Внутрішнє середовище організації: сутність, поняття, характеристика, методи оцінки

Для аналізу внутрішнього середовища найчастіше використовують системний підхід. Згідно такого підходу  внутрішнє середовище доцільно трактувати як виробничий потенціал організації. Виробничий потенціал фірми це система взаємопов’язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку фірми [21, с.98].

Для визначення розміру виробничого  потенціалу згідно з різними концепціями  використовують різні підходи. Шершньовою З.Є., наприклад, сформовано три основні підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його розмір як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових (матеріально-технічні, трудові, інформаційні, енергетичні, фінансові ресурси).

Структурний підхід, зорієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його розмір згідно з прогресивними нормами і нормативними співвідношеннями, заданими найбільш досконалими технологіями, організацією виробництва загалом і окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.

Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його розмір як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному, дещо ідеалізованому уявленню про склад, структуру та механізми функціонування потенціалу для виготовлення конкурентоспроможної продукції, яке знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») із широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів та взаємозв’язків [21, с.100].

Внутрішнє середовище суб’єкта господарювання формується керівництвом відповідно до їх уявлень про те, які саме елементи забезпечать його ефективне функціонування й розвиток. Його інтерпретують як універсальне, незалежне від організаційно-правової форми підприємства, що об’єднує всі  функціональні сфери діяльності: маркетинг, виробництво, фінанси, кадри, дослідження й розвиток тощо. Кожну із цих сфер можна охарактеризувати за допомогою основних чинників, які можуть бути джерелом переваг та недоліків підприємства [28, с.198]. Перелік компонент і деяких чинників внутрішнього середовища наведено в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні чинники внутрішнього середовища [28, с.199-200]

Компоненти внутрішнього оточення	Найважливіші чинники та показники
Загальна  характеристика підприємства	Імідж; конкурентоспроможність; рівень спеціалізації  та самостійності; капітало-, науко-, трудомісткість; «оптимальність розмірів підприємства»; цільова оцінка; фаза «життєвого циклу» підприємства та його окремих підрозділів; додана вартість продукту.
Сфера маркетингу	Розміри сегментів ринку; можливості завоювання нових ринків, рівень розвитку marketing-mix; рівень продажу й вартість розподілу; наявність стратегій завоювання і зростання потенціалу ринку; система  ціноутворення та еластичність цін  щодо попиту / пропозиції; конкурентоспроможність продукції; рівень прихильності споживачів до продукції; наявність можливостей  зміни постачальників; витрати на дослідження ринку; розподіл і просування товарів.
Сфера виробництва	Виробничі потужності, їх завантаження; рівень оновлення  устаткування; ефективність виробництва; тривалість та особливості виробничого  циклу; рівень розвитку окремих виробничих систем; можливості змін у технології, технічному оснащенні; рівень технології; технологічність продукції; рівень патентного захисту технології та продукції; використання комп’ютерних технологій; можливості економії на масштабах виробництва; гнучкість виробничого потенціалу; забезпеченість виробництва; витрати  на диверсифікацію, конверсію.
Сфера фінансів	Ліквідність; платоспроможність; розміри заборгованості; прибутковість; рівень реінвестування; обсяги й напрями інвестицій; можливості пом’якшення впливу на інфляційні процеси; розміри власного капіталу; активи та потрібний для розвитку капітал; прибутковість; рівень реінвестування; розміри кредитів, їх повернення; джерела  фінансування та фінансова стабільність; обсяги запасів; готівка (cash-flow) тощо.
Характеристика  науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт (НДПКР)	Дослідницький потенціал, наявність і рівень дослідницько-експериментальної  бази; рівень інвестицій у НДПКР
Характеристика  управління	Технологія  управління, специфіка побудови апарату  управління та інформаційних систем; система контролю діяльності підприємства; підприємницька орієнтація, політика ведення бізнесу; використання системи  стратегічного управління; рівень розвитку аналітичних підсистем; організаційна  структура підприємства; рівень гнучкості  та мобільності; неформальна система  управління підприємством; рівень координації, інтеграції.
Сфера персоналу	Структура і рівень кваліфікації персоналу; система  заробітної плати, рівень доходів працівників; можливість залучення й ефективного  використання висококваліфікованих кадрів; структура і рівень кваліфікації персоналу; динаміка робочої сили; компетентність керівників та підлеглих; «участь у  прибутках»; методи добору, атестації  підготовки, просування, підвищення кваліфікації, перекваліфікації кадрів
Характеристика  рівня організаційної культури	Трудова дисципліна та мораль; атмосфера та клімат у колективі; мотивація діяльності; системи матеріальної / нематеріальної винагороди; система комунікації, стиль  керівництва [5, 6].

