Початок формування людської цивілізації на території України. Палеоліт на території України

46. Українська  культура в ІІ половині XIX ст.

Отже, українська культура в  другій половині XIX ст. розвивалася  в умовах розгортання буржуазних реформ, територіальної роз´єднаності українських земель, завершення формування української нації, ускладнення соціальної структури, політизації суспільного життя, посилення тиску державних структур. Всі ці та інші чинники залишили помітний відбиток у культурній сфері цієї доби, зумовивши появу та розгортання суперечливих тенденцій та явищ. Певні позитивні зрушення відбулися у галузі освіти. Проте відсоток неписьменного населення в українських землях залишався ще досить високим, до того ж надто відчутними в освітній галузі були асиміляційні процеси — русифікація, полонізація, румунізація тощо.У сфері науки позитивні зрушення йдуть по лінії концентрації інтелектуального потенціалу в наукових центрах і товариствах, координації досліджень, ефективного обміну інформацією, що дало можливість вченим, які працювали в Україні у багатьох галузях науки, досягти світового рівня. Розвиток літератури характеризується різноманітністю художніх напрямів, індивідуальних стилів письменства, появою нових тем і проблематики, демократизацією та гуманізацією літературного процесу, ускладненням художніх форм, політизацією літературної творчості. В українському театрі цієї доби уживаються тенденції побутовізму, романтизму, сентименталізму, реалізму тощо. Загалом розвиток української культури в другій половині XIX ст. став логічним продовженням духовних пошуків народу попередньої доби, спробою врахувати здобутки світового досвіду, своєрідною предтечею культурного оновлення XX ст.

47.Україна в  роки першої російської революції  1905 – 1907 рр.

Отже, XIX cт. ввійшло в історію України як період її національного відродження: зростала національна свідомість українців, відбувалася консолідація української нації, об’єднання українського суспільства національною ідеєю. Розгортався національно-визвольний рух, який пройшов шлях від культурно-просвітницької діяльності до активної політичної боротьби. У кінці XIX – на поч. XX ст. як в Західній, так і в Наддніпрянській Україні висувається гасло утворення незалежної Української держави. Проте відсутність державності, колонізаторська політика Російської та Австро-угорської імперій негативно позначилися на політичному, соціально-економічному і духовному розвитку України, не дали змогу українському народові сповна використати свої потенційні можливості. З початком Першої світової війни  українські землі перетворилися на арену воєнних дій: а самі українці змушені були воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні у складі російської чи австро-угорської армій.

48. Реформа П.  Столипіна та її  особливості  в Україні.

Отже, можна сказати, що закон  від 9 листопада 1906 року був одним  з найважливіших у всій системі  столипінського аграрного законодавства. Треба зазначити, що за часів столипінської  реформи приватне селянське землеволодіння значно зросло у порівнянні з дореформеним періодом. Починаючи з 1906 року площа  приватного селянського землеволодіння в Україні постійно зростає –  від 139,5 тис. десятин в 1906 році до 391,8 тис. десятин в 1910 році, тобто майже  в три рази. Отже, не зважаючи на протести селян, виділення з общини все  ж відбувалося, хоч і дуже повільними темпами. Як зазначає радянський історик  С.М.Дубровський, існувало декілька причин, які примушували селян закріплювати за собою землю, і вони були дуже різні. У відповідях кореспондентів на анкету зазначаються 3 основних мотиви: 1) побоювання загубити надлишки землі, які налічувалися при найближчому переділі; 2)намагання продати землю; 3) бажання вести самостійне господарство .

49. Україна в  роки першої світової війни.

Отже, суть трагедії українського народу, пов´язаної з початком Першої світової війни, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об´єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів — на учасників братовбивчого протистояння. Крім того, війна зумовила й інші негативні тенденції та процеси в суспільному розвитку цих земель: розкол національного руху, зведення нанівець легальних можливостей політичної та культурної діяльності, придушення опозиційних сил, застосування імперськими державними органами репресивних акцій, руйнацію народного господарства, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу[13, c. 135].

50. Розвиток культури  в Україні на початку ХХ  ст.

