Міжнародний тероризм - одна з головних глобальних проблем людства

5 вересня 2011 року Центрально-міський  районний суд міста Макіївки засудив Онуфрака до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Волошин був засуджений до 8 років позбавлення волі. Крім того, підсудні повинні відшкодувати майновий збиток, нанесений підприємствам у результаті вибухів у розмірі 373 тисяч гривень (понад 49 тисяч доларів). 
31 грудня 2010 року прогримів вибух біля будівлі обласного комітету Компартії України міста Запоріжжя, в результаті чого було повністю зруйновано пам'ятник Сталіну.

За фактом вибуху порушено кримінальну  справу за статтею 194 Кримінального кодексу України (умисне знищення або пошкодження майна шляхом вибуху").

5 січня 2011 року стало відомо, що прокуратура Запорізької області  кваліфікувала вибух пам'ятника  Сталіну як терористичний акт,  вчинений за попередньою змовою групою осіб (стаття 258 КК України). У ЗМІ з'явилася інформація про те, що відповідальність за вчинення вибуху взяла на себе організація "Рух Першого Січня", яка заявила, що вибух здійснений в честь 102-річчя з дня народження лідера українських націоналістів Степана Бандери. Досудове слідство у цій кримінальній справі було передано Службі безпеки України.

11 січня 2011 року міліція Івано-Франківської  області на заході України  затримала групу націоналістів  за звинуваченням у підриві  пам'ятника Сталіну і плануванні протиправних акцій, які повинні були викликати широкий громадський резонанс. Більшість з дев'яти затриманих - члени націоналістичної організації "Тризуб" імені Степана Бандери, що взяла на себе відповідальність за підрив пам'ятника Сталіну в Запоріжжі.

РОЗДІЛ IV.

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У  СФЕРІ

ПРОТИДІЇ ТЕРОРИЗМУ

Розглянувши питання щодо пріоритетів  і шляхів реалізації державної політики протидії тероризму зазначають, що тероризм із його політично вмотивованою насильницькою ідеологією становить небезпеку для світової спільноти та окремих держав, зокрема й для України. Основними теророгенними чинниками за сучасних політичних та економічних змін в Україні є масштабна корупція в органах державної влади, що набула системного характеру; загальне зниження рівня моральності суспільних відносин, насамперед у молодіжному середовищі; правовий нігілізм; розшарування суспільства та загострення конфронтації, що уможливило радикалізацію настроїв у суспільстві тощо. Зазначене потребує вжиття значних зусиль з боку державної влади щодо зниження рівня конфліктності та локалізації середовища екстремізму та тероризму.

1. У системі державного управління  має утвердитися розуміння того, що здійснення антитерористичної  діяльності визначеними суб’єктами  боротьби з тероризмом є лише складовою державної політики у даній сфері, що повинна мати комплексний характер і вирішуватися на засадах системної протидії. Одним із пріоритетних її напрямів має стати удосконалення запобіжних механізмів, спрямованих на усунення причин і умов, що породжують екстремізм і тероризм.

 2. Потребує удосконалення нормативно-правова база з протидії тероризму в частині уточнення понятійно-категоріального апарату Закону України «Про боротьбу з терроризмом», забезпечення змістовної ідентичності основних понять у Законі та Кримінальному кодексі України, а також унормування поняття «екстремізм».

3. Необхідним є удосконалення  механізмів координації суб’єктів  боротьби з тероризмом, у тому  числі у спосіб конкретизації  повноваженьу цій сфері та  удосконалення діяльності Антитерористичного центру при СБУ щодо об’єднання зусиль міністерств та відомств, громадських організацій, що відповідно до Закону залучаються до протидії тероризму.

4. Для забезпечення єдиного  підходу на всіх рівнях держави  та суспільства до розуміння сутності тероризму як загрози національній безпеці України необхідно розпочати розроблення Концепції протидії тероризму, в якій мають бути визначені пріоритети держави у підходах щодо подолання тероризму з урахуванням як кримінологічної специфіки цього виду злочину, так і комплексної соціально-політичної природи даного явища.

Сучасний тероризм, набуваючи рис організованості, транснаціона  льності, й в окремих випадках завдаючи катастрофічних наслідків, становить загрозу не лише окремій державі, а й світовій безпеці. На сьогоднішній день більш ніж у 70 країнах світу налічується близько тисячі відомих груп і організацій, що використовують у своїй діяльності методи терору. Аналіз здійснених останнім часом терористичних акцій демонструє тенденції до укріплення зв’язків між терористичними угрупованнями різних країн світу, налагодження та координації їхньої діяльності міжнародними терористичними центрами.

Інтегруючись у загальноєвропейські процеси, Україна, крім отримання користі від співпраці з міжнародними інституціями в різних сферах життєдіяльності, стикається в тому числі й з проблемами, пов’язаними з міжнародним тероризмом.

