Методологічні засади інвестиційного аналізу

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 28 Января 2013 в 22:29, лекция

Описание

Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.
Інвестиції – це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку (основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно – матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).

Содержание

Інвестиції, інвестування, інвестиційна діяльність
Сутність та види інвестиційного аналізу
Методи інвестиційного аналізу
Інформаційне та організаційне забезпечення інвестиційного аналізу
Концепція оцінки вартості грошей у часі, теперішня та майбутня вартість
Концепція врахування фактора інфляції, ризику та ліквідності

Работа состоит из  1 файл

Конспект лекцій_Інв.Аналіз.doc

— 825.00 Кб (Скачать документ)

 

Цінні папери

Переважно поняття фінансові інвестиції пов’язане з цінними паперами, цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння  або кредитні відносини, визначають взаємини між особою, яка їх випустила (емітентом), та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам. Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються здебільшого способом повного індосаменту (передатним написом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), а цінні папери на пред'явника обертаються вільно. Дуже важливо знати, що цінні папери можна використати для здійснення розрахунків між суб'єктами господарювання або як заставу для забезпечення платежів і кредитів.

Акція — цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому і гарантує участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна за ліквідації акціонерного товариства.

Облігацією є цінний папір, що засвідчує внесення її власником певної суми грошових коштів і підтверджує зобов'язання емітента повернути власнику облігації в обумовлений строк номінальну її вартість з виплатою фіксованого відсотка. Облігації всіх видів розповсюджуються серед юридичних і фізичних осіб на добровільних засадах.

Випускаються облігації двох видів:

  • облігації внутрішньої державної та місцевої позик;
  • облігації підприємств. Вони можуть бути іменними і на пред'явника, відсотковими та безвідсотковими (цільовими), такими, що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Казначейські зобов’язання України — вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються тільки на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Ощадний сертифікат за формою і змістом — це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку як самого депозиту, так і відсотків на нього. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний відсоток на визначений термін) або до запитання, іменними та на пред'явника. Іменні ощадні сертифікати обігу не підлягають, їхнє відчуження іншим особам не допускається. Цей вид цінних паперів (як і облігації) фізичні особи можуть придбати тільки за рахунок особистих коштів, а підприємства (організації) — за рахунок чистого прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні. Виплата доходу на ощадні сертифікати здійснюється за умови пред'явлення їх для оплати в банк-емітент. Якщо власник ощадного сертифікату вимагає повернення депонованих на певний термін коштів раніше за обумовлений строк, то йому виплачується менший відсоток, що узгоджується з власником у момент внесення ї коштів на депозитний рахунок.

Вексель є окремим видом цінних паперів, який засвідчує без умовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Розрізняють простий і переказний вексель. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власнику векселя після зазначеного строю відповідну суму. Переказний вексель (тратта) – це письмовий на каз векселедержателя (трасанта), адресований платнику (трасату) сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у визначений строк. При цьому трасат стає боржником тільки після того, як акцептує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши ш ньому свій підпис.

 

У процесі здійснення фінансового  інвестування в усіх його формах одним з найважливіших завдань є оцінювання інвестиційних якостей окремих фінансових інструментів, що обертаються на ринку.

Оцінка інвестиційних  якостей фінансових інструментів являє  собою інтегральну характеристику окремих їх видів, здійснювану інвестором з урахуванням цілей формування інвестиційного портфеля.

Спрямування фінансових інвестицій підприємств останнім часом все  більше зорієнтоване на різні інструменти  ринку цінних паперів становлять нині до 80 % загального обсягу фінансових інвестицій підприємства.

Отже, докладніше охарактеризуємо інвестиційні якості окремих цінових інструментів інвестування відповідно до їх класифікації, наведеної на рис. 5.2.

1. За ступенем передбачуваності інвестиційного прибутку розрізняють боргові та пайові цінні папери.

Боргові цінні папери характеризуються чіткою передбачуваністю інвестиційного доходу, розмір якого можна визначити в будь-який момент їх обігу. Така передбачуваність дає змогу зіставляти інвестиційні якості боргових цінних паперів як за шкалою «дохідність — ризик», так і за шкалою «дохідність — ліквідність». Крім того, боргові цінні папери мають пріоритетні права погашення зобов’язань у разі банкрутства емітента, що значно знижує рівень несистематичного їх ризику.

