Средневековые университеты

Однак з плином часу термін «університет» закріпився за корпораціями викладачів та учнів. Його вже застосовували,наприклад, до університету магістрів і студентів  міста Парижа - "Місто Париж", - пише в кінці ХІІ століття домініканець Фома Ірландський, - "подібно Афінам розділений на 3 частини: перша з них складається з торговців, ремісників і простолюду, її називають великим містом; до іншої належать благородні, тут знаходяться королівський двір і кафедральний собор, її іменують Сіте; третю частину становлять студенти та колегії, вона називається університетом ".⁶⁰⁶¹ Інша назва об’єднань наставників і студентів – Studium generale (загальна, вища школа). Спочатку ця назва застосовувалась до певних шкіл так би мовити вузькоспеціалізованих, що виникли значно раніше - кафедральні, міські, приватні, школи при цехах, ремісничі і т.і. Такими були: спеціальна медична салернська школа, що склалась вже в ХІ столітті – вона, фактично, є найдавнішою вищою школою Західної Європи, але відносно минулого цієї школи збереглось мало свідчень, вона не залишила після себе жодних слідів в історії західноєвропейських університетів.⁶²

Поступово перетворюються в  академічні корпорації кафедральні  школи, що розвивались при соборах  під контролем їхніх єпископів  – в Шартрі, Турі, Парижі, Руані, Льєжі  зі спеціалізацією теологія та богослов’я,⁶³ та Болонська школа юристів, заснована в 1088році – в якій вивчались кодекси законів римських імператорів.⁶⁴

Але зростання значення цих  шкіл починається з ХІІ століття. З ростом міст посилюється  значення спеціальних знань, освіта наближається до практичних потреб, інтересам мирського  життя. Збільшується потік бажаючих послухати лекції видатних викладачів, як з ближніх так і з далеких  міст. На основі цих шкіл виникають  освітні заклади нового типу - університети. Своє походження учасники університетської корпорації інтерпретували від народних героїв, правителів та легендарних  королів. Говорили, що Паризьткий університет  заснував Карл Великий, Кембріджський  – король Артур, а Оксфордський –  Альфред Великий.⁶⁵

Як і інші середньовічні  корпорації, університет був створений  для підтримки миру між своїми членами, а також для подолання  зовнішніх конфліктів, наприклад, з  городянами. Адже клопоту від прийшовши  з різних міст студентів було не мало, а захистити їх було нікому. Саме через це вони утворювали клятвенні  спілки для взаємодопомоги і спільних дій, наприклад, погроз покинути негостинне місто чи для колективних скарг  королю, папі чи імператору.⁶⁶ Так, в 1158 р., у відповідь на прохання болонських студентів імператор Фрідріх Барбаросса взяв їх під свою опіку, передавши під особливу юрисдикцію місцевого єпископа.⁶⁷ В 1200р., аналогічну грамоту видав паризьким магістрам і студентам король Філіп ІІ Август. Обидва університети вважають ці події датою свого заснування. Однак для існування університету йому потрібно було ще бути вільним від контролю місцевої церковної влади. В Парижі боротьба за ці права була яскравіше виражена, чим в інших міських центрах. В ході постійної боротьби університет домігся у папи визнання, отримавши  право регулювати правилами викладання та отримання ступеня. В 1229 р. після чергового конфлікту з міщанами, на бік яких на цей раз стала королівська влада й канцлер, – університетська корпорація  в повному складі покинула Париж. Конфлікт було залагоджено в 1231р. за  посередництва папи Григорія ІХ – права університетської корпорації були закріплені буллою.⁶⁸ У його буллі визнається «право видавати постанови або розпорядження, що стосуються способів і часу читання лекцій і проведення диспутів, зовнішнього вигляду [членів університету], похоронів, а також розпорядження стосовно часу і предмету лекцій бакалаврів та орендної плати за квартири. Ми також визнаємо за вами і право справедливого покарання виключенням із вашого товариства всіх тих осіб, які виступають проти згаданих постанов і розпоряджень». Також у буллі вказується: «…ви можете негайно припинити всі заняття, якщо це видасться вам доцільним»⁶⁹, що свідчить про визнання самостійності університету, який міг відстоювати свої права.