Загрозливі масштаби поширення  тероризму та його катастрофічні наслідки викликали відповідну реакцію міжнародного співтовариства.

Одержала свій розвиток міжнародна законотворчість в антитерористичній діяльності як в рамках міжнародних організацій, так і на регіональному рівні, зокрема в національному законодавстві окремих країн.

Активізувалися дослідження у  різних сферах науки, присвячені вивченню тероризму як соціально-правового явища, та розробці заходів протидії йому. Вагомий внесок у дослідження тероризму, його попередження та боротьбу з ним зробили й відомі українські правники — фахівці у галузі кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінального процесу, адміністративного, міжнародного права В. Ф. Антипенко, В. Д. Гавловський, В. О. Глушков, О. М. Джужа, О. Ф. Долженков, В. С. Зеленецький, В. П. Ємельянов, А. В. Іщенко, Я. Ю. Кондратьєв, О. В. Копан, В. В. Крутов, В. А. Ліпкан, Д. Й. Никифорчук, Б. В. Романюк, В. Д. Сущенко та ін.

Разом з тим, окремі проблеми міжнародного співробітництва у протидії тероризму, не дивлячись на їх надзвичайну актуальність на сучасному етапі розвитку цивілізації, є ще недостатньо дослідженими, чому й присвячена в межах визначеного обсягу дана робота.

Слід зазначити, що усвідомлення світовим співтовариством того, що глобальна проблема міжнародного тероризму може перетворитися в третю світову війну, в якій не буде переможців, а також відсутності відповідних заходів протидії цьому соціальному злу призвело до того, що вже з кінця ХХ століття стали розроблятися та були прийняті низка правових актів, метою яких було узгодження підходів усіх держав та їх координація у боротьбі з тероризмом.

Перші спроби формування міжнародно-правової основи антитерористичної взаємодії були зроблені ще до Другої світової війни. Так, у 1937 р. під егідою Ліги націй було розроблено Конвенцію щодо попередження тероризму та покарання за нього і Конвенцію про створення міжнародного кримінального суду. Щоправда, обидва ці документи чинності не набули.

Сучасна система багатостороннього  співробітництва у боротьбі з тероризмом сформувалася за останні 30 років. На глобальному рівні вона функціонує під егідою ООН та її спецпідрозділів (ІМО, ІКАО та МАГАТЕ) на основі 11 універсальних конвенцій і протоколів про боротьбу із різними проявами тероризму на суші, на морі та в повітрі. Зазначені угоди закріплюють реальні механізми, що орієнтовані на ефективну практичну взаємодію. Це зобов’язання припиняти теракти, включаючи знешкодження та затримання осіб, винних або підозрюваних у їх скоєнні, обмін відповідною інформацією, надання максимальної правової підтримки один одному. Беззаперечно, найбільше значення мають конвенційні положення, що забезпечують неухильне покарання злочинців на основі принципу aut dedere aut judicare. Згідно з ним, держава, на території якої перебуває злочинець, має або застосувати до нього покарання, або видати особу для цієї мети іншій державі [13].

Міжнародне співробітництво у боротьбі з сучасним тероризмом ґрунтується на таких принципах: 1) принцип осуду тероризму, незалежно від цілей терористів, що закріплено практично в усіх міжнародних конвенціях по боротьбі з тероризмом; 2) відмова від будь-яких форм (фінансова, військово-технічна та ін.) сприяння терористам; 3) співробітництво на світовому рівні в боротьбі з фінансовими й технологічними можливостями сучасного тероризму; 4) захист світових культур і релігій від екстремістського впливу тероризму; 5) дотримання норм міжнародного права [3, с. 70].

Провідним міжнародним органом у боротьбі з тероризмом є Організація Об’єднаних Націй (далі — ООН), Генеральна Асамблея якої 9 грудня 1985 року, ухвалила Резолюцію 40/61, в якій вона “визнає злочинними всі акти, методи та практику тероризму, де б і ким би вони не були вчинені”, закріпивши тим самим принцип — загального осуду тероризму [33].

Упродовж 90-х років ХХ століття принципи протиправності тероризму були розвинуті у низці документів ООН, серед яких провідне місце займає Декларація про заходи з ліквідації міжнародного тероризму, прийнята на 49-й сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1994 році. Важливими є положення цієї Декларації про те, що “злочинні акти, спрямовані чи розраховані на створення обстановки терору серед широкого загалу, не можуть бути виправдані, якими б не були мотиви (політичного, расового, ідеологічного, етнічного, релігійного характеру)” [16].

Декларація зобов’язує держави  утриматись від організації терористичної  діяльності, забезпечує затримання, судове переслідування та видачу осіб, які вчинили терористичні акти. Державам пропонується стати учасниками всіх універсальних антитерористичних договорів.

Центральним пріоритетом для ООН  у сфері боротьби з тероризмом залишається створення міжнародних норм шляхом постійного розвитку і прийняття інструментів міжнародного права, захисту прав людини.

