Поняття та ознаки адміністративної юстиції

Таким чином, адміністративна юстиція – це порядок розгляду і вирішення  в процесуальній формі загальними або спеціально створюваними судами спорів, що виникають у сфері управлінської  діяльності між громадянами чи юридичними особами, з одного боку, і органами виконавчої влади, органами місцевого  самоврядування, їх посадовими особами, – з іншого.

4. Наявність  органів адміністративної юстиції  – це необхідний атрибут демократичної  правової держави, показник зрілості  судової організації і ступеня розвиненості різних форм здійснення правосуддя. Таким чином, необхідність запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні обумовлена потребами українського суспільства з метою: 1) надійного захисту прав і свобод громадян та юридичних осіб від зловживань органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 2) подальшого втілення у життя концепції поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а саме для здійснення політики стримувань і противаг у взаємовідносинах між різними гілками влади; 3) забезпечення правопорядку, законності в управлінській діяльності державних органів; 4) реалізації положень ст. 125 і 127 Конституції України щодо структурної організації судової влади, тобто збалансування структур судової влади між судами загальної юрисдикції; 4) розвитку демократичної правової культури європейського типу в судовій, адміністративній і муніципальній системах; 5) формування відповідної державної політики в галузі юстиції силами законодавчої влади та судової практики.

5. Реформування державного апарата і системи державного управління в Україні надало особливу актуальність пошуку напрямків запозичення закордонного досвіду. Встановлення і розвиток інституту адміністративної юстиції є результатом послідовної реалізації ідеї поділу влади, створення балансу особистих і публічних інтересів. Адміністративна юстиція – один із небагатьох інститутів демократичної, правової держави, започаткований не в англо-американському конституціоналізмі, а в державно-правових системах романо-германської сім'ї. Досвід правосуддя по адміністративних справах будь-яких розвинених держав: 1) доводить, що раціонально побудована система адміністративної юстиції є додатковим ефективним механізмом захисту прав громадян і юридичних осіб, сприяє вдосконаленню правової держави та принципу поділу влади; 2) є корисним для запровадження повноцінної адміністративної юстиції в Україні. На такий висновок наводить порівняльно-правове вивчення інститутів адміністративної юстиції закордонних держав (в тому числі держав – республік колишнього СРСР) і України. До останнього часу подібні дослідження, як правило, обмежувалися інституціональними підходами (вивчалися інститути адміністративної юстиції, закордонні концепції адміністративного судочинства, організація адміністративних судів, але не поведінкові орієнтації суддів, їх соціальний статус і установки, доступність адміністративного судочинства).

6. Має  теоретичну і практичну значимість  проблема розмежування таких  інститутів адміністративного права,  як адміністративна юрисдикція  та адміністративна юстиція. Обидва  інститути входять як складова  частина до адміністративного  права, однак отримують інколи  різну трактовку, яка полягає  в змішуванні цих понять, що  має проблемно-термінологічне підґрунтя  і деякою мірою може бути  виправдане з етимологічної точки  зору.

Адміністративна юстиція і адміністративна юрисдикція, маючи суміжні ознаки, відрізняються  за ознаками предметної природи (судової  і виконавчої) та характером цих  видів діяльності.

Під “юстицією” завжди розуміли правосуддя (інше значення “справедливість”). Термін “юрисдикція” охоплює сукупність повноважень  відповідних державних органів  вирішувати правові спори і справи про правопорушення. Таким чином, стає очевидною певна спорідненність термінів “юстиція” і “юрисдикція”.

За наявності  споріднених рис зазначені вище види діяльності не можуть бути зведені  до чогось єдиного щонайменш з  трьох причин: 1) адміністративна юрисдикція – це різновид виконавчо-розпорядчої діяльності, який здійснюється органами виконавчої гілки влади; адміністративна юстиція – різновид правосуддя, представлений судовою  гілкою влади, що і визначає характер цих видів діяльності; 2) “активним” суб’єктом адміністративної юрисдикції, який розглядає і нейтралізує адміністративно-правовий конфлікт, є орган державного управління або місцевого самоврядування, в той час як адміністративна юстиція, в нашому розуміння, не зливається з адміністрацією (хоча в деяких випадках наближена до неї), а характеризується системою судових установ (загальних судів або адміністративних судів, трибуналів та ін.); 3) адміністративна юрисдикція змістовно поєднана з повноваженнями по використанню примусових заходів щодо об’єктів публічного управління (в тому числі громадян), а в межах адміністративної юстиції якщо і вдаються до використання примусових заходів, то реалізуються вони відносно суб’єктів управління, які порушили права і свободи громадян або юридичних осіб.