Болонья, Париж, Оксфорд, Монпельє – рідкісні приклади спонтанного  виникнення університетів із старих освітніх центрів. Багатьом славетним школам ХІІ століття так і не вдалось стати університетами – в занепад приходить викладання в Солерно, Шартрі, Лані.⁷⁰

Переважна ж більшість  університетів виникають не самі по собі, а в результаті довільного акту: сецесії⁷¹ з сусіднього освітнього центру. Так виникли: університет в Кембриджі в 1209році в результаті протесту студентів Оксфорду, в 1222р. Падуанський – протест студентів Болонського університету, а також в Віченці, Ареці та Анжері. Іншим актом є заснування університетів духовною чи світською владою: в 1229 р. виникають університети в Тулузі і Орлеані, в 1224 р. імператор Фрідріх ІІ засновує університет в Неаполі. Кастильські королі  засновують університети у Валенсії (1214) і Саламанці (1220).⁷²  До середини ХІІІ ст. можна говорити про формування єдиної системи університетів Європи.

У наступному столітті університети продовжували розповсюджуватись по Європі. В 1348 р. імператор Карл ІV засновує знаменитий Пражський університет⁷³. Його прикладу незабаром послідували багато німецьких правителів – університети відкриваються у Вені, Гейдельберзі, Ерфурті, Кельні.⁷⁴

  XV ст. вважається століттям занепаду університетів. Університетська корпорація перестала випускати видатних мислителів рангу Фоми Аквінського, втрачався вселенський характер університету, стаючи навіть локальними центрами. Колишня незалежність від монархів ставала все більш примарною. Жодне самостійне політичне утворення вже не може обійтися без власного університету. Це добре видно на прикладі Франції, розколотої в той час на кілька частин. Герцог Бургундський відкриває у своїй новоствореній державі відразу два університети – в Долі (1422 р.) і в Лувені (1425 р.). Дофін Карл, контролюючий землі на південь від Лаури, відкриває свій університет у Пуатьє (1431 р.), а англійці відкривають свій університет у Кані (1432 р.). Свої університети відкриваються в землях Ганзейського союзу, у Данії, Швеції, Шотландії, Бретані, Прусії.⁷⁵

До кінця ХV ст. засновано  вже 86 університетів. Але лише в одиничних  випадках кількість студентів і  магістрів досягала кілька тисяч (Париж, Болонья, Оксфорд, Саламанка). Чисельність  інших університетів вимірювалася сотнями, а то й десятками чоловік. Незважаючи на значні відмінності, університети утворювали єдину систему зі схожими  принципами організації.⁷⁶

1.3 Організаційна структура

Організаційна структура  середньовічних університетів є  досить цікавою. Відомо, що Болонський і Паризький університети є зразком  для створення наступних університетів, вони також репрезентують два  основі типи університетських систем, дещо протилежних між собою. Їх ще називали «сім’ями університетських статутів» - «південна» (Болонська) та «північна» (Паризька). Північна була більш розповсюджена.⁷⁷ Цей поділ полягав у тому, що Болонська сім’я була організацією студентів universitas scholarium (лише з ХIV ст. – викладачів і студентів), а Паризька – корпорацією викладачів - universitas magistrorum. Так як ці університети є материнськими, слід розглянути на їх окремому прикладі організаційну структуру університетів.

В устрій болонського університету ввійшли послідовно такі складові елементи: університет цитромонтанів (студентів, що прибули з міст Італії) з ректором та університет ультрамонтанів (студентів, прийшовших з-за Альп ).⁷⁸ Кожна з двох universitates поділялась на земляцтва (nationes). Так, наприклад, в 1265 році організація ультрамонтанів нараховувала 13 земляцтв(бургундці, нормандці, галли, пікардійці, угорці, німці, провансальці, гасконці, каталонці, іспанці, англійці, поляки, прибульці з Пуатьє). Організація цитромонтанів нараховувала 186 земляцтв(римляни, флорентійці, венеціанці, генуезьці, і т.і.).⁷⁹ Кожне земляцтво мало свій статут і печатку. При вступі у земляцтво студент повинен був внести певну суму грошей(12 солідів) і скласти присягу на суворе дотримання умов статуту і підкорятись ректору.