Пайові цінні  папери характеризуються низьким рівнем передбачуваності їх інвестиційного доходу, який оцінюється за двома параметрами — за рівнем майбутніх виплат дивідендів і за приростом курсової вартості інструменту. У разі ефективної господарської діяльності емітента за цими цінними паперами можна отримати більш високий рівень інвестиційного доходу порівняно з борговими цінними паперами того ж емітента. При цьому для пайових цінних паперів характерний більш високий ступінь кореляції доходів з темпами інфляції. Однак нестабільність інвестиційного доходу робить їх більш ризиковими інструментами інвестування, оскільки вони не захищені ні від систематичного, ні від несистематичного видів ризиків. Низька ефективність господарської діяльності емітента може призвести не тільки до втрати інвестиційного доходу за пайовими цінними паперами, а й до часткової (а у разі банкрутства — й повної) втрати вкладеного в них капіталу.

2. За рівнем ризику, пов’язаного з характером емітента, виділяють такі види фінансових інструментів інвестування: державні цінні папери; цінні папери муніципальних органів; цінні папери, емітовані банками, та цінні папери підприємств.

Державні цінні папери представлені переважно борговими зобов’язаннями і мають найменший рівень інвестиційного ризику. Окремі види державних цінних паперів розглядаються навіть як еталон безризикових інвестицій. Разом з тим, рівень інвестиційного доходу за такими цінними паперами, як правило, найнижчий. У періоди різких коливань кон’юнктури фінансового ринку держава має можливість впливати на реальний рівень інвестиційного доходу за своїми цінними паперами зміною ставки рефінансування (облікової ставки центрального банку).

Цінні папери муніципальних органів. Рівень інвестиційних якостей таких цінних паперів (як правило, боргових) значною мірою визначається рівнем інвестиційної привабливості відповідних регіонів) Хоча такі цінні папери не можна віднести до безризикових, рівень інвестиційного ризику за ними звичайно невисокий. Відповідно невисоким є й рівень інвестиційного доходу за ними.

Цінні папери, емітовані банками. Інвестиційні якості цих фінансових інструментів уважаються досить високими, оскільки рівень дохідності за ними звичайно вищий, ніж за державними і муніципальними цінними паперами. Крім того, система економічних нормативів банківської діяльності і високий рівень державного контролю за їх діяльністю знижують потенційний рівень ризику інвестування в цінні папери цих емітентів (хоча фінансова неспроможність банків й має місце).

Цінні папери підприємств в Україні характеризуються низькими інвестиційними якостями. Це пояснюється низькою ефективністю господарської діяльності більшості підприємств на сучасному етапі (особливо корпоратизованих державних підприємств), внаслідок чого за акціями багатьох з них не виплачуються навіть дивіденди. Рівень інвестиційного ризику за цінними паперами підприємств (особливо віднесених до категорії венчурних) найвищий. Крім того, такий тип цінних паперів характеризується найнижчим на ринку рівнем ліквідності.

3. За рівнями ризику і ліквідності, пов’язаними з періодом обігу, вирізняють такі цінові інструменти інвестування, як коротко- і довгострокові цінні папери.

Короткострокові цінні папери. Період їх обігу визначає досить високий рівень їх ліквідності на ринку цінних паперів. Крім того, короткий період їх обігу значною мірою знижує рівень інвестиційного ризику, пов’язаного зі зміною кон’юнктури фінансового ринку і фінансового стану їх емітентів. Відносно низький рівень ризику і досить високий рівень ліквідності визначають порівняно невисокий рівень інвестиційного доходу за такими ціновими інструментами.

Довгострокові цінні папери. Рівень інвестиційних якостей таких цінових інструментів визначається протилежними (проти короткострокових цінних паперів) характеристиками — низьким рівнем ліквідності (за інших рівних умов) і відповідно вищим рівнем інвестиційного ризику. За такими ціновими інструментами пропонується й більш високий рівень інвестиційного доходу.

4. За рівнем ліквідності, пов’язаним із характером випуску та обігу, ці інструменти інвестування поділяються на іменні цінні папери та цінні папери на пред’явника.

Іменні цінні папери. Через складну процедуру їх оформлення та глибший контроль емітента за їх обігом такі цінні папери характеризують дуже низькою ліквідністю.

Цінні папери на пред’явника. Зазначена вище особливість випуску таких фінансових інструментів не перешкоджає процесу їх вільного обігу, а отже, й підвищує потенційний рівень їх ліквідності.

 

З огляду на особливості та форми  фінансового інвестування на підприємстві організується управління фінансовими інвестиціями. За досить високої періодичності здійснення фінансових інвестицій розробляється й спеціальна політика.

Політика управління фінансовими інвестиціями являє собою частину загальної інвестиційної політики підприємства, що забезпечує вибір найефективніших фінансових інструментів вкладення капіталу і своєчасне його реінвестування.

