Організація та управління

Зміст

	Вступ.	3
Розділ 1.	Наукові основи організації  та економічна ефективність виробництва  зерна.
1.1	Основні принципи організації виробництва зерна.	5
1.2	Суть економічної  ефективності, її показники та методика їх визначення.	8
Розділ 2.	Стан організації та економічної ефективності виробництва  зерна в  КТ «Сільгосптехніка ОКіК».
2.1	Природно-економічна характеристика                                КТ «Сільгосптехніка ОКіК»	12
2.2	Динаміка  посівних площ та валовий збір зернових в                                   КТ «Сільгосптехніка ОКіК».	14
2.3	Організація праці та її оплата в КТ «Сільгосптехніка ОКіК».	19
2.4	Економічна  ефективність виробництва зерна	24
Розділ 3.	Управління ефективністю виробництва зерна в                                     КТ «Сільгосптехніка ОКіК».
3.1	Організаційно-технологічні фактори підвищення урожайності  зернових.	28
3.2	Впровадження  комплексної механізації та інтенсивної  ресурсозберігаючої технології виробництва зерна.	31
3.3	Вдосконалення організації оплати праці та покращення якості насіння зернових.	34
	Висновки.	42
	Список літератури	44

 

 

 

ВСТУП

 
         Стан економіки аграрного сектора зумовлює активізацію пошуку шляхів виходу з економічної кризи та розвитку підприємницької діяльності. 
       Головною метою економіки АПК є формування конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни. Зернове господарство в майбутньому має посісти пріоритетне місце а економіці держави. Виходячи з цього визначається і рівень виробництва зерна, який би задовольняв потреби внутрішнього попиту і забезпечував зростання експортного потенціалу. Ринок зерна в Україні, з точки зору формування товарних ресурсів, докорінно відрізняється від західно-європейської моделі. Ці відміни зумовлює тип підприємства, а саме його багатогалузевість (крім фермерських господарств), де 70% вирощеного врожаю залишається у товаровиробника на господарські потреби (насіння, корми, натуральну оплату та ін.). Характерна риса сучасного ринку — обмеженість як попиту, так і пропозиції. Тому склалася така усереднена структура реалізації зерна, яку можна вважати типовою для останніх трьох років: 
-    за каналами реалізації: заготівельним організаціям продано 15% населенню через систему громадського харчування (включаючи продаж і видачу натурплати) – 29, на ринку 23, за бартерними угодами – 33%; 
-    за структурою продукції: пшениця вся – 66% від загального обсягу реалізованого зерна, ячмінь – 16,6, жито – 4, просо, гречка – 2, кукурудза – 8, овес – 1,2 і зернобобові – 1,4%.

Зіставлення цих середніх показників відносно окремого господарства, району, регіону дає уяву про його місце з позиції повноти використання можливостей на ринку. Проблема збільшення виробництва зернових культур – стратегічна мета АПК держави, що зумовлює необхідність визначення його раціональної структури як з точки зору використання агрокліматичного потенціалу, так і щодо кон’юнктури ринку. 
Виходячи з цього тема курсової роботи є актуальна. 
       Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила  постановку і шляхи вирішення  наступних завдань:

• уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;
• визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Вивчення питань економічної  ефективності виробництва сільськогосподарської  продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Миколаївської області, а саме радгоспу Степовий.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний  підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися  матеріали статистичної звітності  України, Житомирської області, а саме КТ «Сільгосптехніка ОКіК» Червоноармійського району.

Мета дослідження є  обґрунтування шляхів підвищення економічної  ефективності виробництва і переробки зерна.

При написанні курсової роботи було використано:

·          Статут господарства.

·          Форма №1 «Баланс».

·          Форма № 50-СГ «Основні економічні показники  роботи сільгосппідприємств».

·          Форма № 2  «Звіт про фінансові  результати».

·          Обліковий лист тракториста-машиніста.

·          Системи оплати праці по господарству.

Даний курсовий проект надрукований на 44 сторінці друкованого тексту.

 

РОЗДІЛ І.

Наукові основи організації та економічна ефективність виробництва зерна. 
1.1 Основні принципи організації виробництва зерна

 

Валовий збір продукції  рослинництва має деякі особливості, зумовлені природними умовами, сезонним характером виробництва. Крім того, слід враховувати,що тут продукцію отримують, як правило, тільки один раз на рік(у період збирання врожаю).Проаналізуємо виробництва зерна в господарстві.

 

Таблиця 1.1

 

Виробництво продукції рослинництва та урожайність основних сільськогосподарських культур в господарстві.

 

Показники	2009 р.	2010 р.	2011р.	2011 + / - до 2009 р.
1.Площа посіву зернових, га	724	297	855	+131
-  пшениця озима	200	10	125	-75
-  жито озиме	224	118	655	+431
-  ячмінь озимий	0	30	50	+50
- ячмінь ярий	33	-	-	-33
-  овес	232	139	55	-177
- просо	32	-	-	-32
2.Урожайність, ц/га	14,2	12,1	14,6	+0,4
-  пшениця озима	11,3	21,9	20,5	+9,2
-  жито озиме	18,9	10,2	13,7	-5,2
-  ячмінь озимий	-	13,3	20,0	+20
- ячмінь ярий	18,8	-	-	-18,8
-  овес	13,8	12,8	7,3	-6,5
- просо	9,0	-	-	-9
3.Валовий збір, ц	10309	3604	12922	+2613
-  пшениця озима	2250	219	2565	+315
-  жито озиме	4232	1206	8957	+4725
-  ячмінь озимий	0	398	1000	+1000
- ячмінь ярий	620	-	-	-620
-  овес	3207	1718	400	-2807
- просо	315	-	-	-315

 

З поданої таблиці  випливає, що площа у 2011 році в порівнянні з 2009 роком на деякі культури зменшилась,а на деякі і збільшилась. Так, площа посіву пшениці озимої у 2011 році зменшилась на 75 га. Відповідно урожайність та валовий збір суттєво зросли.

