Вплив основних положень системного підходу на формування національної моделі управління

У більшості випадків наукове дослідження ґрунтується на концепції причинності і казуальній (причинній) логіці. Згідно з детерміністською концепцією, спостереження (колишній стан системи) разом із законами розвитку визначають майбутній стан. Однак у суспільних науках і науках про поведінку, на думку окремих вчених, можлива ситуація, коли майбутнє визначає дійсність. Редукціонізм забезпечує концептуальну основу, засоби і процедури для виявлення та дослідження найважливіших факторів, необхідних для розв’язання проблеми.

Україна, бажаючи бути чинником, а не лише геополітичним  фактором, повинна брати участь у  якомога більшій кількості міжнародних  проектів,  намагаючись використовувати  свої ресурсні можливості й природні переваги.

Сучасне геополітичне положення (ГПП) України визначають такі чинники: 

1) глобальне (макро-) ГПП: 

- розташування у центральній  частині глобального пояса найвищого  політичного та соціально-економічного  розвитку;

- проходження територією  України так званих  “розломів”  між західнохристиянським, східнохристиянським та ісламським цивілізаційними об’єднаннями,  що,  безумовно,  позначається на її зовнішній політиці;

2) регіональне (мезо-) ГПП: 

- розташування Україна  на геополітичній осі, яка з’єднує  європейську й азійську системи.  Входження у так званий євразійський діаметр  (Португалія  (або Ірландія) – Франція – Німеччина – Польща – Україна – РФ – Китай – Бірма – Таїланд – Малайзія – Сінгапур;

- серединне положення  України між європейською  (євроатлантичною)  зоною інтеграції та РФ, що  відображається у ставленні до таких організацій, як ЄС, СНД, НАТО, Ташкентський пакт тощо;

- важливість функцій  комунікаційної ланки між розвиненим  європейським регіоном і багатими  на ресурси регіонами Близького  і Середнього Сходу,  Кавказу  і Середньої Азії,  які визначаються розташуванням території України одночасно і на головній осі Євразії,  і на євразійському діаметрі.  Отже,  для регіонального ГПП України найважливішими є інтереси РФ,  східноєвропейських і причорноморських країн  (в тому числі і закавказьких),  США,  Німеччини, близькосхідних та середньоазійських держав.

З огляду на вищезазначене,  вести розмову сьогодні про перспективи  взаємодії України із країнами євроазійського регіону,  зокрема країнами Шанхайської  організації співробітництва (ШОС), можна у двох вимірах:

- на основі тієї  системи двосторонніх відносин, які склалися між нашою державою  і членами цієї організації, 

-  враховуючи геополітичні  інтереси і стратегію основних  гравців на міжнародній арені,  які традиційно перетинаються  на території України і визначають перелік її можливостей і маневрів.

ШОС уже сьогодні є  потужним чинником стабільності на євразійському  просторі,  що стримує амбіції  США у поширенні сфери впливу у світі і перетворюється на  “локомотив” мульти-полярності як нової системи міжнародних відносин, яка перебуває на етапі становлення. 

Таке протистояння навряд чи виллється у нову  “холодну війну”,  адже спільна відповідальність США,  РФ та Китаю як провідних  членів ядерного клубу і постійних  членів Ради безпеки ООН, разом із прагматичними економічними інтересами мають шанс пересилити політичні амбіції. 

Опинитися на перетині інтересів  цих двох векторів сили як небезпечно, так і дуже вигідно. І саме до такого становища зараз наближається Україна. Річ у тому, що схема боротьби США і РФ за вплив на неї активно видозмінюється. Раніше на спиною у США стояло НАТО, а РФ обмежувалася важелями енергетичного шантажу. Зараз РФ виступає як один із провідних гравців ШОС. Причому не як локальної організації,  спрямованої проти  “трьох загроз”  прикордонного ґатунку – сепаратизму,  екстремізму,  тероризму,  а як провідної регіональної організації багатовекторної спрямованості з ухилом в економіку та безпеку.

Вже зараз РФ, маючи  потужну енергетичну підтримку, отримала більшу свободу маневру в стосунках з ЄС, здатність ширше диктувати умови і відповідно помітніше впливати на Україну. Ця ситуація виникла у зв’язку з поворотом російських газопроводів на Схід,  до країн,  готових споживати енергоресурси фактично в необмеженій кількості.

