Початок формування людської цивілізації на території України. Палеоліт на території України

1 Початок формування  людської цивілізації на території  України. Палеоліт на території України.

Первинною соціально-економічною  формацією в історії людства  була первісна община. Суть її полягає  в колективному виробництві та споживанні, а також колективній власності  на природні багатства і знаряддя праці. Виділяються дві стадії-епохи: споживчого і відтворюючого господарства. Основна мета первісного виробництва полягала у створенні необхідного продукту для забезпечення фізичного існування людини і розширеного відтворення населення.

Ранній палеоліт

Палеоліт на території  сучасної України розпочинається з  ранньої ашельсої епохи і заселення України близько 1 млн. років тому - 150 тис. р. тому.  Люди були озброєні найпростішими знаряддями праці — загостреними палицями, киями, рогатинами, дрючками й масивними крем'яними ручними рубилами. Палеоантропи також почали освоювати печери, як сховища та житла, при потребі будуючи в них додаткові споруди — примітивні заслони й огорожі від вітру і навіть намети зі шкур, що поліпшували умови печерного побуту.

Середній палеоліт

Наприкінці ашельської епохи  під впливом зростаючого похолодання  у зв'язку з поширенням дніпровського (рісського) зледеніння, спочатку помітнішого у гірських зонах Європи і Кавказу, почалися інтенсивні міграції людей по всій ойкумені Євразії.

Пізній палеоліт (Верхній  палеоліт)

Кроманьйонці вже об'єднувалися в племена, які успішно могли  полювати на великих звірів. Саме в  пізній палеоліт максимального розвитку досягають полювання і рибальство, того ж часу намітився поступовий перехід до одомашнення тварин. Зимові житла будувалися з кісток і бивнів мамутів, шерстистих носорогів, оленячих рогів, дерев'яних брусків, покривалися шкурами.

2 Мезоліт  та  неоліт на території України.

Початок голоцену в Наддніпрянщині збігся з початком нової історичної доби — мезоліту, або середнього кам’яного віку. В нових кліматично-географічних умовах первісні громади освоїли  й нові форми господарювання. Зникли мамонти, а з ними й колективне загінне полювання, яке донедавна  складало основу життєдіяльності людей. Це спонукало мисливців мезолітичної доби до індивідуального пошуку здобичі  й винаходу лука.

 Між мезолітичними  племенами Наддніпрянщини існували  напружені стосунки і відбувалися  часті збройні сутички. Ймовірною  причиною таких взаємин була  неоднорідність етнічного складу  цих племен.

Неоліт (VI — початок IV тис. до н. е.) - неолітична доба — остання, завершальна стадія кам’яного віку, яка характеризується переходом від привласнювальних форм господарства  до відтворювальних. У цей історичний період люди доместикували майже всі види теперішніх свійських тварин, винайшли прогресивніші способи обробки каменю (шліфування, розпилювання, свердління), навчилися виготовляти нові знаряддя праці — сокири, тесла, долота, а також глиняний посуд. Усе це викликало такі величезні зрушення в життєдіяльності первісної людини, що їх англійський археолог Гордон Чайлд назвав неолітичною революцією.

3 Енеоліт на  території України. Характеристика  трипільської  культури.

Енеоліт (IV — III тис. до н. е.)

 Наприкінці V — на початку  IV тис. до н. е. деякі племінні  групи, які жили на території  України, освоїли мідь, усвідомивши  її переваги перед традиційними  матеріалами. Поява металевих  виробів, що мали сталі форми,  ознаменувала початок нової, перехідної  історичної епохи — енеоліту, або мідно-кам’яного віку. Починається  розклад первіснообщинного ладу, спостерігається майнове розшарування, виділяється родоплемінна знать.  Змінюються вірування, поховальні  обряди та звичаї, виникають нові  форми первісного мистецтва.

Трипільська культура - унікальне  явище в історії людства. Вона зіграла безпрецедентну роль у становленні  цивілізації на планеті Земля. Це вже було не первісне суспільство, а  суспільство з атрибутами цивілізації. Трипільська цивілізація - це, перш за все, землеробська економіка. Саме в  Трипіллі відбулася повна і остаточна  перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної революції.Високою культурою землеробства людство зобов'язане Трипільській культурі. Основні галузі господарства - землеробство і скотарство. Для трипільської культури характерні високий рівень розвитку господарства і розвинені суспільні відносини. За часів цієї культури відбулося значне збільшення щільності населення в ареалі її поширення. Частина приміщень, що служила для житла, опалювалася печами, відкритими вогнищами, мала круглі вікна, частина використовувалася під комори.

4. Бронзовий вік  на території України.

Бронзовий вік в історії України був динамічним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий суспільний поділ праці — виокремлення скотарських племен з-поміж інших; почали формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес.