Основні етапи формування політики управління фінансовими інвестиціями наведено на рис. 5.1.

1. Аналіз стану фінансового  інвестування у попередньому  періоді. Основною метою проведення такого аналізу є вивчення тенденцій, динаміки, масштабів, форм та ефективності фінансового інвестування на підприємстві в ретроспективі.

Рис. 5.1. Формування політики управління  
фінансовими інвестиціями

Перша стадія аналізу — вивчається загальний обсяг інвестування капіталу в фінансові активи; визначаються темпи зміни цього обсягу і питомої ваги фінансового інвестування у загальному обсязі інвестицій підприємства у передньому періоді.

Друга стадія аналізу — досліджуються основні форми фінансового інвестування, їх співвідношення, спрямування на вирішення стратегічних завдань розвитку підприємства.

Третя стадія аналізу — вивчається склад конкретних фінансових інструментів інвестування, їх динаміка і питома вага в загальному обсязі фінансового інвестування.

Четверта стадія аналізу  — оцінюється рівень дохідності окремих фінансових інструментів і фінансових інвестицій загалом. Він визначається як відношення суми доходів, отриманих в різних формах за окремими фінансовими інструментами (з коригуванням її на індекс інфляції), до суми інвестованих в них коштів. Рівень дохідності фінансових інвестицій підприємства порівнюється із середнім рівнем дохідності на фінансовому ринку і рівнем рентабельності власного капіталу.

П’ята стадія аналізу — оцінюється рівень ризику окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля загалом. Таке оцінювання здійснюється шляхом розрахунку коефіцієнта варіації отриманого інвестиційного прибутку за ряд попередніх звітних періодів. Розрахований рівень ризику порівнюється з рівнем дохідності інвестиційного портфеля та окремих фінансових інструментів інвестування (відповідність цих показників ринковій шкалі «прибутковість — ризик»).

Шоста стадія аналізу  — оцінюється рівень ліквідності  окремих фінансових інструментів інвестування та їх портфеля загалом. Оцінювання виконується на основі розрахунку коефіцієнта ліквідності інвестицій на дату проведення аналізу (в останньому звітному періоді). Розрахований рівень ліквідності порівнюється з рівнем прибутковості інвестиційного портфеля та окремих фінансових інструментів інвестування.

Проведений аналіз дає змогу оцінити обсяг та ефективність портфеля фінансових інвестицій підприємства у попередньому періоді.

2. Визначення обсягу фінансового інвестування в майбутньому періоді. На підприємствах, які не є інституціональними інвесторами, обсяг такого інвестування зазвичай є невеликим і визначається розміром вільних фінансових коштів, що заздалегідь нагромаджуються для здійснення майбутніх реальних інвестицій або інших витрат майбутнього періоду. Позичкові кошти до фінансового інвестування підприємства, як правило, не залучаються (за винятком окремих періодів, коли рівень дохідності цінних паперів істотно перевищує рівень ставки процента за кредит).

Певний обсяг фінансового інвестування диференціюється в розрізі довго- і короткострокових періодів його здійснення. Обсяг довгострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання інвестиційних ресурсів для реалізації реальних інвестиційних проектів, страхових та інших цільових фондів підприємства, що формуються на довгостроковій основі. Обсяг короткострокового фінансового інвестування визначається в процесі вирішення завдань ефективного використання тимчасово вільного залишку грошових активів (у складі оборотного капіталу підприємства), що утворюється через нерівномірність формування позитивного і негативного грошових потоків.

3. Вибір форм фінансового інвестування. Конкретні форми визначаються у межах обсягу запланованих на це фінансових коштів. Вибір форм залежить від характеру завдань, вирішуваних підприємством у процесі його господарської діяльності:

  • рішення стратегічних завдань розвитку операційної діяльності пов’язане з такими формами фінансового інвестування, як вкладення капіталу в статутні фонди спільних підприємств і придбання контрольного пакета акцій окремих компаній, що являють стратегічний інтерес для цілей диверсифікації цієї діяльності;
  • рішення завдань приросту капіталу в довгостроковому періоді пов’язане, як правило, з вкладеннями його у довгострокові, фондові та грошові інструменти, дохідність яких, прогнозована з урахуванням рівня ризику, задовольняє інвестора;
  • рішення завдань отримання поточного прибутку і протиінфляційного захисту тимчасово вільних грошових активів пов’язане з вибором короткострокових грошових або боргових фондових інструментів інвестування, реальний рівень прибутковості яких не нижче норми прибутку, що склалася на капітал, який інвестується (за відповідною шкалою «дохідність — ризик»).

Информация о работе Методологічні засади інвестиційного аналізу