На чолі кожного «університету» стояв ректор – виборна особа, що обиралась як і інші посадові особи раз на рік. Ректор обирається лише зі студентів але він повинен  був мати духовне звання. Ректори  були представниками університетів  в інших містах. У ректора було багато обов’язків, одним з таких було слідкувати за вчасною оплатою праці докторів, вписувати до списків нових студентів, контролювали діяльність професорів, а також скликали і головували на університетських радах. Окрім ректора в болонському університеті спостерігається ще безліч посадових осіб: переписувачі, ілюмінатори, коректори, охоронці фарб, виправники книг, палітурники, торгівці папером, педелі, нотаріус університету.⁸⁰Члени університету мали форму яку вони були зобов’язані носити в місті. Вона була темного або сірого кольору складалась з довгого плаща з капюшоном і кафтана.

Окрім юридичного університету в кінці ХІІІ століття в болонському  університеті з’являється університет  «артистів»(від лат. ars- мистецтво,тут  вивчались сім вільних мистецтв) і медиків, а з 1360 року і богословська школа.

В Парижі університетська  організація складалась із семи юридичних  одиниць: трьох факультетів, що називались вищими (теологічного, юридичного та медичного) і з чотирьох націй які утворили в своїй сукупності четвертий факультет артистів, який вважався нижчим.⁸¹Цей факультет артистів (мистецтва) був підготовчим щаблем для вступу до вищих факультетів. Поділ студентів на нації спостерігався лише на нижчому факультеті. «Нація» - це іншими словами земляцтво чи організація студентів, що походили з однієї області чи країни. Це були: галльська (чи французька), англійська, пікардійська та норманська. Вони володіли великою самостійністю, маючи своє управління, адже факультети були об’єднанням викладачів і студентів в наукових цілях. Але вони також були цілком самоуправлінськими організаціями. Мали свої статути, збирались на загальні збори. На чолі факультетів стояли декани – особи, що обирались на загальних зборах магістрів даного факультету. Кожна з націй в свою чергу очолювалась прокуратором, а всі чотири нації відповідно – ректором. ⁸²

Термін «факультет»(з  лат. facultas – здібність, вміння, талант ) ввів у 1232 році римський папа Георгій ІХ для позначення різноманітних спеціальностей в Паризькому університеті⁸³ – завдяки чому цей термін використовується і в сучасному вжитку.

Факультет мистецтва часто  отримував перевагу над іншими факультетами – перш за все чисельністю, ректор чотирьох націй був одночасно  ректором всього університету. Обирався він на три місяці лише магістрами факультету мистецтв. У ректора був  суперник в університеті – кафедральний канцлер, який претендував на управління всім університетом. В руках ректора  була адміністративна влада, а канцлер  в свою чергу слідкував за організацією занять в університеті, видавав свідоцтво  на право викладання.⁸⁴

Таким чином, ми ознайомились із загальними моделями організаційної системи двох університетів за зразком  яких утворювались наступні. Але деякі  італійські університети(в Пізі, Флоренції, Павії) являли собою перехідні форми організації.⁸⁵ За паризьким зразком утворювались університети Північно-Західної Європи(Оксфорд, Кемрідж).

Отже, середньовічний університет  як принципово нове явище громадського та інтелектуального життя Західної Європи виникає в безпосередньому  зв’язку з урбанізацією. Його називали «Рікою, що живить світ», «Охоронцем ключів  Християнства», «Вартовим на вежі Християнського світу», «Старшою донькою короля» - що показує нам велике значення університетів як в середньовічній культурі та системі освіти так і в розвитку і підвищенні статусу міста в якому розвивався університет, зокрема завдяки свому університеті Париж став містом науки, «другими Афінами», за висловами папи Александра ІV. Тому владні структури сприяли розвитку університетів, надаючи свої привілеї і права.

Розділ ІІ. Зміст університетської освіти

2.1. Навчальний процес в середньовічному університеті.

Учбові заняття в університеті були розраховані на весь учбовий  рік. Поділ на півріччя чи семестри з’являється лише на кінець середньовіччя  в германських університетах. Щоправда, учбовий рік ділився на дві  нерівних частини: великий ординарний учбовий період (magnus оrdinarius) з жовтня, а іноді з середини вересня й до Великодня, а також малий ординарний учбовий період (ordinarius parvus) з Великодня й до кінця червня – однак з відмінностями в різних університетах на різних фвкультетах. Учбовий план, проте, складався на весь учбовий рік, що свідчить про те що ці періди не були семестрами в сучасному нашому розумінні.⁸⁶

