Средневековые университеты

Аверроїстська школа філософії виникла в Паризькому університеті в другій половині XIII століття. 10 грудня 1270 13 аверроїстських положення були засуджені єпископом Парижа Етьєном Тампа. Ось лише декілька з них: «2. Фальшиво и не может быть доказано: что человек понимает; 3. Что воля человека определяется необходимостью; 5. Что мир вечен; 6. Что никогда не существовало первого (сотворенного) человека; 10. Что бог ничего не ведает о вещах в их частных (единичных) проявлениях ¹¹⁶». 
 Все ж після засудження Сігер Брабантский не припинив своєї діяльності.1271-1273 рр.. - Час високої наукової активності паризького магістра. В 1271 році Фому Аквінського вдруге запрошують до Парижа і він бере активну участь в диспутах. Суперечки не припиняються і після його від'їзду. Та обставина, що своїм трактатом «Про розумну душу» Сігер Брабантский наважився відповісти на виклик Фоми Аквінського, говорить про те, що боротьба між ними тривала.

Звернемо нашу увагу на Аверроеса - арабського коментатора  Арістотеля, чиє вчення справило значний  вплив на Сігера Брабантського і все інтелектуальне життя університетської Європи. Аверроес поділяв філософію і теологію, розмежовував сфери їх впливу і тим самим забезпечив філософії незалежність від теології. Все це не могло не викликати невдоволення церкви. Слідував ряд заборон вивчення природничих наук під загрозою відлучення від церкви: 1210, 1215, 1219, 1225гг., Засудження деяких вчених, інквізиція. Можливо тому автор анонімного трактату «Про шкільну науку» пише від імені Боеція, заслуженого і авторитетного філософа, чиї коментарі до логічних робіт Арістотеля і трактат «Про втіху філософією» здавна вивчалися в середньовічних школах. Питання для диспуту, пропоновані в цьому трактаті могли випливати з природничо праць Аристотеля - «Фізика», «Метафізика», «Про небо», «Про виникнення і знищення». Ці роботи, перекладені ще в XII столітті, незважаючи на ряд заборон, отримують в Паризькому університеті все більш широке поширення, в 1231 році вони читалися і коментувалися повсюдно. У цих же питаннях чітко простежується і аверроїстским вплив. По-перше, філософія розглядається як окрема від теології самостійна наука. По-друге, ряд природничонаукових і філософських питань були предметом обговорення у Аверроеса (питання про рух і співвідношенні планет, про якості та акциденції матерії, про спадковість та ін.).

Сігер Брабантский намагається  позбутися дуалістичного розриву  у вченні Аристотеля між поняттями  матерії і форми. Згідно Сигеру Брабантського матерія і форма розрізняються в поданні людей, але єдині у своєму бутті.Фома Аквінський розглядає сутність речей як щось відмінне від їх реального буття. Визнаючи збіг буття і сутності тільки в Богові, Фома Аквінський вирішує цю проблему ідеалістично. Для Сігера Брабантського буття речей невіддільне від їх сутності.¹¹⁷

Найбільш оригінальною і  найбільш небезпечною для церкви була аверроїстська теорія вічності і єдності «розумної душі», тобто людського інтелекту. Вельми цікаві арістотелівські міркування про час: всякий даний момент часу кінцевий, але час, складений з нескінченного числа кінцевих моментів, нескінченний. Вічність як властивість людського виду поєднується зі смертністю кожного індивіда.

Авероїсти зазнавали численних  переслідувань і в більшості випадків були засуджені до вигнання з Паризького університету, а їхні праці безжалісно знищувалися. Незважаючи на всі зусилля та заходи церкви по припиненню аверроїзму, він знову поширився на початку XIV століття.Яскравий представник - Жан Женденский. Його наукова діяльність була присвячена коментування праць Аристотеля і Аверроеса. Хоча кожне наукове положення, несумісне з віровченням, він відкидав як таке що суперечить істині і говорив про істинність догми, однак настільки ж гучно він заявляв про неможливість довести розумом ці істини. Теорію подвійності істини Жан Женденскій відкидає.

Якщо знайомство з логічними  працями Аристотеля в XII столітті висунуло на перший план діалектику як уміння застосовувати логічні висновки в суперечці і дало такого мислителя, як Абеляр, то рецепція природничонаукових і філософських праць Аристотеля розширила наукові горизонти, збільшила інтерес до світського знання. Філософія вперше стає не тільки мистецтвом міркувати, але і наукою про природу речей.

РОЗДІЛ ІІІ. Внутрішнє середовище середньовічних університетів

3.1 . Студентство перших західноєвропейських університетів

  Перші університети виникли завдяки їхнім студентам і їхнього бажання вчитись, переймати досвід у професорів та вчителів, отримуючи учений ступінь.

Студентство Середньовіччя  було досить строкатим: багаті й бідні, працьовиті й ледачі, скромники та шибайголови. Старанні й успішні - ставали  юристами, медиками, офіційними світськими та церковними чинцями, посадовими особами  для державних установ. Решта  тримаючи в серці жагу до подорожей, заради знань, та веселощів - осідали  у трактирах і на вулицях, мандрували з університета до університета.

