Міжнародний тероризм - одна з головних глобальних проблем людства

Необхідність підвищення ефективності заходів боротьби з тероризмом робить актуальною тему роботи, оскільки вона присвячена проблемам дослідження поняття і сутності, видів і форм, причин і джерел тероризму та заходів щодо його запобігання.

Усе вищевикладене пояснює актуальність і значущість вибраної теми дослідження.

Цій проблематиці присвячені роботи аналітиків Світового банку і  відомих учених, таких як С.Хантінгтон, С.Хоффман. Серед російських учених над проблемами дослідження тероризму в умовах глобалізації працювали М.Делягін, В.Кутирьов, Г.Мірськой, І.Міхеєв, В.Хорос та ін., серед українських учених - В.Антипенко, В.Крутов, В.Ліпкан, С.Телешун та ін.

Розроблені десятки класифікацій тероризму. Розрізняють терор “зверху” і “знизу”, політичний, революційний, лівий, правий, сепаратистський, комплексний, кримінальний, патологічний і т. ін. [58].

  На Міжамериканській конференції  з прав людини (1970 р.), присвяченій проблемам тероризму і захисту від нього населення, було названо три форми тероризму: соціальний, політичний, ідеологічний [41].

  До “найпоширеніших видів”  тероризму російські дослідники відносять: політичний, інформаційний, економічний, соціальний (побутовий), суїцидний, технологічний, кримінальний і антидержавний тероризм.

Зарубіжні дослідники виділяють такі види тероризму: психічний і злочинний (Дж.Белл); революційний, субреволюційний і репресивний (П.Уїлкинсон, Р.Шульц); ядерний, економічний, технологічний, екологічний та ін.

На думку І.Мехеєва, тероризм можна  класифікувати на такі самостійні види:

за територіальною ознакою: міжнародний; внутрідержавний;

залежно від злочинної мотивації: політичний; релігійний; націоналістичний; економічний;

за формою прояву: використання з терористичною метою вибухових пристроїв;

захоплення повітряного судна  та інше злочинне втручання в діяльність цивільної авіації; захоплення морського  судна та інше злочинне втручання  в діяльність міжнародного

судноплавства; захоплення заручників; інші форми тероризму [41].

Відомий український політолог  С.Телешун розрізняє три основних види терору, в основу класифікації яких покладено громадянство терористів і потерпілих від них, а також місце здійснення теракту:

внутрішній - відповідні дії громадян однієї держави проти співвітчизників на власній території;

транснаціональний - відповідні дії  громадян однієї держави проти співвітчизників  на території інших держав;

міжнародний - відповідні дії груп громадян, однорідних або змішаних за національним складом, проти будь-яких осіб на території третіх країн [53, c. 163].

Можна також назвати інші форми  тероризму: “хімічний ”, “біологічний ”, “психологічний”.

Останнім часом занепокоєння правоохоронних органів і вчених, що досліджують проблеми тероризму, викликає така нова форма тероризму, як високотехнологічний тероризм, складовими якого є кібертероризм (електронний, комп’ютерний) і космічний тероризм [6].

Під кібертероризмом розуміють  навмисну мотивовану атаку на інформацію, що обробляється комп’ютером, комп’ютерну систему або мережу, яка пов’язана з небезпекою для життя і здоров’я людей або настанням інших тяжких наслідків, якщо такі дії вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокування військового конфлікту.

  Сучасний рівень науково-технічного  прогресу дає підстави виокремити  такі форми прояву космічного  тероризму:

1. знищення космічних об’єктів, елементів наземних комплексів управління та інших структур космічних агентств;
2. залякування окремих великих організацій, регіонів, країн вибором місць падіння захоплених космічних апаратів;
3. залякування діями з космосу щодо морських, наземних і повітряних об’єктів.

З урахуванням переліченого вище, на нашу думку, під тероризмом слід розуміти злочинне діяння, що полягає в застосуванні протиправних дій або в загрозі їх застосування відносно окремих осіб, групи осіб, матеріальних або нематеріальних об’єктів, що супроводжується залякуванням населення і навмисним створенням обстановки страху, пригніченості, напруженості з метою ухвалення рішень, вигідних для терористів, що характеризуються підвищеною суспільною небезпекою і публічним характером здійснення. При цьому мета терористів може бути різною: релігійною, політичною, економічною і т. ін.