5. Скіфо – сарматська доба на території України. 

Першим етнічним утворенням на території України були кіммерійці. Вони зайняли значну територію між Дністром і Доном, а також Кримський і Таманський півострови. Більшість вчених вважає що кіммерійці є гілкою давньоіранського кочового народу, генетично близького до скіфів. Вони першими перейшли до кочового скотарства, перші почали виплавляти залізо. Маючи своїх царів кіммерійці так і не змогли утворити повноцінну державу. У VII ст. до н.е. могутня хвиля скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор’я.

 Підкоривши більшість  місцевого населення причорноморських  степів скіфи у II пол. VII ст. до  н.е. утворили політично-консолідоване  об’єднання племен – Велику  Скіфію, що проіснувала до III ст. до н.е. Все населення Скіфії поділялося на дві великі групи: мігруючі племена та осілі племена.  III ст. до н.е. – період занепаду скіфської держави. Під тиском сарматських племен володіння скіфів значно зменшуються. Припинила своє існування Мала Скіфія на поч.ІІІ ст.  н.е.

Сармати, що на історичній арені  змінили скіфів, як і останні, тривалий час займали широкі простори –  від прикаспійських степів до Панонії.Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та в ранньослов’янському, що тільки-но народжувався. Тісно контактуючи з землеробськими племенами північнокавказького регіону, зарубинецьким і пізньоскіфським населенням Придніпров’я та Криму, сармати впливали на формування і розвиток їх культур. Масове переселення сарматських племен на територію Північ. Причорномор’я  почалося з кінця ІІ ст. до н.е. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від докласових відносин, а господарство в цілому мало риси їх попередників. У військовій справі вони відрізнялись від скіфів. В бою користувалися арканами, довшими ніж у скіфів мечами, списами.

6.Античні міста – держави Північного Причорномор’я.

Велику роль в історії  України відіграли античні міста-держави Північного Причорномор'я. Як органічна частина античної цивілізації, вони утворились і розвивалися у тісній взаємодії з місцевим причорноморським населенням. Причорноморські міські центри вели інтенсивну заморську торгівлю. Основною статтею у торговому балансі (за винятком Херсонесу) був вивіз хліба. Поширеним товаром були раби. Грецькі міста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам'яні будинки, храми, театри, оздоблені скульптурою, розписом і мозаїкою. На вулицях стояли кам'яні стовпи з висіченими на них офіційними текстами.

Таким чином, стародавнє різноетнічне населення території нинішньої України пройшло в своєму розвитку всі основні формаційні етапи: кам'яний (палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-кам'яний, бронзовий, ранній залізний віки. Кожний з цих етапів створив свій тип суспільно-господарської організації життя: первісна палеолітична та родова общини, племінна структура, класове суспільство. Особливого значення для історичного прогресу цих земель мала епоха античної цивілізації Північного Причорномор'я. Тому не дивно, що ці території історичних зв'язків перейняла згодом Київська Русь.

7. Виникнення державного  утворення Київська Русь.

Велике значення для процесу  формування східнослов'янської держави  мало заснування Києва. Літописна легенда розповідає про заснування Києва братами Києм, Щеком, Хоривом і їхньою сестрою Либіддю. Кий, перший князь полянського союзу племен, побувавши на службі у Візантії, заснував городок Києвець на Нижньому Дунаї, але не зміг там закріпитися і вирушив до Подніпров'я, де заклав Київ. Дані археологічних досліджень указують на заснування Києва десь наприкінці V — у першій половині VI ст.

У «Повісті минулих літ» згадується про формування на середину IX ст. трьох державних об'єднань у слов'ян: Куявія, Славія, Артанія. Приблизно одночасне формування державності у полян із центром у Києві та в ільменських словен із центром у Новгороді викликало дискусію навколо питання, які саме східнослов'янські землі відіграли провідну роль у-процесі утворення Київської Русі — північ чи південь.

Прихильники так званої норманської  теорії вважають, що утвердження при  владі в Києві представників  норманської династії відіграло  винятково важливу роль у формуванні основ державності у східних  слов'ян. Але факти з історії  східнослов'янської державності  переконливо свідчать, що вона формувалася  незалежно від варягів. Поява  варязьких дружинників і навіть князя норманського походження не вилинули суттєво на її утворення. Олег та його дружинники почали фактично служити  Київській державі, яка до того часу вже пройшла довгий шлях розвитку. Отже, саме Київ, який мав зручне географічне положення, став столицею об'єднаного князівства, провідним осередком східнослов'янської державності, головним політичним центром держави.

8. Теорії проходження  Давньоруської держави та їх  оцінка в сучасній історіографії. 