 

Аналіз маркетингу є найважливішою функцією виробництва і безпосередньо пов'язаний з вибором конкурентоспроможних стратегій. У ході проведених маркетингових досліджень підприємство намагається оцінити значення зовнішніх і внутрішніх змінних для підготовки найважливіших рішень з визначення своєї ринкової продуктової стратегії, що забезпечить його рівновагу з мінливим зовнішнім середовищем. Основна мета маркетингових досліджень полягає в одержанні необхідної інформації про ринок, про попит та пропозицію відповідних товарів, про ціни, конкуренцію. Діяльність служби маркетингу концентрується на вирішенні чотирьох взаємопов'язаних завдань: 

• організації процесу створення конкурентоспроможної продукції;
• проведення гнучкої цінової політики; 
• організації ефективної системи збуту; 
• управлінні просуванням товарів на ринку [31, с.30]. 

Однією із складових маркетингової  діяльності на підприємстві є планування та вибір каналів збуту продукції, що впливає як на ефективність діяльності підприємства, так і на його витрати. Канали збуту в залежності від використання посередників поділяються на прямі та непрямі.

Прямі канали пов'язані з переміщенням товарів і послуг від виробників до споживачів без використання незалежних посередників (канали нульового рівня). Використовуються при складному технологічному виробництві (виробник забезпечує монтаж), при виготовленні вузькоспеціалізованої продукції, при наявності конкретних заявок споживачів.

Непрямі канали пов'язані  з переміщенням товарів і послуг від виробника до незалежного  учасника руху товарів (оптових та роздрібних торговців), а потім до споживача. До послуг посередників вдаються підприємства, які згодні відмовитися від багатьох збутових функцій і понести додаткові витрати заради збільшення своїх ринків і обсягів збуту [18, c.67].

Основними показниками, що характеризують ефективність збутової діяльності є  збільшення виручки від реалізації та темпів росту продажу в цілому.

Дуже важливим для тривалого  виживання фірми є безупинний аналіз виробництва, технологічних процесів з погляду їхньої ефективності.

Однією з основних завдань  підприємств є найбільш повне  забезпечення попиту населення високоякісною  продукцією. Темпи зростання обсягу виробництва продукції, підвищення її якості безпосередньо впливають  на величину витрат, прибуток і рентабельність підприємства.

Завданнями аналізу виробництва  продукції є:

1. Оцінка виконання плану й динаміки виробництва.
2. Оцінка оптимальності й напруженості плану.
3. Виявлення й визначення основних факторів, що впливають на обсяги виробництва.
4. Розкриття взаємозв'язку й взаємообумовленості показників обсягу виробництва, реалізації, асортименту, якості продукції.
5. Виявлення внутрішніх резервів підприємства зі збільшення випуску продукції.
6. Розробка організаційно-технічних заходів щодо використання виявлених резервів [25, с.276].

Обсяг виробництва є вихідним показником для розрахунків, що використовуються в практиці обліку, планування, аналізу  і звітності за різні проміжки часу (місяць, квартал, рік, зміну, годину). Обсяг виробництва слугує основою визначення планових і звітних показників ефективності використання ресурсів: продуктивності праці, фондовіддачі, матеріаловіддачі, собівартості, прибутку. У зв'язку з цим аналіз обсягу виробництва є основою у справі ефективності виробництва в цілому.

Обсяг виробництва може бути виражений у натуральному або  умовно-натуральному й вартісному вимірниках. Узагальнюючі показники обсягу виробництва одержують за допомогою вартісної оцінки за фактично діючими відпускними цінами підприємств (без ПДВ) або в цінах, прийнятих у плані.

Основним показником обсягу виробництва є товарна, валова й реалізована продукція [3, с.216].

Товарна продукція — це економічний показник, що характеризує в грошовому вираженні обсяг виготовленої й готової до реалізації продукції. У її склад включається вартість всіх видів готової продукції, напівфабрикатів, робіт і послуг промислового характеру, призначених для продажу й реалізації різним споживачам. Вона виражається в порівнянних цінах, що діють у звітному році (періоді). Обсяг товарної продукції можна розрахувати за формулою (2.1):

ТП = ГВ + НФ + ПП,  (2.1)

де ТП – товарна продукція; ГВ – готові вироби; НФ – напівфабрикати власного виготовлення, призначені для  реалізації замовникам; ПП – послуги  промислового характеру, які реалізуються споживачам.

