Початок формування людської цивілізації на території України. Палеоліт на території України

14. Особливості  розвитку культури Київської  Русі.

Культура Київської Русі IX-XIII ст. відзначалася поступальним розвитком, мала давні вікові традиції. Мистецтво  русичів являло собою не лише органічну  потребу побуту, намагання прикрасити багатоманітний світ речей, які оточували  людину, а й відображало її світосприйняття  та ідеологію. Традиції, що сягають глибини століть, простежуються і в техніці виготовлення кераміки та речей побуту, і в характері обробки деревини, і в будівництві житлових споруд, і в забудові міст і поселень. Важливим елементом культури народу є державність. Саме вона виступає основним рушієм етнічної і культурної інтеграції населення. Першою державою східних слов'ян була Київська Русь, яка сформувалася в кінці VIII - у IX ст. на базі ряду союзів племен. На ранній стадії, як і в процесі дальшого розвитку, вона зазнавала впливу з боку своїх сусідів, зокрема Хозарського каганату і Візантії. Від них Русь запозичила окремі елементи державної структури і титулатури.

Вочевидь, у давньоруській  культурі немає галузі, розвиток якої б не спирався на багатовікові, іноді  тисячолітні, народні традиції.

15. Галицько – Волинське князівство в ХІІ-ХІVст.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла  низка чинників:

1) вдале географічне положення; 

2) необхідність спільної  боротьби двох князівств проти  агресії з боку Польщі та  Угорщини, а згодом проти монгольського  нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча  політика князів Романа Мстиславича  (1199-1205) та Данила Романовича Галицького (1238-1264);

4) існування на території  князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню  та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського  князівства відбувався в декілька етапів:

I етап (1199-1205 рр.) - утворення  і становлення Галицько-Волинського  князівства.

II етап (1205-1233рр.) - тимчасовий  розпад єдиної держави. 

III етап (1238-1264 рр.) - об'єднання  та піднесення князівства, активна  боротьба із золотоординським  ярмом. 

IV  етап (1264-1323 рр.) - початок  поступового занепаду держави. 

V етап (1323-1349 рр.) - занепад. 

16.Українські землі у складі Великого князівства Литовського.

У 40-х роках ХIV ст. українські землі зазнали розчленування.Після війни 1351–1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до  Литовської держави.  Поставши в середині XIII ст., Литовська держава поступово посилила свій вплив і розширила територію. Так, за князя Гедиміна (1316–1341 рр.) вона захоплює значну частину Білорусі, а його сини Ольгерд і Кейстут приєднують Чернігово-Сіверщину (1357–1358 рр.), Поділля (1363 р.), Київщину(1362 р.). Відтепер історія українських земель стає пов’язаною з історією феодальної Литви. Причини:По-перше, руські землі були роз’єднані і значно ослаблені міжусобицями та золотоординською навалою, що поклало початок „проникнення” на початку XIV ст. на Русь без особливих перешкод. По-друге, дії литовців по захопленню українських земель не мали характеру експансії, схожої на завоювання монголів, а тому місцеве населення або зберігало нейтралітет і не чинило опору, або ж підтримувало утвердження литовського правління, яке витісняло золотоординське. По-третє, успішному просуванню Литви на руські землі сприяло ослаблення Орди та її розкол на ворогуючі частини (ханства) внаслідок феодальних усобиць в другій половині XIV ст.На відміну від Київської Русі, князівства у Литві не мали автономії, і поступово місцеві князі були замінені на литовських намісників. Чималу частину Великого князівства Литовського складали східнослов’янські землі, де місцеві феодали, як правило, зберегли свої вотчини. Литовці запозичили попередню структуру управління, військову організацію, судову систему тощо.

17. Посилення наступу  на українські землі польських  феодалів Кревська та Городельська унії.

Польське проникнення  в українські землі кардинально  відрізнялося від литовського: польський  уряд з самого початку утвердження  в цьому регіоні намагався  зробити його своєю провінцією, нав'язати  польське право та адміністративну  систему, витіснити православ'я шляхом утвердження католицизму, що викликало  опір та протидію місцевого населення.

 Кревська унія стала  першою спробою Польщі поглинути  Велике князівство Литовське,  проте активний опір литовської, української та білоруської знаті  зашкодив втіленню цього задуму. Однією з умов Городельської унії було зрівнювання в правах шляхти католицького віросповідання Королівства Польського та Великого князівства Литовського. Литовські феодали-католики на противагу православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, обіймати державні посади. Отже, унія, забивши два клини — між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами й окатоличеною знаттю Великого князівства Литовського, спричинила в українських землях глибокий розкол, посилила соціальний та національно-релігійний гніт.

