Отчет по практике в ПАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон»

Собівартість  продукції основного виробництва. На дебеті рахунку № 20 «Основне виробництво» відображають прямі затрати звітного періоду, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт та наданням послуг, також затрати допоміжних виробництв, непрямі затрати, пов’язані з управлінням, та обслуговуванням основного виробництва, втрати від бра¬ку, на кредиті – списування фактичної продукції. Сальдо на рахунку № 20. «Основне виробництво» тільки дебетове, показує фактичну собівартість незавершеного виробництва.

На дебеті рахунку  № 21 «Напівфабрикати власного виробництва» відображають затрати звітного періоду пов’язані з виготовленням напівфабрикатів. На кредиті рахунку № 21 «Напівфабрикати власно¬го виробництва» відображається вартість напівфабрикатів переданих в подальшу переробку основному виробництву (в кореспонденції з рахунком № 20 «Основне виробництво») та реалізованих іншим підприємствам (в кореспонденції з рахунком № 46 «Реалізація») [2, 115].

Собівартість продукції допоміжних виробництв.

На дебеті рахунку  № 23 «Допоміжні виробництва» відображають прямі затрати звітного періоду, пов’язані безпосередньо з випуском продукції, виконанням робіт на Наданням послуг, а також непрямі затрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням допоміжних виробництв, втрати від браку.

На кредиті  рахунку № 23 «Допоміжні виробництва» відображаються суми фактичної собівартості закінченої виробництвом продукції, виконаних робіт та наданих послуг ( в кореспонденції) з дебетом рахунку № 20 «Основне виробництво» і дебетом рахунку № 46 «Реалізація». Залишок на рахунку № 23 «Допоміжні виробництва» на кінець звітного періоду показує вартість незавершеного виробництва.

Стаття калькуляції «Витрати на утримання та експлуатацію обладнання».

На дебеті рахунку  № 24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин та обладнання» відображають витрати звітного періоду по утриманню та експлуатації обладнання. До цих витрат належать витрати по утриманню та ремонту виробничого обладнання робочих місць, а також засобів цехового транспорту; амортизація обладнання і транспортних засобів, сплачувана вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів (інструментів, пристосувань), витрати по їх ремонту та ін. з цього рахунку списуються на затрати[2, 217].

Витрати по експлуатації машин та обладнання обліковуються  у розрізі виробничих структурних підрозділів – бригад, цехів, дільниць, технологічних фаз, а іноді і агрегатів, і тому списуються з кредиту рахунку № 24 «Витрати на утримання та експлуатацію машин та Обладнання» цілеспрямовано на ці виробничі структурні підрозділи.

На дебеті рахунку  № 25 «Загальновиробничі витрати» відображають такі витрати звітного періоду: по утриманню апарату управління цехом (підрозділом тощо); ремонт будівель, споруд, інвентаря, що облічуються у складі основних засобів цеху; вартість матеріалів та виробів, використаних на проведення дослідів, заробітна плата і відрахування на соціальні заходи робітників, зайнятих на цих роботах; витрати по охороні праці; знос малоцінного та швидкозношуваного інвентаря, інші витрати; збитки від простоїв; збитки від псування матеріальних цінностей при зберіганні в цехах, збитки від недовикористання деталей, вузлів та технологічної оснастки; нестачі (на дебеті рахунку № 28) і лишки (на кредиті рахунку № 25) матеріальних цінностей незавершеного виробництва; інші непродуктивні витрати (наприклад, допомога з непрацездатності, що виникла внаслідок виробничої травми і виплачується на підставі судових рішень).

Стаття калькуляції «Загальногосподарські витрати».