 Навчальний курс був розрахований на довгий термін. Однак у ті часи в університет приходили набагато більш молоді студенти, ніж сьогодні. Але незважаючи на це, серед студентів можна було зустріти як дітей і підлітків, так і забілених сивиною старців. Частіш за все навчання починалось з п’ятнадцяти років. Прослухавши певну кількість курсів на факультеті вільних мистецтв(«артистичному»), студент ставав бакалавром, а потім і магістром мистецтв. В статутах зазначалося, що цю ступінь міг отримати студент не молодший 21року, який провчився вже не менше 7(в деяких університетах - 5) років.⁸⁷ Магістр отримував право на викладання, але міг також продовжити навчання на одному з вищих факультетів – медицини, права, теології. Найбільш довгим воно було на теологічному факультеті – від 12 до 15 років. За цей час послідовно отримувались ступені «курсора» (бакалавра-репетитора), «біблікуса» (той, що коментує Біблію), «сентенціарія» (допущеного викладати по книзі «Сентенцій» Петра Ломбардського, в якій викладались думки авторитетів зі спірних питаннь богослів’я), бакалавра «форматі» (який брав участь у всіх диспутах), ліценціата (власника «права викладати повсюди») і, нарешті, ступінь доктора теології, що мала найвищу компетенцію. Студенти із чернечих орденів отримували університетську ступінь за спрощеною схемою, що було джерелом постійних конфліктів всередині університету.⁸⁸

Зміст навчального курсу  складали "вільні мистецтва": граматика, діалектика, риторика, музика, арифметика, геометрія й астрономія.⁸⁹ Логіка являла собою, звичайно, головним чином логіку Арістотеля, і взагалі в плані навчальної літератури викладачі спирались на науковий спадок грецьких і арабських вчених. Так видатний середньовічний викладач казав: «Ми карлики, що сидять на плечах гігантів, їм ми зобов’язані тим, що можемо бачити далі від них»⁹⁰  

  Основних форм викладання  було три.

  Повний, систематичний виклад учбового предмета, за програмою, викладеною у статутах, в певні години називався lectio.⁹¹ Ці лекції поділялись на ординарні (обов’язкові) та екстраординарні (додаткові). Справа в тому, що в середні віки школярі не слухали курс якоїсь певної науки, скажімо, курс філософії чи римського права і т. п. Тоді казали, що такий-то викладач читає або такий-то студент слухає таку-то книгу. Роджер Бекон в ХІІІ столітті сформулював це так: «Якщо дехто знає текст, він знає все, що стусується науки, про яку розповідає цей текст».⁹²

  Одні книги вважались більш важливими та обов’язковими (ординарними) для учня, інші – менш важливими й необов’язковими (екстраординарними). Відмінність лекцій обумовила й розподіл викладачів на ординарних та екстраординарних.⁹³ Для ординарних лекцій, як правило, призначались ранкові години (зі світанку та до 9 годин ранку), як більш зручні, розраховані на більш свіжі сили слухачів, а екстраординарні читалися в післяобідні години (з 6 до 10 годин вечора). Лекція продовжувалась 1–2 години. Перед початком лекції викладач робив стислий вступ, в якому визначав характер праці над книгою і не гребував саморекламою.⁹⁴

Головне завдання викладача  полягало в тому, щоб зіставити  різноманітні варіанти текстів та дати необхідні роз’яснення. Статути  забороняли студентам вимагати повторення або повільного читання. А викладачам заборонялось диктувати свої лекції (pronunciare ad pennam).⁹⁵ В свою чергу викладач повинен був встигнути прочитати лекцію у визначений термін адже будь-яке відхилення каралось штрафом. Тим не менш, цей спосіб викладання в деяких університетах настільки вкоренився, що деякі благородні школярі стали посилати своїх слуг (famuli) для записування лекцій. По вівторках лекції не читалися. (Всього в учбовому році було 90 днів, вільних від занять.) Викладач чи школяр, що не з’явилися або спізнилися на лекцію, сплачували штраф. Школярі повинні були з’являтися на лекції з книгами. Це робилось для того, щоб змусити кожного слухача безпосередньо знайомитися з текстом. Книги ж в той час були дуже дорогі, тому школярі брали тексти напрокат. Вже в ХІІІ ст. університети почали накопичувати рукописи, копіювати їх та створювати власні зразкові тексти.⁹⁶