідні для фіксування судового процесу, є, але у недостатній кількості для повного фіксування усіх засідань. Програми діловодства, розроблені на тендерних умовах, мають невисоку якість, в результаті чого працівники суду змушені зберігати необхідну інформацію додатково у друкованому вигляді. Створена локальна комп’ютерна мережа суду має доступ до мережі Інтернет, але виділена для цього телефонна лінія обмежує телефонний зв’язок суддів та працівників суду з громадянами, які потребують їхніх послуг. Потрібні також ліцензійні програми програмного забезпечення, принтери, сканери та ксерокси. Окремим питання є забезпечення суддів матеріалами, що стосуються чинного законодавства.

Ситуація  із оплатою праці теж потребує вирішення.

Так, заробітна  плата суддів адміністративних судів  сьогодні оцінюється як адекватна виконуваним  обов’язкам, тоді як заробітна плата  інших працівників адміністративних судів є надзвичайно низькою і потребує перегляду та підвищення (зокрема, місячний оклад помічника судді у понад 10 разів менший за місячний оклад судді, хоча помічник судді і має надзвичайно великі навантаження). Порівняно високі розміри заробітної плати суддів адміністративних судів вважаються необхідними, щоб судді могли бути незалежними від органів влади і якомога менше користуватися додатковими пільгами (на які вони мають право), які потенційно створюють можливості для впливу на суддів. Разом з тим, органи місцевої влади і Кабінет Міністрів України не виконують повною мірою своїх обов’язків щодо забезпечення окремим житлом суддів адміністративних судів, призначених чи обраних на посади.

Критичний стан фінансування адміністративних судів  у 2009 році паралізує роботу адміністративних судів. З самого початку діяльності адміністративні суди зіткнулися з проблемою недостатнього фінансування. Протягом 2006-2009 років бюджетні призначення на утримання адміністративних судів України задовольняли потребу лише на 8-40 відсотків, залежно від напряму їх використання.

Необхідно звернути увагу, що відбулося різке  зменшення видатків на утримання  адміністративних судів порівняно  з минулим роком. І це при тому, що цього року розпочали процесуальну діяльність усі 27 окружних і 7 апеляційних адміністративних судів. Незважаючи на те, що матеріально-технічну базу адміністративних судів ще не створено, видатків розвитку на 2009 рік взагалі не передбачено.

Такий стан з фінансовим забезпеченням адміністративних судів у 2009 році практично паралізовував їхню роботу. Зокрема, для відправлення поштової кореспонденції в одній справі необхідно 31,90 гривні (якщо у справі є один позивач і відповідач). Тобто у середньому на один день для відправлення кореспонденції в окружному адміністративному суді необхідно 1,5 тис. гривень, або 30,0 тис. гривень на місяць.

Бюджетні кошти, що виділяються на утримання адміністративних судів не задовольняють навіть першочергової потреби – можливості відправлення поштової кореспонденції, не говорячи про необхідність закупівлі паперу, дисків, оплати послуг зв’язку, оплату праці.

Разом із тим, під час аналізу бюджетних  призначень судової гілки влади  у 2009 році чітко простежується упереджений підхід до фінансового забезпечення адміністративних судів. Так, наприклад, кошти на утримання  місцевих і апеляційних господарських судів перевищували видатки на фінансування місцевих і апеляційних адміністративних судів на 30 відсотків.

Недофінансування  системи адміністративних судів  заважає здійсненню адміністративного судочинства та вдосконаленню системи адміністративної юстиції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Проведений  в магістерській роботі науковий аналіз інституту адміністративної юстиції дозволяє підвести загальні підсумки, які мають будуть корисними  як для наукової, так і практичної діяльності.

1. Адміністративну  юстицію як правове явище необхідно  розглядати, з одного боку, як  специфічне в межах адміністративного  процесу провадження по оскарженню  рішень, дій або бездіяльності  органів, посадових осіб у сфері  управлінської діяльності, що порушують  права громадян та юридичних  осіб. Таке провадження передбачає  детальну регламентацію порядку  розгляду і вирішення скарг  громадян та юридичних осіб  у судовій процесуальній формі,  тобто являє собою специфічну  форму захисту суб’єктивних прав  і свобод зацікавлених осіб. З  іншого боку, адміністративну юстицію  належить розглядати як специфічний  вид судового контролю у сфері  державної виконавчої влади та  місцевого самоврядування, який  проявляється в деяких випадках  у втручанні суду, як органу  правосуддя, в діяльність виконавчих (управлінських) органів.

Оскільки  сутність захисту суб'єктивних прав і свобод полягає в їх примусовому  здійсненні, то саме по собі це здійснення можливе лише у визначеній формі. Форма захисту права – це передбачений законом і визначений характером юрисдикційного органу порядок примусового  здійснення суб’єктивних прав і свобод.

2. Самостійність  форми захисту права визначається, по-перше, місцем і значенням  юрисдикційного органу в системі  організації суспільства, по-друге,  ступенем розробленості, регламентованості  процесуального порядку діяльності  цього органу. Судова форма захисту  прав і свобод зацікавленої  особи у сфері управлінської  діяльності посідає головне місце  серед інших форм (адміністративної, громадської), оскільки: 1) правосуддя  складає зміст усієї діяльності  суду. Судова система в цілому  створена для вирішення лише  одного завдання – здійснення правосуддя; 2) судовий захист суб’єктивних прав і свобод особи здійснюється в особливій, детально регламентованій процесуальній формі, яка більш за всі інші форми пристосована до встановлення фактичних обставин справи, найбільш регламентована, а внаслідок цього гарантує встановлення істини й захист прав та свобод зацікавлених осіб; 3) судова форма захисту суб’єктивних прав і свобод використовується для контролю за правильним здійсненням інших форм захисту, в той час, як жодна з несудових форм правового захисту не може використовуватися для контролю за судовою формою.

3. Адміністративна  юстиція – це специфічний вид  судового контролю у сфері державного управління, який здійснюється не систематично, не повсякденно як контроль з боку спеціалізованих контролюючих органів або прокурорський нагляд за законністю в державному управлінні, а періодично, лише при розгляді судами адміністративних справ, та характеризується  як пряме втручання судді (суду) в управлінську діяльність державного органу в ході розгляду справ про спори, що випливають з управлінських правовідносин.

Адміністративна юстиція характеризується наявністю: 1) механізму розгляду справ по скаргах  на рішення, дії чи бездіяльність  органів публічної влади у  сфері управлінської діяльності; 2) системи судових органів, до компетенції  яких входить розгляд  зазначених справ. З огляду на структурну організацію, адміністративну юстицію характеризують незалежність (відносна чи абсолютна) від будь-яких органів, що дозволяє говорити про можливість існування  автономної системи адміністративного  правосуддя.

Правовим  наслідком вирішення спору у  сфері управлінської діяльності  органом адміністративної юстиції  є визнання недійсності і (чи) скасування неправомірного акта або інше відновлення  порушеного суб’єктивного права  зацікавленої особи.