Отже, українська культура на поч. XX ст., попри утиски й гоніння  колонізаторів, лихоліття Першої світової війни, суперечливий перебіг революційних подій 1917—1921 рр., зовнішню агресію загребущих сусідів тощо, розвивалася. Усі її галузі поповнилися високомистецькими  творами, важливими науковими відкриттями. Зростаючи на Ґрунті народної творчості, традицій національної класики, вона була важливим чинником патріотичного виховання  українства, зробила вагомий внесок у духовний прогрес людства.

51. Створення Української  Центральної Ради. М. Грушевський.

Отже, початковий етап формування української державності завершився. Громадянська війна, що почалася, стрімко  змінила і політичне становище  в країні, й, природно, подальші плани  фундаторів УНР. Доля республіки, її громадян віднині залежали від спроможності верховного керівництва вивести  економіку з глибокої кризи, розподілити  конфісковані землі серед селян, проводити активну зовнішню політику та укласти мир на фронтах, а також  досягти угоди з цих та інших  питань як із національними меншинами  в Україні, так і з урядами  районів колишньої Російської імперії. Подальші події показали, що розв'язати  ці проблеми керівники Української  Народної Республіки та її верховного законодавчого органу — Центральної  Ради — не зуміли.

52. І, ІІ Універсали  Центральної Ради.

Перший Універсал УЦР  і автономія України.

В умовах загальнонаціонального  піднесення Центральна рада наважилася на рішучий крок: 10 червня схвалила і того ж дня урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з‘їзді Універсал “До українського народу на Україні й поза Україною сущою”, пізніше названий Першим універсалом,

проголошував автономію  України і закликав народ до організації нового політичного ладу в Україні.

В Універсалі проголошувалося: “Хай Україна буде вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані все людним рівним і традиційним голосуванням Всенародні українські збори (Сейм)”.В Універсалі висловлювалася надія на те, що неукраїнські народи, які живуть разом в Україні з українцями будуватимуть автономний устрій , здатний покінчити з безладдям у краї.

Універсал справив величезне  враження на суспільство. З місць йшли сотнями  телеграми, в яких висловлювалися солідарність з Радою і запевненням у щирій підтримці. Іншою була реакція на універсал з боку Тимчасового уряду.

Другий Універсал ЦР.У  другому універсалі датованому 3(16) липня 1917 року зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися найближчим часом представниками інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії України. Зміст Універсалу свідчить, що Центральна Рада зробила істотні поступки урядові, який прагнув обмежити національно-визвольний рух певними рамками. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалась територія, на яку мала поширюватися вада Центральної Ради. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами  Тимчасового уряду, які продовжували існувати.

53. Жовтневий перевороти  в Петрограді та його наслідки  для України. ІІІ Універсал  УНР.

