Методологічні засади інвестиційного аналізу

 Управління вартістю такої  форми товарного (комерційного) кредиту,  як і банківського, зводиться  до пошуку варіантів поставок  аналогічної продукції, що мінімізують  розміри цієї вартості.

 Вартість внутрішньої кредиторської заборгованості підприємства при визначенні середньозваженої вартості капіталу враховується за нульовою ставкою, оскільки представляє собою безкоштовне фінансування підприємства за рахунок такого виду позикового капіталу. Сума цієї заборгованості умовно прирівнюється до власного капіталу тільки при розрахунку нормативу забезпеченості підприємства власними оборотними засобами; у всіх інших випадках ця частина так званих "стійких пасивів" розглядається як короткостроковий залучений позиковий капітал (у межах одного місяця). Оскільки терміни виплат цієї нарахованої заборгованості (по заробітній платі, податків, страхування тощо) не залежать від підприємства, вона не відноситься до керованого фінансування з позицій оцінки вартості капіталу.

 З урахуванням оцінки вартості  окремих складових елементів позичкового капіталу і питомої ваги кожного з цих елементів в загальній його сумі може бити визначена середньозважена вартість позикових інвестиційних ресурсів підприємства.

 

4. Оптимізація структури  джерел інвестиційних ресурсів

Формування структури джерел фінансування - це дуже складний процес, який залежить від потужності кожного джерела в той чи інший період часу, фінансового стану та перспектив розвитку акціонерів, а також кон'юнктури ринку й актуальності інвестиційного проекту в перспективі.

Під час передінвестиційних досліджень перед суб'єктами господарювання виникає проблема визначення обсягу та структури інвестицій для фінансування проекту, а саме:

• Яким має бути співвідношення постійних та змінних витрат на виробництво.

• Яким чином у перспективі буде формуватися основний та обіговий капітал.

• Яким має бути співвідношення власної о, акціонерної ота позичкового капіталу.

• При якому співвідношенні фінансових ресурсів, що спрямовуються на фінансування інвестиційного проекту доходи від його реалізації будуть найбільшими.

Найчастіше  для вирішення цих проблем  використовують ефект фінансового важеля (левереджу).

Фінансовий леверидж характеризує використання підприємством  позикових коштів, яке впливає  на зміну коефіцієнта рентабельності власного капіталу. Іншими словами, фінансовий леверидж являє собою об’єктивний фактор, який виникає з появою позикових коштів в обсязі використовуваного підприємством капіталу, що дозволяє йому отримати додатковий прибуток на власний капітал.

 Показник, що відображає рівень додатково генерованого прибутку на власний капітал при різній частці використання позикових коштів, називається ефект фінансового левериджу. Він розраховується за наступною формулою:

ЕФЛ = (1- Спп)*(КВРа – ВК)* ( ПК/ВК),

де ЕФЛ - ефект фінансового левериджу, що полягає в прирості коефіцієнта рентабельності власного капіталу,%;

Спп - ставка податку на прибуток, виражена десятковим дробом;

КВРа - коефіцієнт валової рентабельності активів (відношення валової прибили  до середньої вартості активів),%;

ВК - середній розмір відсотків за кредит, сплачених підприємством  за використання позикового капіталу,%;

ПК - середня сума використовуваного  підприємством позикового капіталу;

ВК - середня сума власного капіталу підприємства.

Чим вища питома вага позикових коштів у загальній сумі використовуваного підприємством капіталу, тим більший рівень прибутку воно отримує на власний капітал.

 Розглядаючи раніше наведену  формулу розрахунку ефект фінансового  левериджу, можна виділити в  ній три основні складові:

1) Податковий коректор фінансового  левериджу ( 1 - Спп), який показує  в якій мірі проявляється ефект  фінансового левериджу у зв'язку  з різним рівнем оподаткування  прибутку.

2) Диференціал фінансового левериджу  (КВРА -ВК), котрий характеризує різницю  між коефіцієнтом  валової рентабельності активів і середнім розміром відсотка за кредит.

3) Коефіцієнт фінансового левериджу  (ПК / ВК), який характеризує суму  позикового капіталу, що використовується  підприємством, в розрахунку на  одиницю власного капіталу.

