Регіональні фактори активізації інвестиційної діяльності в Україні

     Зокрема, це стосується і проблем щодо залучення  інвестицій в регіони, серед яких виділяють такі:

   – відсутність у інвестора якісної  інформації про регіон;

   – відсутність у місцевих органів влади стратегічного плану;

   – нерозвиненість інфраструктури бізнес-послуг;

   – низький рівень фаховості держслужбовців місцевого рівня та інші.

     Тому, слід, на нашу думку, впроваджувати  в практику господарювання органів  обласних державних адміністрацій активну державну регіональну інвестиційну політику. В світовій практиці існує два типи структурної політики: пасивна та активна. Пасивна структурна політика полягає в тому, що держава створює правову базу для вільного переливання капіталу та праці з одних галузей – в інші, але безпосередньо не втручається в інвестиційні процеси. Структура змінюється внаслідок змін у нормах прибутку. Якщо в певній галузі попит перевищує пропозицію, то в цій галузі норма прибутку зростає. Капітал з інших галузей вилучається власниками і вкладається в галузі з підвищеною нормою прибутку. Виробництво товарів цієї галузі збільшується і пропозиція їх поступово починає перевищувати попит. При цьому норма прибутку в цій галузі спочатку знижується до середньої величини, а потім стає меншою за середню. Власники капіталів починають вилучати їх з цієї галузі і вкладати в іншу, де норма прибутку стає більшою за середню. Отже, ринкове саморегулювання забезпечує найвідповіднішу вимогам ринку структуру економіки. Але цей шлях пов'язаний зі значними соціальними втратами.

     Активна структурна політика полягає в тому, що держава широко застосовує державні важелі для прискорення прогресивних структурних зрушень. Для визначення моделі структурної політики та обґрунтування заходів щодо майбутнього структурних елементів, застосовуються три альтернативи (варіанти) рішень:

1. Стратегія обмеженого зростання. Для неї характерне встановлення цілей «від досягнутого» рівня.

2. Стратегія зростання. Здійснюється через значне підвищення рівня коротко- і довгострокових цілей розвитку над рівнем фактичного стану базового періоду.

3. Стратегія скорочення. Цілі на майбутнє встановлюються на рівні, нижчому в порівнянні з фактичним станом базового періоду.

     Державна  регіональна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційної діяльності. Розрізняють державну регіональну інвестиційну політику пасивну та активну.

     Концепція активної державної регіональної інвестиційної політики грунтується на чіткому визначенні найбільш ефективних напрямів структурної трансформації економіки регіонів. Для цього здійснюється політика пріоритетів регіонального розвитку. Найважливіша роль в політиці державних регіональних пріоритетів належить напрямам удосконалення галузевої структури економіки регіонів. Визначаючи пріоритетну галузь регіону, виходять із таких критеріїв:

   – спеціалізація регіону на виробництві  того чи іншого продукту, з метою  комплексного використання наявного економічного потенціалу: природного, трудового, виробничого, інвестиційного, інноваційного, фінансового, інфраструктурного;

– експортний потенціал галузі; перспективи попиту на продукцію галузі на внутрішньому ринку; досягнення вищої індустріальної стадії розвитку;

   – мінімізація залежності від імпорту  сировини, енергії та мінімізація  ресурсомісткості виробництва в  цілому;

   – мінімізація дефіциту торговельного  балансу регіону, розв'язання проблем  зайнятості населення;

   – вирішення екологічних проблем та ін.

   З огляду на це, до основних напрямів державної  регіональної інвестиційної політики можна віднести:

   1. Зростання виробництва в галузях,  які здатні наповнити внутрішній  ринок вітчизняною продукцією  та замінити імпортну продукцію. 

   2. Зростання виробництва в галузях, які забезпечують значну частину експорту.

   3. Розвиток виробництва товарів,  конкурентоспроможних на світовому  ринку у майбутньому. 

   4. Підтримка виробництв, які впроваджують  інноваційні та ресурсозберігаючі  технології.

   5. Зростання виробництва в галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.

   6. Розвиток конкуренції через реструктуризацію  та диверсифікацію виробництва. 

   7. Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих  для заміни імпортованих.

   8. Скорочення виробництва в депресивних галузях.

   Активна державна регіональна  інвестиційна політика передбачає розроблення та реалізацію комплексу заходів, який включає:

   – стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі;

   – стимулювання розвитку галузей, які прискорюють запровадження досягнень НТП;

   – захист і надання фінансової допомоги галузям, які перебувають у стані  занепаду і потребують докорінної реконструкції  виробничого апарату;

   – згортання частини виробництв у  депресивних галузях;

   – розроблення на регіональному рівні довгострокових планів, цільових програм, національних проектів для розв'язання актуальних проблем структурної перебудови, а також програм підготовки та перепідготовки робочої сили, створення робочих місць тощо.

   Головним  питанням державної інвестиційної політики, на регіональному рівні, є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які мають відповідати як стратегічним національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки регіонів.

   Ми пропонуємо новий механізм управління інвестиційною діяльністю в регіонах – організаційне управління інвестиційною діяльністю, за допомогою розробки інвестиційних стратегій за етапами. Його суть полягає в тому, щоб оцінити і управляти тими інвестиціями, які регіон вже освоїв і які планує до освоєння. Необхідно проводити аналіз до моменту вкладання коштів, потім з’єднати його з оцінкою інвестиційного потенціалу та інвестиційних ризиків регіонів під час і після вкладання коштів.