7. Аналіз  історії становлення і розвитку  інституту адміністративної юстиції  в Україні показує, що теорія  і практика судового контролю  у сфері державного управління  йшла шляхом поступового розширення  компетенції загальних судів  із вирішення адміністративних  спорів. Ці спори в даний час  розглядаються в загальних судах  за правилами цивільного судочинства.  Інститут судового контролю за  діяльністю адміністративних органів  у СРСР, а потім і в суверенній  Україні розвивається складним  шляхом. Однак процес його становлення  й удосконалення є одним з  актуальних напрямків побудови  в Україні правової держави.  Досвід розвитку державності  свідчить, що адміністративна юстиція  так само, як і багато інших  правових інститутів, що використовувалися  і використовуються в зарубіжних  державах, повинна мати місце  в державі, заснованій на праві.

8. Система  правосуддя України є предметом  наукових інтересів представників  науки теорії права, конституційного,  адміністративного права, цивільного  процесу, кримінального процесу,  судоустрою, прокурорського нагляду,  історії держави і права, соціології  права, тому адміністративна юстиція  має потребу в міждисциплінарному  підході, міжгалузевих правових  дослідженнях, застосуванні розробок  усього спектра суспільних наук. Однією з необхідних умов зміцнення  і нормального функціонування  системи адміністративної юстиції  є: 1) спеціальна підготовка в юридичних  вищих навчальних закладах потенційних  кадрів – кандидатів на посади  адміністративних суддів – яка  включає не тільки вивчення  програми за спеціальністю “правознавство”,  але й поглиблену підготовку  з дисциплін “теорія управління”,  “адміністративний процес”, “податкове  право” тощо; 2) включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладів спеціальних навчальних курсів – “Адміністративне судочинство” чи “Адміністративна юстиція”; 3) створення спеціальних установ, які здійснюватимуть перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів адміністративних судів.

9. Адміністративні суди є правозахисними органами за своєю природою, що і обумовило їх головне завдання, а саме: захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

До  найважливіших причин запровадження  адміністративних судів можна віднести такі: стійку динаміку збільшення кількості  адміністративних справ в судах, перенавантаженість загальних судів, що негативно відбивалось на якості розгляду справ, специфіка розгляду справ адміністративної юрисдикції, низький рівень довіри населення до вже існуючих судових органів, необхідність поглиблення судової спеціалізації.

У вітчизняній  історії становлення і розвиток адміністративних судів відбувались поступово в міру демократизації суспільства і створення належних умов соціально-політичного і правового характеру та здійснювались поетапно.

Існуюча структура адміністративних судів  в основному відповідає їх цілям  і завданням та можливостям держави  по їх створенню. В майбутньому доцільно створити міжрайонні, а згодом – міські і районні адміністративні суди як місцеві, а також апеляційні адміністративні суди на рівні області, що забезпечить більше можливостей громадянам для доступу до правосуддя та знизить непомірне навантаження на суддів.

Для реалізації засад організації і діяльності адміністративних судів важливе  значення має одночасне застосування принципів верховенства права і  законності з урахуванням неприпустимості  їх протиставлення один одному. Специфіка застосування інших принципів судочинства пов’язана з особливостями адміністративної юрисдикції.

Потребує  подальшого уточнення поділ юрисдикції між господарськими, загальними і  адміністративними судами.

10. Серед невідкладних кадрових проблем адміністративних судів особливу увагу потрібно приділити спеціалізації професійної підготовки суддів у сфері державного управління, залученню до здійснення правосуддя народних засідателів, які мають фахові знання у цій галузі, забезпеченню поглибленої перевірки професійних якостей суддів, які переходять до адміністративних судів з інших судів.