Структура інвестиційного капіталу пов'язана  із співвідношенням боргу та власного капіталу. Чим більшу заборгованість порівняно до власного капіталу має  фірма, тим вищий її фінансовий левередж. Крім того, у тих випадках, коли ставка щорічних фінансових вигод від інвестицій, що здійснюються із залученням позичкових коштів, перевищує процент за кредит, левередж є позитивним. Якщо доходність з інвестицій не перевищує процент за позичковим коштам, левередж є нетативним. У випадках коли інвестиції приносять доход, рівний проценту за кредит, левередж є нейтральним. Іншими словами, беручи в борг, інвестор отримує вищі доходи, поки віддача від позичених коштів більша за процент, який треба сплатити за ці кошти. Такий ріст чистих доходів на акцію називається фінансовим леверіджом.

Властивість фінансовою левереджу (важелю) заключається у тому, що виникає  можливість використовувати капітал, взятий у борг під фіксований відсоток, для інвестицій, які приносять  прибуток більший за відсоток за кредит.

Якщо частка боргу у структурі капіталу збільшується, то ставка доходності власного капіталу росте, бо в кожному випадку доходність інвестицій перевищує вартість сплачених банку відсотків.

Враховуючи інтереси власників  компанії, підприємствам необхідно  мати реальну можливість оптимізації структури капіталу інвестиційного проекту за рахунок вибору такого її варіанта, при якому досягається максимальний рівень ефективності використання власних коштів та мінімізується фінансовий ризик.

У зв'язку з цим, слід навчитися  визначати оптимальну структуру джерел фінансування інвестиційних проектів, тобто визначати якою має бути частка позичкових коштів з урахуванням ризику. Для цього використовується співвідношення «рентабельність - фінансовий ризик» (Я), як критерій оптимізації структури капіталу, який визначається за такою формулою:

де Р - річна величина проектного прибутку до оподаткування і

виплати відсотків;

БК - величина боргового капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

ВК - величина власного капіталу, направленого на фінансування інвестицій;

/' - середня ставка відсотку по позикових коштах фінансування, коефіцієнт; rf - безрискова ставка рентабельності на фінансовому ринку, коефіцієнт;

tax - ставка податку та інших відрахувань із прибутку, коефіцієнт.

При цьому вважається оптимальним варіант структури капіталу, в якому показник А, буде мати найбільше значення (І - max).

Під час оцінки оптимальної структури  капіталу інвестиційного проекту необхідно  дотримуватися наступних етапів:

1. Оцінюється загальна потреба в капіталі незалежно від можливих джерел фінансування.

2. Визначається максимально можлива частка власного капіталу в загальній величині коштів, направлених на фінансування довгострокових інвестицій.

З Розраховується показник «рентабельність  - фінансовий ризик» для всіх варіантів структури інвестованого капіталу.

4. Розраховується швидкість повернення інвестованого капіталу.

5. У межах між найбільшою часткою власного капіталу і його нульовим рівнем у загальному об'ємі коштів фінансування з використанням критеріїв максиму показника І та мінімуму РВ визначається оптимальна комбінація коштів, що надходять на фінансування довгострокових інвестицій з різних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

Тема 5. Інвестиційні проекти та методи їх оцінювання

1. Сутність та класифікація інвестиційних проектів

2. Життєвий цикл інвестиційного проекту

3. Аналіз інвестиційних проектів його складові

4. Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

5. Період окупності (РР), проста (SRR) та балансова (ARR) норма прибутку

6. Чистий теперішня вартість (NPV) та внутрішня норма доходності (IRR) інвестицій

7. Індекс дохідності (прибутковості) (РІ) та вигоди/витрати (B/C ratio)  інвестиційного проекту

8. Порівняння методів оцінки ефективності інвестиційних проектів

 

1. Сутність  та класифікація інвестиційних  проектів

Проект є організаційною формою реалізації процесу інвестування. У цьому понятті зосереджені як стратегічне планування інвестиційної діяльності, так і практична реалізація щоденного оперативного керування нею. Інвестиційний проект визначають у двох аспектах: як документ і як конкретні дії інвестора щодо реалізації своїх інвестиційних намірів.

Інвестиційний проект — це спеціальним способом підготовлена документація, що містить максимально повний опис і обґрунтування всіх особливостей майбутнього інвестування. У такому розумінні проект є документованим інвестиційним планом.

Інвестиційний проект — це комплекс заходів, що здійснюються інвестором з метою реалізації свого плану нарощування капіталу. Дії інвестора мають бути оптимальними для досягнення поставлених цілей при обмежених часових, фінансових і матеріальних ресурсах; це вкладення матеріальних, фінансових, людських та інтелектуальних ресурсів в будь-яку справу з метою отримання запланованого результату у визначений термін.