   Основні завдання, які дозволить вирішити інвестиційна стратегія регіонів на довгострокову перспективу:

   – формування цивілізованого інвестиційного ринку;

   – раціоналізація джерел фінансування інвестицій в основний капітал на регіональному  рівні;

   – розширене відтворення основних засобів виробництва по галузях спеціалізації території, імпортозамінних та експортних виробництв;

   – виявлення джерел інвестиційних  ризиків, рівень невизначеності, вирогідність виникнення ризиків, вплив ризиків  на інвестиційну діяльність в регіонах;

   – збільшення обсягів інвестицій в  основний капітал в регіонах України.  

   3.2. Удосконалення системи фінансування інвестиційної діяльності в регіонах країни на прикладі ТОВ «Омакс Інтернешнл»

   Інвестиції  в основний капітал забезпечуються коштами з різних джерел фінансування, основним з котрих, взагалі, є національний доход (забезпечується розширене відтворення капіталу), створюваний у сфері матеріального виробництва. Тут лідерами є такі регіони, як: Донецька область – майже 30,0–35,0% ВНД України, Дніпропетровська, Луганська та Запорізька області, тобто в основному промисловий схід країни. Області традиційно промислово розвинуті і які є основними платниками податків до Державного бюджету.

   Поряд з національним доходом, джерелом коштів для інвестицій в основний капітал є фонд відшкодування спожитих засобів праці – амортизаційні відрахування (забезпечується просте відтворення капіталу). У 2007 році Верховна Рада повинна була розглянути і прийняти Закон “Про амортизацію”, який повинен стати основним інструментом в оновленні основних засобів виробництва галузей економіки країни. Знос основних засобів виробництва в середньому по країні становить 50–60% по видах економічної діяльності, а по деяких видах промислової діяльності навіть 70–80%, тобто досягнута критична маса зносу основних засобів виробництва в економіці країни та її регіонах.

   Також вагомим джерелом фінансування інвестицій в основний капітал виступають бюджетні кошти, що складаються з коштів Державного бюджету та коштів місцевих бюджетів. Так, наприклад, з метою активізації розвитку малого та середнього підприємництва в Україні та її регіонах, Міністерство економіки України та Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва розробили Рекомендації щодо порядку часткового відшкодування з місцевих бюджетів відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами малого та середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів.

   Разом з цим, вагомим джерелом у майбутньому  повинні стати кошти населення (зараз їх частка незначна) та інші внутрішні джерела. На найближчу та віддалену перспективу, близько до 2015 року, внутрішні джерела повинні відігравати вирішальну роль у фінансуванні капітальних вкладень і на них треба робити основний упор у формуванні інвестиційних ресурсів.

   Важливою  складовою у формуванні інвестиційного потенціалу країни та її регіонів будуть і прямі іноземні інвестиції (ПІІ). Що стосується іноземного інвестування (ПІІ), то тут джерелом виступають ресурси  іноземних інвесторів, іноземних  банків, іноземних фондів та фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні інвестиції (інвестиції в основний капітал) по декількох розподільних каналах. Але обсяги надходження ПІІ в Україну та її регіони за останнє десятиріччя незначні і не відіграють тієї ролі, яку вони відіграють в країнах Азії (Китай, Сінгапур) та Східної Європи (Угорщина, Польща та інші).

   Таким чином, в практиці забезпечення капітальних  інвестицій (80% – інвестиції в основний капітал) джерела є різними за характером. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові засоби інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); залучені фінансові кошти інвесторів (кошти, що отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, безкоштовні внески, благодійні внески організацій, підприємств і громадян. Структура коштів, що направляються на капітальні інвестиції, залежить від того, хто є інвестором і яку форму власності він представляє, а також – куди витрачаються кошти, тобто на розвиток якого виробництва товарів та послуг.

   На  мікро-рівні (на рівні підприємства) критерієм оптимізації джерел фінансування інвестицій в основний капітал виступає вартість (ціна) того чи іншого конкретного  джерела, тобто це, наприклад, відсоток за довгостроковий кредит (250%, 25%, 12%, 3%); вартість випуску цінних паперів (акцій, облігацій) і таке інше.

   В Україні та її регіонах основним джерелом формування інвестиційного потенціалу (інвестиційних ресурсів) у 2006 році залишаються власні кошти підприємств та організацій – на рівні 61,7%. Така структура джерел фінансування капітальних вкладень прогнозується і на довгострокову перспективу до 2015 року. Згідно з програмою уряду на 2009 рік за базовий варіант прийнято консервативний.

   У 2008 р. найбільшу частку інвестицій в основний капітал (58,5%) освоєно за рахунок власних коштів підприємств та організацій, проте, порівняно з відповідним періодом 2007 року, вона знизилась на 3,1 відсоткових пункта. Порівняно з аналогічним періодом 2007 року зменшилася на 2,2 в. п. частка капіталовкладень за рахунок коштів іноземних інвесторів. Разом з тим, на 4,2 в. п. зросла частка інвестицій, освоєних за рахунок кредитів банків та інших позик. У 2008 р. спостерігалась і активізація діяльності іноземних інвесторів: чистий приріст іноземного капіталу в економіку країни становив 4295,9 млн. дол. США. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, на 1 січня 2008 р. склав 21,2 млрд. дол. США, що становить 125,4% до обсягів інвестицій на відповідну дату попереднього року, і складає, в розрахунку на одну особу, 454,6 дол. США.

   Завдяки виконання Міністерством економіки  України доручень Президента України  по створенню привабливого інвестиційного клімату в Україні та її регіонах розроблялись Програма розвитку інвестиційної  діяльності в Україні до 2010 року; обласними державними адміністраціями – Стратегії по створенню інвестиційної привабливості регіонів та інші стратегічні документи соціально-економічного розвитку на довгострокову перспективу. Це обумовлює зростання частки коштів іноземних інвесторів до 10,0% по країні в цілому у довгостроковій перспективі на періоді до 2015 року, тому що інвестори завжди дивляться у майбутнє.