Вплив основних положень системного підходу на формування національної моделі управління

  3. Збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів.

  4. Включення  національного господарства у  світову економічну систему для  його повноцінного економічного  розвитку, забезпечення потреб громадян  і підвищення добробуту народу.

  5. Захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом.

  6. Поширення  у світі образу України як  надійного і передбачуваного партнера.

Україна здійснює активну, гнучку і збалансовану зовнішню політику на таких головних напрямах:

  1. Розвиток  двосторонніх міждержавних відносин.

  2. Розширення  участі в європейському регіональному  співробітництві.

  3. Співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав.

  4. Членство  в ООН та інших універсальних  міжнародних організаціях.

  Кожен з  цих напрямів має комплекс  пріоритетів, які зумовлюються  національними інтересами України  та її прагненням сприяти підтриманню  регіонального і загального миру, забезпеченню міжнародної безпеки, вирішенню глобальних проблем людства.

Ефективність виконання  державою своїх функцій пов’язують зі ступенем зрілості громадянського суспільства. Засоби забезпечення виконання  державою своїх функцій стає підвищення ймовірності своєчасного виявлення порушення і зловживання з боку держави; підвищення ймовірності покарання гаранта за несумлінність; створення інституціонального середовища через зв’язування гаранта міжнародними зобов’язаннями; розвиток конкуренції, що знижує стимули економічних об’єктів до рентоорієнтованої поведінки.

 Заходи зі створення  ефективного формального інституціонального  середовища передбачають:

- створення та підтримка  базових інститутів промислової  інфраструктури, що забезпечують  ефективне функціонування корпорацій, одночасно сприяють досягненню суспільних інтересів та забезпечують національні інтереси. До таких інститутів можна віднести: фондовий ринок, як інструмент нагромадження капіталу для раціонального інвестування у найбільш перспективні галузі промисловості; банківську систему для забезпечення промислового кредитування; структури інформаційно-консалтингового та венчурного бізнесу;

- формування сучасної  інформаційної інфраструктури шляхом  створення загальнодержавної інформаційної  мережі, яка міститиме відомості про суб’єкти інноваційної інфраструктури, учасників кластерних об’єднань, потенційних учасників нових інноваційних виробничих систем, для інформаційно-консультативної підтримки діяльності;

- створення сприятливих  умов для розвитку виробничої  сфери; стимулювання цих процесів у «точках зростання» – пріоритетних функціональних комплексах народного господарства України (АПК, ТЕК, машинобудування, інфраструктури);

- створення інфраструктури  кадрового забезпечення у сфері  корпоративного управління шляхом  розробки відповідної бізнес-освітньої програми, спеціалізованих курсів, спеціалізованих центрів підвищення кваліфікації, проведення семінарів;

- активізації процесу  створення дослідних центрів  шляхом інтеграції вузівської  науки, академічної науки та  галузевої практичної діяльності;

- створення інституціонального  супроводу для активізації процесу  кластерізації економіки; 

- створення привабливих  умов для інвесторів; заохочення  іноземних інвесторів;

- стимулювання використання  внутрішніх джерел; залучення різних фінансових потоків у інвестиційну сферу (бюджетні кошти, амортизаційні відрахування, банківські накопичувальні рахунки громадян, приватизаційні надходження, природна рента);

- створення консолідованої  біржової системи, розбудова Національної  депозитарної системи з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-розрахункової інфраструктури;

- реформування системи  державного регулювання ринків  капіталу; забезпечення безперешкодного  руху і обслуговування вільних  грошових коштів, перетворення їх  в інвестиційний капітал для фінансування, насамперед, інноваційного розвитку;

- підвищення капіталізації  регульованого біржового ринку  відносно ВВП; 

- створення механізмів  стимулювання венчурного інвестування; сприяння утворенню в регіонах  комунальних спеціалізованих небанківських інноваційних фінансово-кредитних установ;

- залучення коштів  до створення венчурних фондів  інвестування інноваційної діяльності;