Під сутністю тероризму фахівці  мають на увазі сукупність оригінальних ознак, характерних рис і відмітних особливостей, властивих тероризму як соціально-політичній і правовій категорії і які становлять його внутрішній зміст.

Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється  примус більш широкої соціальної  групи, ніж безпосередні жертви  насильства.

3. Формування цілей здебільшого  не пов’язане з конкретними  проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв’язку.

4. Тактична мета тероризму полягає  в тому, щоб привернути увагу  до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо).

5. Акти тероризму самі по  собі становлять традиційні форми  загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію  з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму  є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь-які правила чи закони  не визнаються - жертвами терористичних  актів можуть бути як дорослі  чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна  ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму  - бажання справити враження на  широкий загал.

12. Тероризм припускає “політичне  вимагання”, тому він не пов’язаний із стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного  задоволення висунутих вимог,  інакше він вдається до реалізації  погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями  будь-якого забарвлення.

15. Практично завжди бере на  себе відповідальність за вчинені  акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного  вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.

17. Розрив між безпосередньою  жертвою насильства та групою, яка становить об’єкт впливу, мету насильства [36, с. 67].

 У Законі України “Про  боротьбу з тероризмом” від  20 березня 2003 р. № 638-IV тероризм трактується як суспільно небезпечна діяльність, яка полягає в свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення і органів влади або здійснення інших посягань на життя або здоров’я ні в чому не винних людей або загрози здійснення злочинних дій з метою досягнення злочинної мети [12].

Згідно із цим законом міжнародний  тероризм визначений як здійснювані  у світовому або регіональному  масштабі терористичними організаціями, угрупованнями, у тому числі при підтримці державних органів окремих держав, з метою досягнення певної мети суспільно небезпечні насильницькі дії, пов’язані з викраденням, захопленням, вбивством ні в чому не винних людей або загрозою їх життю і здоров’ю, руйнуванням або загрозою руйнування важливих народногосподарських об’єктів, систем життєзабезпе чення, комунікацій, застосуванням або загрозою застосування ядерної, хімічної, біологічної та іншої зброї масового ураження.

  Зазначимо, що терміни “міжнародний  тероризм” і “глобальний тероризм” використовуються як рівнозначні. Це пов’язано з тим, що і глобалізація, і міжнародний тероризм стали можливі завдяки розвитку сучасних засобів комунікації, тобто міжнародний тероризм є негативним ефектом глобалізації, і тому цілком правомірне використання цих двох термінів як рівнозначних.

  На особливу увагу заслуговує  така тема, як роль незалежних  засобів масової інформації (ЗМІ)  в досягненні мети терористів. Ця тема все більше привертає  увагу фахівців і органів влади.

  “Адже публічний відгук є головним, а часто і єдиною метою терористів”, - зазначив у своєму виступі головний редактор популярного в Україні тижневика “Дзеркало тижня” В.Мостовий на круглому столі “ЗМІ проти тероризму”, який проходив у рамках Міжнародного форуму “Міжнародний тероризм: сучасний стан, витоки і шляхи протидії” в Києві 25-28 травня 2004 р. [10, c. 6]. В.Крутов у своєму виступі на цьому круглому столі конкретизував проблему. Зокрема, він зауважив, що при плануванні і здійсненні терористичних акцій терористи, як правило, ставлять за мету прорив до широкої аудиторії. І в цій ситуації журналісти, висвітлюючи конкретні ситуації, стають не просто незалежними свідками, а - бажають вони того чи ні - активними учасниками подій. “Де та межа, перейшовши яку, репортер стає інструментом терористів? Наскільки інформація, що передається, укріплює позиції терористів; утруднює дії співробітників спецпідрозділів; створює прямо або побічно додаткові загрози життю і здоров’ю заручників?” - піднімає питання В.Крутов. Вихід із ситуації, на його думку, вбачається в грамотній організації порядку і процесу інформування громадськості як про прояви тероризму, так і про контртерористичні операції. Але основним критерієм вибору журналіста, на думку В.Крутова, мають бути не нормативні акти, а професіоналізм і відповідальність, здатність прогнозувати наслідки своїх дій [47, c. 7].

