Міжнародний тероризм - одна з головних глобальних проблем людства

Російський учений М.Делягін вважає, що фундаментальною причиною терактів сьогодні стала стратегія розвитку самих США. Мотивує він це тим, що США будують своє благополуччя на послідовній і ефективній дестабілізації решти світу [17, с. 352].

На думку С.Хоффмана, міжнародний  тероризм виявився можливим завдяки  широкому набору засобів комунікації. Базою для ісламського тероризму, наприклад, слугує не тільки рух на підтримку палестинської боротьби і проти силової американської присутності. Його підживлює також опір “несправедливій економічній глобалізації” і західній культурі, в якій вбачається загроза для місцевих релігій і культур [59].

Після 11 вересня 2001 р. для багатьох розкрилися недоліки існуючих політичних і правових механізмів, що використовуються в боротьбі з міжнародним тероризмом. Це відсутність належної координації в роботі силових відомств усередині держав і на міжнародному рівні, неоднозначне ставлення різних суспільно-політичних сил у різних країнах до питання про походження сучасного тероризму і методи боротьби з ним.

Важливим аспектом досліджень сучасного  міжнародного тероризму є необхідність врахування безлічі чинників політичного, економічного і соціального порядку, що впливають на його розвиток і розповсюдження. У цьому плані вивчення тероризму безпосередньо пов’язано з дослідженнями глобалізації.

В.Антипенко, досліджуючи причини  і джерела тероризму, розглядає  їх крізь призму наукових поглядів теоретика війни К.Клаузевіца і оцінює сучасний тероризм як світову загрозу, а його невпинна ескалація дає підстави стверджувати про доленосність цілей, заради яких ця терористична боротьба точиться.

Розвиваючи свою думку, В.Антипенко аналізує статтю А.Арсеєнка “Глобалізація чи поляризація: що чекає світ”, в якій констатується загострення соціальних проблем і одна із головних причин цього - це те, що за останні 15 років дохід на душу населення знизився більш ніж у 100 країнах і що “сьогодні навіть західні дослідники змушені визнати, що глобалізація веде до “суспільства 20:80”, яке характеризується вилученням 80% населення світу із соціального життя. Це стало “пасткою для ліберальної демократії”, оскільки в ХХІ ст. боротьба за перерозподіл ресурсів може вилитися у “війну всіх проти всіх” [56, с. 276].

За даними Держдепартаменту США, у 2004 р. у світі відбувся 651 акт міжнародного тероризму (з них в Іраку - 201), в  яких постраждали “понад 9000” осіб, у тому числі 1907 загинули. До переліку найбільших терактів у докладі включені захоплення заручників у російському Беслані 1-3 вересня 2004 р. (більше як 330 загиблих), вибух на мадридському вокзалі Аточа (загинула 191 особа) 11 березня і вибух філіппінського парома Superferry-14 27 лютого (130 загиблих).

Згідно з методикою підрахунку, що застосовується в Держдепартаменті, обліку підлягають теракти, в результаті яких загинули або були поранені люди або був завданий збиток власності на суму понад 10 000 дол. При цьому актами міжнародного тероризму вважаються теракти, жертвами або учасниками яких стали громадяни більш ніж однієї країни. Наприклад, як заявив директор Національного антитерористичного центру США Джон Бреннан, “напад на школу в Беслані розглядається як міжнародний тероризм, оскільки один з тих, хто вчинив напад, був узбек, а інший - казах. Якби не це, теракт у Беслані не був би включений у статистику”.

Основною загрозою для США, на думку  Держдепартаменту, в 2004 р. залишалася терористична мережа “Аль-Каїда” [40].

Світовій спільноті в боротьбі з тероризмом, на думку А.Кулікова, потрібно вживати таких заходів.

По-перше, необхідна організація  на міжнародному рівні скоординованої роботи щодо визначення загального поняття “тероризм” і комплексу причин, що його породжують. Існуюча сьогодні конструкція правового визначення тероризму досить громіздка, складна і утруднює кваліфікацію кримінально-правових діянь, що мають схожі кваліфікаційні ознаки, проте тероризмом не є.

По-друге, потрібна подальша розробка на міжнародно-правовому рівні базових принципів боротьби з тероризмом.

По-третє, необхідна розробка модельного міжнародного закону про боротьбу з  тероризмом.

По-четверте, ефективність боротьби з  міжнародним тероризмом немислима  без створення міжнародної системи моніторингу тероризму на основі обов’язкової передачі відповідної інформації від національних урядів, регіональних і міжнародних організацій, що беруть участь у різних формах боротьби з тероризмом, її накопичення і аналізу в спеціально створеному інформаційному банку.

По-п’яте, при організації масштабної боротьби з тероризмом і транснаціональною злочинністю, як показує практика Афганістану, необхідна розробка міжнародно-правових основ проведення міжнародних антитерористичних операцій із закріпленням обов’язковості санкції Ради Безпеки ООН на здійснення і контроль за їх проведенням.

