Організація та управління

 

 

 

2.4 Економічна  ефективність виробництва зерна

 

Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників: урожайність, продуктивність праці, собівартість продукції, ціна реалізації 1ц. зерна, прибуток на 1 люд.-год,на 1 ц.зерна і на 1га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна. Зернове господарство – високомеханізована галузь, завдяки впровадженню комплексної механізації виробничих процесів та підвищенню врожайності зернових культур продуктивності праці закономірно зростає. Важливим показником ефективності виробництва зерна є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарства і значною мірою відображає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1ц. зерна постійно зростає. Але більше половини витрат на виробництво зерна припадає на оплату праці, вартість насіння і добрив, а також витрати на утримання основних засобів. Поліпшення якості зерна пов’язане з додатковими витратами. Збільшення виробництва високоякісного зерна пшениці та інших культур залежить від сортового складу посівів, технологій вирощування, форм організації збирання і заготівлі, удосконалення заготівельних цін і заходів матеріального стимулювання за поліпшення якості продукції. Тому великого значення набуває справедливий і економічно обгрунтований розподіл між інтегрованими галузями, додаткових витрат і додаткового ефекту від підвищення якості зернової продукції. Розглянемо структуру виробничої собівартості пшениці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2.4

Структура виробничої собівартості пшениці.

 

Статті витрат	2011 р.
	тис.грн	%
Виробнича собівартість	300,0	100
у тому числі: 1. прямі матеріальні  витрати	252,0	84
з них:         насіння  та посадковий матеріал	43,3	14
мінеральні  добрива	26,0	9
нафтопродукти	109,0	36
оплата послуг і  робіт сторонніх організацій	44,0	15
решта матеріальних витрат	31,0	10
2. Прямі витрати на  оплату праці	21,4	7
3. Інші прямі витрати  та загальновиробничі витрати, всього	27,2	9
з них:  амортизація необоротних  активів	-	-
відрахування на соціальні  заходи	7,9	3
інші прямі витрати  на загальновиробничі витрати (решта)	19,3	6

 

 

З даної таблиці випливають наступні дані: найбільший відсоток витрат припадає на прямі матеріальні витрати (84 %). Прямі витрати на оплату праці склали 7 % , а інші прямі витрати зайняли 9 % від загальної суми витрат.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Економічна  ефективність виробництва  зерна 

 
         Виробництво зерна озимої пшениці завжди було і залишається головним джерелом грошових надходжень у господарствах, але останніми роками через високі ціни товаровиробника не в змозі придбати необхідну кількість добрив, палива, засобів захисту рослин, техніка, а відтак і виконати всі вимоги технології вирощування озимої пшениці. А це, своєю чергою, призводить до значних недоборів її врожаю, до зниження якості зерна та прибутків від реалізації. Крім того, ціни на зерно не заохочують господарства збільшувати його виробництво.

Для виправлення цього  становища в Україні слід створити систему державного регулювання розвитку зернового господарства, що забезпечувала б такий рівень рентабельності, який сприяв би розвитку цієї галузі. Це можна зробити за рахунок оптимізації рівня закупівельних цін і податків, надання пільгових кредитів, закупівель державою більшої частини вирощеного зерна.

Розрахунки економічної  ефективності вирощування озимої пшениці, проведені за цінами які склалися на кінець 2011 року, показали, що для збільшення прибутків та рентабельності виробництва необхідно передусім, підвищити її врожайність.

Проте для підвищення врожаїв слід вкладати у виробництво  більше коштів. І те, що господарства вкладають їх дуже мало й спрощують  технологію приводить до низьких  урожаїв пшениці та значного падіння  прибутків від її вирощування

Отже, зараз потрібно збільшувати інвестиції у виробництво  пшениці, і перш за все, на ресурси  і техніку. Потрібно збільшити внесення добрив, засобів захисту рослин, та виконувати вимоги технології. Зазначимо, що придбання добрив і пестицидів навіть за існуючих високих цін є ефективним. Вони забезпечують великі надбавки врожаю і високі прибутки. Підвищення ефективності виробництва можливе лише шляхом його інтенсифікації. Екстенсивне ведення виробництва неефективне. 
Для збільшення врожаїв та ефективності вирощування пшениці необхідно впровадити ресурсозберігаючі технології її вирощування. Вони дають змогу одержувати високі врожаї зерна за менших витрат палива, добрив та інших ресурсів (на 20 - 30%) і значно підвищують рентабельність його виробництва порівняно з існуючими технологіями. Витрати на виробництво можна також значно скоротити якщо всі процеси вирощування пшениці здійснювати досконалішою технікою, комбінованими і широкозахватними знаряддями. У цьому плані позитивну роль можуть відігравати створені сьогодні МТС, бо господарства не в змозі закупити нову техніку.