Валова продукція – це вартісний показник обсягу виробництва продукції, що характеризує підсумковий результат виробничої діяльності підприємства за певний період, що містить у собі всі складові товарної продукції й додатково залишки незавершеного виробництва та вартість сировини і матеріалів замовника. Валова продукція обчислюється за формулою (2.2):

ВП = ТП – НВпр + НВкр + ВСМз,  (2.2)

де ВП – валова продукція; ТП – товарна продукція; НВпр – незавершене виробництво на початок року; НВкр – незавершене виробництво на кінець року; ВСМз – вартість сировини і матеріалів замовника.

Реалізована продукція – це товарна продукція, що відвантажена споживачеві й за неї перераховані гроші на розрахунковий рахунок підприємства-постачальника. Вона визначається як товарна продукція з урахуванням залишків готової нереалізованої продукції на складі підприємства на початок і кінець звітного періоду. Вимірюють її в діючих відпускних (або договірних) цінах підприємства. Цей показник вважається одним з основних у діяльності підприємства. Реалізовану продукцію можна обчислити за формулою (2.3):

РП = ТП + НПпр – НПкр,  (2.3)

де РП – реалізована продукція; ТП – товарна продукція; НПпр – нереалізована продукція на початок року; НПкр – нереалізована продукція на кінець року.

Джерелами інформації для аналізу виробництва є статистична звітність з виробництва продукції, оперативні плани-графіки, планові матеріали відповідних відділів, бухгалтерські дані про випуск, відвантаження й реалізацію продукції, «Звіт про фінансові результати» (Форма №2), статистичний «Звіт про основні показники діяльності підприємства».

Загальна мета аналізу  виробничої програми полягає в оптимізації  номенклатури та асортименту виробництва  продукції для укладання договорів  на її поставку і реалізацію, максимального  використання виробничого потенціалу та забезпечення стійких фінансових результатів господарської діяльності. [30, с.142].

Аналіз фінансового стану підприємства багато в чому визначає, яку стратегію вибере керівництво на майбутнє. Детальний аналіз фінансового стану може виявити вже наявні і потенційні внутрішні слабкі місця, а також становище організації в порівнянні з конкурентами.

Фінансовий аналіз — це процес дослідження фінансового  стану й основних результатів  фінансової діяльності підприємства з  метою виявлення резервів подальшого підвищення його ринкової вартості й  забезпечення ефективного розвитку [31, с.29].

Джерелами інформації для  аналізу фінансового стану є: баланс підприємства (форма 1), дані фінансового  плану, показники таких звітів: «Звіт  про фінансові результати», «Звіт  про рух грошових коштів», «Звіт  про наявність та рух основних коштів і амортизаційного фонду», «Звіт про основні показники  фінансової діяльності підприємства (організації)».

На основі цих документів аналізують фінансовий стан підприємства, використовуючи певні показники  та коефіцієнти, які узагальнено  та систематизовано в схемі 2.1.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.1. Аналіз фінансового  стану підприємства [32]

 

Показники ліквідності дозволяють описати і проаналізувати здатність  підприємства відповідати по своїм  поточним зобов'язанням. В основу алгоритму  розрахунку цих показників закладена  ідея зіставлення поточних активів (оборотних коштів) з короткостроковими  пасивами. У результаті розрахунку встановлюється, у чи достатньому  ступені забезпечене підприємство оборотними коштами, необхідними для  розрахунків із кредиторами по поточним операціях. Оскільки різні види оборотних  коштів мають різний ступінь ліквідності (здатністю до швидкої конвертації  в кошти), розраховують кілька коефіцієнтів ліквідності [20, с.321], що відображено в табл. 2.2.

Таблиця 2.2

Фінансові коефіцієнти для  оцінки ліквідності і платоспроможності [32]

Показник	Економічна суть	Розрахунок	Інтерпретація
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	Показує яку частину  заборгованості можливо погасити за рахунок наявних  грошових коштів		Рекомендоване значення  0,15 – 0,2
Продовження табл. 2.2
Коефіцієнт поточної ліквідності	Прогнозні можливості розрахунку за зобов’язаннями за умови сплати дебіторської заборгованості		Рекомендоване значення  0,5 – 0,8 Зниження свідчить про  необхідність активізації роботи з  дебіторами
Коефіцієнт загальної  ліквідності	Достатність оборотних активів  підприємства для покриття зобов’язань		Рекомендоване значення  1 – 2 Значення  показує що оборотних  активів має бути достатньо для  покриття  зобов’язань
Коефіцієнт ліквідності  при мобілізації засобів	Ступінь залежності підприємства від товарно-матеріальних запасів		Рекомендоване значення  0,5 – 0,7 Нижня межа показує достатність  мобілізації запасів для покриття поточних зобов’язань
Коефіцієнт власної плато- спроможності	Здатність підприємства погасити зобов’язання за рахунок чистих оборотних  активів		Показник залежить від  специфіки виробничої та комерційної  діяльності підприємства