По-шосте, слід також вжити заходів  щодо найшвидшої ратифікації членами  міжнародного співтовариства конвенцій  по боротьбі з тероризмом і подальшого внесення ними потрібних змін у національні законодавства. Необхідне скликання спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН по боротьбі з тероризмом і ухвалення нею відповідних рішень [34].

Ефективна боротьба з тероризмом, злочинністю на державному, міждержавному рівнях можлива тільки в тому випадку, якщо до неї приєднається громадянське суспільство, всі верстви населення.

  На думку В.Кутирьова, особливість  нинішньої ситуації полягає в  протистоянні тією чи іншою мірою “восьми цивілізацій” західній, і не по лінії взаємної боротьби культурних традицій і їх ядра, релігій, наприклад католицького християнства та ісламу, конфуціанства і православ’я, а протистояння всіх культур пануванню соціотехноекономізму, що фактично вихолощує будь-яку віру в будь-якого бога [35].

Це ж відзначає і С.Хантінгтон: “Важливо усвідомити, що втручання  Заходу в справи інших цивілізацій є, ймовірно, єдиним, найбільш небезпечним джерелом нестабільності і потенційного глобального конфлікту в поліцивілізаційному світі” [57].

  В.Кутирьов погоджується з  С.Хантінгтоном, що, зрештою, цю війну  Захід програє.

Але, на відміну від Хантінгтона, він вважає, що “програш” швидше за все прийде зсередини. Курс на деконструкцію цінностей рядової людини з необхідністю веде до падіння її відтворювання. Кінець культурної історії цивілізації означає, врешті-решт, кінець демографічний [35].

Серед причин, які лежать в основі мотивації сучасних міжнародних  терористів, Г.Мірський виділяє три типи настроїв (від більш широких до більш вузьких). Йдеться про настрої антизахідні, антиамериканські і антиізраїльські [40].

Захід на кожному кроці дає безліч мотивів для того, щоб третій світ відчував до нього неприязнь - експансією своїх ресурсів, ідей, культури, своєю зарозумілістю і поблажливістю, своїм ставленням до суспільств Сходу як до слабкорозвинених, відсталих і архаїчних, що лише недавно вибралися із стану варварства [40].

А для мусульманських фундаменталістів, радикалів, екстремістів Америка - це живе втілення всього того зла, яке вони бачать у Заході. Це - Захід у квадраті, квінтесенція всього згубного, того, що розтліває традиційну мораль, підриває іслам, його вплив на людей, а також його роль у сучасному світі [40].

І, нарешті, - третій тип, антиізраїльські  настрої. У вузькому розумінні тут  йдеться про трагедію палестинських арабів, які страждають від принизливої свідомості своєї безпорадності, від презирства, з яким до них ставляться ізраїльтяни, повновладні господарі країни, яку вони одностайно вважають своєю. А в більш широкому розумінні ці настрої пов’язані з Єрусалимом - третім за святістю містом на Землі після Мекки і Медіни. Допустити, щоб ним володіли люди чужої раси і релігії - це незмивна ганьба, пряма і страхітлива образа ісламу взагалі.

Є і ще один аспект проблеми - перебування  американських військ у Саудівській Аравії. Усе це разом узяте знову-таки замикається на Америці [40].

  Якщо йдеться про Україну, то, на думку відомого українського політолога С.Телешуна, у країні існує дев’ять головних опосередкованих передумов можливого виникнення і розвитку тероризму.

  1. Політична нестабільність. Якщо  з’являться різні опозиційні  групи, які поставлять під сумнів легітимність діючої влади і потім дійдуть висновку, що не зможуть добитися своєї мети законним шляхом, то потім вони можуть вдатися в своїй політиці до тероризму як засобу тиску на інститути влади і суспільну свідомість.

  2. Існування конфліктів у релігійному середовищі. На території України релігійний тероризм можливий у трьох формах: як вирішення спірних питань у сфері власності, як варіант підтримки і розповсюдження ідеології у ряді регіонів України, як масові суїциди з боку деструктивних релігійних культів.

  3. Незадовільний стан екології, що створює передумови для  виникнення екологічного тероризму.

  4. Міжкланові конфлікти - в  умовах регіонального розподілу  України окремі фінансово-промислові  групи і політичні сили за  допомогою проявів тероризму і сепаратизмупрагнуть вирішувати питання політико-економічного характеру, дестабілізувавши ситуацію в регіонах, підконтрольних політичному опоненту.

  5. Низький рівень медичного  обслуговування, санітарного, епідеміологічного  контролю зумовлює можливість проведення на території України терористичних актів з використанням хіміко-бактеріологічної зброї.

  6. Наявність військової бази  ВМС РФ на території України  створює значні підстави для проведення терористичних актів проти російського військового контингенту в Україні з боку як іноземних терористичних центрів, так і внутрішніх радикалів.