Для розв'язання зернової проблеми в цій зоні важливо розширити  посіви пшениці по чорних і зайнятих парах, горосі, багаторічних травах та інших попередниках, які накопичують  азот і вологу в грунті. 
Зростання економічної ефективності забезпечує також використання сортів напівінтенсивного типу, які менш вибагливі, ніж інтенсивні, до умов вирощування, краще використовують вологу, стійкі до захворювань і не завжди потребують застосування фунгіцидів.

Аби поліпшити економічні показники вирощування пшениці  слід ефективніше використовувати  паливні ресурси, бо в господарствах  це робиться вкрай незадовільно. Добрива  значно краще використовуються при  застосування інтегрованого захисту  рослин. Так, без захисту посівів добрива підвищували врожай пшениці лише на 3 - 6, а із захистом - на 8 -12 ц./га. Це пояснюється тим що захист рослин поліпшував фітосанітарний стан посівів, а здорові рослини -краще використовували поживні речовини та краще функціонували поживні речовини та краще функціонували і повніше використовували свій генетичний потенціал, ніж хворі та забур'янені. Водночас ефективність захисту рослин підвищується за умови поліпшення азотного живлення посівів.

         Досвід багатьох господарств свідчить про те що для значного збільшення прибутків і рентабельності вирощування пшениці та інших зернових культур необхідно реалізувати не зерно, а продукти його переробки: борошно, крупи, макарони, вермішель, хліб, печиво та інші вироби. Проте переробкою зерна займаються мало господарств. 
Нині зерно за безцінь скуповують комерційні структури, переробляють його і мають високі доходи. Держава при цьому втрачає міль’ярдні прибутки. Розрахунки показують, що якби держава закупила в господарств, або через біржу зерно пшениці і переробила його то лише на цьому мала б близько 2,5 млрд. грн. чистого прибутку, натомість ці кошти осідають у кишенях комерційних структур, або потрапляють до інших держав, куди нашу пшеницю вивозять як сировину. Держава повинна мати монополію на закупівлю зерна та інших стратегічних культур, переробляти їх сама і мати на цьому великі прибутки.

   Таким чином навіть за існуючих високих цін на ресурси можна значно підвищити економічну ефективність вирощування зерна озимої пшениці і поліпшити фінансовий стан господарств.

Мабуть збільшення пропозиції зерна до кінця сезону не відбудеться, а ціни продовжуватимуть зростати. За такої ситуації з метою недопущення  зростання внутрішніх цін на продукти харчування держава мусить насамперед раціонально використати зерно, яке надійшло до Держрезерву. Потрібно реалізувати державне зерно беспосередньо переробним підприємствам у тих регіонах, де ситуація з пропозицією зерна є особливо напруженою. 
         З огляду на те, що тенденцію до зниження виробництва зернових в Україні так досі і не подолано і ситуація не обіцяє позитивних перспектив, найактуальнішим питанням стає швидке створення умов для стимулювання виробництва зерна в Україні. Це завдання слід жорстко пов'язати з вирішенням питання про повноправну приватну власність та оренду землі, розвитком цивілізованого біржового ринку і прозорого механізму ціноутворення, адресною підтримкою товаровиробників. 

Розділ ІІІ.                                                                                                        Управління ефективністю виробництва зерна в                                                          КТ «Сільгосптехніка ОКіК».

3.1. Організаційно-технологічні фактори підвищення урожайності зернових.

Для одержання  стійких великих врожаїв доброякісного зерна важливо враховувати можливість конкретного ґрунтово-кліматичного району, поля і сорту, послідовно підтримувати родючість ґрунту. При вирощуванні це можливо забезпечити лише на основі інтенсифікації виробництва. До того ж важливим є послідовний, комплексний підхід до її здійснення.