Додаткових  зусиль потребує матеріально-фінансове  забезпечення адміністративних судів, особливо на початковому етапі їх діяльності, а також створення психологічної служби в судах.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

За  результатами даної магістерської  роботи вважаю за необхідне звернути увагу на такі проблеми:

1. Удосконалення законодавчої бази  щодо:

-  юрисдикції адміністративних  судів;

- залучення народних засідателів,  які мають фахові знання у  галузі адміністративного справа.

2. Підвищення кваліфікаційних вимог  до суддівських кадрів адміністративних судів..

3. Необхідність  спеціальної підготовки кадрів  для адміністративних судів.

Доцільно  створити спеціальні факультети у провідних  юридичних Вищих навчальних закладах для підготовки суддів адміністративних судів.

4. Забезпечити  достатнє фінансування адміністративних  судів.

 

 

Список використаних джерел та літератури

Нормативні акти

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. зі змінами і доповненнями внесеними Законом України від 08.12.2004 р. №222-ІV

2. Декларація “Про державний суверенітет України” від 16.07.1990 р. / Відомості Верховної Ради України, 1990. - № 31. – С. 429.

3. Административный  кодекс Украины от 12.10.1927 г. – К., 1935. – С. 158.

4. Кодекс  об административых правонарушениях  УССР / Ведомости Верховного Совета УССР, 1984.  –  № 51.  – С. 1123.

5. Кодекс  адміністративного судочинства  України від 06.07.2005 р. №2747-ІV  зі змінами та доповненнями  на 27.11.2009 р.

6. О порядке обжалования в суд неправомерных действий должностных лиц, которые ущемляют права граждан: Закон СССР от 30.06.1987 г. / Ведомости Верховного Совета  СССР, 1987. – № 26. – С. 388.

7. О порядке обжалования в суд неправомерных действий органов государственного управления и должностных лиц, которые ущемляют права граждан: Закон СССР от 02.11.1989 г.  / Ведомости съезда народных депутатов и Верховного Совета СССР, 1989. – № 22. – С. 416.

8. Про судоустрій і статус суддів: Закон України №2453-VI від 07.07.2010 р. / http://www.president.gov.ua/documents/12143.html

9. Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 р. / Відомості Верховної Ради України, 1996. – № 47. – С. 256.

10. Концепція адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22 липня 1998 року. / Офіційний вісник України, 1999. – № 21. – С. 943.

11. Концепція судово-правової реформи в Україні: Постанова Верховної Ради України 28.04.92 р. /  Голос України. – 1992. – 12 серпня.

12. О дальнейшем ограничении применения штрафов, которые налагаются  в административном порядке: Указ Президиума Верховного Совета УССР от 15.12.1961 г. / Ведомости Верховного Совета УССР, 1961. – № 53. – С. 69.

13. О порядке рассмотрения предложений, заявлений и жалоб граждан: Указ Президии Верховного Совета УССР от 12.04.1968 г./ Ведомости Верховного Совета УССР, 1968. – № 11. – С. 192.

14.Постановление о введении административных судов./ Собрание Узаконений и Распоряжений Временного Правительства, 1917.  – № 127. – С. 692.

15. Положение о народном суде РСФСР / Собрание узаконений и распоряжений рабочего и  крестьянского правительства, 1918. – № 85. – С. 889.

16. Постановление Народного Комиссариата Госконтроля от 04.05.1919 г./ Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства, 1919. – № 23. – С. 271.

17. Об утверждении Положения о местных отделениях Центрального бюро жалоб и заявлений: Постановление Народного Комиссариата Госконтроля от 24.05.1919 г. / Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства, 1919. – № 23. – С. 272.

18. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства, 1926. – № 91. – С. 666.

19. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства, 1922. – № 68. – С. 901.

21. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства, 1918. – № 76-77.  – С. 818.

Література

 

22. Авдеенко Н.И. Общие правила определения судебной подведомственности. / Вопросы государства и права.  – Л., 1964. – 145 с.

23. Авдюков М.Г. Виды судопроизводств в советском гражданском процессуальном праве. – Вестник МГУ, 1956. – № 2.

24. Авер’янов В. Українське адміністративне право на етапі формування: питання нової доктрини / Українське право, 2005. - №1(18)

25. Адміністративне право України: Навч.посібАдміністративне право України: Підручник/ Ю.П.Битяк, В.М.Гаращук, О.В.Дьяченко та  ін.; За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.