Средневековые университеты

 До всього сказаного  слід додати, що недопущеня в  середньовічні університети одружених  мало свою причину не стільки  в безшлюбності духовенства, скільки  в усталеному академічним звичаєм  погляді про несумісність шлюбного  стану з наукою. Адже навіть  й ті професори та школяри,  які належали до духовного  звання, переважно мали тільки  нижчі ступені сану (ordines minores), які  не зобов’язували й за канонічним  правом до безшлюбності. Навпроти  імені одного професора у віденських  матрикулах збереглася позначка  «впавши в безумство, одружився» (uxorem duxit versus in dementiam): чимось не тільки  незвичайним та екстравагантним,  а прямо безумним вважався  вступ у шлюб. Іншого вченого,  який мав нижчий ступінь духовного  сану й нажив дітей, також  переконували одружитися, проте  він відбувався таким дотепним  міркуванням: «Я маю дітей,  як властиво мирянину, але не  маю дружини, як це годиться  духовній особі».¹⁵⁷

Отже, внутрішнє життя  студентів не було спокійним і  зразковим, адже багато з них не були байдужими до п’янок і гулянок  в міських тавернах. Ці гуляння  супроводжувались плачевними наслідками для міських жителів, що супроводжувались численними сутичками. Університети подібно церкві вимагали обов’язкову безшлюбність, так як вважали шлюб несумісним з наукою, як і приналежність жінки до науки категорично несприймалась.

 

3.3 Ваганти та їх творчість

Так  як  чітко встановлених тимчасових термінів навчання не існувало,  багато хто з студентів, вперше вирвавшись з-під жорсткого контролю батьків, жили відповідно за порадою, яку давав в ХІІІ столітті своїм учням відомий викладач з Оксфордського університету Едмунд Абінгдонський: "Вчися так, ніби тобі судилося жити вічно; живи так, ніби ти повинен померти завтра".¹⁵⁸

       Оскільки в різних університетах ситуація складалася по-різному, виникло таке явище як мандрівні студенти. Вони переходили від одного викладача до іншого, або ходили за найбільш відомими викладачами.  
Нерідко вони просто були волоцюгами, які прагнули отримати певне прикриття завдяки статусу студентів. Поступово склалася ціла група студентів, яких стали називати вагантами.

  Саме слово "вагант" походить від латинського "vagari" - жебракувати.¹⁵⁹ Зустрічається і інший термін - "голіарди", похідне від "Goliath" ( диявол) і від "gula" - гортань: бродячі дияволи з широкою горлянкою, горлопани, випивохи, ненажери, невгамовні проповідники мирських радощів. Походження і значення слова "голіард" має кілька версій, і вже одне це говорить про те, що стверджувалося воно у боротьбі. Лінгвісти встановили, що це слово може походити від латинського кореня "гулу", що означає "ненажера", так і з провансальської мови "гуалідор" - "брехун, хитрун".

  Однак ваганти, вимушені прийняти цю назву, перетрактували її по-своєму і стали пояснювати, що вона утворена від імені героя біблійних оповідей  велетня-філістимлянина Голіята, один вигляд якого наводив жах на ціле вороже військо.¹⁶⁰ Інші вагантські перекази стверджують, що Голіаф - це ім'я прабатька вагантів, віршотворця і ненажери, який "з'їдав за одну ніч більше, ніж святий Мартін за все життя". Міфічному Голіафу часто приписувалися антипапські твори самих різних авторів. Як можна помітити, що міфологія вагантів мала успіх, і згодом назва "голіард" втратила  лайливий сенс і стала простим синонімом слова "вагант".¹⁶¹

      Всі твори вагантів дуже музичні, вони не тільки володіють своєрідною ритмікою, ліричністю, але і, як вважають дослідники, виконувалися під музику, хоча мелодії до наших днів не дійшли, і залишається лише здогадуватися, якими вони були. Відомо, що багато творів писалися за образом церковних гімнів, але в той же час вони несуть в собі риси застільних чи народних пісень. У піснях вагантів присутні вигуки, звертання, дуже часто вони виглядають як звернення, прохання, скарга, а іноді це навіть діалог. Тобто всі ці твори приклад живого, усного мовлення, але укладеного у форму і ритм пісні або гімну. Ваганти таким чином насміхалися над середньовічними церковними канонами, над фанатичним слідуванням їм, замість неживої застиглої форми молитви, коли людина або священик уже сам не розумів, що й навіщо він вимовляє, і чому саме так, а не інакше:

Как убийственно скучны

их стихи-обеты,

их молитвы, что огнем

чувства не согреты.¹⁶²

вони вели розмову Богом, звертаючись до нього, повідомляли  про свої потреби:

Сидя в кресле, на заду

натирать мозоли?!