Отже, у листопаді 1917 р. в  Києві сформувалися три ворогуючі  табори, які протистояли один одному. Прихильники повалення Тимчасового  уряду згрупувалися навколо штабу  Київського військового округу. Більшовики спирались на Ради робітничих і солдатських  депутатів і мали 6 тис. озброєних  чоловік. Центральна Рада мала у своєму розпорядженні близько 8 тис. озброєних  прихильників. Ініціативу в подальших  подіях виявили більшовики. 29 жовтня 1917 р. вони розпочали у Києві збройне повстання. Бої тривали три дні. Війська КВО терпіли поразку. Тоді в події втрутилися війська УЦР. Спеціальна комісія із представників ворогуючих сторін виробила угоду, згідно з якою війська КВО виводилися і міста, а охорона Києва передавалася військам Центральної Ради.Після перемоги повстання у місті склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювалось військами УЦР і більшовиками. 11 листопада більшовики скликали засідання Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було схвалено ідею "реконструювати" УЦР на Всеукраїнському з'їзді Рад робітничих солдатських і селянських депутатів. "Реконструкція" передбачала перетворення УЦР за російським зразком на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) Рад України, де б більшість належала більшовикам. Тим часом УЦР вела підготовку до проведення Українських Установчих зборів, які мали б конституювати новій суспільно-політичний та економічний устрій України.Керівництво УЦР, вбачаючи небезпеку для України в діях більшовиків, на засіданні Малої Ради 7 листопада 1917 р. проголосило ІІІ Універсал. В ньому йшлося: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб уся Російська Республіка стала Федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству - Генеральному Секретаріатові України".III Універсал проголошував широку програму перетворень: скасовувалось право приватної власності на землю - вона визнавалась власністю всього трудового народу й передавалась йому без викупу;Центральна Рада зобов'язувалась негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; проголошувалась свобода слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканість особи і помешкання; скасовувалась смертна кара;впроваджувався 8-годинний робочий день і контроль над виробництвом; підтверджувалось право національно-територіальної автономії. За визначенням В.Винниченка, III Універсал не справив такого впливу, як перший. Накреслена у III Універсалі соціально-економічна програма не задовольняла значну частину населення, особливо селянство, яке очікувало негайного переділу поміщицької землі.Також не в дусі моменту були і пункти, що проголошували Україну складовою частиною Російської федерації рівних і вільних народів, яку УЦР зобов'язувалась допомогти створити. Особливо небезпечним було положення, що УЦР стане на сторожі "прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії". Це було непосильне й непотрібне для України завдання.Сподіваючись, що Центральна Рада стане стабілізуючим чинником в анархії, що поширювалася, владу українського уряду визнали українські та неукраїнські партії, більшість Рад і навіть більшовики. Незабаром стало очевидним, що конфлікт між Центральною Радою та більшовиками був невідворотним. Проголошення Української Народної Республіки стало актом великої історичної ваги: український народ після тривалого поневолення заявив про відродження власної держави.

54. Війна Радянської  Росії проти УНР. IV Універсал.

Спочатку основним супротивником  Раднаркому в Україні була не Центральна Рада, а підпорядковані Тимчасовому  урядові органи. В Україні таким  органом, який мав реальну силу, був  штаб Київського військового округу (КВО), у розпорядженні якого перебували тилові гарнізони російської армії. Однак під час жовтневого 1917 р. повстання в Києві, яке тривало три дні, коли на вулицях міста з’явились окопи й барикади, почалися бої, переважно на Печерську, у районі заводу “Арсенал”, а київські робітники загальним страйком підтримали більшовицьке повстання, виявилась нездатність генералітету керувати революційно настроєною армією.  Ідею про перетворення Центральної Ради на Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України більшовики почали активно поширювати в масах. Ця робота приносила плоди. Ідею підтримало багато виконкомів Рад, особливо в Донбасі.Вдаючись до політичних методів боротьби за владу в Україні, більшовики не забували й про збройну силу. Вони утворили військово-революційний комітет, який почав готувати нове повстання в Києві. Та Центральна Рада випередила їх. У ніч на 13 грудня 1917 р. українські частини оточили казарми більшовицьких військ, роззброїли їх, посадили в ешелони і відправили до Росії.

 Центральна Рада і  її уряд мали велику підтримку  серед населення України. Однак  уряд проявляв нерішучість у  вирішенні основних завдань. Конфіскація  земель і передача їх у руки  селян здійснювались повільно, залишалася  в недоторканності стара банківська  система, були збережені старий  судовий апарат, старе законодавство,  система освіти й навчання.На початку 1918 р. на території УНР існували два уряди, які однаково наполегливо стверджували, що вони є справді українськими та робітничо-селянськими. Одразу після утворення в Харкові найвищих органів радянської влади почалася війна декретів.IV Універсал було датовано 9 (22) січня, а проголошено — 11 (24) січня 1918р. На його початку зазначалися проблеми, з якими зіткнулася УНР. Щоб зняти ці проблеми, УЦР проголошує: «Віднині Українська Народна Республіка стає самостійною, від нікого не залежною, вільною, суверенною державою Українського Народу». Україна заявляла про готовність жити у злагоді з усіма сусідніми державами за умови їх невтручання у внутрішні справи УНР. IV Універсал підтверджував усі демократичні права та свободи, проголошені у III Універсалі, доповнивши їх правом меншин на національно-персональну автономію. Історичне значення IV Універсалу полягає в тому, що він проголосив Україну незалежною державою, завершував важливий етап складного й суперечливого розвитку українського національно-визвольного руху, що відтепер вирвався з ілюзорного сподівання на можливість існування Української держави на засадах автономії чи федералізму. IV Універсал відкрив нову сторінку змагань українського народу за свободу, який відтепер рішуче заявив, що метою його боротьби є незалежна держава, яка стоїть на сторожі інтересів народу.