Були в ті часи багаті студенти, типові сучасні «мажори» - сини і родичі графів, знатних чиновників і багатих міщан, які щедро розтрачували батьківські гроші в місцевих шинках і закладах сумнівної репутації. Перший Університетський статут зазвичай передбачав носіння особливого, схожого на чернецьке, вбрання: довгий сюртук-підрясник із поясом і плащ із башликом, як правило, сірого або темного кольору. У Франції ж студенти вбиралися у червону "уніформу", оторочену хутром.¹¹⁸ Забезпеченому студентові була властива дорога зброя, чоботи з якісної шкіри, одяг різноманітного покрою з дорогих тканин, розкішні коміри з брижами, нагрудники, корсети – що значно відрізняло їх від інших. Але такі порушення суворо заборонялися університетськими статутами.¹¹⁹

Приток "студентського" капіталу значно оживляв життя міста: на вузеньких вуличках поставали  кам'яні палаци, прокладалися нові дороги. Вони приїздили у супроводі численної  челяді, орендували дороге житло, харчувалися  у найкращих закладах. Гулянки, свята  й маскаради також проводилися  їхнім коштом. Водночас саме ці особи  могли дозволити собі купити або  взяти напрокат необхідні підручники, найняти переписувача. Але таких  було не багато.

Інша річ - студент бідний. Йому діставалося найгірше житло, та й звідти могли вигнати на вулицю просто посеред навчального року. Шинкарі, броварі, крамарі, власники постоялих  дворів весь час намагалися здерти зі студента зайву копійчину. У розпачі  він вдавався до крадіжок і нападів  на громадян. Місто своєрідно пішло  йому назустріч. Якщо спочатку офіційне право жебракувати на вулицях  міста надавалося лише членам цеху жебраків, то зрештою таке право  надали і нужденним школярам. Вечорами вони збиралися під вікнами бюргерських  домівок і співали. Успіху зазвичай досягали ті, в кого був не найкращий, а найгучніший і найпронизливіший голос. Городяни поспішали кинути у  вікно їжу або монети, цим самим  купуючи собі право на спокійний  сон.¹²⁰ 1522 р. міська рада Аугсбурга постановила, щоб громадяни, які не бажають слухати волання під вікнами, щомісяця вносили пожертви для студентів спеціальному уповноваженому. За це на їхній будинок буде прикріплено жетон, побачивши який, прохачі підуть далі. Проте, на жаль, цих пожертв було недостатньо. Шукачі знань нерідко гинули на вулиці від голоду та злиднів.

Покращило ситуацію створення  перших гуртожитків - колегій і бурс, які надавали спальне місце, харчування і утримання бідним школярам. До речі, слово "бурса" (у буквальному перекладі - "гаманець") спочатку означало одне місце в гуртожитку та суму, що виділялася на кожного студента. Із часом у колегіях почали жити не лише бідняки, а й усі школярі. Той, хто наймав житло десь на стороні, вважався таким, що не належить до студентської громади.¹²¹

Різниця між викладачами  та учнями у ті часи не була такою  чіткою, як нині. Бакалаври й магістри мали право читати певні лекції, а за зароблені гроші могли  прослухати лекції інших учених. Викладачі  нерідко були не набагато старші за своїх студентів. І перші й  другі були холостяками, однаково присягали  на вірність ректору і статутам¹²², користувалися загальноуніверситетськими привілеями і підлягали однаковому покаранню за провини, однаково жили в колегіях, однаково відзначалися у веселих пригодах.

Але в плані навчання повинне  було бути своєрідне підкорення, так  автор анонімного трактату «Про шкільну  науку», розглядаючи питання про  відносини між вчителем і учнем  в процесі навчання писав: «Подчинение  ученика должно состоять в трех вещах: во внемательности, благожелательности и понятливости. Понятливый умом, внимательний в упражнениях, благожелательный в  душе. Внимательный – чтобы слушать, понятливый – чтобы понимать, благожелательный – чтобы запоминать.»¹²³

Не рідко гуляцькі витівки  студентів бентежили сон порядних громадян. Ці витівки молодих гуляк  додавали бюргерам чимало клопоту: студенти дражнилися, нападали на перехожих і сторожів, билися камінням, обносили садки, вдиралися ночами в будинки, не гребували крадіжками й розбоєм, перекидали прилавки й вози на базарах, чинили розпусту з куховарками і служницями , ображали наречену, що їхала до церкви, заявлялися на весілля і вимагали частування тощо. Причому магістри в розгулі часом не поступалися першокурсникам. Своїми витівками не соромилися навіть порушувати спокій ректора.124

Гнів свій, як уже зазначалося  вище, студенти зганяли не лише один на одному, а й на місцевих жителях. Сутички між городянами та школярами - явище так само звичне в ті часи, як шлюб без кохання. І часом наслідки незначного конфлікту могли бути дуже й дуже глобальними.