О, избавь меня, господь,

от подобной роли¹⁶³

Причому робили це так, ніби він міг на них образитися, тобто  був живою і чутливою істотою (можливо навіть людиною):

Жизнь на свете хороша,

коль душа свободна,

а свободная душа господу  угодна.

Не прогневайся, господь!¹⁶⁴

    В поезії відображено життя вагантів, їх прагнення, надії, біди й радості. В багатьох творах вагантів прослідковується гостра полеміка з офіційною католицькою церквою, і не виключено, що багато цих творів були "виправдними" ("Сповідь Архіпііта Кельнського"). Тобто вагант навмисно спотворювали дійсність і тим самим виправдовували і своє жебрацтво, і свою "ідеологію", яка прослідковувалась крізь рядки поезії, обґрунтовуючи спосіб життя, який вели ваганти.

  Перш за все, слід сказати, що основою їх ідеології було саме поняття «бродяжництва», тобто сенс життя вони бачили в тому, щоб бродити по цьому, богом коханому, світу і бачити всю його красу; бродити і нести людям знання. Це можна порівняти з апостольським служінням: адже апостоли теж ходили по світу, поневірялися і несли людям слово Боже. Тоді роль вагантів повинна зростати ще більше в очах їхніх сучасників - вони страждають за них, вони їм допомагають (так і сталося, але трохи пізніше і з францисканцями).¹⁶⁵

Суть бродяжництва в тому, щоб не мати свого будинку, але  вважати своїм домом весь світ. Для того щоб так бродити потрібно бути вільним: і від сім'ї і  дома, і від забобонів, і від  будь-яких обов'язків.

Свобода - це друга основа їхньої ідеології, це їхня мета і їх життя. Бог, на їхню думку, любить вільних  духом, тільки вони є його справжніми дітьми. Діти бога повинні любити один одного і його, і неважливо, як вони це роблять. Милосердя - це третій тип  їх ідеології: серце, дароване богом, має  бути розкрите для всіх і бути щедрим. Вони не скупляться на допомогу і тому самі стають жебраками. Бог дав це життя, і тільки він має право  його забрати (неприйняття вбивства). У людини Божественної так само дар  творчості, і потрібно не витрачати  його на дрібниці, але на життєву  необхідність - на спробу розповісти людям, що це за світ. Все створене - на славу  Бога. Вони живуть і творять для  Бога і з його згоди. Правда, при  цьому не можна не відзначити більш  фривольну частину їх ідеології: вино як каталізатор творчого процесу, любов і її оспівування, віра в  грецьких богів та їх активну участь у житті вагантів. Все-таки не треба  забувати, що вони були школярами і  дуже любили повеселитися. Веселощі і  легке життя теж були їхніми принципами.

Вагантська творчість  здебільшого носила сатиричний характер. Так в поезії, що носить назву  «Обличение на голиарда», зображений образ  ваганта:

Нет у тебя ни двора, ни добра, ни коня, ни убора.

Злая приходит пора –не  встретишь ты доброго взора.

Годы твои убывают, пороки твои прибывают,

Ветер тебя продувает, мороз, как гвоздем, пробивает.

Тело твое непокрыто,постель  твоя небу открыта,

Брюхо бормочет несыто –что хуже нищего быта?

Неисчислимо виновный телесной виной и духовной,

Сушей и морем гонимый, от всех ненавидимый зримо,

Даже дуплом не хранимый, мятешься ты мимо и мимо.

Что для тебя священно? Лишь в кубке винная пена!

Пьянство тебе драгоценно, а Божия слава презренна.¹⁶⁶

Вагантам властивий деякий фаталізм: вони постійно пам'ятають про  смерть і чекають її:

Жизнь умчится, как вода.

Смерть не даст отсрочки.

Не вернутся никогда

вешние денечки.¹⁶⁷

  Але це очікування вони не мають наміру проводити в сльозах і зневірі, навпаки, вони прагнуть прожити життя як можна яскравіше і веселіше, бо воно швидкоплинне:

Выходи в привольный мир!

К черту пыльных книжек хлам!

Наша родина- трактир. Нам пивная - божий храм.