- розроблення стратегії  науково-технічного й інноваційного  розвитку, відповідних нормативно-правових  актів і програм інноваційного розвитку на всіх рівнях (державному, регіональному, галузевому) з метою залучення інвестицій у інноваційну сферу;

- розробка системи  методів державного регулювання,  що забезпечить комплексне управління  інноваційним ланцюгом «наука–інновації–виробництво», формування механізмів стимулювання інвестицій у пріоритетні напрями інноваційної діяльності в регіоні, створення ринкової інфраструктури та фінансово-кредитної підтримки її розвитку;

- визначення основних  напрямів інноваційного розвитку, формування «державного замовлення» на впровадження високотехнологічних процесів у виробництво, створення необхідних умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність за технологією «зеленого коридору», створення кластерних угруповань інноваційних підприємств;

- створення національної  інноваційної системи для забезпечення  проведення ефективної інноваційної  політики і прискорення переходу  на інноваційну модель розвитку, а саме: забезпечення соціально-економічних,  організаційних і правових умов  для ефективного відтворення, розвитку й використання вітчизняного науково-технічного і інноваційного потенціалу країни, забезпечення створення системи сталого розвитку економіки України, виробництва і реалізації нових видів конкурентоспроможної продукції; впровадження якісно нових підходів до використання сировинних ресурсів, перехід до застосування інноваційних технологій у процесі їхнього видобування і переробки;

- вплив на формування  та визначення державних пріоритетів  інноваційного розвитку; забезпечення взаємодії науки, виробництва, фінансової сфери для розвитку інноваційної діяльності; проведення на постійній основі інформаційно-аналітичного моніторингу за результатами реалізації інноваційних програм; залучення іноземних інвесторів;

- забезпечення формування і реалізації регіональних програм інноваційного розвитку;

- впровадження ефективних  механізмів експертизи та відбору  інноваційних та інвестиційних  пропозицій для ринку України  і зарубіжних ринків;

- забезпечення ефективного  прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку;

- запровадження сприятливих  умов і механізмів реалізації  пріоритетних напрямів інноваційної  діяльності;

- забезпечення державної  підтримки просування української  інноваційної продукції на світові  ринки, закордонного патентування винаходів, корисних моделей, промислових зразків.

Таким чином, пріоритетами інституційного забезпечення розвитку корпорацій стають:

- завершення формування  нормативно-правової бази для  побудови національної системи,  що забезпечить ефективність функціонування корпорацій;

- законодавче регулювання  співвідношення конкуренції і  монополії; 

- розробка та прийняття  спеціальних законів про державну  підтримку розвитку високих технологій, про інноваційну інфраструктуру; створення нормативно-правового забезпечення утворення венчурних фондів фінансування інноваційного розвитку; створення Державного венчурного банку;

- радикальне поліпшення  фінансування інвестиційної та  інноваційної діяльності на державному  рівні шляхом узгодження грошово-кредитної, бюджетно-податкової політики із завданнями інноваційної стратегії;

- спрямування монетарної  політики держави на істотне  розширення ринку «довгих грошей»,  з цією метою розширити обсяги  рефінансування банків, що кредитують  високотехнологічні сектори економіки; запровадити кредитування розвитку нанотехнологій під державні гарантії;

- новації інформаційної  економіки й потреба у спекулятивних  портфельних інвестиціях («гарячих  грошах») для фінансування короткострокових  інформаційномістких проектах потребують  створення особливих механізмів функціонування національної фінансової системи, ефективних комерційних і регулятивних інститутів. Використання таких потоків для фінансування інформаційномістких проектів може стати одним із напрямків створення інформаційної економіки в Україні;

- формування законодавчих  підвалин розвитку кластерізації  економіки. 