 Кревська унія була підписана між Литвою та Польщею у 1385. Причиною цієї угоди було прагнення завдяки об'єднанню підсилити свої держави перед Тевтонським орденом та Московським кн.-вом, яке посилило свій авторитет після розгрому татаро-монголів у 1380 (Куліковська битва). Розпочинається ополячення та окатоличення. На галицьких землях утворюється Руське воєводство, яке згодом перетвориться на провiнцiю Польського королівства. Латина стає офiцiйною мовою, уci привiлеї та права надаються винятково польськiй шляхтi та католицькому насе­ленню. У 1413 в м. Городлi мiж Ягайлом i Вітовтом було укладено Городельську унiю, згiдно з якою Польща змушена була визнати право на icнyвання полiтично самостiйного ВКЛ, укр.землi пiсля смерті Вітовта не мали переходити пiд владу польського короля і залишалися у складi ВКЛ. Тоді Польща змiнила тактичну лiнiю.

18.Утворення Речі  Посполитої. Люблінська унія та  її наслідки для України.

Отже, 1 липня 1569 р. було підписано  Люблінську унію, у відповідності  до якої Польське королівство та Велике князівство Литовське об`єдналися в  єдину державу – Річ Посполиту  з виборним королем, спільним сеймом, спільною казною й грошовою одиницею, єдиною зовнішньою політикою.

 Литва втратила свою  державність, ставши частиною  Речі Посполитої та зберігаючи  автономію лише в місцевому  управлінні, організації війська  та судочинства. З усіх українських  земель під владою Литви залишилися  тільки Берестейщина та Пінщина,  що межували з Білоруссю, а  всі решта українські землі,  тобто переважна більшість їх, відійшли під владу Польщі.

Люблінська унія 1569 р. мала відчутні негативні наслідки для  українського народу, визначивши подальші процеси його суспільного розвитку: посилення національного гніту  та зростання національно-визвольного  руху.

19.Соціальна структура  суспільства. Магдебурзьке право  в українських землях.

У соціальній структурі давньоруського суспільства можна виділити такі основні групи населення:

• знать (князі, бояри, князівські дружинники);
• духовенство (формується з прийняттям християнства);
• вільне населення: селянство (смерди), яке поступово перетворилося на економічно залежних, міщанство (міське населення), яке складало десь 15 % від усього населення;
• залежне населення - господарські холопи, закупи, рядовичі, раби та ін.

Магдебурзьке право з'явилося  на Русі разом з німецькими колоністами, яких запрошував король Данило I та його наступники. Магдебурзьке право розвивалося  під впливом місцевих умов і норм традиційного звичаєвого права. Цим  воно відрізнялося від ситуації в  містах Центральної Європи. В ратушних містах козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан.

Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.

Норми магдебурзького права  використовувались при всіх офіційних  і приватних модифікаціях права  в Україні до XIX століття.

20. Розвиток культури  в Україні в ХІV-ХVІст.

Отже, позитивні зрушення в культурі праці та господарюванні пов'язані з налагодженням Україною активних торгово-економічних зв'язків з Європою. Поява елементів громадянського суспільства та моделі-зародку (Запорозька Січ) національної державності в політичній та правовій культурі; зростання цивілізованості у сфері побутової культури; суттєві якісні зміни в культурі духовній, зумовлені впливом ідей гуманізму та реформації, створили сприятливий ґрунт для зростання національної свідомості Українського народу, зміцнення його віри у власні сили, згуртування в боротьбі за свою землю, віру, права та незалежність.

21. Виникнення українського козацтва, його правове становище.

Козацькі поселення були багатші від сіл кріпосних  селян, бо, по-перше, козаки були вільними людьми, а по-друге, вони мали земельні ділянки, розміри яких перевищували землеволодіння багатьох шляхтичів  на заході. Почав формуватися козацький устрій. Козаки об’єднувались у спільноти - громади. Найважливіші питання вирішувалися на радах. На цих радах обирались отамани, осавули, судді. Козаки мали однакові права на користування землею, на полювання, рибальство. Козаки, які жили на захоплених магнатами землях, повинні були давати їм мед, хутро, гроші, служити у військових загонах при замках.

Життя козаків у Наддніпрянщині було тяжким і дуже небезпечним. Навіть працюючи на землі, вони змушені були постійно носити зброю, щоб захищатися від турків і татар. З роками козаки вдосконалили свою військову майстерність та організацію, виготовляли прекрасну  зброю і порох. Озброєні козаки почали не тільки захищатися від набігів  кримчан, а й нападати на татарські  улуси.   Польський і литовський уряд прагнув використати козацтво у власних цілях. Не маючи великої  військової сили на півдні України, уряд почав залучати козаків до захисту  південних рубежів від татар.