Ночь проведши за стаканом,не грешно упиться в дым.¹⁶⁸

  Вони веселяться, поки можуть, адже в цьому світі все так мінливо, а це вони добре знають. Вірш, який найкраще відображає такі метання долі, це "Колесо Фортуни". Сама назва символічна: колесо - це коло, яке стоїть вертикально і на якому знаходяться всі людські долі, при його русі ти можеш опинитися на самому верху, а можеш на дні, Фортуна мінлива:

Мнил я: вверх меня несет!Ах, как я ошибся,

ибо, свергшийся с высот,вдребезги  расшибся

и, взлетев под небеса,до вершин почета,

с поворотом колеса плюхнулся в болото.¹⁶⁹

  Також важливою стороною життя, яку не обійшла увагою творчість вагантів є любов і лірика. Їх уявлення далекі від того, що ми маємо на увазі під словом любов тепер: піднесене прекрасне почуття. Для них це було швидше фізіологічний потяг, частина їх розгульного способу життя:

 Девки бедрами виляют,

пляшут в пляске круговой,

пламя в грудь мою вселяют,

и хожу я сам не свой.¹⁷⁰

  З однієї сторони вони не оспівують прекрасних дам і не створюють образу лицаря-захисника, а протиставляють себе лицарям, особливо добре це помітно у вірші "Флора і Філіда":

Ах, дружок! В людской крови

рыцарские руки.

Нет! Куда милей студент -

честный жрец науки!¹⁷¹

  А з іншої - вони щедрі на люб'язність і компліменти, розуміють цінність почуттів , страждання від них, адже кохання в тогочасному суспільстві будувалось на матеріальній основі, про що нам може свідчити жалібний вірш"Плач з приводу втечі коханої",в якому можна помітити певний фарс:

 Что делать? Не пойму.Она ушла. К кому?

Неужто дал ей пфенниг какой-нибудь мошенник?

Я весь в слезах - смотри!Глаза  мои утри!

Ужель ты так развратна,что  не придешь обратно?!¹⁷²

  Але все одно були присутні компліменти для виправдання перед своєю коханою – це здебільшого були прості дівчата яким і потрібна була увага, вірші і компліменти, на відміну від повій які потребували лише грошей за свої втіхи – а їх у студентів-жебраків не було:

С чем сравнить тебя я  вправе?Ты - алмаз в златой оправе.

Твои плечики и грудь могут мир перевернуть.¹⁷³

Не вздумай сей "прекрасной даме" платить любовными стихами.

Твои стишата ей смешны. Ей только денежки нужны¹⁷⁴

Отже, незважаючи на невизначений статус вагантів як соціальної групи, вони володіли своєю унікальною ідеологією, своїм життям вони намагалися показати її правомірність та істинність. Ваганти це пустотливі студенти, шанувальники Бахуса й Венери, які мріяли про свободу, висміювали злобу, тупість і марнославство. Ваганти складали вільнодумні вірші на латинській мові, спрямовані проти папства і духовенства. Крім віршів сатиричного характеру, складали ліричні вірші, що прославляли задоволення і радості життя (свобода, вино, любов, азартні ігри тощо).  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Проведений аналіз показує, що з ростом міст посилюється  значення спеціальних знань, освіта наближається до практичних потреб, інтересів мирського  життя. Збільшується потік бажаючих послухати лекції видатних викладачів, як з ближніх так і з далеких  міст. На основі шкіл в ХІ-ХІІ –  на початку ХІІІ ст.  виникають  освітні заклади нового типу –  університети, за допомогою грамот, що надавали їм статус автономії. У  цьому були зацікавлені місто  з його жителями, церква, самі студенти й викладачі.

Першопочатково слово  «університет» означало будь-яку  спільноту людей, об’єднаних взаємною присягою. Цей корпоративний вид  об’єднання людей відрізняли горизонтальні  зв’язки – замість тих, які  засновувались на вертикальних відносинах панування і підпорядкування. «Університетом»  була й уся міська комуна, й інші корпорації як у її складі, так і  за її межами. Однак з часом термін «університет» закріпився за корпораціями викладачів та учнів.

Університет отримував автономію  одночасно з наданням папської хартії, яка підтверджувала його самостійність. Такі привілеї, як право судити своїх  членів, право самоуправління, а  також звільнення від податків могли  надаватись світською владою. Важливою умовою забезпечення прав університету був той факт, що він міг вільно мігрувати при недотриманні його прав містом.

У регулюванні правових відносин північні університети, типу Паризького та Оксфордського, відрізнялись від  італійських, типу Болонського. Північна корпорація об’єднувала і викладачів, і студентів, причому й іноземців, й місцевих жителів, так як вони були членами університету, не підлягали  юрисдикції місцевої влади, лише юрисдикції самих університетів. У Болоньї викладачі, переважно громадяни міста, надали перевагу залишитися під захистом його законів, тоді як студенти утворили власне universitas, точніше, дві багаточисельні корпорації, об’єднані за принципом земляцтв.