Міжнародний тероризм - одна з головних глобальних проблем людства

Значною подією, яка продемонструвала спроможність Альянсу забезпечити міжнародну та регіональну безпеку, стало проведення Стамбульського самміту НАТО, який проходив 28—29 червня 2004 року під гаслом: “Проектуючи стабільність” [44; 7].

На самміті було зазначено, що протистояння загрозам, звідки б вони не походили і коли б не виникали, стало для трансатлантичної спільноти передумовою гарантування безпеки.

Гарантування безпеки буде здійснюватись  Альянсом шляхом: розвитку партнерства та проведення спільних операцій у галузі боротьби з тероризмом; модернізації збройних сил НАТО з метою їх пристосування до нових викликів та загроз; реалізації у стислі терміни основних аспектів військової трансформації Альянсу щодо створення

Сил швидкого реагування НАТО; розвитку потенціалу в галузі стратегічних повітряних та морських перевезень [8].

Політика більшості країн світу  виходить з необхідності створення комплексної протидії тероризму з боку світової спільноти, що включає: удосконалення нормативно-правової бази з питань боротьби з тероризмом; посилення взаємодії міждержавних органів, надання допомоги та сприяння у боротьбі з тероризмом; налагодження співпраці оперативних та розвідувальних органів; максимальний тиск на країни, які підтримують тероризм, використовуючи комплексні засоби протидії, в тому числі й військові; відмова в задоволенні вимог терористів; активізація діяльності силових структур; формування підрозділів по боротьбі з тероризмом та інші заходи.

За останні два десятиліття  міжнародні установи і регіональні організації розпочали реалізацію цілої низки ініціатив, спрямованих проти тероризму. Окремо слід наголосити на провідній ролі у вказаній сфері Європейського Союзу та Ради Європи. В межах зазначених об’єднань ефективно вирішується значна кількість питань: удосконалення правоохоронної системи, правосуддя, міграційної політики та практики, вплив на сам характер боротьби з тероризмом, у т. ч. і завдяки нормотворчій діяльності, уніфікації антитерористичного законодавства. Зокрема, напрацьовані проти тероризму заходи включають: загальний ордер на арешт; загальний список терористичних організацій; постійний обмін інформацією між країнами-членами та Європолом; створення координаційної структури з суддів-магістратів, прокурорів та працівників поліції (Eurojust); створення спільних слідчих груп з працівників поліції та судів по різні боки кордону [5].

Тероризм є асиметричною загрозою, тому в боротьбі з ним усе частіше потрібні нестандартні підходи й рішення. Саме в рамках неформальних міжнародних механізмів відбувається їх розробка й імплементація.

Аналіз проявів тероризму в  різноманітних сферах життя світової спільноти свідчить про те, що міжнародне право не завжди встигає за новими викликами, які кидає людству тероризм. Поза сферою правового регулювання залишаються питання щодо застосування зброї проти мирного населення, відсутність чітких міжнародно-правових норм, спрямованих на протидію тероризму із застосування засобів масового знищення тощо. Слід зазначити й те, що на протидію тероризму негативно впливає недостатність міжнародної взаємодії держав у протидії цьому явищу. Підтвердженням цьому є те, що окремі конвенції у сфері боротьби з тероризмом підписали далеко не всі держави. Окрім того, механізм контролю за виконанням навіть вже підписаних конвенцій є недостатньо ефективним.

Кампанія по боротьбі з тероризмом, що розгорнулася у світовому масштабі, знайшла своє відображення у Резолюції № 1373 Ради безпеки ООН [33], а також у постановах НАТО від 12 вересня і 1 жовтня 2001 року.

Виконання Резолюції Ради Безпеки  ООН № 1373 передбачає серйозні транснаціональні заходи по боротьбі з організованим тероризмом.

З метою вилучення фінансових ресурсів у терористичних організацій, США та інші країни світу серйозно зайнялися сферою бізнесу, благочинними організаціями, банками й підпільними системами переміщення грошових коштів, а також кореспондентськими банками, які відіграють ключову роль у фінансуванні діяльності організованих злочинних та терористичних угруповань.

