Організація та управління

 Затрати  живої праці з розрахунку на  одиницю об'єкта інтенсифікації  також характеризують рівень  інтенсивності сільського господарства  або його галузі. З підвищенням  рівня інтенсивності затрати  праці повинні скорочуватися,  оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.

 Економічна  ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.

 Одним  з основних показників економічної  ефективності інтенсифікації є  обсяг валової продукції з  розрахунку на 1 га сільськогосподарських  угідь. Він дає змогу здійснити  аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Збільшення обсягу виробництва продукції з 1 га свідчить про підвищення ефективності використання земельних ресурсів і тих вкладень, які спрямовуються у виробництво сільськогосподарської продукції.

 До показників  економічної ефективності інтенсифікації  належить також обсяг валової  продукції, валового та чистого  доходу, прибутку з розрахунку  на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та  оборотних виробничих фондів, 1 люд.–год., одного середньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

 Фондовіддача, фондомісткість характеризують  використання основних виробничих  фондів, їх участь у процесі  виробництва та ступінь поєднання  з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

 Важливим  показником економічної ефективності  інтенсифікації є собівартість  одиниці продукції, яка характеризує  рівень затрат уречевленої та  живої праці в грошовому виразі. Зниження собівартості свідчить  про підвищення економічної ефективності інтенсифікації і, навпаки, її підвищення — про зниження ефективності інтенсифікації.

 Показником  економічної ефективності інтенсифікації  є рентабельність виробництва,  яка характеризується двома показниками:  рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Більшою мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції. Цей показник не лише характеризує матеріально-грошову форму процесу інтенсифікації, а й відображує підприємливість, вміння працювати в ринкових умовах, вивчати ринок, пристосовуватись до дії його законів.

 Вивчимо  рівень, результат інтенсивності  та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна на досліджуваній агрофірмі. Показники інтенсифікації поділяють на групи: результату,рівня інтенсифікації та економічної ефективності інтенсифікації. До показників результату інтенсифікації відносять урожайність, ц/га, та вартість валової продукції на 1га посіву, грн.,прибуток на 1 га посіву. До показників рівня інтенсифікації відносять: суму виробничих витрат на 1 га посіву, грн., затрати праці на 1 га посіву. Економічну ефективність інтенсифікації відображають такі показники, як вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат, грн., валова продукція в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., прибуток в розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, грн., собівартість 1ц зерна,грн., ціна реалізації 1ц зерна, грн., рівень рентабельності, % та коефіцієнт окупності додаткових витрат.

 Коефіцієнт  інтенсифікації— це добуток середньорічного  приросту урожайності та ціни  у поточному році з розрахунку  на 1 грн. додаткових витрат, що  зумовили цей приріст у процесі  інтенсифікації виробництва. А коефіцієнт окупності додаткових витрат— це середньорічний приріст вартості валової продукції з розрахунку на 1 грн. додаткових витрат, що зумовили цей приріст у процесі інтенсифікації виробництва. Дані показники характеризують економічну доцільність збільшення виробничих витрат.

3.2. Впровадження комплексної механізації та інтенсивної ресурсозберігаючої технології виробництва зерна.

Необхідність  визначення ефективності будь-якої галузі народного господарства, в тому числі  і зернового виробництва, об’єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції.

Одним з найважливіших  напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва  є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного відтворення  в умовах становлення та розвитку ринкових відносин має принципові особливості. Основним критерієм економічного розвитку стає не кількісне збільшення факторів виробництва, а суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі стає не просто збільшення обсягів виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Одним із напрямків  підвищення економічної ефективності виробництва зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні не дають змоги правильно враховувати реальні витрати ресурсів, поза оцінкою залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у збільшенні виробництва зерна. Певні недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.

Інтенсифікація  зернового господарства неможлива  без комплексної механізації  виробництва зерна. Вона є основою  впровадження інтенсивних технологій вирощування зернових культур і  забезпечує зростання продуктивності  праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Вона передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.

Останніми роками в Україні поступово розширюються масштаби застосування нульової технології обробітку грунту. Технології No-Till належать до найпрогресивніших агротехнологій і мають цілу низку переваг перед традиційними. Стосовно No-Till-технологій завдання створення оптимальних умов живлення рослин стає першочерговим, оскільки лише за таких умов можна отримати високий рівень урожаю і продукції вищої якості. В основу оптимізації питання сільськогосподарських культур має бути покладений принцип комфортності живлення, тобто створення таких умов, за яких забезпечуються: відсутність стресів у рослин через нестачу або надлишок поживних речовин; позиційна доступність кореневій системі елементів живлення із добрив; пролонгованість дії добрив; наявність “у меню” добрив не лише макро-, але й мікроелементів; блокада важких металів, які містяться в мінеральних добривах, кальційвмісними речовинами на межі грунт — коренева система. Спосіб обробітку грунту є одним із провідних факторів, які справляють суттєвий вплив на ріст і розвиток рослин. Від способу обробітку грунту залежить агрофізичний стан орного шару, глибина загортання добрив та рослинних решток, а також інтенсивність біотичних і абіотичних процесів. Тобто за допомогою різних способів обробітку грунту та технологій внесення добрив можна “сконструювати” такий шар, у якому будуть формуватися найсприятливіші умови для росту і розвитку рослин.

Загортання  добрив засобами плоскорізного типу формує гетерогенний орний шар із підвищеною концентрацією елементів живлення в його верхній частині. Переваги рослинництва із застосуванням технології No-Till обумовлені наявністю рослинних решток, які зберігаються на поверхні грунту після збирання зернових. Покрив із рослинних решток захищає грунт від вітрової і водної ерозій, але в той же час загальмовує його прогрівання навесні і сприяє збільшенню рівня вмісту вологи в ній. Покривні культури мають повноцінну здатність використовувати надлишки вологи і підвищувати прохідність полів.