  7. Висока концентрація в  регіоні об’єктів підвищеної  небезпеки, які потребують капітального ремонту, автоматично звертають на себе увагу терористичних груп і організацій як об’єкти посягання. За оцінками деяких експертів, такими можуть бути дніпровський каскад ГЕС, АЕС, комплекси хімічної промисловості, склади боєзапасів Міністерства оборони, сховища отруйних речовин і ряд інших об’єктів.

  8. Етнічні суперечки в окремих регіонах України можуть спровокувати акти тероризму, спрямовані на дискримінацію окремих етнічних груп, відстоювання прав етнічних меншин з боку їх радикальних представників і латентне втручання в ці конфлікти третіх країн, а також спробу змінити території компактного проживання деяких етнічних груп.

  9. Незахищеність інформаційного  простору України може зумовити  акти інформаційного тероризму  в інтересах як внутрішньополітичних  сил, так і інших країн, а  також зарубіжних антиукраїнських центрів.

Крім можливості здійснення терористичних  актів на території країни, існують  передумови для звинувачення України  як держави, яка підтримує тероризм. По-перше, тільки в 2001-2003 рр. Україна не раз ставала об’єктом міжнародних скандалів, пов’язаних з поставкою зброї державам, які підпадають під категорію тих, що підтримують тероризм. По-друге, деякі громадяни України звинувачуються у відмиванні грошей і можливому фінансуванні окремих радикальних угруповань як в Україні, так і за її межами. По-третє, перебування на території України осіб, які могли брати участь у терористичних актах на території інших держав. По-четверте, участь України в миротворчих операціях, зокрема в Іраку. Всі ці чинники, разом узяті, на думку С.Телешуна, дають змогу підняти перед державою, її громадянами і владою питання: чи готові ми адекватно реагувати на реалії часу, нові ідеології і нових людей [53, c.167-169].

З огляду на викладене стає зрозуміло, що ефективна боротьба з тероризмом можлива тільки спільними зусиллями  всіх членів світової спільноти. При цьому потрібно враховувати, що вже існує значна юридична база у вигляді численних міжнародних конвенцій щодо боротьби з тероризмом. У цих нормативних актах передбачені взаємні зобов’язання держав стосовно протидії різним видам і формам терористичної діяльності.

Серед них можна відзначити Женевську  Конвенцію по протидії тероризму 1937 р.; Вашингтонську Конвенцію про  запобігання і покарання актів  тероризму 1971 р.; Європейську Конвенцію  про запобігання тероризму 1977 р.; Токійську конвенцію 1963 р., Гаазьку конвенцію 1970 р., Монреальську конвенцію 1971 р., спрямовані на боротьбу із  злочинами терористів на повітряному транспорті; Нью-Йоркську конвенцію 1973 р. про запобігання злочинам і їх покарання проти осіб, що користуються міжнародним захистом; Нью-Йоркську конвенцію 1979 р. про боротьбу із захопленням заручників; Віденську конвенцію 1980 р., Монреальську конвенцію 1991 р. про маркірування пластичних вибухових речовин; Нью-Йоркську конвенцію 2000 р. про боротьбу з фінансуванням тероризму.

Існують також регіональні нормативні акти антитерористичного характеру. Так, у 1977 р. під егідою Ради Європи була прийнята Європейська конвенція по боротьбі з тероризмом, яку Україна підписала в 2000 р. Країни СНД уклали між собою Договір про співпрацю в боротьбі з тероризмом. У 2000 р. була прийнята міждержавна Програма співпраці по боротьбі з тероризмом та іншими проявами екстремізму. Утворений Антитерористичний центр СНД.

Таким чином, практика показує, що розрізнені дії окремих країн недостатні для ефективного протистояння тероризму. Боротьба з тероризмом вимагає участі всіх країн світової спільноти, тим більше в умовах глобалізації світових процесів, і приводить до необхідності розробки комплексних міжнародних підходів і єдиних методик протистояння різним терористичним проявам.

На основі проведеного аналізу  можна зробити такі висновки.

1. Тероризм є складним, багатоплановим  явищем, яке має різні аспекти:  правові, психологічні, історичні, технологічні і т. ін. Усе це ускладнює вироблення загальноприйнятного, всіма визнаного юридичного визначення тероризму.

2. Глобальний тероризм є негативним  проявом процесу глобалізації  і став можливий завдяки розвитку  сучасних засобів комунікації.

3. Існуюче різноманіття форм  прояву тероризму доповнюється  новими, більш високотехнологічними його формами.

4. Визначення поняття тероризму  має бути сфокусовано на визначенні  його складових.

5. Ефективна боротьба з тероризмом  можлива тільки на основі превентивних  методів. Запобігання йому має  полягати у виявленні, усуненні, нейтралізації, локалізації і мінімізації дії тих чинників і причин, які або породжують тероризм, або йому сприяють.