55. Берестейський мирний договір. Здобутки і прорахунки Центральної Ради.

27 січня (9 лютого) між УНР  і Німеччиною та її союзниками  був підписаний мирний договір.  Стан війни між державами німецько-австрійського блоку і Україною припинився.Берестейський договір був великим успіхом української дипломатії. Він поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави. Було очевидно, що така незалежність буде обмеженою. Як за часів її існування, так і до сьогоднішнього дня, діяльність УЦР є однією з головних сторінок української історії, а нерідко — предметом запальних дискусій. До 1917 р. захист українського етносу вважався злочином. Саме Українська Центральна Рада проголосила і практично здійснювала українізацію державних і громадських структур, сприяла піднесенню національної культури. Було закликано відродити і скрізь запроваджувати рідну мову — в освіті, в державних і недержавних установах, в церкві, в побуті. Повсюдно в школах, вузах запроваджуються українознавчі науки: історія України, її право, українська мова, література, географія, етнографія, архітектура, музика, театр, малярство тощо. Широко розгортались національно-просвітницька діяльність, наука, музейництво, преса, книговидання. Далеко не все вдалося здійснити Центральній Раді. Надто складними були об’єктивні і суб’єктивні умови. Однією з головних причин поразки національної революції 1917-1921 рр. стала романтична віра більшості її лідерів у непорушність федеративних зв’язків із Росією. Але саме УЦР вперше в ХХ ст. започаткувала процес українізації всіх сторін суспільного і духовного життя. Її досвід у цій справі вже не змогли ігнорувати наступні покоління.

56. Утворення Української  гетьманської держави. П. Скоропадський.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької  еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії  до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого  процесу було покладено модель військового  територіального поділу та систему  організації публічної влади  Запорозької Січі. З часом під  впливом обставин у житті козацької  держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію.

57. Внутрішня та  зовнішня політика П. Скоропадського.

Гетьман сформував новий  уряд - Раду міністрів - з помірно-консервативних чиновників, військових і суспільних діячів. Був налагоджений дієздатний адміністративний апарат. Однак зміцнення цього апарату русифікованими представниками старого чиновництва являли погрозу Українській державі. У промисловості було ліквідовано робочий контроль на виробництві, заборонялися страйки, скасовувався 8-годиний робочий день і встановлювався 12-годиний; відновився залізничний рух завдяки відновленню залізничних колій і мостів, ремонту локомотивів.Відповідно до головного пріоритету у внутрішній політиці - земельного питання - у липні 1918 р. був розроблений «Проект загальних основ земельної реформи», що викликав різкий протест більшості селян і невдоволення великих землевласників. У цілому ж можна констатувати відновлення в державі поміщицького землеволодіння. В Український державі була реформована банківська мережа, прийнятий збалансований державний бюджет, вжиті заходи для становлення української грошової системи. При гетьманаті були обмежені демократичні права і свободи. Проводилася політика переслідувань більшовиків, представників інших лівих партій, :і також анархістів. Під жорстку цензуру потрапили газети, заборонялося проведення зборів, мітингів, маніфестацій.Зовнішня політика П. Скоропадського Одним із головних завдань гетьманського уряду була боротьба за міжнародне визнання Української держави. Найважливішими напрямками зовнішньої політики були: союз із Німеччиною, з якою були встановлені дипломатичні відносини; встановлення дипломатичних відносин з іншими країнами; у період гетьманату Україну визнали 30 країн, a 10 із них мали свої представництва в Києві; Україна мала своїх представників у 23 країнах; підписання мирного договору з радянською Росією (12 червня 1918 р.); дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати (захопити) східногалицькі землі та Холмщину; було встановлено політичні та економічні відносини з Кримом, Доном, Кубанню. Але Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимох» Росії, не визнала Гетьманську державу.