Средневековые университеты

 

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

 

 

Кафедра історії  стародавнього світу

та середніх віків

 

 

 

Середньовічні університети

 

 

 

Курсова робота

Студентки ІV курсу

Історичного факультету

(денне відділення)

Войтещук Віти Вячеславівни

Науковий керівник

к. і. н., доц.

Рудь Микола Олексійович

 

 

 

Київ – 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ І. Перші середньовічні західноєвропейські університети

1.1 Зміни в системі освіти в країнах Західної Європи – як передумови виникнення університетів…………………………………………………….18

1.2 Становлення перших західноєвропейських університетів………23

1.3 Організаційна структура…………………………………………...28

РОЗДІЛ ІІ. Зміст університетської освіти

          2.1 Навчальний процес в середньовічному університеті…………….33

          2.2 Роль філософської спадщини Арістотеля в системі університетської освіти……………………………………………………….41

РОЗДІЛ ІІІ. Внутрішнє середовище середньовічних університетів

          3.1 Студентство перших західноєвропейських університетів………49

          3.2 Побут і повсякденне життя………………………………………..55

          3.3 Ваганти та їх творчість…………………………………………….66

ВИСНОВКИ……………………………………………………………….......75

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ………………………………..………………………………...81

 

 

 

 

ВСТУП

Надзвичайний потяг і  жага людини до знань, що спонукалось  надзвичайним бажанням осягнути цей  світ, влаштувати його в силу своїх  потреб, розкриваючи неосяжне –  це запорука успіху існування нашого світу нині.

Освіта відіграє одну з  найголовнішох ознак визнання і  шани в сучасному суспільстві, що сприяє стрімкому розвитку нових  і вдосконаленню досі існуючих навчальних закладів, організації їх навчальних процесів, методів навчання тощо. Найвищу  щабель серед цих закладів займає університет – вищий навчальний заклад, де готують фахівців з фундаментальних  і прикладних наук, об'єднують у своєму складі кілька факультетів, на яких представлена ​​сукупність різних дисциплін, що становлять основу наукового знання.

Сьогодні університет  – це так би мовити власний світ, зі своїм життям і своїми проблемами, всередині якого формується суспільна  думка на яку звертають увагу  і керівники країни. Надбанням  університетів завжди були і будуть студенти. Студентство – як перехідна  ланка від дитинства до дорослого  життя, своєю науковою, суспільною та культурною діяльністю є основним елементом  майбутнього країни і її подальшого розвитку. Адже саме зі стін університету виходять знамениті науковці, політики, діячі культури і мистецтва, а  також викладачі – продовжувачі знань, ціллю яких є навчання студентів, донесення до їхніх голів освітнього мистецтва і формування всебічно розвиненої, розумної особистості сучасності, яка була б гідна жити на цій  землі.

Відомо, що історія виникнення і становлення університетів  та його студентства сягає середньовіччя. Тому на мій погляд актуальним є звернення  до історії виникнення та становлення перших університетів, дослідження особливостей їх походження, організаційної структури, навчального процесу, повсякденного життя їх студентів та побуту. Адже університет виступає особливою формою існування середньовічного суспільства, яка відіграє ключове значення у соціокультурному розвитку Європи.

Об’єктом дослідження є середньовічні університети Західної Європи.

Предметом дослідження є організаційна структура, навчальний процес та побут перших середньовічних університетів.

Мета роботи: дослідити передумови та процес становлення перших середньовічних університетів, їх організаційну структуру, зміст університетської освіти, навчальний процес та університетський побут.

  Хронологічні межі дослідження – Охоплюють період розвинутого середньовіччя від ХІ до ХVст. Нижня межа, ХІ ст., є часом створення перших університетів у Західній Європі. У ХV ст. університети втрачають свою самостійність у вирішенні внутрішніх питань, перетворюючись у національні установи.

Для досягнення поставленої  мети необхідно вирішити такі дослідницькі завдання:

1. звернути увагу на зміни в системі освіти в країнах Західної Європи – передумови виникнення університетів.
2. розглянути процес створення перших університетів, першопочаткове значення слова «університет», те, як досягалась автономія університетів та отримання привілеїв.
3. охарактеризувати організаційну структуру університетів, її особливості.
4. проаналізувати навчальний процес середньовічних університетів.
5. дослідити повсякденне життя та побут перших середньовічних університетів , студентство та творчість вагантів.

   Література з історії перших західноєвропейських середньовічних університетів не досить обширна, окремі дослідження сягають глибини ХІХ століття, опираються на використання латино мовних джерел. Серед опрацьованої літератури можна виділити – спеціальні статті, локальні, вузькоспеціалізовані праці присвячені окремим проблемам, науково-популярні видання, джерела їх професійні переклади тощо.