Традиційні  методи обробітку ґрунту, основним елементом яких є оранка, впродовж розвитку цивілізації певною мірою  виконували своє завдання щодо забезпечення людства продуктами харчування, але  негативно вплинули на довкілля: через ерозію і деградацію ґрунтів відбувається зниження родючості та виведення з обігу значних сільськогосподарських площ.

Нульова система  обробітку ґрунту, яка в останнє  десятиріччя в багатьох країнах  західної півкулі домінує в рослинництві, довела свою перевагу над традиційними методами господарювання. Саме ця технологія дає можливість сільському господарству бути продуктивним, стабільним і прибутковим, особливо тепер, коли ціни на енергоносії, техніку, добрива, засоби захисту рослин мають сталу тенденцію до подорожчання. No-till – найбільш раціональна система в рослинництві з точки зору екології та економіки.

Важливим  аргументом, аби переконати господарів, які скептично ставляться до нульової технології, є сама природа. Часті  аномальні засухи, що охоплюють південно-східні регіони України в період вегетації зернових, спричиняють значні збитки сільгоспвиробникам.

Перехід на технології мінімального, а потім нульового  обробітку ґрунту починається у  період збирання врожаю. Пожнивні подрібнені залишки рівномірно розкидаються на поверхні поля. Таке ґрунтозахисне покриття протидіє вітровій та водній ерозії, зберігає вологу, сприяє розвитку ґрунтової мікрофлори і є початковим базисом для покращення плодючого шару підвищення врожайності. Пожнивні рештки зберігають вологу в ґрунті впродовж усього вегетаційного періоду. Мульча із пожнивних решток захищає ґрунт від перегріву під час засухи, а також від проростання бур’янів.

Пожнивні  рештки є найбільш дешевим та ефективним засобом боротьби з ерозією. При  стовідсотковому покритті поля рештками рослин ерозія повністю відсутня, а при 50-відсотковому – не перевищує 80%.

3.3.Вдосконалення організації оплати праці та покращення якості насіння зернових.

Сучасний  етап ринкових перетворень, який переживає  Україна, вимагає нової ідеології формування системи оплати праці, що має стати одним із головних стимулів підвищення продуктивності праці й ефективності управління. Особливістю перехідного періоду є те, що в умовах лібералізації соціально-трудових відносин держава практично перестала контролювати організацію оплати праці недержавних установ, а ринкові регулятори ще не запрацювали на повну силу, що призвело до того, що ці процеси набули значною мірою стихійного, безсистемного характеру.

 Сьогоднішню  ситуацію у сфері оплати праці  можна охарактеризувати як таку, що має певну невизначеність, невідрегульованість, не контрольованість. Про це можна говорити, аналізуючи дані державної статистики. Структура оплати праці розбалансована: надтарифна частина заробітної плати на багатьох підприємствах перевищує базову тарифну частину, порушені пропорції в оплаті праці працівників підприємства.

 Низька  заробітна плата, затримка її  виплати негативним чином позначаються  на ставленні працівників до  своїх прямих обов’язків і  є одним з мотивів вимушеної вторинної зайнятості. Тому цілями і шляхами реформування заробітної плати є створення кожній працездатній людині умов для підтримання своєю працею необхідного рівня життя; забезпечення реалізації відтворювальної, стимулюючої, регулюючої та стимулюючої функції заробітної плати.

 Але для  того, щоб розробити шляхи реформування  системи оплати праці необхідно  насамперед розглянути негативні  моменти даної ситуації. Чинні  системи оплати праці мають  ряд недоліків. Головний недолік  полягає в тому, що заробітна  плата погано, а нерідко взагалі не пов’язана з кінцевими результатами праці, результати праці є колективними, а оплата праці – індивідуальною. Щоб подолати цей недолік, потрібно зробити одне з двох: або індивідуалізувати результати, або колективізувати систему оплати. Перший шлях виключений, оскільки у принципі неможливо відділити результати від їх колективної природи.

 Стосовно  системи оплати праці можна  виділити такі недоліки:

 ·   зростання  оплати праці не пов’язане  із зростанням ефективності;

 ·   чинна система не орієнтована на співпрацю;

 ·   система оплати не є досить гнучкою .

 Кажучи  про те, що чинні системи не  орієнтують на колективну співпрацю,  мають на увазі відому роз’єднаність  працівників, і перш за все,  керованих і управлінців. 

 Враховуючи всі недоліки організації оплати праці необхідно визначити шляхи виходу з кризи заробітної плати. Необхідне відновлення заробітної плати як реально ефективної діючої економічної категорії ринкової економіки, відновлення її основних функцій.

 Ринкова  економіка істотно змінила уявлення про сутність оплати і стимулювання праці, які є важливим мотиваційним стимулом до праці. Підприємства почали розробляти конкретні форми та системи оплати праці, враховуючи при цьому особливості власного виробництва і місце на ринку. Практика виробила різноманітні системи стимулювання праці, які можна застосовувати в даних економічних та виробничих умовах. Для одержання максимального ефекту від системи стимулювання, необхідно врахувати специфічний вплив кожної стимулюючої форми на проблему, що постала перед підприємством. При цьому слід враховувати ступінь стабільності результатів якості праці, досягнутих працівником. Якщо раніше основна оплата загалом ув’язувалася з рівнем виконання і перевиконання встановлених оціночних показників преміювання, то в умовах ринкового управління на передовий план виступили стимулюючі системи, які пов’язують основну заробітну плату з особистими діловими якостями працівника, рівнем його професійної майстерності, ставленням до праці, якісними показниками виконання роботи .