У постанові уряду США № 13224 й додатку до нього [33] перераховуються ісламські благочинні організації, проти яких висунуто звинувачення у тому, що вони слугують прикриттям для терористичних груп, використовуючи невинні назви й легітимну мету діяльності.

Конгрес США розглядає “Закон про забезпечення всеохоплюючого механізму попередження і перешкоджання тероризму” [33] (далі —Закон) як суттєву допомогу правоохоронним органам у справі пошуку й вилучення активів терористів. Закон наділяє більш широкими повноваженнями федеральні влади, що мають певні конфіскаційні права. Більше того, Закон розширює доступ до інформації й можливість обміну перехопленими даними між урядовими органами. Закон також розширює можливість конфіскації активів, якщо визначена їх приналежність терористичним організаціям.

У сфері ведення кримінального  розслідування Закон тепер дозволяє федеральному судді чи судді нижчої інстанції видавати ордер на ведення стеження без специфікації телефонного або Інтернет-провайдера (що до цього було обов’язковим). Співробітник правоохоронного органу може вписати ім’я провайдера в обґрунтовуючий документ з тим, щоб розпочати відповідні дії. Закон забезпечує нові можливості для стеження, дозволяючи так зване “блукаюче телефонне прослуховування”. Зокрема, в ордері на прослуховування не вимагається специфікація визначеної телефонної лінії, контролю може бути піддана будь-яка телефонна лінія, на яку впаде підозра використання її терористами.

Найважливішим аспектом глави 2 Закону є зміни, внесені в Закон про контроль за діяльністю іноземних розвідок від 1978 р. (FISA).

Параграф 204 Закону відокремлює спостереження за іноземною розвідувальною діяльністю від кримінальних процедур, спрямованих проти своїх правопорушників.

Норма надає ЦРУ (або іншим розвідувальним органам) право діяти на території США, що раніше було заборонено.

У жовтні 2001 року було прийнято антитерористичний закон “Акт 2001 року, що об’єднує і зміцнює Америку за допомогою забезпечення належною зброєю, потрібною для ліквідації та запобігання тероризму” (“Патріотичний акт США 2001 року”) [38]. Нові норми цього законодавчого акту ґрунтуються на двох основних принципах: встановлення найпильнішого спостереження за міжнародними терористами та висока оперативність при розшуку і перехваті злочинців. Закон відразу спричинив полеміку, оскільки він надає спецслужбам надзвичайні права на втручання в приватне життя громадян. Закон містить чотири визначення міжнародного і внутрішнього тероризму, сильно розширюючи коло дій, що підпадають під це визначення. Конгрес встановив два нові законодавчі поняття: кібертероризм (до нього належать різно манітні форми хакерства, завдання збитків захищеним комп’ютерним мережам громадян, юридичних осіб і державних установ); біотероризм (включає коло злочинів тероризму, пов’язаних із використанням біологічних засобів та біологічної зброї).

Закон фактично змінює попередню систему отримання спецслужбами інформації, дозволяє їм розширювати каральні можливості за рахунок прав громадян, що зафіксовані в Біллі про права. Зміни стосуються розширення можливостей різноманітних форм електронного спостереження та кола застосування різноманітних видів електронного спостереження, як форми “обшуку та вилучення”. Спрощено процедуру видачі ордера на прослуховування приватних розмов. Тобто, закон створив умови, за яких електронне спостереження в карному розшуку та в контррозвідувальних операціях стає взаємопов’язаним та перехресним. Норми закону розширили можливості федеральних правоохоронних органів вести розшук підозрілих у тероризмі осіб за допомогою оперативного спостереження (системи он-лайнового спостереження “Carivore”) — відстеження відвідувань Web-сторінок і кореспондентів з електронного листування; ускладнили еміграційну систему і порядок в’їзду до США тощо.

