Вплив основних положень системного підходу на формування національної моделі управління

Наука управління виникла на основі багаторічного нагромадження емпіричних знань, що сформувалися теорій управління. Предметом науки менеджменту є суспільні відносини між людьми в сфері управління, виявлення факторів і умов, безпосередньо або опосередковано впливають на ефективність організаційної й трудової діяльності. Як самостійна наука, зі своїм предметом і методом, менеджмент сформувався наприкінці XIX століття.

Теорія й практика керування виробництвом у ХХ столітті. Вона формувалася під впливом успіху в інших областях знань, пов'язаних з менеджментом, таких як математика, інженерні науки, соціологія, психологія й т.д. Досягнення в цих областях виявляли нові фактори, що впливають на управління. Це дозволяло знаходити нові підходи до управління й відмовитися від старих теорій, які не витримали перевірку практикою [1, c. 285].

Школа наукового менеджменту (1885-1920) найбільше тісно пов'язана з іменами Ф. У. Тейлора, Ф. і Л. Гилберт і Г. Гантта. Засновником її по праву вважають Ф. У. Тейлора, що почав свої наукові експерименти по управлінню виробничими процесами в 1880 році [11].

Головна мета наукового менеджменту - забезпечити ефективність виробництва по формулі «вхід - вихід». Звідси суть її полягає в тому, що керуюча система в цілому й кожному менеджері окремо відповідають за раціональне розміщення й витрату ресурсів, а також за вдосконалювання всієї виробничої системи. Науковий підхід по керуванню виходив з того, що на підставі спостережень, вимірів і аналізу трудових операцій можна вдосконалити процеси ручної праці й виконувати їх з більшою ефективністю. Основний натиск робиться на принцип відділення управлінських функцій від виконання робіт, тобто на поділ праці по керуванню від праці робітників. При такому підході керування розглядалося як самостійна сфера діяльності, а робітник зосереджував на тім, що він здатний зробити успішно всього.

Ф. Тейлор на практиці в ряді випадків визначив обсяг робіт, що може виконати робітник, найбільше раціонально віддаючи свою робочу силу в плині тривалого часу.

Теорія Макса Вебера, по суті, є ідеологією бюрократії. Однак, це не означає, що бюрократія як форма організації виникла лише в період, коли з'явилася ця теорія. Бюрократія була властива практично всім формам автократичного керування в древні, середні століття й збереглася до нашого часу. Бюрократія, у неупередженому розумінні її сутності, є досить життєвою й потужною формою організації й має свої позитивні й негативні сторони.

За твердженням наукового менеджменту сприяв Г. Гантт. Низьку продуктивність праці робочих він пояснював тим, що завдання й методи роботи формулюються на підставі старого досвіду без необхідного наукового обґрунтування того, що потрібно робити. Розходження між старим і новим підходами складалося в способах планування й розподілу завдань, а також способах заохочення робітників (працівників) за їхнє виконання. М. Гантт обновив систему постановки завдань перед працівниками й розподілу заохочень за їхнє виконання. Якщо система Тейлора дозволяла платити всім працівникам відрядно однаково, то по системі Г. Гантта працівники могли заслужити премію на додаток до відрядної оплати. На думку Д. Гвишиані навчання Ф. Тейлора, а бо,як його називають,«тейлоризм» - це [10, c. 215]:

• створення наукового фундаменту, що замінив старі, традиційні, практично сформовані методи роботи, наукові дослідження кожного її елемента;
• відбір робітників на основі наукових критеріїв, їхнє тренування й навчання;
• співробітництво між адміністрацією й робітниками для практичного впровадження розробленої системи організації праці;
• рівномірний розподіл праці й відповідальності між адміністрацією й робітниками.

Адміністративна або функціональна школа управління (класична школа). Роботи Ф. Тейлора і його послідовників присвячені питанням управління на його нижньому рівні, де відбувається безпосереднє з'єднання робочої сили з коштами й предметами праці.

