Виробнича потужність та виробнича програма підприємства

,                                                                                     (1.4)

де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції, маш./год.;

Свст – кількість одиниць встановленого обладнання;

Фд – дійсний фонд часу роботи обладнання в одну зміну, год.;

- інтенсивне використання характеризує використання обладнання по потужності (найчастіше характеризує продуктивність одиниці обладнання в натуральному виразі або обсягом виробленої продукції в розрахунку на одиницю потужності);

- інтегральний показник визначається як добуток екстенсивного та інтенсивного використання. Найчастіше в якості інтегрального показника використовується показник фондовіддачі.

В цехах, де основна робота виконується вручну і низький рівень механізації робіт, використання виробничої потужності визначається на основі використання корисної виробничої площі.

Під час аналізу використання виробничих потужностей підприємства обов’язково визначити ступінь використання різних груп обладнання. З цією метою розраховують коефіцієнт завантаження обладнання, який визначається як відношення трудомісткості виробничої програми завантаження певної групи обладнання (О) до пропускної здатності тієї ж групи обладнання за один і той же період часу (Р).

                                                        (1.5)

де Ni – кількість виробів кожного найменування, які обробляються на даній групі обладнання, шт.;

Тєі – трудомісткість обробки одиниці виробу, год/шт.

В результаті розрахунків можна отримати:

1. О=Р Кзав = 1 – це ідеальний випадок завантаження обладнання.

2. О>Р Кзав > 1 – “вузьке місце”, тобто пропускна здатність обладнання менша, ніж планове завантаження.

3. О<Р Кзав < 1 – “широке місце”, тобто існує недозавантаження обладнання.

Найбільш небезпечним для підприємства є другий варіант, оскільки така група обладнання буде стримувати завантаження всіх суміжних з нею груп обладнання.

Розрізняють такі основні шляхи ліквідації “вузьких місць”:

- збільшення коефіцієнта змінності роботи обладнання;

- зменшення або номенклатури виробів, або кількості виробів, які обробляються на певному обладнанні;

- зменшення трудомісткості обробки одного виробу;

- збільшення коефіцієнта виконання норм виробітку;

- збільшення корисного фонду робочого часу;

- зменшення простоювань обладнання в ремонті.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин підсистем і системи на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші – мінімальну. В зв’язку з цим середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції. Отже, йдеться про розв’язання такого комплексного завдання, як поліпшення використання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.

Наявність таких потужностей тісно пов’язане з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшення використання виробничих потужностей підприємств слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності у виробничих потужностях, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпеченні узгодженого функціонування системи машин і як наслідок – формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження усіх ланок підприємства в межах визначеного режиму роботи.

Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрувань наявними у них потужнісними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бути використані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.

1.2. Розробка різного плану виробництва на підприємстві

План виробництва та реалізація продукції є головною складовою річного виробничо-економічного плану підприємства. Він передбачає забезпечення виробництва потрібного суспільству продукцією при найкращому використанні виробничих потужностей, матеріальних та трудових резервів підприємства.

План виробництва та реалізації продукції складається з трьох основних частин:

1) виробнича програма;

2) розрахунок використання виробничих потужностей;

3) план реалізації продукції.

Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції, тобто завдання по асортименту, кількості, якості, строках та вартості запланованої до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.

Виробнича програма є вихідною базою для розрахунку потреби підприємства в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах.

Виробнича програма розраховується з метою:

- забезпечення високих та стійких темпів росту виробництва продукції;

- максимального використання виробничих потужностей підприємства;

- раціонального використання матеріальних ресурсів та палива;

- забезпечення росту продуктивності праці;

- оновлення асортименту та номенклатури продукції і підвищення її якості;

- розвитку спеціалізації виробництва та окремих виробничих підрозділів підприємства.

Під час розробки виробничої програми вирішують наступні завдання:

1. Визначають плановий обсяг та асортимент продукції, яку планується виробляти на підприємстві. Під асортиментом продукції розуміють номенклатуру продукції та питому вагу окремих видів продукції в загальному її обсязі. Обсяги та асортимент продукції, що планується виробляти на підприємстві, залежать, по-перше, від суспільних потреб та, по-друге, від наявності та використання виробничих потужностей підприємства.

2. Визначають шляхи покращення використання виробничих потужностей та можливості їх раціонального розширення. Оскільки обов’язковою умовою планування виробництва продукції є оновлення асортименту, або підвищення обсягів виробництва, то під час розробки виробничої програми розраховують організаційно-технічні заходи, які б забезпечували потрібне розширення виробничих потужностей, перехід до виготовлення нових видів продукції, а в деяких випадках реконструкцію, оновлення або капітальне будівництво нових виробничих потужностей.

3. Передбачають розподіл виробництва продукції в часі. Для того, щоб встановлені строки були реальними, необхідно забезпечити підготовку виробництва, виготовлення напівфабрикатів в заготівельних виробництвах, забезпечити ритмічність та обсяги матеріально-технічного постачання. Календарне планування виробництва передбачає, крім того, такий розподіл виготовлення продукції в часі, який забезпечував би дотримання спеціалізації виробництва. Для цього передбачають обмеження кількості найменувань продукції, яка виготовляється в цехах підприємства в окремі відрізки планового періоду.