Говорячи про співробітництво з країнами –  членами ШОС,  варто зазначити,  що найдинамічнішою та найперспективнішою,  як показав 2010  рік,  є співпраця України з Китаєм,  оскільки вона має неабиякий потенціал, фактично не заплямований жодними історичними конфліктами та протистояннями  (якщо не брати до уваги незначний дипломатичний інцидент 1996  року,  коли Китай поставив перед Україною вибір – або Китай, або Тайвань). 

 

2.2. Принципи системного підходу при аналізі національної моделі управління

 

Принципи системного підходу - це загальні положення, що відображають відношення, абстраговані від конкретного змісту наукових і прикладних проблем. Для вирішення конкретної наукової проблеми або проблемної ситуації принципи системного підходу повинні конкретизуватися, причому конкретизація визначається об’єктом і предметом наукового дослідження. В дослідженні складних систем необхідно виявити суттєві особливості проблеми, врахувати найважливіші взаємозв’язки на основі інтерпретації системних принципів до конкретних умов, що дає змогу досліднику піднятися на вищий рівень розуміння системи загалом, вийти за межі її розгляду “зсередини”. Адекватне застосування принципів системного підходу при дослідженні різних систем сприяє розвитку в дослідника особливого, системного типу мислення [10, c. 271].

У науковій літературі до основних принципів системного підходу пропонується відносити:

- Принцип остаточної (глобальної, генеральної) мети – функціонування та розвиток системи і всіх її складових повинні спрямовуватися на досягнення певної глобальної (генеральної) мети. Всі зміни, вдосконалення та управління системою потрібно оцінювати з цієї точки зору.

- Принципи єдності, зв’язаності і модульності – система розглядається “ззовні ” як єдине ціле (принцип єдності), водночас необхідний “погляд зсередини ”, дослідження окремих взаємодіючих складових системи (принцип зв’язаності). Принцип модульності передбачає розгляд замість складових системи її входів і виходів, тобто абстрагування від зайвої деталізації за умови збереження можливості адекватного описання системи.

- Принцип ієрархії – виявлення або створення у системі ієрархічних зв’язків, модулів, цілей. В ієрархічних системах дослідження, як правило, розпочинається з “вищих” рівнів ієрархії, а в разі її відсутності дослідник повинен чітко визначити в якій послідовності розглядатимуться складові системи та напрямок конкретизації уявлень.

- Принцип функціональності – структура системи тісно пов’язана та обумовлюється її функціями, отже, створювати та досліджувати систему необхідно після визначення її функцій. У разі появи нових функцій системи доцільно змінювати її структуру, а не намагатися “прив’язати” цю функцію до старої структури.

- Принцип розвитку – здатність до вдосконалення, розвитку системи за умови збереження певних якісних властивостей. При створенні та дослідженні штучних систем межі розширення функцій системи та її модернізація повинні визначатись їхньою доцільністю. Здатність до розвитку штучних систем визначається наявністю таких властивостей, як самонавчання, самоорганізація, штучний інтелект.

- Принцип децентралізації – розумний компроміс між повною централізацією системи та здатністю реагувати на вплив зовнішнього середовища окремими частинами системи. Співвідношення між централізацією та децентралізацією визначається метою та призначенням системи. Повністю централізована система є негнучкою, неспроможною швидко реагувати і пристосовуватися до змінних умов. У системах з високим ступенем децентралізації складніше узгоджувати функціонування елементів з точки зору досягнення глобальної мети; необхідно мати стійкий механізм регулювання, який не дозволяє значно відхилятися від поведінки, що веде до досягнення спільної мети. При відсутності такого механізму наявність певного рівня централізації є об’єктивною необхідністю, але ступінь централізації повинен бути мінімальним, і це забезпечить досягнення глобальної мети [10, c. 277].

- Принцип невизначеності – у більшості випадків досліджується система, про яку не все відомо, поведінка якої не завжди зрозуміла, невідома її структура, непередбачуваний перебіг процесів, невідомі зовнішні впливи тощо. Частковим випадком невизначеності є випадковість, коли певна подія може відбутись, а може й не відбутися.

Безперечною перевагою системного підходу є спрямування на слабо структуровані проблеми, пошук оптимального варіанта їх вирішення [5, с. 151]. Такі проблеми виникають на рівні складних систем.