Якщо прихильники наукового менеджменту концентрували основну увагу на питаннях управління процесом виробництва, то прихильники адміністративної школи намагалися визначити загальні характеристики й закономірності управління й створити на їхній основі універсальні принципи управління, які можуть підвищити ефективність виробництва. Управління ними розглядався як єдиний процес, що складається з ряду функцій, а процес управління як сума всіх функцій. Як основні функції А. Файол обґрунтував планування, організацію, управління, координацію й контроль, за допомогою яких здійснюється процес управління [5, c. 121].

Надалі Л. Гулик і Л. Урвик більш чітко розмежували й систематизували ці функції. Вони сформулювали принципи адміністративного управління, які практично не змінилися до тепер [17]:

- планування - постановка підлягає виконанню завдань і вказівка способів їхнього рішення для досягнення цілей підприємства;

• організація - створення формальної структури для поділу управлінських робіт між підрозділами, визначення функцій і координації їхньої діяльності по досягненню конкретної мети;
• комплектування штату - підбор і підготовка кадрів, створення необхідних умов для трудової діяльності;
• керівництво - постійна функція ухвалення рішення і їхнє оформлення;
• координація - забезпечення погодженості в роботі всіх підрозділів підприємства, що утворять єдине ціле;
• звітність - забезпечення інформацією вищих інстанцій і власної адміністрації про хід роботи за допомогою доповідей і перевірок;
• складання бюджету - складання фінансових планів і контроль фінансової діяльності.

Найбільш важливою частиною управління А. Файол вважав адміністрування, що ґрунтується на 14 загальних принципах: поділ праці, повноваження й відповідальність, дисципліна, єдиноначальність, єдність напрямків (цілей), підпорядкованість особистих інтересів загальним, винагорода персоналу (оплата), оптимальна централізація, ієрархія, порядок, справедливість, стабільність кадрів, ініціатива, корпоративний дух. Ці принципи поряд з виробничо-технічними враховують і деякі людські фактори [6, c. 131].

Головна заслуга А. Файола, поряд з іншими, полягає в тому, що він уперше висловив думку про необхідність виділення питань організації й управління в самостійну теорію, що носить універсальний характер, по суті, поклавши початок професійному менеджменту. Його дослідження не тільки вдосконалювали систему Ф. Тейлора, але й привели до поділу проблем управління на два напрямки:

• організація й управління безпосереднє технологічними й трудовими процесами (організація виробництва, організація й нормування праці);
• управління виробничими системами (теорія управління виробництвом).

Цікавий погляд А. Файоля на організаційне планування. З 70-80х років повний облік і прорахунок заздалегідь, до дріб'язків стає малореальним, тому завдання управління полягає в створенні адаптивних, швидко реагуючих управлінських механізмів, а менеджера - у реалізації обмежених системних підходів.

Школа людських відносин і поведінкових наук. Школи наукового менеджменту й адміністративного управління(функціонального) управління формувалися без належного обліку впливу людських відносин на ефективність діяльності в сфері виробництва та управління. Значення людського фактору в управлінні обмежувалося такими аспектами як справедлива оплата праці, економічне стимулювання й встановлення формальних функціональних відносин між працівниками управління.

Роль людини в організації, його здатність до самоорганізації, підвищенню ефективності праці за рахунок внесення в нього творчого початку або в результаті поліпшення психологічного клімату в організації привернули увагу соціологів і менеджерів.

Було встановлено, що відносини між людьми в трудових колективах нерідко більше сприяли росту ефективності праці, чим чітка організація праці й матеріальні стимули. Мотивами до високоефективної праці є не стільки економічні інтереси, як вважали представники попередніх управлінських шкіл, а задоволеність працівників своєю працею, в основі якої лежить соціально-психологічний клімат у колективі.

З 50-х років переросла в школу поведінкових наук, що розвивається й у цей час. Із цим напрямком зв'язані імена А. Маслоу, що запропонувало піраміду мотивів поводження людини в організації [10, c. 265].

