Вплив основних положень системного підходу на формування національної моделі управління

2) періодично впроваджувати  часткові зміни, наприклад у  банківській, бюджетній чи податковій  політиці (S2);

3) здійснити кардинальні  реформи, спрямовані на трансформацію  національної економічної моделі  розвитку (S3).

Нинішня позиція України відповідає стану вибору й характеризується тим, що в ній повною мірою діють зазначені вище чинники впливу. Але щоб правильно обрати одну з можливих альтернатив, потрібно орієнтуватися на певну, вже сформовану й реалізовану у світі модель, яка довела свою ефективність, адекватність та компромісність і при цьому базується на цінностях, подібних до українських.

В Україні має бути обраний альтернативний сценарій S3, що передбачає трансформацію нинішньої  тріадної національної економічної  моделі шляхом переструктуризації її внутрішньої будови. Йдеться про зміну співвідношення між моделями-складовими, які формують сучасну економічну модель України – моделлю державного соціалізму, моделлю державно-монополістичного капіталізму, моделлю народного капіталізму, – на користь останньої. Саме модель народного капіталізму, соціальною базою якої є середній клас, має переважати в Україні. Про кристалізацію його економічних інтересів, що поступово відбивається в активізації політичної поведінки середнього класу, а відтак і зміцненні його суспільної ролі в нашій країні, свідчать зокрема відомі події навколо прийняття Податкового кодексу в Україні (грудень 2010 р.).

 Як уже відзначалося, у більшості випадків (в економічних системах -- повсюдно), показником повноти досягнення мети “життя” системи служить вартісної показник. Таким чином, зрозуміло, що вибір показника - критерію ефективності системи, є заключним етапом формулювання цілей і задач системи. Але не можна випустити з уваги, що від цього етапу будуть залежати наші представлення про властивості системи і результати застосування самого системного підходу.

У випадку, коли усі формальні питання опису вже благополучно вирішені, необхідно далі керувати системою. Тобто вирішувати питання про алгоритм чи тактику керування для досягнення найбільшої ефективності. Швидше за все, саме в цій області і лежить поле професійної діяльності у нашій майбутній професії - ділового адміністрування, рішення задач організаційно-управлінського характеру [6, c. 201].

Здається усе дуже просто - є підприємство, виділені його підсистеми (відділи), визначені функції кожної підсистеми і кожного елемента в них, описані зв'язки усередині системи і стосовно зовнішнього середовища. Припустимо кожен елемент функціонує оптимально - найбільше ефективно робить свою справу.

Проте, майже завжди виникають протиріччя, суть яких можна визначити за допомогою приклада, що став класичним.

Припустимо, що деяке підприємство виробляє деяку продукцію і, природно, що прагне одержати максимальний прибуток від її продажу.

Таким чином, кожний з відділів зацікавлений у досягненні максимуму прибутку фірми. Проте слід зазначити, що:

- Виробничий відділ буде зацікавлений у тривалому і безупинному виробництві того самого виду продукції. Тільки в цьому випадку будуть найменшими витрати на налагодження устаткування.

- Відділ збуту, навпаки, буде відстоювати ідею виробництва максимального числа видів продукції і великих запасів на складах.

- Фінансовий відділ, звичайно ж, буде наполягати на мінімумі складських запасів - те, що лежить на складі, не може приносити прибутку.

- Навіть відділ кадрів буде мати свою локальну цільову функцію - робити продукцію завжди (навіть у періоди ділового спаду) і в тому самому асортименті, тому що в цьому випадку не буде проблем плинності кадрів.

У цьому виявляється складність задачі управління такою великою системою з досягненням глобальної мети - максимуму прибутку.

Стає зрозумілим, що прийдеться ставити і вирішувати задачі узгодження цілей окремих підсистем і добре ще, якщо показники ефективності підсистем мають ту ж розмірність, що і показник (критерій) ефективності системи в цілому. Адже цілком може виявитися, що ефективність роботи деяких підсистем доводиться вимірювати не в грошовому вираженні, а за допомогою інших, не числових, показників.

Парадокс цієї проблеми складається у тому, що, хоча вона дійсно виявляється при застосуванні принципів системного підходу до управління підприємством, але вирішити її можна також лише за допомогою системного підходу: локальне вирішення неможливе, бо ні одне з них просто не зможе “побачити” сутність проблеми. Таким чином, системний підхід у даному разі є не створювачем проблеми, а лише її індикатором і одночасно - шляхом до вирішення.

ВИСНОВКИ

Отже, підприємництво за системною парадигмою є сукупністю систем, що взаємодіють, трансформуються й еволюціонують. Системний підхід виступає концепцією, що пов’язує й інтегрує економічні підходи до визначення підприємництва: неокласичний, інституційний, еволюційний.

Підприємництво має приховані передумови до ефективного сумісного функціонування систем різних або навіть несумісних типів, що збільшує різноманітність соціально-економічного простору.

У роботі було застосовано інструментарій системного підходу, що передбачає розгляд процесу розвитку підприємництва у взаємодії із зовнішнім середовищем.