Зернові належать до числа  найважливіших культурних рослин. Вони мають найвищу питому вагу в структурі  посівних площ та валових зборів продукції  серед інших сільськогосподарських культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

В організації виробництва  зерна основними є два періоди :

• підготовка грунту і сівба;
• збирання врожаю.

Важливу роль відіграє раціональна  організація кожного виробничого процесу. Саме це визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Оранка – основний процес обробітку грунту, від якого  значною мірою залежить урожайність. Оранка може бути полицевою і безполицевою. Її слід виконувати з дотримуванням  таких вимог:оптимальні строки й глибина;добре прилягання стикових гребенів та подрібнення скиби;прямолінійність борозен; повне загортання гною й післяжнивних рослинних решток;мінімальна кількість розгінних борозен та звальних гребенів;добре розорювання кінців гонів і поворотних смуг тощо. Оранку здійснюють загінним способом. Тому спочатку поле потрібно розбити на загінки, які можна зорати за 2-3 дні. При виконанні робіт загінним способом, площу потрібно збільшити відповідно до кількості агрегатів. Оптимальними є прямокутні загінки із співвідношенням сторін 1:8-1:10. Орють поле у склад та врозгін. По краях його треба залишити поворотні смуги на чотири ширини захвату агрегату, які розорюють останніми. На оранці використовують п’яти  і чотирикорпусні плуги з тракторами ДТ-75, Т-150, восьми - та дев`ятикорпусні плуги з енергонасиченими тракторами, а також трикорпусні начіпні з тракторами МТЗ. Для безналицевого обробітку використовують плоскорізи -глибоко розпушувачі КПТ-2-150, КПТ-250.       

Сівба – один з найважливіших і найскладніших виробничих процесів у рослинництві. Від її якості значною мірою залежить урожайність сільськогосподарських культур. Тому необхідно своєчасно підготуватися до неї. Для цього на період підготовки грунту й сівби складають робочі плани по кожному виробничому підрозділу, а також по підприємству в цілому. Згідно з робочим планом слід укомплектувати кожний підрозділ технікою, а кожний агрегат – обслуговуючим персоналом. Потрібно також розробити чітку систему матеріального заохочення виробничих підрозділів та окремих працівників. Доцільно скласти щоденні маршрути переміщення посівних агрегатів. Щоб високоякісно провести сівбу, необхідно дотримуватися відповідних агротехнічних вимог:

• оптимальні строки та норми висіву;
• рівномірне загортання насіння на потрібну глибину;
• прямолінійність рядків;
• нормальна ширина міжрядь;
• відсутність огріхів і просівів.

При сівбі доцільно організувати процес за погодинним графіком, коли перед  початком роботи механізатором зазначають час на проходження одного гону, а також на заправлення сівалок і повороти. Це дає змогу здійснювати самоконтроль за виконанням одного завдання.

Високоефективною є  організація сівби на створення  насінних загонів та комплексу входять  такі ланки:

• підготовки поля до сівби;
• заправлення сівалок насінням і добривами;
• сівби;
• технічного обслужування;
• культурно-побутового обслужування.

Зернові висівають сівалки  СЗ-3,6, СЗА-3,6, СЗТ-3,6. Залежно від довжини  гонів посівні агрегати складаються  з 1-5 сівалок і відповідно до цього  добирають трактор. Для заправлення сівалок використовують  автонавантажувачі АС-2УМ, а також списані зернові комбайни. Потрібні засоби механізації і працівників для проведення сівби визначають за обсягом робіт по операціях, строком їх виконання, нормами виробітку та нормами обслужування агрегатів.

Збирання врожаю –  найскладніший і найвідповідальніший  процес, на який припадає більше половини витрат на виробництво зерна. Тому заздалегідь  потрібно розробити відповідні виробничі  плани, напрямки маршруту рухів комбайнів, виконати іншу підготовчу роботу. Збирають зерно прямим комбайнуванням, розділеним двофазним збирання, коли хлібну масу в фазі воскової стиглості скошують у валки, а через 3-5 днів обмолочують. Для низьких та зріджених хлібів, а також у зонах нестійкими кліматичними умовами розділене збирання не рекомендується. Прогресивним є груповий метод роботи збиральних агрегатів, особливо при організації збирально–транспортних загонів, або комплексів. У їхньому складі створюють такі ланки:

• підготовки полів до збирання;
• комбайнове–транспортні;
• збирання незернової частини врожаю;
• післязбиральної доробки зерна;
• первинного обробітку грунту;
• технічного обслугування;
• культурно–пробутового обслужування.

Розмір цих загонів  і комплексів залежить від площі  зернових, наявності відповідної техніки й транспортних засобів та інших умов. Вони дають змогу значно підвищити продуктивність агрегатів і скороченими строки збирання. Для скошування хлібів у валки, крім комбайнів, використовують жатки ЖНС-12, ЖВН-6, ЖШН-6 та інші, для обмолоту й прямого комбайнування – комбайни СК-5 «Нива», СК-6 «Колос», «Дон - 1800» тощо; на відвезення подрібненої соломи – візки 2-ПТС-4 із трактором МТЗ; на скиртування – стогоклад СНУ-0,5; для доробки зерна – зерноочисно-сушильні комплекси КЗС-40, КЗС-20 Ш.