Реальний інвестиційний  проект – обмежений та завершений комплекс заходів, робіт, документів, фінансовим результатом якого виступає прибуток (дохід), а матеріально-речовим результатом – нові або реконструйовані основні фонди (комплекси об’єктів). Реальні інвестиційні проекти поділяються на тактичні і стратегічні. Тактичні проекти частіше всього пов’язані зі зміною обсягів продукції, що випускається, модернізацією обладнання, підвищенням якості продукції. Стратегічні передбачають зміну форми власності або кардинальну зміну характеру виробництва (випуск нової продукції, перехід до цілком автоматизованого виробництва і т.п.).

У загальному розумінні: проект – це задача з відомими початковими даними і результатами, які визначають спосіб її розв’язання. Проект включає проблему (замисел), засоби реалізації проекту (способи вирішення проблеми) та результати проекту. Місія – це генеральна ціль проекту, причина його існування. Вона визначає орієнтири для наступних рівнів цілей, а також для розробки стратегії на різних організаційних рівнях. Мета проекту – це бажаний і доведений результат, досягнутий у межах певного строку при заданих умовах реалізації проекту. Досягнення поставленої мети вимагає роз’вязання певних завдань: визначити можливі результати проекту (прогнозування); надати кількісну оцінку цим результатам; обгрунтувати можливість досягнення цих результатів та їх ефективність; визначити умови, за яких ці результати мають бути досягнуті. Декомпозиція цілей (Scope Definition) – послідовний розподіл основних результатів проекту на більш дрібні елементи, аж до пакетів робіт, що добре піддаються керуванню. У результаті утворюється ієрархічна структура (дерево) робіт проекту (Work Breakdown Structure -- WBS). Проект передбачає наявність плану досягнення поставлених цілей (комплексу робіт), а також наявність системи повноважень і відповідальності за досягнення цілей на чолі з менеджером проекту. 

 

Види інвестиційних  проектів:

1. Заміна застарілого обладнання як природний процес продовження існуючого бізнесу в незмінних масштабах. Звичайно подібного роду проекти не потребують тривалих і складних процедур обгрунтування і прийняття рішень. Багатоальтернативність може з'являтися у випадку, коли існує декілька типів подібного устаткування і необхідно обгрунтувати переваги одного з них.

2. Заміна устаткування з метою зниження поточних виробничих витрат. Мета подібних проектів - використання більш нового устаткування замість працюючого, але порівняно менше ефективного, що морально застаріло. Цей тип проектів припускає детальний аналіз вигідності кожного окремого проекту, тому що більш зроблене в технічному змісті устаткування ще не однозначно більш вигідно з фінансової точки зору.

3. Збільшення випуску продукції і/ або розширення ринку послуг. Даний тип проектів потребує відповідального рішення, що звичайно приймається верхнім рівнем керування підприємства. Найбільше детально необхідно аналізувати комерційну реалізацію проекту з обгрунтуванням розширення ринкової ніші, а також фінансову ефективність проекту, з'ясовуючи, чи призведе збільшення обсягу реалізації до відповідного зростання прибутку.

 

2. Життєвий  цикл інвестиційного проекту

Період, протягом якого  готуються і реалізуються інвестиційні наміри інвестора, — це життєвий цикл проекту. Він розбивається на кілька типових кроків:

• формування інвестиційних намірів;
• розробка концепції проекту (конкретизація завдань, вибір продукту проекту, визначення джерел фінансування, вибір учасників проекту, попередня розробка маркетингового та фінансового планів);
• розробка проекту як документованого плану (деталізованого інвестиційного обгрунтування і плану дій на період життєвого циклу проекту);
• передінвестиційний аналіз проекту (вивчення потенційних можливостей проекту, оцінка реальності фінансових планів, зовнішньої та внутрішньої узгодженості проекту, його комерційної реалістичності й доцільності);
• створення (чи придбання) інвестиційного об’єкта “під ключ” і підготовка до початку його експлуатації;
• експлуатація інвестиційного об’єкта та повернення через нагромадження поточного прибутку інвестованих у проект коштів (цей етап називається періодам окупності проекту);
• отримання чистого прибутку з проекту (понад вкладені в нього кошти);
• завершення або ліквідація інвестиційного проекту (демонтаж основних фондів, продаж оборотних коштів та інших активів, вирішення організаційних і юридичних питань щодо припинення господарської діяльності з використанням активів проекту).