У 20-ті роки XX ст. на основі численних  історичних, археологічних та мовних джерел значна частина науковців  світу почала віддавати перевагу «варязькому чиннику» в становленні  державності русів. Офіційна радянська історіографія назвала норманську теорію політично шкідливою, оскільки вона не визнавала здатності слов´янських народів створити незалежну державу самотужки. Пояснення процесу виникнення державності як наслідку тривалої еволюції суспільного розвитку, відмова від погляду на утворення держави як на одномоментний акт, різнобічно обґрунтовані твердження істориків та археологів про те, що східнослов´янське суспільство ще до літописного закликання варягів мало свої протодержавні утворення, заклали підвалини сучасного якісно нового бачення процесу державотворення русів. Нині норманська теорія походження Давньоруської держави поступово втрачає своє наукове значення. Фахівці об´єктивніше і зваженіше підходять до оцінки ролі «варязького чинника» в політичному житті Східної Європи. Отже, паросток державності Київської Русі не був завезений із-за моря варягами чи пересаджений сусідами-хозарами. Він зріс на місцевому ґрунті задовго до IX ст. внаслідок складного і тривалого соціально-економічного та культурного розвитку слов´янського суспільства.

9.Піднесення й  розквіт Київської Русі (кінець  Х – середина ХІст.). Князь Володимир та Ярослав Мудрий.

Визначальними рисами цього етапу історії Київської Русі були: завершення формування території держави, перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем; злам сепаратизму місцевої племінної верхівки та посилення централізованої влади; заміна родоплемінного поділу давньоруського суспільства територіальним; активна реформаторська діяльність великих князів; запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології — християнства; поява писаного кодифікованого права; ширше використання дипломатичних методів вирішення міжнародних проблем; зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

10. Запровадження  християнства на Русі. Князь Володимир.

Затвердження християнства на Русі мало далекосяжні та багатогранні наслідки для всебічного розвитку суспільного  життя. Це був закономірний акт, підготований усім ходом історичного розвитку та глибоко мотивований об’єктивними потребами епохи. Встановлення нової  релігії реально захоплювало  будь – які прояви соціального  життя. Укріплюючи феодальний устрій на Русі, християнство тим самим сприяло  укріпленню Давноруської держави та зміцненню її політичної могутності. Культура Київської Русі виступала як частина єдиної середньовічної цивілізації, підпорядкована тим закономірностям, які були властиві останній, незалежно від національних особливостей та специфіки. У першу чергу це стосується суспільної думки, яка у всій Європі розвивалася під безпосереднім впливом християнської ідеології.

11. Політична роздрібненість  Київської Русі (кінець ХІ –  середина ХІІІст.). Володимир Мономах.

Явище роздрібненості суперечливе і неоднозначне. Особливістю періоду історії Київської Русі наприкінці XI - у середині XIII ст. були, з одного боку, посилення відцентрових тенденцій, втрата державної єдності, князівські міжусобиці, ослаблення держави, зниження обороноздатності, посилення тиску на Русь сусідніх держав, з іншого - формування великого землеволодіння, прогрес у сільському господарстві, піднесення міст, значне зростання чисельності населення, розвиток східнослов'янської культури.

12. Причини феодальної  роздробленості.

У 30-ті роки XII ст. ранньофеодальний період історії Давньоруської держави  змінився періодом феодальної роздробленості, - як вважають деякі дослідники, - початковим етапом розвиненого феодалізму. Перехід  до феодальної роздробленості при всій його складності та суперечливості е  явище історично неминуче і в  певному розумінні прогресивне. Однією з причин феодальної роздробленості став поділ давньоруських земель між нащадками великого київського князя Ярослава Мудрого. Однією з найважливіших причин феодальної роздробленості на Русі можна назвати зростання боярських вотчин. В XII ст. вотчини стали достатньо сильними і незалежними, що дозволяло боярам продовжувати наступ на общинні землі. Відбувалось закабалення вільних смердів-общинників, збільшення відробітків і повинностей, що виконувались залежними смердами на користь феодалів.

13. Політичний  устрій, громадське життя та господарство  Київської Русі.

Розвиток державності Київської Русі відбувався у двох напрямах: від системи управління, що випливала з військової організації, — до цивільних форм правління та під посилення централізму — до децентралізації. Основними елементами механізму політичної влади в Давньоруській державі були князь, боярська рада та віче (збори міського населення). Великий київський князь був головним носієм державної влади, гарантом функціонування всіх органів управління, репрезентантом країни на міжнародній арені, символом державної стабільності. Дружина являла собою постійне військо, що виконувало роль апарату примусу. Вона формувалася на засадах васалітету і складалася зі старшої (бояри, великі феодали) та молодшої («отроки», «діти боярські», «пасинки») дружин. За свою службу старші дружинники одержували землі, а молодші — частину військової здобичі або плату.