Свій підхід до визначення мотивів і відповідного комплексу стимулів запропонували прихильники так званого поведінкового напрямку, у числі яких були названі автори й ін. Розвиток соціології й психології дозволило підвести наукову базу у вивченні поводження людей у трудових колективах. Взаємна довіра, повага, сприятливі відносини в колективі створюють гарний морально-психологічний клімат, що робить істотний вплив на мотивацію працівників до високоефективної праці.

Школа поведінкових наук зосередилася в основному на методах налагодження міжособистісних відносин у трудових колективах. Основною її метою було підвищення ефективності організацій за рахунок підвищення ефективності використання їхніх людських ресурсів.

Школа науки управління або кількісний підхід. Розвиток математики й обчислювальної техніки заклало основу нового напрямку в теорії управління, що одержало назву «наука управління». У її основі лежить кількісний підхід, що припускає використання наукових методів аналізу функціонування виробничих систем і рішення проблем управління із застосуванням математичного апарата рішення завдань, комп'ютерної техніки й інформаційних систем. Застосування даного підходу, на думку його прихильників, можливо при наявності чотирьох умов:

• проблеми управління настільки складні, що менеджери потребують допомоги при аналізі великої кількості змінних величин;
• велика кількість факторів виробництва легше піддаються кількісному аналізу по коштам науки управління, причому економічні показники використаються як орієнтири при прийнятті рішень;
• наука управління характеризується застосуванням математичних моделей для одержання подання про реальне положення речей і шляхи поліпшення ситуації;
• складність проблем управління й математичного апарата вимагає застосування комп'ютерів для переробки й аналізу більших обсягів інформації.

Використання кількісних методів і математичних моделей знайшло застосування у зв'язку з появою й широким використанням комп'ютерів у сфері управління й розвитку інформаційних систем [11, c. 202].

Ефективність застосування моделей залежить у першу чергу від вірогідності вихідних даних, обмеженні в одержанні інформації, слабкого застосування на практиці, надмірно високої вартості.

Внесок цієї школи в теорію управління полягає в наступному:

• поглиблення розуміння складних проблем управління шляхом розробки й застосування моделей;
• розвиток кількісних методів при рішенні керівниками завдань управління в складних господарських ситуаціях.

Зазначені школи заклали науковий фундамент у теорію управління, на основі якого сформувалися нові підходи, такі як процесний підхід, системний підхід і ситуаційний підхід. Сучасна ідеологія й теорія управління виробничими системами ввібрала в себе найважливіші елементи основних управлінських шкіл і підходів до вивчення проблем управління.

Процесний підхід. Концепція процесного підходу, що розглядає управління як безперервну серію взаємозалежних управлінських функцій, позначила великий поворот у розвитку управлінської думки. Вона широко застосовується й у цей час.

Уперше процесний підхід був запропонований прихильниками адміністративної (функціональної) школи управління, які розробили функції управління.

Однак вони розглядали ці функції як не залежні друг від друга. На противагу цьому погляду процесний підхід розглядає функції управління як взаємозалежні. Управління розглядається не як одноразова дія, а як процес, що складається із серії безперервних, взаємозалежних дій. Кожне із цих дій саме по собі є процесом. Їх називають управлінськими функціями.

Ступінь дроблення процесу управління на функції в різних авторах залежить від прийнятого підходу до дослідження управління й істоти розв'язуваного завдання. Найчастіше вказують на наступні функції: планування, організація, розпорядження (командування), мотивація, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, підбор персоналу, представництво й ведення переговорів або висновок угод [10, c. 241].

Загальна характеристика процесного підходу заснована на об'єднанні найважливіших видів управлінської діяльності в невелике число функцій, які застосовні до всіх організацій.

За допомогою планування встановлюються єдині цілі й координуються зусилля всіх членів організації по досягненню цих цілей.

Функція організації складається в створенні якоїсь структури для ефективного розподілу завдань між працівниками, що повинна забезпечити реалізацію стратегії підприємства по досягненню поставлених цілей і виконання планів у взаємодії з навколишнім середовищем.

Функція мотивації укладається у визначенні потреб працівника про забезпечення умов для задоволення цих потреб через гарну роботу.