22. Відродження  української державності. Запорізька  Січ – вільна козацька республіка.

Запоріжжя стало зародком нової української державності. Козаки створили органи влади, які поступово  зосереджувалися в руках козацької  адміністративної та судової влади.

Таким чином, в організації  козацького самоврядування, яке сформувалося в Запорізькій Січі, ми знаходимо  зародок майбутньої української  державності, яка заявить про  себе в повний голос в роки Визвольної війни українського народу 1648—1654 років. Отже, в Запорізькій Січі, як і в козацтві загалом, найяскравіше віддзеркалилося прагнення українського народу до свободи і незалежного державного життя, що робило її виразником загальнонаціональних інтересів.

23.Наступ католицизму  на українські землі. Берестейська  церковна унія.

Українська знать, яка  не хотіла розлучатись зі своїм соціальним статусом, стала зрікатись православної віри. Тільки лічені українські магнатські роди лишалися відданими старій вірі. Давні традиції домінували серед  дрібної української шляхти, але  політично і економічно ця соціальна  верства була надто слабкою, щоб  зупинити процес окатоличення та полонізації. Україна втратила верству, яка могла  впливати на політику Речі Посполитої з врахуванням інтересів українського народу. Посилення кріпосного права загострило соціальні конфлікти в Україні. Страх перед вибухом народного гніву часто був причиною, що стримувала перехід верхівки української шляхти та духовенства у католицизм. Тоді в Речі Посполитій вирішили змінити релігію для українського народу, для чого задумали створити нову, уніатську Церкву, що мала стати перехідним містком до повного панування католицизму в українських землях, зберігаючи при цьому обряди православ'я, їхню відправу церковнослов'янською мовою і календар, але визнаючи при цьому адміністративну зверхність Ватикану.

У1582 році папа Григорій XIIІ  провів так звану "календарну реформу", яка ще більше посилила розбіжність  між католиками та православними. Відтепер вони святкували християнські релігійні  свята в різний час.

В червні 1595 року вони вирішили укласти унію з Римом. Наприкінці 1595 року папа Климент VIII оголосив про  офіційне визнання унії. Коли звістка про унію дійшла до українського народу, обурення та гнів не мали меж.

24.Козацько- селянські  повстання в Україні наприкінці  XVI – на початку XVII ст.

Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними  причинами невдач були стихійність, неорганізованість, недосконале озброєння  повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програмних установок, гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол лав повстанців, тощо. Однак, незважаючи на поразки, селянсько-козацькі повстання відіграли значну роль в історії українського народу, оскільки суттєво гальмували процеси ополячення та окатоличення, зменшували тиск феодального гніту, підвищували престиж та авторитет козацтва, сприяли накопиченню досвіду боротьби, служили прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення народу, прискорювали формування національної самосвідомості.

25. Причини, характер, рушійні сили Визвольної війни  українського народу під приводом Б. Хмельницького.

Основними причинами Національно-визвольної війни в середині XVIIст. були: релігійне гноблення; національне гноблення; соціальне гноблення.

За своїм характером цей  всенародний рух був  національно-визвольним, релігійним, антифеодальним.

Головною  рушійною  силою  визвольної  війни  було  козацтво.   Серед повстанців  було  багато  селян  та  міщан,  а  також  вихідців  з   дрібної  української  православної  шляхти.  Підтримувало  повстання  й   православне духівництво.

Цілями Національно-визвольної війни були: усунення польського домінування, створення Української держави; ліквідація кріпацтва, середньої та великої  феодальної  власності  на землю; затвердження  козацького  типу  господарювання  на  основі  буржуазно власності на землю. Установивши вільні від повинностей слободи і  в  такий  спосіб  заманивши  у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян  повинностями, як тільки минав термін слободи.  Вимоги  шляхти  дедалі  зростали,  особливо після того як козацько-селянські повстання,  здавалося,  зазнали  остаточної поразки у 1638 р.

Готовність до повстання  поєднувалася  із  вправністю  в  бою,  цією рисою українців пограниччя. Масові повстання в  Європі  того  часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової  науки. До того ж козаки  утворювали  в  повстанському  війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Навіть  недавні  поразки поглиблювали досвід українського козацтва у боротьбі  з  регулярною  армією. Відтак,  із  посиленням  експлуатації  народу   магнатами   в   українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.