Елементи системності містяться у всіх зазначених вище наукових підходах, визначаючи підприємство як систему або елемент глобальнішої системи (табл. 2.1). Прикладом складних економічних систем є підприємство. Це система, що відрізняється наявністю численних різноманітних зв'язків, передусім інформаційних. Як і в будь-якій системі, тут існує ефект синергії: випуск продукції або надання послуги можливе тільки на рівні всього підприємства. До складу підприємства входить низка підсистем (служб, підрозділів), кількість і розмір яких залежить від його специфіки. Водночас підприємство є частиною більшої системи — галузі, економіки регіону, країни загалом.

Таблиця 2.1

Елементи системності в підходах до управління підприємством [9]

Найменування підходу	Підприємство як		Елементи системності
	система	елемент глобальнішої системи
1	2	3	4
Логічний	+	+	Об'єктивність. Всесторонність
Комплексний	+		Єдність економічного, техніко-технологічного, організаційного, соціального, екологічного аспектів управління
Глобальний		+	Підприємство як частина світової спільноти
Інтеграційний	+	+	Посилення взаємозв'язків підрозділів і служб підприємства. Розширення співробітництва підприємства на рівні міста, регіону, країни
Стандартизація		+	Раціональна уніфікація типорозмірів, підвищення взаємозамінюваності деталей (вузлів)
Маркетинговий	+		Орієнтація діяльності підприємства на споживача як цільова спрямованість системи
Функціональний	+		Представлення продукту у вигляді сукупності функцій, що задовольняють потребу
Процесний	+		Управління підприємством — ланцюг взаємозв'язаних процесів
Відтворювально-еволюційний	+		Умова життєздатності системи — розвиток
Структурний	+		Ранжирування елементів системи за пріоритетністю
Директивний	+		Встановлення обмежень у напрямах розвитку і методах управління підприємством
Ситуаційний	+		Культивування гнучкості і адаптивності

 

Слід зазначити, що системний підхід можна застосовувати на різних рівнях — від якоїсь ділянки до всього підприємства. У кожному випадку об'єкт управління розглядається як цілісна система. Управління ним тим ефективніше, чим оптимальніше підібрані елементи системи і скоординовані дії. Вказане правило необхідно пам'ятати під час вибору ресурсів.

Будь-яка система існує лише тоді, коли діє. Причому однієї дії іноді недостатньо: система повинна постійно розвиватись. Імпульсом розвитку підприємства як економічної системи є конкуренція [8, c. 225].

 

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД СИСТЕМНОЇ ОЦІНКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ

 

У кожній країні система  управління має певні характеристики і складові елементи, що входять в неї та відрізняють її від систем інших країн.

Таблиця 3.1

Моделі державного управління [10]

Вид моделі управління	Основна характеристика	Система органів управління	Основні недоліки моделі
Англо-американська модель	- ґрунтується на значній розпорошеності капіталу ; - найсуворіші норми розкриття  інформації - висока ліквідність фондового  ринку  - висока вартість залучення капіталу	унітарна, так як в раду директорів входять інсайдери та аутсайдери	наявність конфлікту інтересів інвесторів, що прагнуть високих прибутків, та керівництва компанії, що орієнтується на короткотермінові цілі хоча й з метою зацікавлення інвесторів.
Німецька модель	- концентрація власності в руках середніх та великих акціонерів при значному їх перехресному володінні.; - великий вплив банківських формувань; - низька вартість залучення капіталу	дворівнева, передбачає розрізнення  функцій наглядової ради та правління.	- низький рівень інформаційної  прозорості акціонерного товариства, - складна схема інвестування, - неналежна увага до захисту  прав дрібних акціонерів.
Японська модель	- об’єднання бізнесу з боку окремих компаній в групи; - високий відсоток банків і  різних корпорацій у складі  акціонерів; - банківська система відрізняється  міцними зв'язками.	унітарна, орієнтована на соціальну єдність усіх учасників та здійснюється за принципом «рівний серед рівних». ради директорів таких груп складаються переважно з «внутрішніх» членів;відсоток незалежних членів надзвичайно низький	- недостатня прозорість інформації про діяльність акціонерного товариства, - низька система захисту прав  дрібних акціонерів; - - недостатня  увага питанням прибуткової діяльності.