Суттєво впливає  на підвищення врожайності зернових культур впровадження у виробництво  з урахуванням ґрунтово-кліматичних  умов високоінтенсивних сортів озимої пшениці та гібридів кукурудзи вітчизняної  селекції. Широка сортозміна у виробництві зерна пшениці була започаткована створенням нових сортів миронівської селекції, серед яких вагому роль відіграв сорт Миронівська 808, сучасні сорти - "Крижинка", "Вікторія", "Селянка" тощо.

Визначальним  фактором розвитку зернового господарства має бути інтенсифікація галузі на основі досягнень науково-технічного прогресу та розвитку ринкових відносин. Поряд із впровадженням інтенсивних технологій значну увагу слід приділяти поліпшенню насінництва, зменшенню втрат урожаю при вирощуванні, зберіганні та переробці зерна, впровадженню нових організаційних форм господарювання, посиленню матеріальної заінтересованості працівників.

 Суть інтенсивної  технології полягає в оптимізації  умов вирощування на всіх етапах  росту й розвитку рослин, розміщенні культур після кращих попередників, вирощуванні інтенсивних сортів, застосуванні добрив з розрахунку на заплановану урожайність, використанні інтегрованої системи захисту рослин від бур'янів, шкідників та хвороб, захисті ґрунтів від ерозії.

 Сільське  господарство може розвиватися  двома шляхами: екстенсивним чи  інтенсивним. Інтенсивний шлях, передбачає  збільшення виробництва продукції  на основі застосування досконаліших  засобів виробництва, кваліфікованої  праці, нових технологій та  методів господарювання. В свою чергу це вимагає додаткових вкладень у розвиток сільського господарства.

 Інтенсифікація  — це форма розширеного відтворення,  яка ґрунтується на оптимальному  формуванні та раціональному  використанні на основі науково-технічного  прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одиницю земельної площі з метою збільшення обсягу продукції та підвищення ефективності її виробництва.

 Суть інтенсифікації  полягає не тільки в ефективнішому  використанні тварин, а й в  удосконаленні всіх інших, факторів виробництва — матеріальних і трудових ресурсів, впровадженні нових організаційних форм господарювання, нових технологій і т. ін.

 Матеріальною  основою інтенсифікації сільського  господарства є науково-технічний  прогрес.

 Науково-технічний  прогрес — це процес розвитку та застосування досягнень науки і техніки у виробництві, що зумовлює вдосконалення техніки, технології та організації виробництва на основі механізації й електрифікації виробничих процесів, використання насіння високоврожайних, стійких проти захворювань сортів сільськогосподарських рослин дає змогу значно підвищити врожайність культур, підвищення професійного рівня працівників.

 Науково-технічний  прогрес пов'язаний також із  розвитком організації виробництва  і управлінням ним, оскільки за їх допомогою здійснюється об'єднання земельних, матеріальних та трудових ресурсів в єдиний процес виробництва.

 Під впливом  науково-технічного прогресу вдосконалюється  соціальна підсистема: поліпшуються  умови праці, зростає професійний  і культурний рівень працівників.

 Рівень  інтенсивності розраховують також  як у цілому по сільському  господарству, так і в розрізі  окремих галузей рослинництва  і тваринництва. Він характеризує  рівень витрат на одиницю об'єкта  інтенсифікації (1 га сільськогосподарських угідь, 1 гол. тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

 Узагальнюючою  характеристикою рівня інтенсивності  є сума виробничих витрат на  одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі  засоби в тій частині, в якій вони пішли на виробництво даної продукції, вартість оборотних засобів та оплату праці.

 До показників  рівня інтенсивності належить  сума вартості основних засобів  та поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку  на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує повні затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по сільському господарству. В розрізі окремих галузей даний показник не визначається, оскільки продукція створюється не всією кількістю основних засобів, а лише в тій частині, в якій вони споживаються і переходять на вартість створеної продукції у вигляді амортизації.

 Система  показників рівня інтенсивності  включає й вартість основних  засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по комплексу галузей рослинництву і тваринництву. При цьому в кожному випадку до розрахунку беруться засоби відповідних галузей.