На сучасному етапі підприємництво в Україні не являє собою систему в її класичному розумінні, а є сукупністю елементів, що функціонують в економічній системі країни. Необхідним є системне управління розвитком підприємництва для поєднання й ефективної взаємодії малого і середнього бізнесу.

Удосконалено принципи системного підходу до розвитку підприємництва, що базуються на ендогенному та екзогенному трактуванні підприємництва і дають змогу досліджувати динамізм підприємництва та здійснювати управління його розвитком. Напрямом подальших наукових розробок є аналіз видів та методів управління розвитком підприємництва.

 Трансформаційні процеси в нашому суспільстві, а точніше доки їх видимі наслідки, підштовхують до висновку про те, що жодна з відомих управлінських парадигм, моделей менеджменту в спробах їх застосування на українському, постсоціалістичному ґрунті, що частенько виглядали як копіювання, не принесли бажаних результатів. Тому можуть бути виправдані спроби говорити про українську модель менеджменту.

В той же час, прагнення будь-яку модель менеджменту забарвлювати в національні кольори можна прийняти тільки в тій умові, що вони проявляються як облік специфічних рис ментальності основної частини населення тієї або іншої держави.

В зв'язку з цим правомірно говорити про американську(увага акцентується на матеріальному успіху, рішучості, схильності до ризику, індивідуалізмі), що склалася, азійсько-тихоокенскої (ґрунтується на трудоголізмі, для неї характерна постійна активізація колективу і колективних дій, формування корпоративного духу, тісний взаємозв'язок особової діяльності з діяльністю колективу) парадигмах управління. Тоді, можливо, в найближчому ступені сутнісні характеристики системи управління, що встановлюються в Україні утілить деяка "американо-азіатська" модель менеджменту, створена на базі обліку історичних, геополітичних і ментальних особливостей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бачевський Б.Є. Потенціал і розвиток підприємства: [навч. посібник] / Б.Є. Бачевський, І.В.Заблодська, О.О. Решетняк. – К.: Центр учбової літер., 2009. – 400 с.
2. Веснин В.Р. Менеджмент: Учебник. – М.: Проспект, 2007. – 504 с.
3. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2007. - 526 с.
4. Дорофеев В.Д. Менеджмент: Учеб. Пособие / Дорофеев В.Д., Шмелева А.Н., Шестопал Н.Ю. – М.: ИНФРА-М, 2008.
5. Друкер П. Эпоха разрыва: ориентиры для нашего меняющегося общества / П. Друкер. – СПб.: Питер Ком, 2007. – 336 с.
6. Зульфугарова С.О., Моделювання структури життєздатних соціально-економічних систем: монографія / [Л.Н. Сергєєва, А.В. Бакурова, В.В. Воронцов, С.О. Зульфугарова]. – Запоріжжя : КПУ, 2009. – 256 с.
7. Клейнер Г. Стратегическое планирование: основы системного подхода [Электронный ресурс] / Г. Клейнер. – Режим доступа: www.hse.ru/data/002/854/1235/ Kleiner.doc.
8. Кнорринг В.И. Теория, практика и искусство управления: учебн. [для вузов по спец. «Менеджмент»] / В. И. Кнорринг. — М., 2010. – 512 с.
9. Коротков Э.М. Менеджмент. – М.: ИНФРА-М, 2009. – 432 с.
10. Ларіна Р.Р. Малий бізнес в Україні: роль та особливості розвитку в національній економіці : монографія / Р.Р. Ларін, О.В. Азаров. – Донецьк : Вебер (Донецька філія), 2007. – 300 с.
11. Литвин В.В. Технології менеджменту знань: навч. посіб. / В.В. Литвин; за заг. ред. В.В. Пасічника. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010. – 260 с. – (Серія «Консолідована інформація», вип. 2).
12. Податковий менеджмент: Навчальний посібник / Ю.Б. Іванов, А.І. Крисоватий, А.Я. Кізима, В.В. Карпова. - Київ – Знання. - 2008. - 525 c.
13. Поршнев А.Г. Управление организацией: Учебник / Поршнев А.Г., Румянцева З.П., Саломатин Н.А. – М.: ИНФРА-М, 2008. – 622 с.
14. Ситник Й.С. Менеджмент організацій. Навчальний посібник. - Львів: "Тріада плюс", 2008. - 456 с.
15. Сіменко І.В. Еволюція системного підходу як методологічна основа дослідження систем управління / І.В. Сіменко // Інтелект. Особистість. Цивілізація. — 2008. — №6. — С. 378-386.
16. Янушевич І.А. Системний підхід і можливості його застосування в аналізі проблем людини та її культури [Текст] / І.А. Янушевич // Інтелект. Особистість. Цивілізація. — 2009. — №7. — С. 104-110.
17. Глобальний конкурентний простір: Монографія / О.Г. Білорус (кер. авт. кол. і наук. ред.) та ін. – К.: КНЕУ, 2007. – 680 с.
18. Ли Чжоу. У Китая и Украины нет никаких препятствий для сотрудничества / Чжоу Ли // Киевский телеграф. – 2009. – № 27 (477). – С. 27-32.
19. Погорєлова І. Сучасні українсько-китайські відносини: історія становлення та розвитку / І. Погорєлова // Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченка. – 2010. – № 19 (206). – С. 127-132.