  Парламентська асамблея Ради  Європи (ПАСІ) 20 червня 2005 р. прийняла  резолюцію з проблеми ЗМІ і  тероризму, де рекомендувала журналістам  розробити єдиний перелік правил щодо висвітлення терактів. У тексті резолюції Асамблея закликає журналістів не допускати сприяння меті терористів, не нагнітати паніку, яку часто створюють терористичні акти, не надавати терористам можливості спілкування з широкою аудиторією [47].

  На думку аналітиків Світового банку, інтернаціоналізація тероризму є прикладом того, як міжнародні проблеми йдуть попереду міжнародної політики.

  Тероризм, на їхню думку,  використовував глобалізацію, щоб  створити в антитерористичних  заходах дві лазівки. По-перше, шляхом розповсюдження своїх організацій через кордони країн терористи зробили національні контртерористичні заходи менш ефективними. По-друге, тероризм зміг знайти притулок у “неспроможних” державах, тобто на територіях, не контрольованих жодним визнаним урядом, кількість яких в останні десятиріччя різко збільшилася. Загроза військових дій проти таких країн малоефективна: фактично держава там вже знищена.

  Для перемоги над міжнародним  тероризмом будуть потрібні ті  самі заходи, що і в боротьбі з тероризмом усередині окремих країн, але і вони не досягнуть результатів, якщо проводитимуться не на глобальному, а на національному рівні. До 11 вересня 2001 р. тільки чотири держави ратифікували конвенцію ООН про боротьбу з тероризмом. Щоб відновити уряди в “неспроможних” державах і врятувати інші держави від таких ситуацій, знадобляться конструктивні заходи. Економічний спад, на думку аналітиків Світового банку, - основна ознака неспроможності держави, що наближається, і, відповідно, економічний прогрес допомагає укріпити державу.

Виявлення причин тероризму є однією з основних проблем при розробці і вдосконаленні правових заходів  боротьби з тероризмом. У цей час  російські дослідники називають  такі причини тероризму:

  1) помітне зниження життєвого  рівня населення в поєднанні з безпрецедентно збільшеною соціальною диференціацією, які викликають до життя такі соціально-психологічні чинники, як злість, заздрість, ненависть, ностальгія по минулому і т. ін.;

  2) економічна й енергетична  криза, зростання цін, інфляція;

  3) кризовий стан ряду соціальних  і професійних груп, особливо  військових, що мають досвід війни, і осіб, що мають досвід роботи з вибуховими пристроями і вибуховими речовинами;

  4) зростання безробіття, яке  зумовлює проблеми міграції, бродяжництва, психологічної і професійної деградації і дезорієнтації особи в умовах ринкової економіки і т. ін.;

  5) широке розповсюдження серед  населення зброї, військової підготовки  і специфічних військових умонастроїв,  пов’язане як з участю значної  частини військових у реальних бойових діях (афганська і чеченська війни), так і з вимушеним перепрофілюванням багатьох працівників спецслужб, що нерідко опиняються в кримінальних структурах, доступність зброї і велика кількість військових, що шукає собі застосування;

  6) підрив або скидання свого уряду (наприклад діяльність західнонімецької “Фракції червоної армії” (РАФ) та італійських “Червоних бригад”);

  7) національне самовизначення (наприклад діяльність Вірменської  секретної армії за звільнення Вірменії (АСАЛА));

  8) поширення засобами масової інформації ідей і поглядів, що ведуть до зростання насильства, нерівності і нетерпимості, навіювання населенню міфів про всесильність і вседозволеність терористів та ін.

Серед політичних причин називаються: 1) репресії з боку правлячої еліти щодо опозиційних політичних партій; 2) нав’язування правлячою елітою нетрадиційних для даного суспільства соціально-політичних нововведень; 3) загострення внутрішньополітичних конфліктів усередині самої держави; 4) зіткнення політичних інтересів двох держав в якому-небудь регіоні; 5) помилки в національній політиці, що допускаються урядом; 6) цілеспрямоване розпалювання національної ворожнечі окремими людьми, групами, партіями (наприклад рух вахабітів); 7) агресія відносно іншої держави і її окупація, що здебільшого спричиняє озброєний опір мирного населення (партизан), яке використовує терористичні методи (вибухи важливих об’єктів, підпали і т. ін.); 8) заохочення тероризму на рівні державної політики, як це роблять окремі країни; 9) незадоволеність діяльністю уряду іноземних держав, у зв’язку з чим скоюються терористичні акти проти його представників і установ [41].