Крім законотворчої роботи (прийняття конвенцій, договорів, декларацій, угод, процедур та ін.), ООН створила структуру боротьби з терористичною загрозою, в яку входять різні департаменти, програми й спеціалізовані установи ООН. При Раді Безпеки ООН створені кілька комітетів: Комітет з Санкцій проти “Аль-Каіди” та руху “Талібан”, Контртерористичний комітет, Виконавчий директорат Контртерористичного комітету, Комітет 1540 по контролю за нерозповсюдженням зброї масового знищення. У 2004 році створено Робочу групу для розгляду й подання Раді Безпеки рекомендацій щодо практичних заходів, які будуть застосовуватися до окремих осіб, груп або організацій, залучених до терористичної діяльності або причетні до неї.

Комітет по боротьбі з тероризмом, створений Радою Безпеки ООН після одноголосного прийняття 28 жовтня 2001 року Резолюції 1373, є унікальною структурою, як за своїм мандатом, так і за новизною діяльності. У цій Резолюції вперше були запропоновані заходи не проти держави, її лідерів або національних груп, а проти терористичної діяльності в усьому світі або ж безпосередньо проти терористів. Резолюція спрямована на те, щоб кожен, хто бере участь у фінансуванні, плануванні, підготовці або здійсненні терористичних актів, чи підтримує теракти, сприймався як суб’єкт злочину та об’єкт правосуддя, щоб такі діяння розцінювались як особливо небезпечні кримінальні злочини у внутрішньому законодавстві з адекватними покараннями. Рада Безпеки закликала держави надати Комітету по боротьбі з тероризмом звіти про реалізацію ними Резолюції. Водночас, для аналізу цих звітів Комітетом було створено підкомітети й до роботи в них залучено відповідних фахівців. Оцінка кожного звіту здійснюється в партнерстві з державою, яка його подає, що дає змогу Комітетові та закладам ООН надавати адекватну технічну допомогу в співробітництві з виконання Резолюції 1373(2001).

Резолюція 1373(2001) увійшла в історію й завдяки тому, що кваліфікувала акт тероризму, як загрозу міжнародному миру та безпеці і привела міжнародне співробітництво під обов’язкову для виконання всіма державами главу VII Статуту ООН [29, с. 162].

Ця Резолюція дозволила перекваліфікувати міжнародний тероризм зі злочину міжнародного характеру в міжнародний злочин, спричинивши цим самим важливі політико-стратегічні наслідки. Відповідно до сучасного міжнародного права міжнародні злочини повинні припинятися діями з боку Ради Безпеки ООН, включаючи операції із застосуванням сили. Держави, які піддалися атакам міжнародних терористів, мають підстави розглядати такі атаки як акти агресії й використовувати всі наявні в них індивідуальні та колективні засоби самооборони для відбиття агресії.

Важлива роль на шляху зміцнення міжнародної безпеки належить співробітництву ООН у формі багатосторонніх ініціатив за межами ООН.

ООН підтримує тісне співробітництво з регіональними організаціями, наприклад ЄС, ОБСЄ, НАТО, здійснює допомогу в імплементації рішень на національному рівні через регіональні міжурядові інститути (організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЭС), Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), Організацію американських держав (ОАГ)). ООН постійно співпрацює й з такими профільними організаціями, як Інтерпол, Європол, Група розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням доходів (ФАТФ), Офшорна група банківських інспекторів (OGBS).

Іншим міжнародним форумом після  ООН є “Велика Вісімка” — група із семи розвинутих країн світу (G8). Через механізм G8 стимулюється міжнародне співробітництво, його глобальні антитерористичні зусилля.

Зокрема, спільна заява голів  держав та урядів “Великої Вісімки” про  боро тьбу з тероризмом від 19 вересня 2001 року відіграла, як справедливо зазначають фахівці, унікальну роль у формуванні теперішнього універсального антитерористичного формату [50, с. 40].

На думку багатьох експертів, однією з найбільш розвинутих міжнародних структур, яка може реально протидіяти сучасній терористичній загрозі є Південноатлантичний Альянс. Саме ця організація за своїм потенціалом, спроможна консолідувати зусилля держав з метою боротьби з тероризмом.

На досягнення цієї мети спрямовані три ключові ініціативи: створення сил реагування НАТО, реформа військової командної структури, посилення обороноспроможності, в межах яких держави-члени мають спільно подолати існуючі недоліки у цій галузі.

Основні напрями сучасної політики НАТО у боротьбі з тероризмом були започатковані на Паризькому самміті “Трансформування НАТО” в листопаді 2002 року. За результатами його роботи було прийнято ряд стратегічних рішень щодо поліпшення збройного потенціалу НАТО і його гнучкості при проведенні військових операцій, ухвалено військову концепцію в галузі захисту від тероризму, прийнято рішення про створення сил швидкого реагування.