Візьмемо, приміром, Париж 1229 року. В одній із приміських таверн вино здалося школярам пречудовим, а от рахунок за нього - зависоким. В результаті господарю дісталося  на горіхи. Сусіди прибігли на допомогу і дали дрозда задиракуватим гостям. Наступної ночі школярі повернулися  великим юрмиськом і перевернули  догори дригом весь будинок, не пожаліли навіть жінок.¹²⁵ Пріор монастиря, якому належало селище, поскаржився королеві Бланці, яка правила в ті часи за Людовика Святого, а вона доручила розібратися в ситуації паризькому прево. Він і розібрався - без особливого слідства. В результаті поліцаї побили студентів, не винних у інциденті. Університет збурився. Магістри вимагали вибачень і відшкодування збитків протягом шести тижнів, інакше все навчання буде зупинено. Минуло шість місяців, а відповіді вони так і не дочекалися. Тоді викладачі зібрали свій скарб і залишили місто. За ними виїхали студенти - до Англії, Німеччини, Італії. Міська влада схопилася за голови. Врешті-решт справу було владнано на найвищому рівні - папою і королем.126 Паризький університет відновив свою роботу. Траплялися сутички і більш кровопролитні. Так, 1209 р. в Оксфорді магістри та школярі вирішили припинити заняття після того, як городяни повісили кількох школярів.127

  Хоча статутом це зазвичай заборонялося, школярі охоче втручалися в політичну боротьбу городян, виступали адвокатами в міських судах. А городяни, у свою чергу, втручалися у чвари студентів, конфлікти між представниками різних націй, партій і груп. Вже в ті часи студентське середовище виховувало вільнодумців, яким судилося розхитати підвалини суспільства.

Серед студентів було багато ченців і кліриків.¹²⁸ Згідно папським привілеям, клірик міг на п'ять років залишити своє місце служби для отримання освіти, при цьому продовжуючи отримувати платню за свою посаду. Для представників багатьох орденів навчання і викладання в університеті була частиною їх служби церкви. Особливо активно прагнули використовувати університети домініканці.

Навчальний курс був розрахований на довгий термін. Однак у ті часи в університет приходили набагато більш молоді студенти, ніж сьогодні. Але незважаючи на це, серед студентів  можна було зустріти як дітей і  підлітків, так і забілених сивиною старців. Частіш за все навчання починалось з п’ятнадцяти років. Прослухавши певну кількість курсів на факультеті вільних мистецтв(«артистичному»), студент ставав бакалавром, а потім і магістром мистецтв. В статутах зазначалося, що цю ступінь міг отримати студент не молодший 21року, який провчився вже не менше 7(в деяких університетах - 5) років.¹²⁹ Магістр отримував право на викладання, але міг також продовжити навчання на одному з вищих факультетів – медицини, права, теології. Найбільш довгим воно було на теологічному факультеті – від 12 до 15 років. За цей час послідовно отримувались ступені «курсора» (бакалавра-репетитора), «біблікуса» (той, що коментує Біблію), «сентенціарія» (допущеного викладати по книзі «Сентенцій» Петра Ломбардського, в якій викладались думки авторитетів по спірним питанням богослів’я), бакалавра «форматі» (який брав участь у всіх диспутах), ліценціата (власника «права викладати повсюди») і, нарешті, ступінь доктора теології, що мала найвищу компетенцію. Студенти із монашських орденів отримували університетську ступінь за спрощеною схемою, що було джерелом постійних конфліктів всередині університету.¹³⁰

Зміст навчального курсу  складали "вільні мистецтва": граматика, діалектика, риторика, музика, арифметика, геометрія й астрономія.¹³¹ Логіка являла собою, звичайно, головним чином логіку Арістотеля, і взагалі в плані навчальної літератури викладачі спирались на науковий спадок грецьких і арабських вчених. Так видатний середньовічний викладач казав: «Мы карлики, сидящие на плечах гигантов, им мы обязаны тем, что можем видеть дальше их»¹³²

Отже, серед студентів  зустрічалися різні люди. Різними  були і ставлення до навчання, і  майновий статус. «Одні навчалися  виключно для того, щоб знати, але  це сама тільки цікавісь; інші – аби  прославитись, але це мернославність; нарешті, дехто вчився, щоб діставати  пізніше вигоду, але це користолюбність  і симонія. Дуже небагато хто з  них навчався, щоб здобувати науку  або навчати інших. Вони викликали  один одного і сперечалися між  собою не тільки з приводу розбіжності  думок або задля диспуту, але  навіть відмінність країн викликала  у них незгоди, ненависть, великі сварки, і вони безсоромно переслідували  один одного лайкою та образами. »¹³³

3.2 Побут і повсякденне життя студентів середньовічних університетів.

Житлове питання завжди є  актуальним для приїжджих студентів, створюючи безліч проблем у їх повсякденному житті. Досить гостро житлове питання стоїть і у  житті середньовічних студентів  та викладачів.