Оптимізація інституційного механізму регулювання діяльності корпорацій має забезпечувати вирішення  основних завдань розвитку корпоративного сектора:

− формування та забезпечення цілісної законодавчо-правової системи державної політики регулювання корпоративного сектору;

− адаптація національного  законодавства до міжнародних стандартів;

− державне регулювання  діяльності іноземних корпорацій, здійснюване  у формі ліцензування, обов’язкового аудиту й прозорості звітності, застосування заходів щодо припинення діяльності, що може порушувати національні інтереси України.

Ці завдання передбачають внесення відповідних змін до законів  України. Необхідно розробити і  прийняти концепцію розвитку корпорацій, що на законодавчому рівні має набути форми Закону України «Про корпорації і державне регулювання діяльності корпорацій в Україні».

Фінансування заходів  державної підтримки може здійснюватися  за рахунок: надання фінансових коштів з державного та місцевих бюджетів з цільовим фінансуванням конкретних об’єктів або інфраструктур; співфінансування на договірних засадах з оформленням права власності держави; залучення коштів міжнародних фінансових організацій; направлення отриманих коштів у статутний капітал юридичної особи; надання державних позик і гарантій; використання концесійного механізму.

Здійснення основних регулювальних функцій має бути покладено на відповідні органи державної  влади різних рівнів. Міністерство фінансів і Національний банк України забезпечуватимуть контроль діяльності, пов’язаної з реалізацією державних корпоративних прав, і діяльності міжнародних корпорацій та світових фінансових установ, що може вплинути на стабільність національної валюти. Функцію контролю за операціями з цінними паперами та процесами перерозподілу власності виконуватиме ДКЦПФР. Податкова адміністрація України, Антимонопольний комітет та інші органи державної влади здійснюватимуть нагляд у межах своїх повноважень. З метою координації діяльності створити Координаційну раду з питань корпоративного управління, що має бути дорадчим органом.

Проведений аналіз розробки вітчизняними вченими моделей та варіантів розвитку національної економічної  системи засвідчує складність цього  процесу, відсутність єдності підходів та методик, орієнтацію на різні зарубіжні школи та досвіди. У 90-х роках пошук наукових концепцій стратегії переходу від командно-адміністративного до ринкового господарства здійснювався на рівні дискусій, переважали монетаристський підхід та кейнсіанський, орієнтований на державне регулювання економіки. Але на практиці необдумана лібералізація економічних процесів з повним відстороненням держави від регулюючих функцій призвела до панування криміналізованої тіньової економіки.

Впровадження інноваційної концепції державного управління дасть змогу вирішити завдання формування механізмів для забезпечення розвитку країни на основі корпоративного сектора, подолавши неспроможність держави вирішувати суперечності корпорацій в інерційній національній економіці, сформованій в умовах поспішних, непослідовних і фрагментарних інституціональних трансформацій. Дієвість концепції забезпечується взаємодією двох складових:

1) ієрархічних вертикальних  рівнів – стратегічного та  інструментального – з функціональними блоками, такими як мета та функції регулювання із стратегіями розвитку (стратегічний рівень), інструменти економічної політики із механізмами їх реалізації (інструментальний рівень);

2) адміністративних горизонтальних  рівнів – глобального, національного, регіонального, організаційного – з окремими механізмами структурно-галузевої, інвестиційної, амортизаційної, цінової, антимонопольно-конкурентної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, валютної, зовнішньоекономічної, екологічної, соціально-економічної політики.

Пропоновані заходи забезпечуватимуть  становлення національної моделі регулювання  з наданням пріоритетів у розвитку національного сектора, формування позитивного іміджу України для  залучення інвестицій, поєднання  й примирення інтересів державних, корпоративних, особистих та світового співтовариства в цілому.

 

РОЗДІЛ 2.АНАЛІЗ ВПЛИВУ ФАКТОРІВ НА ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ

 

2.1. Системний підхід в оцінці національної моделі управління

 

Історія менеджменту нараховує кілька тисячоріч. За ці довгі роки розвиток теорії й практики менеджменту відбувалося в основному еволюційно, шляхом безперервного нагромадження досвіду, що відображає зміни, які відбувалися в суспільстві, економіці й всій системі соціально-економічних відносин.