Інтерес вітчизняних вчених до історії середньовічних університетів  затверджується з 40-х років ХІХ  ст. Першим вітчизняним істориком  університетів був В.В. Игнатович - роботи якого присвячені становленню  і розвитку англійських, німецьких  університетів.¹ Хоча його праці носять компілятивний характер але на той час вони мали важливе значення, доносячи до тогочасного суспільства факти з історії виникнення середньовічних університетів і пробуджували інтерес до даної теми. Цей інтерес помітно зріс в 90-х роках ХІХст. Коли в світ вийшли дві дуже вагомі праці. Однією з них була книга філолога Н.В.Сперанського - базуючись на джерелах і найновішіх зарубіжній літературі ця праця містила відомості щодо середньої та вищої освіти в середні віки, середньовічної культури та побуту².

Найбільш відомим вітчизняним  дослідником історії середньовічних університетів є Н.С.Суворов , монографію якого порівнюють з працями дослідників  західноєвропейських університетів  за рубежем. Н.С.Суворов кантоніст, професор церковного права – цікавлячись  насамперед питанням відносин середньовічного університету з католицькою церквою, досліджував саме поняття середньовічний університет, як і за яких обставин він виникає, на яких засадах формується, особливості його організаційної структури, а також правовий статус. Його книга до цих пір залишається єдиною спеціальною науковою роботою  російською мовою, що охоплює історію університетів вцілому³.

Укладачі енциклопедії А. Брокгауз і І.А. Ефрон (1890 – 1916рр.), готуючи статтю з історії освіти університетів Європи, зазначили, що на початок ХІХст. не було жодного твору загального характеру, присвяченого історії університетів Європи, крім застарілої книги Мейнерса «Geschichte der Entstehung der hohen Schulen unsers Erdteils» (Геттінген, 1802-1804), а також статей зарубіжних авторів. Автори словника постаралися зібрати всю наявну на той час (кінець ХІХ-початок ХХ століття) літературу про університети, і на її основі написали свою велику статтю, вміщену в цій енциклопедії. Багато як тогочасних, так і сучасних вітчизняних авторів, які пишуть про середньовічні університети активно використовують дані цієї статті у своїх роботах. В цій статті авторами серед багатьох середньовічних університетських особливостей підкреслюється церковний характер університетів, вони наголошують, що хто б не був засновником університету чи то король чи імператор чи міська комуна – члени його незалежно називались кліриками(clerici). За походженням і організацією автори виділяють три великі групи: 1)міські схоларні університети Італії;2)канцлерські університети Франції, Англії, Німеччини та Східної Європи;3)державні університети Неаполя та Іспанії.⁴

Ініціатором вивчення даної  проблеми у радянській медієвістиці стала О.А Добіаш-Рождествєнська^{5 6} котра на початку ХХст. написала дві свої статті про поезію вагантів. Її роботи відрізняє використання оригінальних текстів поезії вагантів на латині (а не їх перекладів). Для неї ваганти в першу чергу це середньовічні студенти, їхнє життя вона розглядає з точки зору життя в середньовічному місті, зачіпає проблеми співіснування вагантів з іншими соціальними верствами. Важливу роль відводить вона розгляду саме сатири вагантів та її місця в культурі і духовному світі середньовіччя. Також автор зазначає, що сатира вагантів відображає іронічне ставлення останніх до буття. Слово «голіард» історик прив’язує до Гулії – д’явола, міф про якого як про родоначальника цієї літератури вигадало духовенство. Слово vagi, vagantes, на її думку, звучить вже з перших століть існування церкви, по відношеннюс до всіх декласованих, втративши свою парафію представників західного середньовічного кліру. Слово «голіард» дослідниця розглядає також як похідне від кореня gula – глотка, прожерливість. Що цікаво, першим з голіардів авторка називає Абеляра, другим – Гюга, каноніка Орлеанського, який отримав ім’я Примаса, третім – Архіпоета, четвертим – Серлона Вільтона, п’ятим – Готьє Лілльського (Вальтера Шатільонського), шостим – канцлера Філіппа. Терпимість єпископів до вагантської сатири історик пояснює антагонізмом між римською курією та місцевою церквою (адже єпископи цінували антипапську сатиру). Авторка зазначає суб’єктивність поезії вагантів, що має пристрасний характер.

Н.Сідорова досліджуючи особливості  міської культури, частину своєї  праці присвячує виникненню нецерковних  шкіл, які хоч і були дещо пов’язані  з церквою, все ж були матеріально  незалежні й вільні у викладанні⁷.Також один розділ монографії присвячений поезії вагантів, а саме показує її антиклерикальний характер.