Коментуючи зазначений Закон, Дж. Буш  зазначив, що “… цей закон дасть можливість здійснювати розвідувальні операції і кримінальний розшук не за окремими напрямками, а на основі обміну життєво важливою інформацією, настільки необхідною для припинення будь-якої терористичної атаки до її початку… Закон необхідний для запобігання новим злодіянням, що задумуються носіями зла”. Як приклад ефективної системи по контролю за діяльністю іноземних терористичних організацій можна навести США, де з 2004 року єдиним суб’єктом діяльності з визначення іноземних організацій терористичними є Державний департамент США. Безпосередньо цим питанням займається Офіс координатора контртерористичної діяльності Державного департаменту, де ведеться робота з обліку закордонних організацій, підозрюваних у причетності до терористичної діяльності. Список вказаних організацій є відкритим і широко поширюється засобами масової інформації, створюючи таким чином певний “негативний імідж” таким організаціям [62, с. 58].

Підсумовуючи викладене, можна  зробити такі висновки:

1. Виходячи зі схожості дій  терористів, у кожній з досліджуваних країн вироблені відповідні засоби протидії їм, які за тактикою, формами та способами правоохоронних органів і спецслужб мають також певну схожість.

2. Організованість і транснаціональність  тероризму консолідує міжнародне співтовариство до вироблення спільних заходів щодо протидії йому.

3. Система міжнародних та національних заходів протидії тероризму потребує удосконалення. Основними напрямами його є:

а) задіяння усього комплексу політичних, соціальних, економічних та інших засобів міжнародних і національних інституцій та створення міждержавної та національної системи протидії тероризму;

б) імплементація норм міжнародного законодавства щодо протидії тероризму в національне законодавство кожної з країн світової спільноти;

в) створення ефективних механізмів міжнародного контролю за впровадженням рішень ООН та інших міжнародних інституцій у життя кожної з країн її членів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Початок третього тисячоліття характеризується бурхливими політичними процесами  та появою нових глобальних загроз світового масштабу. Очевидно, що збільшення терористичної загрози є логічним наслідком пожвавлення регіональних конфліктів та посилення воєнної напруженості у світі в цілому. Тому сьогодні на порядку денному світової спільноти - розв`язання проблем, які загрожують цивілізованому світу і можуть суттєво загальмувати його рух вперед, зокрема загроза поширення тероризму. Останніми роками значно зросла кількість вчинених терористичних актів, що призвело до загибелі безвинних людей та знищення значних матеріальних цінностей. Тероризм набув надзвичайно загрозливого характеру не лише для окремих людей, народів, держав, а й для всього людства. Особлива небезпечність тероризму сьогодні полягає в можливостях використання досягнень технічного прогресу та наявності найбільш небезпечних об'єктів посягань (атомних, електронних, хімічних та екологічних). Про всебічну загрозу терористичних актів свідчать висновки спеціалістів, наприклад, про те, що за наявності радіоактивної сировини, необхідної чистоти та типу, виготовити ядерний вибуховий пристрій зовсім нескладно. Це можуть зробити навіть окремі терористичні групи. Для виготовлення бомби меншої потужності, ніж тієї, що була скинута на Хіросіму, необхідно всього 9 кг плутонію, і таку бомбу може доставити одна особа.

"Тероризм" у перекладі з  латини означає "жах", "страх". У сучасній літературі існує понад сто визначень поняття "тероризм", але всі вчені єдині у тому, що він є специфічною формою насильства, спрямованого проти невинних людей. Тероризм можна визначити як загрозу застосування насильства, що породжує почуття страху як у окремих громадян, так і серед багатьох людей, і розрахована на їх залякування та породження недовіри до суб'єктів влади.

Центральне розвідувальне управління США визначає тероризм як погрозу  застосування чи застосування насильства в політичних цілях окремими особами чи групою осіб, які діють за або проти існуючого в даній країні уряду, коли такі дії спрямовані на те, щоб нанести удар чи залякати більш чисельну групу, ніж безпосередня жертва, щодо якої було застосовано насильство.