Під час планування виробництва продукції використовують як натуральні, так і вартісні показники. Вся система показників повинна забезпечувати можливість обліку та контролю виконання плану по виробництву продукції, виконання плану по асортименту, трудомісткості, а також забезпечувати можливість порівняння обсягів виробництва в різні періоди часу.

Натуральні показники є вихідними для визначення потреби підприємства в робочій силі, в паливі, матеріально-технічних ресурсах, обладнанні, виробничих площах. В цьому випадку продукція обліковується в штуках, тоннах, кіловат-годинах, метрах кубічних, кілометрах, умовних банках та ін. За допомогою натуральних показників найбільш чітко визначається обсяг виробництва та його динаміка. Але натуральні показники мають обмежене застосування, оскільки вони широко використовуються лише у виробництвах, які випускають одноманітну продукцію.

При визначенні обсягу виробництва продукції в натуральних показниках розрізняють основну, супутну та побічну продукцію

До супутних відносять продукцію, яку отримують в процесі виробництва одночасно з основною продукцією внаслідок технологічного процесу та характеру використовуваної сировини.

Від супутньої продукції слід відрізняти побічну, тобто таку продукцію, яку отримують замість основної в результаті порушення технологічних процесів.

Під час планування продукції в натуральному виразі розрізняють також придатну продукцію та відходи.

Придатною є продукція, якій притаманні певні хімічні, фізичні, механічні та інші властивості, які відповідають вимогам стандартів та технічних умов.

Відходи виробництва – це частина сирих матеріалів, які залишились невикористаними при підготовці матеріалів до виробництва, або відходи, отримані безпосередньо в процесі виробництва. Відходи бувають зворотніми та безворотніми.

Іноді в якості показника обсягу виробництва продукції використовують показник норм, годин, тобто показник затрат нормованого робочого часу на виготовлення продукції.

Основним недоліком цього показника є те, що він в основному характеризує фонд часу роботи обладнання (людино-годин), але не надає повної характеристики виготовлених споживчих вартостей.

До вартісних показників виробництва продукції відносять товарну, валову та чисту продукцію.

Під товарною продукцією розуміють всю готову продукцію основного, допоміжного та обслуговуючого виробництв, що вироблена в плановому періоді та призначена для реалізації на сторону. Товарна продукція визначається в діючих (договірних) цінах. До складу товарної продукції не входять некомплектна продукція, брак, роботи по виправленню браку, вартість реалізованих відходів.

Валова продукція – це категорія, яка характеризує загальний обсяг виробництва продукції підприємством у вартісному виразі за певний період часу. Валова продукція визначається в діючих та співставлених цінах. До складу валової продукції входить товарна продукція та зміна залишків незавершеного виробництва.

Чиста продукція – це категорія, яка характеризує знову створену працею працівників даного підприємства вартість. Чиста продукція відображає затрати лише живої праці. Вона більш точно, ніж валова або товарна продукція, визначає обсяг робіт, виконаних підприємством, оскільки не включає прямі матеріальні затрати, а, отже, позбавлена впливу матеріалоємності продукції.

Під незавершеним виробництвом розуміють продукцію, виробництво якої в підрозділах підприємства ще не завершені, яка знаходиться на різних стадіях виробничого процесу та підлягає подальшій обробці на даному підприємстві.

Незавершене виробництво в натуральному виразі називається заділом.

Величина заділу на підприємстві повинна бути мінімальною, тому що його збільшення призводить до потреби в додаткових оборотних засобах.

Незавершене виробництво створюється з метою:

1. Забезпечити безперебійний хід виробничого процесу. Для цього необхідно мати залишки незавершеного виробництва на окремих стадіях виробничого циклу – на робочих місцях, при транспортуванні між ними, на час технологічного контролю та на час міжопераційного пролежування. Такий залишок незавершеного виробництва називається цикловим заділом.

2. Забезпечити ліквідацію невідповідності продуктивності окремих дільниць у складі цеху. Для цього потрібно мати залишок незавершеного виробництва в обороті між різними дільницями. Такий залишок називається оборотним і його особливістю є періодичне утворення, втрачання і наступне відновлення.

3. Забезпечити ліквідацію наслідків поломки обладнання та устаткування на підприємстві. Такий залишок незавершеного виробництва називається гарантійним або справним.

Розмір незавершеного виробництва залежить від тривалості виробничого циклу і випуску продукції в одиницю часу. Але порядок розрахунку величини незавершеного виробництва за цими даними буде визначатись з урахуванням методу організації виробництва на конкретній виробничій дільниці.

Для характеристики величини незавершеного виробництва на підприємстві використовується коефіцієнт наростання витрат, який характеризує рівень витрат, який здійснило підприємство на весь обсяг незавершеного виробництва. Коефіцієнт наростання витрат визначається як відношення вартості виробів у незавершеному виробництві до повної її собівартості.