На дебеті рахунку  № 26 «Загальногосподарські витрати» відображають такі затрати звітного періоду: заробітна плата апарату управління підприємством; позавідомча пожежна охорона; норма витрат на підставі укладених договорів; інші витрати по управлінню (канцелярські, друкарські, поштово-телефонні затрати заводоуправління, цехів, основного та допоміжного виробництв; витрати по утриманню телефонних станцій тощо); амортизаційні відрахування від вартості основних засобів загальногосподарського характеру, в т.ч. відрахування по амортизації будівель і приміщень, зайнятих управлінцями підприємства, а також для ведення культурно-просвітньої, оздоровчої, фізкультурної, спортивної роботи серед робітників і службовців підприємства і членів їх родин: амортизаційні відрахування від вартості основних засобів; наданих під-приємствам громадського харчування, утримання і ремонт будівель, споруд та інвентаря загальногосподарського призначення.  Методика та техніка обліку усіх видів витрат на управління єдина, тобто витрати формуються у межах кожного підрозділу, кожного субрахунку в розрізі елементів витрат та номенклатури статей кошторису. Але наприкінці місяця розподіл, перерозподіл та списування витрат на управління по кожному з рівнів управління мають свої особливості. Витрати на рівні бригади всередині (дільниці або цеху) розподіляють та списують за простим методом, тобто тільки на види продукції. Нормативний метод обліку витрат на управління структурними підрозділами здійснюється аналогічно витратам на утримання та експлуатацію машин та обладнання, тобто зібрані на дебеті рахунку витрати в розрізі елементів витрат і статей кошторису за загальною схемою наприкінці місяця списуються на основі первинного їх розподілу за направленнями та відображаються на рахунках обліку виробництва № 20 «Основне виробництво», № 23 «Допоміжні виробництва» та № 31 «Витрати майбутніх періодів» [2, 232].

Облічені витрати  на дебетів рахунку № 26 «Загальногосподар¬ські витрати» (як на державному, так і на малому підприємствах) наприкінці місяця можна розподілити, перерозподілити, списати.

На дебеті рахунку  № 28 облічують витрати на остаточно  відбраковану продукцію або витрати  на виправлення браку. З кре¬диту списують (на дебет рахунку № 20, №21, №23, №05) вартість матеріалів або відходів від забракованої продукції, утримання із заробітної плати винуватців та остаточні витрати зараховують до собівартості продукції.

 

2.6.2. Калюкулювання собівартості продукції

Для правильного  відображення в обліку вартісних  параметрів (характеристик) продукції  потрібно виконати калькуляційну процедуру, калькуляційні розрахунки визначення її фактичної виробничої собівартості.

Фактична виробнича  собівартість продукції визначається для різних потреб: фактичних результатів  діяльності господарства, ціноутворення, ефективності технологічних та організаційних рішень, установлення раціональності затрат тощо. Калькулювання – це визначення розміру затрат у вартісному вираженні, які припадають на калькуляційну одиницю. За допомогою калькулювання обліковують собівартість. Метою калькулювання фактичної собівартості у виробництві є собівартість продукції. Для того щоб калькулювати фактичну собівартість готової продукції, потрібно обліковувати її випуск. Для визначення собівартості продукції необхідні як кількісні, так і якісні її характеристики. Продукція може бути виробом, роботою, послугою[2, 241].

Собівартість  продукції розраховують за калькуляційними  елементами – 

статтями затрат. Статті затрат – можуть бути фінансовими та галузевими. У фінансовій калькуляції є дві статті – прямі затрати та непрямі – накладні

затрати. Широким  є галузевий, а точніше виробничий аспект побудови собівартості. Номенклатура статей затрат на різних підприємствах  різна і залежить від потреб управління.

 Це питання  буде розглянуто у третій частині  підручника. Об’єктом калькуляції є собівартість продукції (виробу, послуги або роботи), але слід мати на увазі не лише об’єкти, а й калькуляційні одиниці.

Калькуляційними одиницями відносно готової продукції  можуть бути: сукупна собівартість, тобто собівартість усієї продукції, яку випустило господарство, його виробничий підрозділ (цех, бригада, дільниця тощо); собівартість окремого виду продукції (виробу, напівфабрикату тощо); собівартість кількісної (метр, маса, пари, тонни тощо) або якісної (сухих речовин, вологості тощо) натуральної одиниці вимірювання.

Ці одиниці  вимірювання виникають у калькуляційному  процесі послідовно. Для того щоб  обчислити собівартість окремого виду продукції, потрібно мати обчислену  сукупну собівартість продукції. Не можна визначити собівартість натуральної одиниці вимірювання, коли попередньо не визначено собівартість окремого виду продукції. Таким чином, калькулювання собівартості продукції – це процес, який складається з трьох послідовних процедур – етапів.