  Особливої ​​уваги заслуговують роботи П.Ю.Уварова, який на основі праць зарубіжних медієвістів, а також нотаріальних документів у Франції доби розвинутого середньовіччя, написав ряд своїх статей з історії середньовічних університетів. В огляді французької та бельгійської літератури про середньовічні університети ним наведені найрізноманітніші відомості про університетське життя, в монографії про французів ХVI ст. автор, на основі дослідження актів дарування студентам, досліджує соціальне походження останніх, та їх матеріальне становище.⁸ 

  У центрі уваги іншого дослідження П.Ю.Уваров способи організації інтелектуальної праці в середньовічному суспільстві, те, як усвідомлювалася її специфіка «людьми знання», на який соціальний статус вони претендували самі, і яке місце в суспільстві їм відводили сучасники.⁹ Висновки Уварова базуються на вивченні дарувань, адресованих студентам Паризького Університету за Генріха II (1547-1559), а також на вивченні життєписів ректорів і теологів університету за нотаріальними актами. У 2000 році у 4 томі узагальнюючої праці «Місто в середньовічної цивілізації» вийшла стаття П.Ю.Уварова, присвячена історії Паризького університету та його ролі в житті міста. 

В.П.Гайденко та Г.А. Смірнов  у своїй праці розглядають  розвиток освіти в Європі з часів  Карла Великого. Вони вказують на величезне  значення латинської мови в той час, вказують, що ХІІ ст. було періодом «відродження»  римської класики та грецької філософії. Також у праці зазначено, що грецька  наука приходить на Захід через  мусульманську культуру. Автори провели  велику дослідницьку роботу з питання  виникнення університетів, їх організаційної структури, навчального процесу.¹⁰

Якщо говорити про зарубіжних дослідників, проблемами історії середньовічних університетів, їх організаційної структури займався великобританський історик Алан Кобан. В його роботі «The Medieval Universities: Their Development and Organization.»¹¹ що вийшла в Лондоні в 1975 році досліджується проблема становлення середньовічних університетів їх організація на основі використання першоджерел, їх детальному дослідженні. В праці використовується монографія Г.Радшала.¹²

 

Прослідкувати процес довгої і наполегливої боротьби різних філософських напрямків в університетському середовищі ми можемо з допомогою монографії Г.В. Шевкіної «Сигер Брабантский и парижские аверроисты XIII века»¹³ Ця книга присвячена мислителю, який своїм життям та творчість, філософською позицією і невтомною боротьбою відобразив всю складність середовища в Парижському університеті, одному з основних центрів європейської науки ХІІІ століття.

Проблема функціонування середньовічних міст, зокрема, питання  інтелектуального життя, привернули особливу увагу вітчизняних вчених у 90-ті роки ХХ ст. Коротке резюме з розглядуваної теми зроблено в книзі А.Л. Ястребицької.¹⁴ Автором показана тенденція переростання потреби городян від початкової грамотності до більш всебічної, всеохоплюючої освіти. 

  Ж.Верже в своїй праці розглядає таке явище, як конфліктні ситуації між викладачами й зазначає, що вони найчастіше характерні були для факультетів мистецтв і богослов’я Парижа та Оксфорда. Він також описує життя вчителів, їх погляди, прийнятну поведінку, соціальну й політичну відповідальність, їх місце в середньовічному суспільстві.¹⁵

Основна думка праці Вальтера Роуга щодо передумов появи перших середньовічних університетів така: політики й церква хотіли посилити свій вплив, а студенти й викладачі  прагнули до знань та соціальних привілеїв, у свою чергу, жителі університетських міст мріяли підвищити рівень добробуту. Автор також досліджує походження та рамки факультетської організації.¹⁶

 Вагомий внесок у  розробку даної тематики вніс  видатний французький медієвіст,  автор багатьох фундаментальних  праць з історії середньовічного  Заходу, представник французької  школи «Анналів» Жак Ле Гофф  у своїй книзі "Інтелектуали  в середні віки", присвяченій історії інтелектуалів, людей пов’язаних з розумовою діяльністю, він залишається культурно-антропологічному підходу школи «Анналів», яка основну увагу приділяє ментальним установкам конкретної історичної епохи.¹⁷ 

М.Роулінг, описуючи місто  й міську культуру, пов’язує створення  університетів які, на його погляд, виникли майже з генезисом  міст одночасно.¹⁸

  Значний вклад у розвитку розглядуваної проблеми вносять вузькоспеціалізовані статті, зокрема робота В.Бахтіна присвячена шкільному життю в Парижі у ХІІ ст.¹⁹ та стаття І. Козьменко у якій детально аналізується життя студентів Паризького університету доби високого середньовіччя²⁰.Велику цінність має стаття С.Квастеля присвячена Болонському університетові його виникненню, утвердженню, особливостям організації та проблемам внутрішнього життя і побуту.²¹ Також стаття Денисенко Н.П. присвячена університетам Іспанії²² та Панютиної М.Н. щодо процесу становлення університету Оксфорду.²³

 

Джерельна база дослідження  досить обширна і різноманітна.

 Свідчення про міські  школи Франції на початку ХІІ  ст. містяться в автобіографічному  творі «Історія моїх поневірянь»  видатного французького філософа-номіналіста,  блискучого оратора і викладача  П’єра Абеляра, який набув  величезного авторитету серед  учнів і збирав величезні аудиторії.²⁴