ФБР використовує у своїй діяльності наступне визначення: тероризм - протизаконне застосування сили проти осіб чи власності, щоб залякати чи примусити уряд, цивільне населення або будь-який сегмент цього для досягнення політичних і соціальних цілей. Міністерство оборони у США директива № 2000.12 від 20.12.83 дає таке визначення: тероризм - протиправне застосування чи погроза застосування сили або насильства революційною організацією проти індивідів чи власності з метою справити тиск або залякати уряд у політичних чи ідеологічних цілях. Кримінальний кодекс України визначає, що: "терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою". Тобто, український законодавець визначає, що "тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров'я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей". Чи є актуальною для України проблема боротьби з тероризмом? До цього часу Україні "щастило". Увага міжнародного тероризму була прикута до інших регіонів. Але, на жаль, в Україні існують умови і відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють загрозу появи тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза; протистояння політичних сил; наростання проявів сепаратизму; зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку "середнього класу"; зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур; корумпованість державного апарату; організована злочинність; великомасштабний незаконний обіг зброї; девальвація моральних та духовних цінностей. До того ж Україна є активним експортером зброї на світовому ринку. Також ускладнює обстановку наявність військової бази ВМС РФ на її території.

З більшістю суміжних держав в Україні  існують територіальні претензії. Не спадає гострота кримськотатарського  питання. При цьому слід враховувати, що історично Кримськотатарське  ханство займало значні території  півдня України. Тому існує небезпека  виходу цієї проблеми за межі Кримського півострова (в адміністративно-територіальному розумінні). Не викликає сумнівів зацікавленість Туреччини, що базується на історико-культурній спільності. При цьому треба враховувати світову ісламізацію. На території нашої країни знаходиться багато техногенно- та екологічно-небезпечних об'єктів, серед яких найбільше занепокоєння викликає наявність хіміко-токсичних об'єктів (ВО "Азот" - м. Сєверодонецьк, Приморський завод - м. Одеса, Придніпровський хімзавод - Дніпропетровська область тощо). За даними Служби безпеки України, за останні два роки оперативна обстановка в Україні характеризується зростанням активності міжнародних терористичних організацій, насамперед, з країн Близького Сходу ("Хезболлах", "Абу-Ниджаль", "Хамаз", "Брати-мусульмани"), які прагнуть використати нашу територію для переправлення бойовиків у країни Західної Європи та Росію, підготовки терористичних акцій проти посольств та представників іноземних держав Статистичні дані свідчать, що в Україні все більш загрозливого характеру набуває тенденція скоєння злочинів терористичної спрямованості із застосуванням саморобних вибухових пристроїв. Наприклад, у Донбасі електродетонатори та вибухівку, яка використовується у гірничій справі, не тільки крадуть і використовують на території України, а й вивозять у Росію. Своєчасність реалізації зазначених пропозицій і заходів сприяла б превентивності та більшій ефективності протидії тероризму в Україні.

Як свідчить аналіз, при дослідженні  феномену сучасного тероризму, доцільно зважати на чотири основні характеристики.

По-перше, тероризм — це одна із форм організованого насильства.

По-друге, тероризм переслідує політичні цілі і мотиви, це специфічна форма політичного насильства. Сучасний тероризм має за мету проведення насильницьких акцій аби примусити державні або інші органи прийняти рішення, яке б задовольнило вимоги терористів.

По-третє, тероризм спрямований проти переважаючих за потужністю державних машин.

По-четверте, характерним змістом тероризму є свідома спрямованість на чисельні людські жертви, руйнування матеріальних і духовних цінностей, провокація війни, недовіри і ненависті між соціальними, національними і релігійними групами, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів у світі.

Останні найсерйозніші і чисельні за кількістю жертв терористичні акти спрямовувались на невизначену  кількість жертв, про що свідчить чіткий вибір об'єктів терористичних  дій: вибухи в токійському і паризькому метро, вибухи посольств США в Кенії та Танзанії, вибухи в Москві і Міжнародному торговельному центрі в Америці.