Водночас калькуляційний процес не охоплює всієї складності калькуляції в господарстві, оскільки крім основної продукції воно має калькулювати також продукцію допоміжного виробництва, яка використовується основним виробництвом, а також напівфабрикати (якщо вони випускаються) [2, 245].

Собівартість продукції обчислюють за допомогою окремих прийомів (способів), які залежать від наявності або відсутності тих чи інших факторів калькулювання.

Калькулювання собівартості продукції завершують розрахунком фактичної собівартості одиниць вимірювання окремих видів продукції. Це завжди зводиться до простої арифметичної дії: загальну суму собівартості

окремого виду продукції ділять на кількісні характеристики даного виду.

Оскільки на ПАТ «Оріон» працюють висококваліфіковані спеціалісти, то вдаться встановити помірні ціни на продукцію, що відповідають якості.

 

2.7. Облік готової продукції та реалізації

У практиці маркетингу застосовуються такі методи ціноутворення:

1. Витратний  метод. Ціна розраховується, виходячи  із суми постійних і змінних  витрат на одиницю продукції й запланованого прибутку з урахуванням нижнього порогу ціни.

2. Метод на  основі цільової норми прибутку. Ціна встановлюється таким чином,  щоб можна було досягти бажаної  норми прибутку на вкладений  капітал. 

3. Метод встановлення  ціни на основі відчутної цінності товару обумовлений специфічними підходами до роботи на ринку.

Розрахунок  робиться на певну категорію покупців, які погоджуються платити гроші  не тільки за вартість товару, а й  за комплекс інших послуг: доплати, пов’язані з доставкою, обслуговування тощо. Рівень послуг, що надаються, визначити безумовно важко.

4. Вибір ціни  на основі рівня поточних цін  орієнтує діяльність фірм щодо  ціноутворення передусім не на  власні витрати, а на ситуацію  на ринку, на цінову політику  фірм-конкурентів. Поведінка фірм адекватна їхньому становищу на ринку. Фірма-лідер, як правило, диктує свої умови. Дрібніші фірми можуть собі дозволити орієнтуватися на лідера, змінювати ціну після того, як це зробив він.

5. Установлення  ціни на основі торгів. У процесі торгів кожна фірма конкурсант призначає ціну пропозиції, стежачи за тим, щоб вона була дещо нижчою, ніж у конкурентів, але й не опускалася нижче рівня собівартості. Остаточна ціна на товар встановлюється з урахуванням таких факторів: цінова політика фірми, психологія ціносприйняття, вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності [4, 21].

ПАТ ТРЗ «Оріон» використовує так званий «витратний» метод.

Готова продукція  проходить такі операції на підприємстві:

• випуск і здача на склад

• зберігання на складах

• реалізація

• відпуск продукції для внутрішніх потреб підприємства.

Передача готової  продукції на склад оформляється накладними, відомостями та приймально-здавальними  актами.

Відпуст продукції  оформляється накладними та актом здачі. Документи виписуються у 3 примірниках і підписують особи, що здають і приймають готову продукцію. На складах облік продукції ведеться по кожній номенклатурі у кількісному виразі в одному із таких регістрів: картках складського обліку, оборотних відомостях і матеріальних звітах.

В кінці місяця матеріально-відповідальна особа  ці звіти разом з первинними документами  передає в бухгалтерію. Облік  її ведеться на рахунку 26 за фактичною  собівартістю або за обліковими цінами.

Реалізована продукція  відвантажена покупцям згідно договору на підставі накладних. Якщо продукція отримує представник замовника, то додається доручення. Якщо згідно умов договору продукція доставляється транспортною організацією, то до відвантажного документу додається документ транспортної організації. На підставі накладних і інших первинних документів виписують рахунок-фактуру[6,19].

В зв’язку з реалізацією продукції підприємство несе витрати пов’язані з її вивезенням власним транспортом. Ці витрати включають до складу поза виробничих витрат і відображають так: Д 93 К 63, 685.

До поза виробничих витрат відносять витрати на утримання  складських приміщень, вантажно-розвантажних робіт, страхових операцій, стосується постачальника, витрати на рекламу, розробку ескізів реклами, розміщення реклами у засобах масової  інформації, участь у ярмарках і виставках.

Щомісяця витрати  збираються на дебеті 93 рахунку, а в  кінці місяця списується на фінансові  результати [2, 451].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Маркетингова діяльність підприємства